Четвертий елемент
“ГОДО”
Репрезентаційний хід Україною ювілейного 10 числа відтепер уже періодичного журналу “Четвер” триває. У Львові “Четвер” представляли у клубі “Лялька”. День презентації був обраний концептуально – рибний. Іздрик – головний редактор, упорядник, дизайнер та верстальник в одній особі – знайомив присутніх із двома львів’янами з трьох авторів останнього числа. Олесь Пасічний та Наталка Сняданко читали уривки власних творів. Окрім того, приємно було насолоджуватися дикцією Патріарха Бу-Ба-Бу Андруховича та дуетом Іздрика (клавішна імпровізація) й Мар’яни Савки (поезія). Але прийшли на вечір не лише люди пера.
Львів – чи не єдине місто, де презентація “Четверга” відбувалася під музичний супровід. Невід’ємною частиною четвергового дійства став виступ групи “Годо”. Складалося враження, що якби то було можливим, Іздрик включив би у “Четвер” і музику від “Годо” (за творчістю цих музикантів він уважно стежить). Це не мало б означати того, що виступ “Годо” мусив стати продовженням презентації. Та вже під кінець вечора з’ясувалося, що кардинально змінити атмосферу і неможливо, і марно. Настрій від виступу “Годо” був цілком протилежний настрою публіки, яка вже встигла звикнути до “реставраційного” процесу в культурно-митецькому житті й середовищі Львова, започаткованого МО “Дзига” (звісно ж, не без комерційного інтересу). Роки “великої української депресії” знівелювали поняття “еліта”, “богема”, “інтелігенція”, які тепер поширюються на зовсім інші верстви. Зріла й поважна публіка не бажала робити, здавалося б, елементарних висновків з приводу того, що є добре, а що – фальш. Публіка, яка за п’ять гривень сподівалася видовища від Андруховича, якому харизматичності таки не бракує, у сарказмі Іздрика вбачала тільки добрий гумор, але аж ніяк не сатиру. Молодіжна публіка, з середовища якої виходять потенційні фани, становила меншість під час виступу “Годо”. На будь-яку реакцію слухачів (негативну чи позитивну) годі було й сподіватися. Виступ групи сприймали мляво. Але “Годо” і не розраховує на популярність у таких представників соціуму. Чи, може, музиканти, подібно до Джона Леннона, повинні раз у раз повторювати фразу: “Ви, ті, що спереду, – плескайте у долоні, а ви, ті, що в глибині, – калатайте своїми коштовностями”?!
Р. П.
|
|
