UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 67 (511), вівторок 11 квітня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Львівський бюджет у зачарованому колі Узгоджено кандидатів Нацрад затопили музей Перша зустріч корейських лідерів призупинено трансляцію “Нашого радіо” Від Руху кандидуватиме Тарас Чорновіл ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Львівський бюджет у зачарованому колі (Закінчення) Затопили музей Соломії Крушельницької (Закінчення) Меладзе буде останнім? НАСЛІДКИ СТИХІЇ НАША СТОЛИЦЯ Прогнози на 115-й округ “Слуги” двох “панів” Ще один мітинг Перша й остання обласна демократія ПОСТУП З КРАЮ краєвид Узгоджено кандидатів Нацрад (Закінчення) Референдум: результат має бути дієвим “Справедливість” встановлено Французький легіон – не дитсадок ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край МВФ знову інспектує Київ Не віддамо Daewoo! СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Перша зустріч корейських лідерів Американці знайшли “стрілочника” Соціалістам таки пощастило Шеварднадзе знову переміг РАДІОВЕЖІ В ПОСТУПІ Ой, на горі три “глушилки” АРТ-ПОСТУП Весняні мелодії “Оксамитових барв” Культура дешевшОЮ не буде. А політика ? У пошуках ансамблевості Перспективи України в перетині “Срібного квадрата” У день Благовіщення ОСВІТА В ПОСТУПІ Гадючо-черепаші взаємини у вищій школі З платним навчанням “халява” не пройде КОСМО-ПОСТУП Українські сторінки в історії світової космонавтики СПОРТ-ПОСТУП “Полiтехнiки” повернули собi шосте мiсце Перший гол і перші очки “Карпат” Знайшовся покупець на іспанське золото СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР На здоров’я Гороскоп

 

КОСМО-ПОСТУП

СТОРІНКА 10

№ 67 (511), ВІВТОРОК 11   квітня 2000 року

Українські сторінки в історії світової космонавтики

Всі знають про першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. Багато хто пригадає одного з перших космонавтів планети українця Павла Поповича (до речі, він так згадував про свій політ над Землею разом із чувашем Адріаном Ніколаєвим: “Летимо і співаємо – він, звичайно, про Волгу, я, звичайно, про Дніпро”).

А чи знаємо ми, що загалом у космосі побували майже два десятки космонавтів – вихідців із України?! Для одного з них – Георгія Добровольського – космічний політ закінчився трагічно.
Та перша сторінка української космонавтики була написана ще 1881 року, коли виходець із міста Короп, що на Чернігівщині, Микола Кибальчич запропонував оригінальний проект літального апарату, який призначався для польоту людини в космос.

Минає майже півсторіччя, й у 1916 році уродженець Полтави Олександр Шаргей (у 1921 році він буде змушений змінити ім’я та прізвище на “Юрій Кондратюк”) починає розробляти тему космічних польотів. Вислідом цих роздумів був самобутній проект польоту на Місяць та інші небесні тіла. Опублікувати його він зміг лише власним коштом – у невеликій книзі “Завоювання міжпланетних просторів”, яка побачила світ у Новосибірську в 1929 році. Здавалося б, і цей проект залишиться нереалізований. Але коли спеціалісти Національного агентства США з космічних досліджень готували висадку людини на Місяць, вони пригадали і використали ідею
Кондратюка-Шаргея: на Місяць спускається лише місячний модуль, а космічний корабель чекає на нього на довколомісячній орбіті. За визнанням самих американців, такий підхід дозволив зекономити не один мільйон доларів. Рівно сорок років чекав уже опублікований – після 12 років “вилежування” – проект своєї реалізації!
Та практичне ракетобудування в Україні розпочалося набагато раніше.

У 1815 році зайнявся розробкою бойових ракет іще один полтавчанин – Олександр Засядько. Його ракети літали, хоч і не набагато, але все ж далі, ніж найкращі тодішні європейські зразки. Їх широко використовували під час воєнних дій. Ракетні установки Засядька стояли на кораблях Дунайської флотилії та Чорноморського флоту. Були у Засядька і прототипи легендарних “катюш” часів Другої світової війни: великі станини на 36 ракет, із яких можна було зробити залп.

А найдавніший виявлений істориками епізод бойового застосування ракет українцями належить аж до 1516 року. Це була битва запорожців із татарами. Може, невипадково центр сучасного українського ракетобудування розташований недалеко від Запоріжжя...

Та в попередньому столітті аналогічне підприємство було в іншому місці. У 1866 році споруджувати ракетний завод розпочали в Миколаєві. Його проектування та будівництво відбувалося під орудою Костянтина Константинова.

Генерал Константинов з 1850 року очолював Санкт-Петербурзький “ракетний заклад” і незабаром став одним зі світових авторитетів у цій галузі. У 1861 році він читав лекції про бойові ракети в Паризькій академії наук, і того ж року ці лекції були видані в Парижі окремою книжкою.

У Миколаєві виробництво бойових ракет від самого початку (1871) було масовим – 1500 штук. Миколаївський ракетний завод був на той час передовим механізованим підприємством. По суті це був науково-виробничий комплекс: завод, арсенал, науково-дослідний і проектно-конструкторський заклади. Ракети виготовляли бойові й освітлювальні, а в 1890-х роках – головно сигнальні та рятувальні. У 1871-85 роках щороку виготовляли від 500 до 5000 бойових ракет, освітлювальних – від 200 до 9000 (1894-98 рр.).

А випробування ракет у Миколаєві проводили ще до початку будівництва ракетного заводу – в 1865 році. Надалі вони відбувалися часто – за дорученням військового відомства для перевірки та доробки різних винаходів чи пропозицій, що надходили від вітчизняних та іноземних спеціалістів. Наприклад, пересувати підводні міни з допомогою ракет запропонував анонім, захований під псевдонімом “Американець”.

Після смерті Константинова на чолі заводу став В.Нечаєв. А сам Миколаївський завод проіснував майже півсторіччя – до 1910 року, коли ракетну справу передали до Шосткинського порохового заводу (нині – Сумська область).

Значний внесок у розвиток ракетобудування зробив видатний учений-аеродинамік, дослідник реактивного та ракетного руху Георгій Проскура. Під його керівництвом, починаючи з 1930 року, в Харківському авіаційному інституті досить плідно працювала група вчених-однодумців. Група досліджувала питання, пов’язані з освоєнням космосу.

Вчився в Київському авіаційному інституті, закінчив його, після чого декілька років там же й викладав видатний конструктор ракетної та космічної техніки Володимир Челомей. Паралельно працював в Інституті прикладної математики і механіки Академії наук. У 1942 році Челомей створив пульсуючий повітряно-реактивний двигун. Його керівництву зобов’язані своїм народженням супутники серій “Протон” і “Політ”.

Одним із піонерів ракетобудування вважають уродженця Одеси Валентина Глушка. Він очолював роботи зі створення потужних ракетних двигунів. Відповідаючи на запитання, Глушко якось сказав: “У 1939-40 роках колектив відділу, що займався двигунами, став самостійною організацією і був переведений у Казань”. Валентин Петрович не пояснив тоді, що і “самостійність”, і “переведення” здійснювалися НКВС, бо ще 1937 року його репресували і засудили до тривалого терміну ув’язнення.

У 1954 році у Дніпропетровську на Південному машинобудівному заводі організували конструкторське бюро з розробки нових типів ракет і космічних об’єктів. Роботою науковців та інженерів доручили керувати Михайлові Янгелю (Янголу?) – синові українського селянина зі Сибіру. Повернення на землю батька виявилося плідним, хоча свій перший супутник українські інженери і виносили на руках (у прямому сенсі цих слів).

Про Янгеля широка громадськість дізналася тільки після його смерті – як і про фундатора практичної космонавтики Сергія Корольова. Більше поталанило Григорієві Кисуньку, діяльність якого теж була пов’язана з космосом. Він розробляв захист від потенційної космічної загрози – був головним конструктором систем протиракетної оборони (ПРО). Щоправда, і його ім’я як конструктора ПРО не згадували понад 40 років (лише стаття про нього з’явилася в енциклопедії, але тільки як про спеціаліста з радіоелектроніки). Якщо конструктори ПРО США спромоглися на перший позитивний результат 10 червня 1984 року, то комплекс Кисунька здійснив 11 перехоплень головних частин балістичних ракет за чверть сторіччя до того – в 1961-62 роках.

Сергій Корольов народився в Житомирі, тривалий час жив в Одесі, навчався в Київському політехнічному інституті, після чого виїхав з України. У його долі були і блискучі успіхи, і блискавична кар’єра, і смертний вирок під час “великого терору”, й колимський табір, із якого він потрапив до інженерної “шараги” на виклик А.Туполєва.

Та зі спогадів А.Войтенка, який свого часу був начальником оперативного відділу на космодромі “Байконур”, дізнаємося таке:
“При знайомстві до мене підійшов Корольов, широко посміхнувся і простягнув руку:
– Здоров, козаче. Ти ж, мабуть, і мову українську знаєш?
– Аякже, Сергію Павловичу, звичайно, знаю!
– Так-от, слухай мене уважно: коли будемо зустрічатись у вас на Байконурі, будемо розмовляти між собою тільки українською мовою.
– Тільки розмовляти?
– Ще й пісні українські будемо співати!
– Та це ж, Сергію Павловичу, дуже добре.
– Ну, бувай здоровий! До зустрічі на космодромі.
Простягнув мені знову руку і привітно всміхнувся... Треба сказати, що доля не раз зводила мене з Сергієм Павловичем. Згадували Україну, часто-густо, у вільний час, пісні українські затягували. Домовленість нашу пам’ятали. Тому наодинці спілкувались українською мовою”.