День пам’яток і визначних місць
Сьогодні, 18 квітня, львівські пам’ятки, як і світові, відзначають свій Міжнародний день. Людство здавна усвідомило потребу зберігати надбання культурної спадщини. Найбільш прикро, коли пам’ятки гинуть через невігластво можновладців, коли їх руйнують зумисне й свідомо, щоб позбавити народ його історичної пам’яті. Чим керувався у 1934 році вчений Микола Макаренко, який – єдиний з усієї групи науковців – не підписав акту про знищення Михайлівського собору в Києві? Страх розділити долю храму не переміг моральних засад науковця. У 1951 році директор Львівського історичного музею Андрій Пашук звернувся з листом до головного архітектора міста, за проектом якого зносилася частина оборонного муру на теперішньому проспекті Свободи. Учений звертав увагу на необхідність зберегти унікальний фрагмент міської оборонної стіни XIV століття.
Кінець ХХ століття вніс свої корективи до справи охорони пам’яток. Пристосувавшись до нових ринкових відносин, соціально знедолений люд знайшов у пам’ятках джерело заробітку (охоронні таблиці, виявляється, можна здати на металобрухт, щоб одержати якусь копійчину).
Справа охорони пам’яток гостро відчуває наслідки соціально-економічної кризи. У нових умовах ще відсутня державна політика з відповідними програмами й фінансуванням, із дієвою правовою базою та єдиною централізованою Національною службою охорони культурної спадщини. А поки що львівським пам’яткам допомагають вижити працівники управління охорони історичного середовища, які (і часто – безрезультатно) намагаються попередити самовільні роботи в пам’ятках на території 3000 га історико-культурної зони міста. Як свідчить досвід роботи “Грона консерваторів” у Львові першої третини нашого століття, тоді у них були аналогічні проблеми. Проте вирішувати їх на користь пам’яток наприкінці століття стає все важче. Але ми рук не опускаємо: працюємо й віримо, що після буднів буде свято й у нас та в наших пам’яток.
Галина ЯРЕМИЧ
|
|