BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 21 квітня 2000 року |

Бакай (продовж)

ФІГУРА

Кость БОНДАРЕНКО

Продовження. Поч. - стор.9.

В інтерв’ю “Независимой газете” (Москва) від 16 жовтня 1998 року І.Бакай заявив, що він запропонував підписати РАТ “Газпром” угоду про постачання російського газу в Україну за єдиною схемою (тобто через “Нафтогаз”) на 1999-2009 роки. Таким чином, І.Бакай намагався забезпечити своїй структурі стабільність на випадок будь-яких політичних катаклізмів. У цьому ж інтерв’ю він зізнався, що “всі заможні люди в Україні заробили свої капітали на російському газі”.

Отже, “Нафтогаз України” перетворився на потужну олігархічну структуру. “Галицькі контракти” зробили висновок, що найбільшим олігархом в Україні мріє стати сам Президент, і тут І.Бакай розглядається як дуже зручна фігура. На думку тих же “Галицьких контрактів”, “зацікавлені у приватизації українських транспортних трубопровідних магістралей росіяни та їхні спільники можуть відкрити для себе “Нафтогаз України”, з яким приватизатори почуватимуться комфортно при будь-якій політичній погоді. Особливо якщо зважити, що Службу безпеки очолює Леонід Деркач, приятель усіх високопоставлених нині дніпропетровців”.

Цікаву роль (пряму чи опосередковану) відіграв Ігор Бакай у долі Народного руху України. Внаслідок появи на ринку газу монополіста (НАК “Нафтогаз України”) рухівська номенклатура, що намагалася займатися газотрейдерством, раптом зазнала фіаско. Відгомін тієї “холодної війни” стало чутно в сесійний зал Верховної Ради. Керівник “Олгазу” Олег Іщенко (на той час уже член НРУ) став ініціатором обговорення законопроекту “Про запобігання порушенням законодавства України при приватизації підприємств нафтогазового комплексу”. Документ міг серйозно вдарити по претензіях “Нафтогазу” на монопольне володіння енергетичним ринком України. Тоді ж ЗМІ процитували рухівця Василя Червонія, який звинуватив близького до І.Бакая депутата О.Данильчука у бажанні “назавжди закрити йому рот”.

В’ячеслав Чорновіл у цьому конфлікті зайняв позицію стороннього спостерігача. Та і що він міг зробити, коли був принаймні опосередковано зобов’язаний обидвом сторонам? Невдовзі в інтерв’ю журналістам він виправдовувався: “У мене було подвійне почуття. З одного боку, труба має загальнонародну цінність, і потрібні ґарантії, що вона не потрапить в одні руки, і насамперед у руки транснаціональних корпорацій. Тому мені була зовсім зрозумілою позиція Олега Івановича. З іншого боку, структура, подібна до “Нафтогазу України”, нашій країні, безумовно, потрібна. Фактично, це аналог РАТ “Газпром”... Тому я впевнений: парламент детально розгляне проблему, і “Нафтогаз” буде діяти. Бо Рух не проти “Нафтогазу”, просто ми виступаємо за прозорість урядових рішень на енергетичному ринку”.

Та опозиція і надалі не поділяла стоїчного спокою свого лідера. 5 листопада 1998 року народний депутат Олекса Гудима виступив із критикою ідеї приватизації в енергетиці. Все активніше звучали голоси інших рухівців, котрих не задовольняли поступки В.Чорновола НАК “Нафтогаз України”. Там, де починається нафта, закінчуються компроміси...

Очевидно, сигналом до бунту проти В.Чорновола в лютому 1999 року стала відставка міністра енергетики О.Шеберстова, який певним чином урівноважував інтереси обох ворогуючих сторін. Надто вже швидко почали розвиватися події в Русі з вивільненням міністерського крісла. До речі, В.Чорновіл заявив, що розкол у Русі фінансував Олег Іщенко, який нібито виділив на це 1 млн. доларів. Наступного дня Олег Іванович спростував інформацію Чорновола. Справді, лише непоінформована людина може повірити в таку нісенітницю. Та і малувато одного мільйона на таку справу: розколи, як правило, робляться з допомогою значно більших сум...

Найтісніші стосунки в Ігоря Бакая тривалий час зберігалися з Олександром Волковим, Сергієм Тигипком, Анатолієм Голубченком. У середині 1996 року Ігоря Бакая обрали членом ради Міжнародної спілки українських підприємців (МСУП) – організації, близької до Є.Марчука. Головою МСУП тоді був Л.Кравчук, членами ради – такі знані бізнесмени, як І.Шаров і голова АТ “Оболонь” Олександр Слободян (із останнім у І.Бакая, принаймні донедавна, були дружні відносини).
І.Бакай має доволі тісні взаємини з народними депутатами Романом Безсмертним (він разом із І.Бакаєм у 1998 році відстоював думку про створення “Нафтогазу України”), Михайлом Сиротою, Олександром Абдуліним, Олександром Кучеренком. Дмитро Табачник в одному з інтерв’ю заявив, що оточення І.Бакая формують “банкіри Віктор Ющенко, Володимир Матвієнко і бізнесмени Григорій Суркіс, Євген Імас, Олександр Ярославський, Віктор Пінчук”.

Ігор Бакай вважає, що він щасливий в особистому житті, хоч одружився вже вдруге. Від першого шлюбу має 14-річну доньку Марину і 13-річного сина Павла. Друга дружина, Олена Демчук, торік народила йому ще одного сина.

Здавалося б, Ігор Бакай міцно забезпечив свої тили. Хто володіє кранами від нафтової та газової труби – той володіє і політичною ситуацією. Та 1999 рік приніс Бакаєві кілька сюрпризів, зокрема і неприємних.

На самому початку року його внесли до списку осіб, котрі мали супроводжувати Леоніда Кучму під час поїздки до Вашингтона на традиційну щорічну зустріч “комісії Кучма-Гор”. Однак Бакаєві США відмовилися надати візу. Після цього факту впливова британська газета Finansinal Times опублікувала матеріал, згідно з яким Бакай потрапив до списку корумпованих українських чиновників, і нібито цей список передали Л.Кучмі під час засідання двосторонньої комісії.
Що ж інкримінувала американська сторона?

За даними американських правоохоронців, Ігоря Бакая запідозрили в нечесних операціях із торгівлі нерухомістю на території США. Приблизно в 1994 році Бакай отримав у штаті Пенсильванія американський реєстраційний номер (179-74-0451). 18 квітня Ігор Бакай і його дружина Олена придбали будиночок у містечку Медовбрук за ціною $1 млн. 800 тис., які були виплачені готівкою. Очевидці говорили про цей будинок як про своєрідне “диво”: 22 кімнати, декілька ванн тощо. 13 липня 1997 року Ігор Бакай продає цей будинок своїй дружині Олені Бакай лише за $1! Річ у тому, що законодавство США передбачає такі операції – продаж об’єктів за символічну суму з метою формальної зміни власника. Але того ж дня Олена Бакай продає цей будинок за ту ж суму ($1) Броніславі Демчук – своїй матері. Ще через рік власником будинку значився Сергій Демчук, брат Олени Бакай. Окрім цього будинку, 17 липня 1995 року Олена Бакай придбала будиночок у місті Форт-Вашингтон (Пенсильванія) за $475 тис. Щоправда, у грудні 1997 року цей будинок було продано.

Далі пропоную розлогу цитату з дослідження Р.Чяпки, опублікованого у квітні 2000 року в газеті “Свобода”: “Але теплий американський штат Флорида, улюблена територія кубинських емігрантів та пенсіонерів, також сподобався українському газовому магнатові Ігореві Бакаю. У 94-у році він закуповує землю в місті Нейпелс у Флориді. Власником на документах вказана теща пана Бакая Броніслава Демчук. У 97-у році на тій ділянці був збудований дім, вартість якого становить $6432250. Поселивши свою сім’ю в дорогому і престижному місті Нейпелс, Ігор Бакай, тепер вже голова компанії “Нафтогаз України”, починає перекачувати гроші для утримування будинку та своєї сім’ї.
Через його банк “Фінанси і кредит” він переказує наступні суми: 21 грудня 98-о року – 450 тис., 22-о – 380 тис., а 23 грудня – 680 тис. доларів. За три дні Ігор Бакай переказав один мільйон п’ятсот десять тисяч доларів на рахунок номер 001-75867 у комерційному банку Сан-Франциско. Крім того, ще в жовтні цього ж самого 98-о року, знову через київський банк “Фінанси і кредит” Ігор Бакай переказав 2450 тис. доларів фірмі “Догматос Трейдинґ Лтд.” в Ірландії на рахунок в банку “Ферст Кредит енд Трейд Бенк” у Науру, в Тихому океані. Грошові перекази тривали і в 99-у році. Тільки в січні Бакай перекинув 550 тис. доларів на свій рахунок від фірми “Юнайтед Ґлобал Ентерпрайзес Інк.” в Гонконзі через банкову корпорацію Гонконґа та Шанхаю”.

Все це разом витворило відповідний імідж Ігоря Бакая у США.
1999 рік був роком президентських виборів. Оскільки напередодні виборів Леонід Кучма мобілізував усі резерви, рекрутували до армії прихильників діючого Президента й Ігоря Бакая. Поінформоване “Зеркало недели” повідомляло, що І.Бакай мав приймати і фінансову участь у президентській кампанії. Нібито і сам “Нафтогаз України” був створений саме з цією метою. Та і Бакай у кріслі президента “Нафтогазу” опинився не випадково...

“Як з’ясувалося, президентська кампанія обійшлася на-а-а-багато дешевше. Але і в ній Ігор Бакай фінансово взяв участь досить символічно”, – пише “Зеркало недели”. З огляду на це заговорили про можливість швидкого падіння Ігоря Бакая. У коридорах влади почали говорити про те, що Ігор Михайлович “перейшов дорогу” Суркісові та Медведчуку. Мовляв, вони вирішили взяти до рук весь паливно-енергетичний комплекс і навіть лобіювали запровадження окремої посади в уряді – віце-прем’єра з питань паливно-енергетичного комплексу. Близька до Суркіса та Медведчука газета “Киевские ведомости” навіть опублікувала ряд компрометуючих матеріалів щодо міністра енергетики Івана Плачкова, який перебував у добрих стосунках із І.Бакаєм.

Не надто теплими стали стосунки між І.Бакаєм і віце-прем’єр-міністрами. Зокрема, на початку 1999 року Бакай розійшовся в поглядах із тодішнім віце-прем’єром Анатолієм Голубченком у питаннях будівництва нафтопроводу Одеса – Броди. Голубченко підписав наказ про замороження робіт на нафтопроводі. А Бакай продовжував лобіювати спорудження нафтопроводу і терміналу в Одесі. Не краще складалися взаємини Бакая з наступником Голубченка Володимиром Куратченком. Та і наступник Куратченка Анатолій Кінах також не міг похвалитися міцною дружбою з Бакаєм.

Бакая помічали у близьких контактах із людьми, котрі перебували в опозиції до Л.Кучми. Скажімо, Бакай був одним із тих, хто цілком нормально спілкувався з групою вихідців із Народно-демократичної партії тоді, коли інші високі посадовці намагалися якомога болючіше “вкусити” цих політиків. У Києві поговорюють про спільні медіа-проекти І.Бакая та опального екс-радника Президента Володимира Сівковича. Зокрема, багато розмов велося довкола фонду “Центр “Суспільство”, який був заснований із ініціативи Сівковича, а згодом нібито перейшов під контроль Бакая. Повідомляли, що Бакай виділяв кошти і на виборчу кампанію Олександра Мороза. На одній із прес-конференцій Бакай заявив, що готовий надавати спонсорську допомогу не лише лідерові соціалістів, а й іншим кандидатам...

Нестійке становище в оточенні Л.Кучми призвело до того, що Ігор Бакай мусив шукати покровительства у сильнішого колеги з “клубу олігархів” – Олександра Волкова. З осені 1999 року ми можемо бачити Ігоря Михайловича серед делегатів різноманітних зібрань, які організовувала партія “Демократичний союз”. Хоч одразу ж по виборах подейкували, що між Волковим і Бакаєм пролягла тріщина...
Найнеприємнішим сюрпризом для Ігоря Бакая стало призначення віце-прем’єр-міністром його давньої неприятельки – Юлії Тимошенко. Одним із перших кроків нового віце-прем’єра стало визнання українського боргу за російський газ у сумі $2,8 млрд. Ця заява була сенсаційною з огляду на те, що лише два місяці перед тим, 28 жовтня 1999 року, Ігор Бакай стверджував: Україна боргу за газ перед Росією не має. Юлія Володимирівна, повернувшись із Москви, заявила, що їй ціною неймовірної напруги вдалося зменшити суму боргу до $2233 млн., із яких $1741 млн. – безпосередній борг, а $492 млн. – пеня. При цьому Тимошенко на всі звинувачення в непатріотизмі заявила: Україна розраховуватися за цей борг не повинна. Це – борг “Нафтогазу”, а тому ця структура і має платити. Мовляв, щодня через недвалість керівництва “Нафтогазу” борг України за російський газ зростає на 10 млн. дол. Юлія Тимошенко також визнала крадіжки транзитного газу. Більшість аналітиків побачила в цих кроках віце-прем’єра погано приховане бажання помститися Бакаєві: адже свого часу він усунув ЄЕСУ від торгівлі російським газом, передавши цю сферу до рук “Нафтогазу”. “Киевские ведомости” так охарактеризували ситуацію: “Двом ведмедям – Юлії Тимошенко та Ігореві Бакаю – в одному барлозі буде затісно. Як і на одній трубі”.

Ігор Бакай не на жарт розхвилювався. Хоча громадська думка була переважно на його боці (політики, та і пересічні громадяни звинувачували Юлію Володимирівну в непатріотизмі), він почав доводити, що реальний борг України за газ не перевищує $360-380 млн. (хоч і ця цифра дуже дивувала після заяв про повну сплату боргу за газ). Коли ж Тимошенко продовжила наполягати на своєму, Бакай підніс планку до $900 млн. і підвів риску під торгами. У справу втрутились Олександр Волков і Леонід Кучма, які досить категорично вказали Тимошенко на її місце і припинили дискусії з цього питання. На тлі 13-мільярдного зовнішнього боргу і 3-мільярдного внутрішнього погоджуватися на її “подарунок” у вигляді додаткових понад $2 млрд. було невиправданою розкішшю. Навіть задля усунення Ігоря Бакая...

Тому Бакай на деякий час залишився у вищих ешелонах влади. Хоча хмари над ним не розвіялися. Меморандум Міжнародного валютного фонду вимагав од України ліквідувати таку структуру, як НАК “Нафтогаз України”. Цьому сприяли й окремі нинішні фаворити Леоніда Кучми. Та і становище покровителя Бакая Олександра Волкова стало не таким потужним і беззастережним, як раніше. У березні 2000 року фінансова могутність Бакая дещо похитнулася. Почали подейкувати, що він позбувся пакету акцій телеканалу ICTV, який нібито перейшов до давнього приятеля Бакая Володимира Сівковича. Почалися перебої з випуском газети “Сегодня”.

Втомившись від підозр і цькувань, Ігор Бакай 23 березня 2000 року написав заяву на ім’я Віктора Ющенка про звільнення з посади президента НАК “Нафтогаз України”. Прем’єр у цей час був у відрядженні й, повернувшись, 27 березня відразу ж задовольнив прохання Бакая. Оглядачі почали прогнозувати близький кінець фінансової імперії Бакая. Почалися розмови про його спадкоємця на посаді голови НАКу (серед імовірних кандидатур називалися В.Пустовойтенко та В.Куратченко). Ще інші твердили, ніби Бакая розкручуватимуть як “другого Лазаренка”.

Наразі Бакай відійшов у тінь. Можливо, найближчим часом він займатиметься виключно бізнесом. А можливо, піде в політику і висуне свою кандидатуру в одному з вільних округів (імовірно, на Житомирщині). Подейкують і про наміри Бакая зробити кар’єру в одній із партій. Такі люди, як Бакай, не зникають. Вони, згідно з законом Ломоносова-Лавуазьє, переходять в іншу категорію.

POSTUP - ПОСТУП
№ 74 (518), п'ятниця
21 квітня 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Лобановський визначив кандидатів
·За свободу слова
·Кучма пішов в атаку

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Напад на голову профспілки ЗМІ
·Обвал у Львові
·Кулик не долар - не всім подобається
·Вагітна вбивця

НАША СТОЛИЦЯ
·Справедливість на Вулецьких пагорбах
·Військові отримали подарунки
·"Львівавтозапчастину" - на запчастини?
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Слідчі комісії існуватимуть і надалі
·На полюсі теж потрібні гроші
·Парламентаризм - дороге задоволення

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Чи знайдуть гроші для "Утел"
·Готуйтеся до значного подорожчання срібла
·Світ

ПОСТУП У СВІТ
·Світоогляд
·Мечіяра брали штурмом
·Берлусконі повалив 57-й уряд
·Австрія може вийти з ЄС
·Угорщину врятують українці

АВТО-ПОСТУП
·News
·Нове Audi A4
·Технічний огляд-2000

АРТ-ПОСТУП
·Останній романтик галицького класичного мистецтва
·Таїнство причащання до світла

ШАХІВНИЦЯ ПОТУПУ
·Бакай
·Бакай (продовж)

СПОРТ-ПОСТУП
·Ривалдо гратиме в "Лацiо"?
·"Смерть" "Манчестера" перед власними вболівальниками
·Українці на чемпіонатах Європи
·Спорт-бліц

POST-SCRIPTUM
·Календар
·Чого не треба робити з пейджером
·Гороскоп