Закон про політичні партії: поневіряння тривають
КОЛІЗІЇ
Степан ЮРАС
Президент України Леонід Кучма повернув до Верховної Ради зі своїми зауваженнями ухвалений парламентом у новій редакції закон “Про політичні партії України”. На думку Президента, він не може бути підписаний, оскільки деякі його положення суперечать Конституції.
Зауваження Президента:
1) законом передбачено, що політичні партії проводять свою діяльність згідно з партійним статутом, але статут політичної партії не може розглядатися як правовий акт;
2) згідно з Основним законом, заборона об’єднання громадян здійснюється в судовому порядку (не обов’язково лише Верховним судом, як пропонується законом) і передбачає можливість опротестування рішень послідовно у відповідних судових інстанціях;
3) оскільки закон приймається вперше і ним встановлюються нові вимоги до організації громадян, то всі раніше зареєстровані політичні партії повинні у встановленому порядку пройти перереєстрацію;
4) у законі не врегульовані такі питання, як статус політичної опозиції в державі, не визначені гарантії її діяльності, участі в підготовці і обговорення рішень органів влади.
Отже, політичні партії наразі вимушені існувати у режимі беззаконня.
Коментарі на такий вчинок Президента, як і годиться, не забарилися. Воно й зрозуміло. Бо, по-перше, попри все ще незначний вплив політичних партій в Україні, при належному фінансовому підґрунті вони все-таки можуть відігравати суттєву роль. А тому закон про їхній статус став справжнім яблуком розбрату між Президентом і парламентаріями. Нагадаємо, що Верховна Рада вже одного разу приймала цей закон, але Президент повернув його назад у парламентські пенати зі своїми зауваженнями. Народні обранці, врахувавши декілька несуттєвих зауважень і відхиливши більшість суттєвіших, знову ухвалили Закон про політичні партії. І все це відбувалося вже за часів існування пропрезидентської більшості. Але Президент знову наклав на нього вето. Тепер, за логікою речей, якщо парламентарії ще раз подолають вето, він буде зобов’язаний або підписати його, або ж розпустити парламент. З одного боку, після референдуму, коли Президент отримає ширші повноваження щодо залякування народних обранців, вони мали би бути більш поступливими. Очевидно, на це і розраховувалося. А з другого боку, оскільки прийняття цього закону є одним із зобов’язань України перед Радою Європи, то у разі його третього прийняття Верховною Радою, підписання цього закону Президентом було би демонстрацією виконання Україною своїх зобов’язань перед цією європейською структурою. А це, хоча й несуттєво, та все-таки згладжувало би колізії, що створюються у відносинах України із РЄ внаслідок проведення референдуму.
|
|
