UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 67 (511), вівторок 11 квітня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Львівський бюджет у зачарованому колі Узгоджено кандидатів Нацрад затопили музей Перша зустріч корейських лідерів призупинено трансляцію “Нашого радіо” Від Руху кандидуватиме Тарас Чорновіл ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Львівський бюджет у зачарованому колі (Закінчення) Затопили музей Соломії Крушельницької (Закінчення) Меладзе буде останнім? НАСЛІДКИ СТИХІЇ НАША СТОЛИЦЯ Прогнози на 115-й округ “Слуги” двох “панів” Ще один мітинг Перша й остання обласна демократія ПОСТУП З КРАЮ краєвид Узгоджено кандидатів Нацрад (Закінчення) Референдум: результат має бути дієвим “Справедливість” встановлено Французький легіон – не дитсадок ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край МВФ знову інспектує Київ Не віддамо Daewoo! СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Перша зустріч корейських лідерів Американці знайшли “стрілочника” Соціалістам таки пощастило Шеварднадзе знову переміг РАДІОВЕЖІ В ПОСТУПІ Ой, на горі три “глушилки” АРТ-ПОСТУП Весняні мелодії “Оксамитових барв” Культура дешевшОЮ не буде. А політика ? У пошуках ансамблевості Перспективи України в перетині “Срібного квадрата” У день Благовіщення ОСВІТА В ПОСТУПІ Гадючо-черепаші взаємини у вищій школі З платним навчанням “халява” не пройде КОСМО-ПОСТУП Українські сторінки в історії світової космонавтики СПОРТ-ПОСТУП “Полiтехнiки” повернули собi шосте мiсце Перший гол і перші очки “Карпат” Знайшовся покупець на іспанське золото СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР На здоров’я Гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 8

№ 67 (511), ВІВТОРОК 11   квітня 2000 року

АРТ-НОВИНИ

Весняні мелодії “Оксамитових барв”

Уже третій рік поспіль до Палацу культури учнівської молоді з’їжджаються виконавці авторської пісні з усіх профтехучилищ області. “Оксамитові барви-2000” – як повідомив львівський композитор, поет, керівник культурного центру “Дозвілля”, голова журі конкурсу Ярослав Виджак – відкрили талановитих молодих людей, які вразили виконавською майстерністю, оригінальністю в творенні музики. Перше місце в конкурсі авторської пісні посів учень ПТУ № 9 м. Миколаєва Роман Корецький, який виніс на суд глядачів дві свої пісні. Друге – розділили Володимир Кезін (ВПУ № 71 м. Кам’янка-Бузька) та Оксана Пацула (ПТУ № 2 м. Самбір), а третє присудили Іванові Бугійчуку (ВПУ № 48 м. Львова).

Організатор конкурсу – Палац культури учнівської молоді – подбав про те, аби усе виглядало як на справжній поважній імпрезі: були переможці, гала-концерт лауреатів, запрошені виконавці, вдячна публіка, дотепні ведучі, призи, дипломи, номінації... Однак десь за лаштунками свята ховалися традиційні проблеми – . фінансові.
Зрештою, приїхати до Львова деяким учасникам було вельми не просто.

Про що ж співають юні барди? “Про кохання, звісно, про весну, про людські почуття, – розповідає художній керівник Палацу Ольга Літник. – І це зрозуміло. Для більшості з них наші конкурси – може, єдина у житті нагода на мить відчути себе зіркою. Коли я спостерігаю, як  підлітки переживають свій тріумф, розумію: їхнє самоствердження в такий нелегкий час важить значно більше, аніж усі наші організаційні перипетії разом узяті”.
М. С.
 
Культура дешевшОЮ не буде. А політика ?

Прикра новина заскочила у суботу шанувальників ілюстрованого тижневика “Політика і Культура”. Це дітище Зиновія Кулика й Олександра Кривенка, не збільшуючи обсягу, збільшило роздрібну ціну. Відтепер журнал можна придбати у пресових кіосках Львова за дві гривні й 60 копійок. Кіоскерки, співчуваючи своїм постійним клієнтам, яким досі без зайвих клопотів збували “ПіК”, пропонують їм видавати чеки. От тільки який добрий дядечко стане відшкодовувати за тими чеками такі дорогі забаганки? І як слід тлумачити читачам таке подорожчання улюбленого видання: як крок видання до фінансової незалежності, чи як “накрутку” місцевих продавців?

У пошуках ансамблевості

Традиційним весняним святом на сцені обласної філармонії став огляд здобутків творчих колективів Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. с. Крушельницької, яка виховала багатьох юних лауреатів міжнародних музичних конкурсів. При повному аншлагу 8 квітня у концертному залі ім. С.Людкевича публіка зустрічала оплесками солістів, хорові колективи школи, квартет валторністів, а також ансамблі скрипалів, бандуристів, симфонічний, камерний та духовий оркестри. Зокрема, усім підняв настрій перед антрактом “Марш Радецького” Й.Штрауса у виконанні духового оркестру (керівник заслужений артист України Іван Карпин). А друга частина концерту дала змогу насолодитися виконанням Концерту для скрипки з оркестром Мі мінор (1 ч.) та Симфонією №9 А.Дворжака (1 ч.) під батутою художнього керівника та диригента Тетяни Лисенко.

ОРЕСТ ГОЛУБЕЦЬ:
Перспективи України в перетині “Срібного квадрата”

МАЛЯРСТВО

 

25 березня відбулося засідання міжнародного журі, яке визначало нагороди для учасників цього бієнале. На суд журі було представлено 65 митців з 5 країн, які входять до Карпатського єврорегіону, та 137 їхніх творів. Одним із членів журі – куратором, що представляв художників України, – був наш краянин, історик мистецтва доктор Орест Голубець із Львівської академії мистецтв, який ласкаво погодився розповісти “Поступу” про вражаючу перемогу львівської малярської школи.

– Як давно веде свою традицію “Срібний квадрат”, хто її підтримує і наскільки престижний цей мистецький форум?

– Акція відбувається вчетверте, фінансують її у значній мірі завдяки коштам, які надходять з Європейської Ради спеціально на єврорегіон Карпат. Цікаво, що можливість нашої участі в розвитку цього єврорегіону має надзвичайно великі перспективи саме в ділянці мистецтва. Зокрема, Львівська академія мистецтв, яка є єдиним вищим мистецьким навчальним закладом у цьому регіоні, могла б стати базовим центром співпраці.

– Хто входив до складу цьогорічного журі?

– П’ятеро осіб: 4 куратори з різних країн, а головував у журі відомий польський художник, професор Варшавської академії мистецтв п. Ярослав Модзелевський. Склад журі був поважний: Словаччину представляв директор Центральної галереї в Кошицях, д-р мистецтвознавства і критик Віктор Ясянь, Угорщину – директор “Дьорі Музеум” Ласло Сельмечі, Польщу – відомий художник Тадеуш Нуцковський. Відбір праць для визначених номінацій відбувався відкритим голосуванням, тобто, якщо з 5 можливих голосів твір набирав 3 голоси, він проходив відбір. Отже, було вагоме відсіювання робіт, які журі вважало слабшими.

– Чи збігалися при цьому думки представників різних країн, а отже, й різних культурних традицій?

– Приємно відзначити, що ухвали були одностайними, хоча робота з оцінювання ніколи не є легкою. Та ще й цьогоріч бієнале проходило за новою схемою – впроваджувало так звану систему кураторів. Кожен куратор від кожної країни представляв свою колекцію творів (максимум 30 картин) і мав відстоювати інтереси тих художників, яких він представляє.

– Тобто установка на відверте лобіювання?

– Але все ж таки на початку було прийнято загальне рішення, що найосновніший критерій – це критерій мистецький. Цим принципом журі й керувалося в оцінці творів. Найважче було, коли вже залишився 21 автор. Фіналісти претендували на 7 основних нагород. Тоді ми пішли шляхом голосування: кожен з членів журі мав можливість покласти 7 карток за тих авторів, які, на його погляд, заслуговують нагороди. Так були виявлені обранці, які отримали найбільшу кількість голосів. А коли вже залишилося 9 осіб на 7 нагород, переголосовуванням вдалося визначити переможців. Потім – не менш важливий процес визначення ступенів та номінацій у залежності від того, хто на що більше заслуговує.

– Чи, окрім ґран-прі, українці відзначилися іще якось?

– Дуже приємно було довідатися, що українська репрезентація на цьому бієнале здобула найбільшу кількість нагород – 3. Поляки отримали 2, а Словаччина з Угорщиною – по 1, Румунія нагород не удостоїлася взагалі. До речі, румунське представництво як на минулому, так і на цьому бієнале було незначне. Але є надія, що через два роки Румунія представить велику колекцію творів, тому що вже нав’язані корисні контакти з конкретними людьми, які могли б гідно представляти румунське малярство.

– Окрім орієнтирів на високу мистецьку вартість творів, чи було обумовлено ще якісь спільні критерії оцінки?

– Кожен з кураторів мав можливість керуватися власними вподобаннями і виробленими ним самим критеріями у виборі авторів чи творів, які представлялися до конкурсу. Форма кураторства для нас ще не звична, хоча всюди за кордоном переважно всі виставки організовують (чи це персональна виставка художника, чи велика колективна) окремі куратори. Куратором, чи комісаром, може бути спеціаліст, який орієнтується в сучасному мистецтві, в артбізнесі й у артринку, і орієнтується в тому, що відбувається навколо мистецького світу.

– До цього часу в нас художники самі представляли свої інтереси...

– Але така ситуація не є нормальною, бо художнику часто дуже важко об’єктивно подивитися на свої праці й оцінити свій творчий доробок і свої можливості реально. Отже, те, що на цьому бієнале в Перемишлі був впроваджений інститут кураторства, виявилося дуже доречним.

– А щодо самого вибору автури з Карпатського єврорегіону?

– Сучасне українське малярство Карпатського регіону, до якого належать Львівщина, Закарпаття й Івано-Франківщина, надзвичайно різноманітне. Тому не було сенсу представляти якийсь один напрямок. Просто треба було показати різноманітність усіх напрямків якомога вищим рівнем. Щоправда, слід враховувати один доволі суттєвий фактор: українське малярство значною мірою прив’язане до певних стереотипів, до зовнішніх ефектів, до зображальності, до надмірного опрацювання поверхні, використання зовнішніх ефектів – те, що ще залишилося в нас від панування методу соціалістичного реалізму, коли художники малювали переважно зовнішні оболонки й де індивідуальність митця активно нівелювалася. Емоційний світ і особисті враження художника мало кого цікавили, тоді як у західних країнах, а також тих, що становили  т. зв. соцтабір, малярство йшло цілком іншим шляхом. Найосновніша цінність, яка завжди панувала загалом у мистецтві, – це індивідуальність художника, його неповторне бачення світу, вміння передати через це його власне “я” ті емоції, які викликав навколишній світ. Тому для показу саме на цій виставці були відбирані твори саме такого плану. І художники також, хоча, може, широкому загалу їх імена й не відомі.

– Значить, те, що представлений вами митець здобув ґран-прі, – не випадковість?

– Мар’ян Олексяк – цікавий художник з Дрогобича, викладач Малої академії мистецтв у Підбужі, яка входить у наш комплекс ЛАМ. Цей митець уже мав персональні виставки у Львові, зокрема у Палаці мистецтв. Але його ім’я справді сьогодні є не настільки знаним навіть у Львові. Варто зазначити, що всі художники, які представляли Україну, є випускниками ЛАМ, що, очевидно, також свідчить про певний рівень підготовки.

– Отже, всі вони львів’яни?

– Крім львів’ян і згаданого вже дрогобиччанина Мар’яна Олексяка, був також Любомир Якимчук з Чернівців та Ігор Панейко з Ужгорода.

– І які напрямки сучасного мистецтва представляли українці?

– Найрізноманітніші. Найбільш  актуальний для нас зараз – неоекспресіоністичний напрямок, який найбільш яскраво проглядає у творах Хаджинова, Якимчука, Онуфрика, Скобала. Популярний і напрямок із дуже відчутними впливами народних традицій і фольклоризму, що зринає, зокрема, у творах Романа Романишина. Для львів’ян характерні й впливи сюрреалізму, як, наприклад, у Ярослава Шиміна. А окремий метафізичний напрямок сюрреалістичного сприйняття простору представляли Богуславський і Панейко. Дуже популярна у Львові експресіоністична абстракція. Найбільш яскраво її показав Ігор Шумський.

– Хіба цим ще не перехворіли?

– Абстракціонізм загалом все ще популярний – як реакція на те, що було колись заборонено. Адже його вважали найбільшим злочином проти ідеологічної тоталітарної структури. Абстрактне мистецтво представляли Микола Крицький, Антоніна Денисюк та Ігор Янович. Оригінальний підхід, який не дуже популярний у Львові, але дуже поцінований у світі, до традицій поп-арту задемонстрував Сергій Міхновський.

Далі буде

Символіка, підтекст Свята Благовіщення закликають хоч на певний час замислитися над такими, здавалося б, звичними для кожної людини поняттями, як святість материнства і золотий час дитинства в житті кожної людини. Ключ до таких міркувань запропонував благовіщенський концерт у залі ім. С.Людкевича за участю симфонічного оркестру Львівської філармонії. “Станьте дітьми” – це гасло можна було б поставити епіграфом імпрези, його сенс намагалися осягнути кожен із солістів: Олена Дражниця – зворушливою щирістю, непідробною безпосередністю виконання концерту В.А.Моцарта, а Юрій Булка, котрий за віком ще дитина, – серйозністю (і в цьому його особливий шарм).

Це не означає, що в програмі були лише дитячі твори. Фортепіанний концерт До мінор В.А.Моцарта, яким розпочався концерт, за образним ладом, глибиною концепції – далеко не дитячий твір. Його й виконують значно рідше за  жанрового “побратима” – популярного Ре мінорного. Пафос, образність концерту До мінор наближаються до героїчної патетики Бетовена, але водночас суттєво відрізняються від неї. Тому не завжди музикантові вдається відчути самому і переконати слухача своїм виконанням, що це не владний і потужний за силою бетовенівський імператив (який, до речі, легше надається до відтворення), а власне, стихійний, “повітряний” моцартівський смуток і трагізм. З цим нелегким завданням рішуче впоралася лауреат конкурсу ім. в.Барвінського, студентка ВДМІ ім. М.Лисенка Олена Дражниця (клас проф. Л.Крих). У її виконанні проявився блискучий, наче спеціально створений для виконання Моцартової музики, піаністичний апарат. Він дозволив виконавиці чітко, легко і невимушено, навіть при швидких темпах, подати вибагливу орнаментику твору.

Показовим щодо цього було виконання першої та третьої частин концерту. Позитивним моментом було відчуття потрібної якості й тембру звуку – не перевантаженого, а навіть полегшеного і дещо стилістично декорованого (зрештою, від тендітної і мініатюрної солістки годі було сподіватися громового, форсованого звуку). Особливо це відчувалося у повільній частині концерту. Слід віддати належне й оркестру, який під керівництвом Р. Филипчука зумів належно підтримати солістку: її діалог з групою дерев’яних духових був доволі вдалим.

Приємною несподіванкою концерту стала прем’єра нового твору львівської композиторки, лауреата премії ім. Л.Ревуцького Богдани Фроляк. Українська культура має гарні традиції і багаті здобутки в царині фортепіанної музики для дітей (згадати хоча б дитячі п’єси В.Барвінського, Н.Нижанківського, М.Колесси, М. Скорика), але фортепіанних концертів, розрахованих на дитяче виконання (а твір саме такого жанру було запропоновано для прем’єри), досі ще не було! У цьому полягає новизна і певна унікальність твору. Що ж до музики, то твір повністю заслуговує не лише на те, щоб стати найновішою окрасою педрепертуару, а й бути гідним продовжувачем традицій української фортепіанної музики для дітей. Кажуть, писати музику для дітей значно важче, ніж для дорослих. Репрезентований твір безсумнівно засвідчив, що композиторка не лише збагнула всю складність свого завдання, а й успішно її подолала. Причини такого творчого успіху криються в тому, що автором є жінка, мати, яка тонко розуміє і відчуває дитячий світ сина, для чийого виконання і створила цей твір.

Отже, на прем’єрі слухачі стали свідками порозуміння професіонального й педагогічного, яке може бути лише між мамою і дитиною. І це не могло не зворушувати, бо було вельми суголосним ідеям свята Благовіщення.
Солістом виступив син композиторки – Юрій Булка, і відразу ж здивував публіку не тільки тим, що в такому віці вже має честь бути першовиконавцем твору. Незважаючи на зовсім дитячий вік (третій клас музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької), Юрко так природно, вільно і впевнено тримався на сцені, начеб уже мав щонайменше 5-7 років активного концертування. Чотиричастинний твір, витриманий переважно у музичній стилістиці XX ст., був відтворений маленьким віртуозом впевнено – а це рідкість серед музикантів такого віку. Соліст із відчуттям характеру музики міняв темп, намагався вести за собою оркестр, чим не раз викликав захоплений подив як диригента Р. Филиповича, так і публіки. У святковому повітрі весняного вечора бриніли слова Того, про чиє зачаття благовістив Ангел Господній: “По правді кажу вам: коли не навернетесь, не станете, як ті діти, – не ввійдете в Царство Господнє”.