“Говерляну” відновили. Але...
15 квітня, після шестирічної перерви, знову відбулося традиційне сходження на найвищу точку Українських Карпат. І хоча висота Говерли (2061 м) – лише скромна чверть гімалайських восьмитисячників, але для непрофесіоналів це добра нагода перевірити сили, піднестися над щоденною суєтою.
На жаль... Людина вже не рубає гілку, на якій сидить – вона ріже її електропилкою. А прагматизм (“після нас – хоч потоп”) набирає зловісних рис. Біля урочища Козьменщик розмовляю з відомим львівським ортопедом О. Копійчуком – незмінним учасником “Говерляни”. Той з гіркотою розповідає, що величезний пустир, де нині суцільні пеньки, ще шість років тому був густим лісом. Вирубку здійснювали суцільно. Бізнесмени вибивають дозвіл у київських чиновників, а потім діють так, як їм заманеться. Вирубують чудові екземпляри смерек, не піднімаючись високо в гори (так дешевше), не оминають і тих дерев, які ростуть біля річок і доріг. Почалися зсуви землі.
Мудрість Природи безмежна, але вона полягає ще й у тому, що Природа жорстоко карає тих, хто порушує її закони. І кара, здається, вже прийшла. Повінь 1998 року тільки на Рахівщині знесла 37 мостів, а в самому Рахові забрала 10 хат. Кажуть, що місцеві лісоруби намагалися протестувати проти вирубок, але марно.
Охорона Карпатського заповідника – справа, яка вимагає негайного втручання уряду. Бо не існуватиме держава, яка сама себе руйнує.
А. П.
| 
