BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 68 (512), середа
12 квітня 2000 року


  • FRONTPAGE [ст.1] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • Аргументи на користь Валерія Меладзе
      • Чи скинули Олега Скибу з вікна райвідділу?
      • Суперечливі висновки української делегації
      • “Наше радіо” зникло з львівського ефіру
      • Чиї крилаті ракети? Нічиї...
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Аргументи на користь Валерія Меладзе (Закінчення)
      • Чи скинули Скибу з вікна райвідділу? (Закінчення)
      • Французькі книги від бельгійського посла
      • Роман Крип’якевич У ПЕРШУ РІЧНИЦЮ СМЕРТІ
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • Ротація у прокуратурі
      • На українському автомобілі – в XXI вік!
      • Рейтинг згадуваності
      • Свято демократії почалося 6 квітня
      • Пам’яті єпископів УГКЦ
      • Традиція благодійних фуршетів
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Суперечливі висновки української делегації (Закінчення)
      • Україна – від полюса до полюса
      • Злодія з Мінфіну затримали
      • МЗС протестує проти затримання рибалок
      • Українці хочуть закриття ЧАЕС
      • Епідемія харчових отруєнь
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • край
      • Аграріїв прирікають на виживання
      • У Німеччині – реформа століття
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Єднання навколо “труби”
      • Король помер – нехай живе королева!
      • Війна армії з міліцією
      • Кваснєвський і далі без конкурентів
      • Вашингтон і Белград на шляху до порозуміння
    7. ДИСКУСІЙНИЙ ПОСТУП
      • Так званий референдум: волевиявлення чи примус?
    8. АРТ-ПОСТУП
      • Хаджинов і Kо зметикували на трьох
      • ФАЛЬШ під фонограму
      • Найкращий баритон Польщі – українець!
    9. ПОСТУП У РЕГІОНІ
      • Львів’яни і космос
      • автобусний ніхто не претендує
    10. ПОСТУП У МЕДИЦИНІ
      • Чи потрібен нам банк крові?
      • Хто подарує надію діабетикам?
      • NEWS
    11. СПОРТ-ПОСТУП
      • Наталя Григоренко – найсильнiша в Українi серед ровесникiв
      • Хто зупинить старшого Шумахера?
      • Сьогоднi стартують матчi Кубка Стенлi
      • СПОРТ-БЛІЦ
    12. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • Хто такі КОРИСТУВАЧІ, і як з ними боротись
      • Гороскоп

  • pp_68_7  
    ДИСКУСІЙНИЙ ПОСТУП
    СТОРІНКА 7
    № 68 (512), СЕРЕДА 12   квітня 2000 року

    Так званий референдум: волевиявлення чи примус?
    Олег РОМАНЧУК, письменник, головний редактор журналу “УНІВЕРСУМ”

    Референдум – інструмент прямої демократії, волевиявлення з приводу тих чи інших проблем шляхом загального голосування усіх громадян.

    Універсальний Словник-Енциклопедія (УСЕ)

    – Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, – чемно відповів пан Палівець, запалюючи люльку. – Бо встрявати в наші часи у такі справи це однаковісінько, що в петлю лізти.
    Ярослав Гашек “Пригоди бравого вояка Швейка”

    Відомо, що знання – це влада. Хто володіє інформацією, той, образно кажучи, володіє світом. Але інформація може виконувати й “забійницьку” роль. Саме так у розмові зі мною якось висловився високопоставлений працівник Служби Безпеки. Він підкреслив, що одним із найефективніших методів відучити людей думати – це закидати їх величезним обсягом інформації, яка не має державних орієнтирів, або ж під виглядом наявності їх в інформаційному потоці маскувати інші цілі, ставити зовсім іншу мету. І тоді інформація стає своєрідною довбнею в руках зацікавлених груп та організацій, що й було більш ніж ефективно продемонстровано під час недавніх президентських виборів.

    Існує ще таке поняття, як “інформаційна втома” – закономірний, наперед продуманий наслідок цілеспрямованого зомбування людського мозку стереотипними повідомленнями, відповідно підібраною музикою, кінофільмами, рекламними відеороликами, вуличним телебаченням,  фахово зробленою наочною агітацією. Людська психіка від такого брутального (контрольованого ззовні) інформаційного натиску страждає. Мозок гомо сапієнса попервах противиться цьому насильству, але через певний час перестає критично аналізувати навколишні події, ситуації (безумовно, це не стосується геть усіх людей, частина з них таки спроможна вистояти під зливою дезінформації й прийняти правильне рішення) і врешті-решт займає позицію, до якої її підштовхують сценаристи.

    Особливо ефективною інформаційна агресія є у випадку, коли люди перебувають у стані невизначеності – неспроможності прийняти правильне рішення через дефіцит інформації, необхідної для цього.

    Невизначеність (вибори Президента її так і не ліквідували) у прийнятті рішення супроводжується появою страху.
    Страх – це насамперед неможливість прийняти рішення у доленосних ситуаціях.

    Звернімося до класики. Пригадуєте, як перелякався Робінзон Крузо, який, ідучи берегом моря, несподівано зауважив на піску відбиток босої людської ноги? Розгублений і перестрашений, славетний самітник втратив сон – він наполегливо аналізував факт появи загадкового сліду на безлюдному острові і ніяк не знаходив прийнятного пояснення. Неспроможність збудувати більш-менш вірогідну гіпотезу вкрай налякала Робінзона і він був змушений констатувати: “Страх небезпеки жахає нас у десять тисяч разів більше, ніж сама небезпека, коли вона стоїть перед очима. І тягар страху для нас набагато важчий, ніж зло, якого ми боїмось”.

    Нині українці виснажені невизначеністю, втомлені психологічно від неможливості побачити якусь привабливу перспективу для себе, своєї сім’ї, держави. За свідченням відомого соціолога, доктора економічних наук Юрія Саєнка, для близько 3/4 громадян України майбутнього не існує. Перед майбутнім залишається тільки страх – страх перед проблемою працевлаштування, заробітку, пенсійного забезпечення, лікування, житла тощо.

    “Гадаю, читачеві не здасться дивним, коли я признаюсь, що усвідомлення небезпеки, яка завжди загрожувала мені, усвідомлення, під гнітом якого я жив останні роки, і страх та тривога, що ніколи не покидали мене, знищили в мені всяку винахідливість і припинили всі мої плани щодо поліпшення свого добробуту та своїх хатніх вигод” (Даніель Дефо “Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”).

    Нинішня влада добре усвідомлює, що більшість громадян усе ще не намагалася самотужки розв’язувати свої проблеми. Влада добре знає, що в масовій свідомості все ще не закріпився “стереотип активності” (за влучним висловом уже згадуваного Юрія Саєнка) і тому вона (влада), по суті, чинить насильство над громадською думкою, всіляко заграючи з населенням, занурюючи його в глибочезні інформаційні потоки – належним чином відфільтровані, відрежисеровані, оплачені. Але говоримо зараз навіть не про тих житомирських “братанів”, авторів “народної ініціативи”. Ми про інше.

    Народ перетворюється на натовп, коли вдається відучити його. Одним із найважливіших методів управління натовпом, методом, що містить у собі одночасно крайній примітивізм і підступність, є лестощі, які він завжди прихильно сприймає: “Народ мудрий, народ має рацію”.

    От і лунають звідусіль заклики: “Збудуймо майбутнє разом!”, “Якщо хочеш сказати “так”, закресли “ні”, “Хай голос, відданий на референдумі, стане голосом вашого сумління і вболівання за майбутнє дітей та онуків, збереження незалежності та подальшу розбудову Української держави”, “Референдум для того, щоб зробити владу більш стабільною і ефективнішою” (останні два вислови належать високим достойникам, отож від коментарів утримаємось). Сам Президент рекомендує учасникам референдуму дати позитивну відповідь на питання бюлетеня.

    Але ж референдум – це інструмент демократії, волевиявлення народу (див. епіграф до статті). Йдеться вже не про технологію житомирської “народної ініціативи”. Нема на те, як мовиться, ради. Про інше йдеться. Якщо влада ХОЧЕ довідатися про СПРАВДІ ОБ’ЄКТИВНУ думку народу, то навіщо ж закликати народ відповісти лише “ТАК”? Навіщо позбавляти його можливості сказати “НІ”? Влада мусила б лише турбуватись, аби якомога більше громадян узяло участь у голосуванні. Але ж чиниться цілком протилежне. На громадян ТИСНУТЬ усіма можливими інформаційними методами, вимагаючи від них лише позитивної відповіді. Це й насторожує. Не може не настрожувати. З якою метою стіни будинків, стовпи ліхтарів невідомці обклеюють листівками із закликом голосувати на референдумі тільки “ТАК”? Чому влада нав’язує народові безальтернативність? Адже народ мудрий, він у всьому сам розбереться. Народові навіть пропонувалося, щоб саме він (а не Верховна Рада) у майбутньому прийняв нову Конституцію (щоправда, в Конституційного Суду таки вистачило глузду прийняти політичне рішення і зняти шосте питання про прийняття нової Конституції народом; а це було головним – недарма ж бо в інтерв’ю, яке Леонід Кучма дав газеті “Факти” у Трускавці, сказано: “Моя мета – прийняти Конституцію народом”).

    Тим часом журналісти, мов за помахом чарівної палички, проводять незграбні теле- й радіоопитування людей на вулицях міст і сіл. І чуємо у відповідь такі ж незграбні відповіді: “Я йду на референдум, щоб вирішити проблеми, які накопичились у державі”. Помовчимо. Літня жінка на запитання, чого вона чекає від референдуму, довго розповідає про злиденну пенсію, про своє животіння в Українській державі. До болю знайомі картини.
    Тільки до чому тут референдум? Подібні мізансцени під час недавніх президентських перегонів ЗМІ тиражували у кількостях, про які відали тільки іміджмейкери кандидатів на найвищий державний пост...

    Нині середньостатистичний громадянин бадьоро погоджується з тим, що число народних депутатів слід скоротити до 300. Стоп! А чому не до 301, чи, скажімо, до 350 або 400? Є якесь мотивоване обґрунтування авторами “народної ініціативи” такої цифри? Я, наприклад, не знаю, якою має бути оптимальна кількість. Мо’, 299?

    Людям, судячи з наших рідних ЗМІ, дуже імпонує можливість суттєво обмежити недоторканність народних депутатів. А чи замислюються ті, хто вважає, що конче слід обмежити недоторканність парламентаріїв, до чого це може призвести? Депутатська недоторканність – це велике завоювання демократії ХІХ століття. Натомість громадянам України пропонують дати згоду (йдеться не про те, як сформульовані можливі відповіді у бюлетені – “так” і “ні”, а про те, як влада підказує вчинити, яка відповідь їй бажана) на виключення частини 3 статті 80 Конституції: “Народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані або арештовані”.

    Але ж позбавлений депутатського імунітету народний обранець, по суті, втрачає право відкрито висловлювати думки, відмінні від тих, які намагаються канонізувати політичні супротивники. Відтепер депутат-опозиціонер, прибувши на зустріч зі своїми виборцями, може бути затриманий навіть дільничним за наказом начальства, якому, зрозуміло, підкажуть зробити це зацікавлені можновладці. Є питання?

    Усе сказане (а сказано далеко не все) лише зайвий раз підтверджує, що квітневий референдум – і справді “так званий”, який нічого спільного зі справжнім волевиявленням українського народу не має, а є лише незграбно замаскованою політичною акцією. Діагноз, поставлений цьому “рефередумові за народною ініціативою” у Раді Європи, точний. І ображатися на цей діагноз українським політичним олігархам не слід. А виявити активну громадську позицію українському народу, звісна річ, треба: або не брати участі в цьому політичному фарсі, або ж розумно відповісти на поставлені питання. РОЗУМНО.