Павловський – за третій шлях для України
“БАТЬКІВЩИНА”
Мар’ян РОМАНИШИН
Цього тижня у Львові перебував теоретик економічної науки, народний депутат України, член фракції “Батьківщина” Михайло Павловський, який зустрічався зі студентами “Львівської політехніки” та Аграрного університету.
Відомий своїми критичними поглядами щодо економічного розвитку українського суспільства, цей науковець і тепер висловлював чимало скептичних оцінок стосовно балансування нашої держави між двома крайнощами, якими є державний соціалізм із тотальним контролем – та класичний капіталізм із вільним ринком. Загалом же, Михайло Павловський намагався стисло подати думки зі своєї минулорічної книги “Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст”.
У своїх виступах Михайло Павловський відстоював необхідність третього шляху розвитку економіки, який полягає у відмові від політики монетаризму Міжнародного валютного фонду, адже завдяки її головному здобутку – відносній стабільності національної валюти – знищується виробничий потенціал держави, убожіє населення, а національний ринок майже повністю віддано імпортним товарам. На думку науковця, одностороння лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, створення умов нерівноправного торгового обміну та дотримання інших порад МВФ неминуче призводить до перетворення нашої держави в країну “третього світу”. Михайло Павловський назвав нонсенсом той факт, що, на відміну від України, якій пропонується монетарний шлях розвитку, чимало провідних країн світу послуговуються власне (!) українською інноваційною теорією М. Туган-Барановського, яка базується на поєднанні регулювання державного та ринкового.
Нині, на думку Михайла Павловського, не допомогло б і зменшення податкового тиску (навіть до нуля), адже, якщо врахувати стан виробничих підприємств, їх продукція не змогла би конкурувати з імпортованими товарами. Відтак народний депутат зазначив, що альтернативою, яка дійсно може вивести Україну з кризи, є шлях до побудови технологічно розвиненої економіки, і цей шлях лежить не через лібералізацію економіки, а через політику протекціонізму – захисту свого ринку та виробника.
|
|
