UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 64 (508), четвер 6 квітня 2000 року FRONTPAGE [ст.1] - PDF ПЕРША СТОРІНКА Тріумф чи трагедія Ющенка? Одеса і Гданськ матимуть спільний транспортний коридор Львівських банкрутів – на спрощену систему КУЧМА МАТИМЕ свій ЛІТАК ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Невчасний ремонт телевежі У ЄвропУ – по автомобілі Як рухатися центром НЕСТАЧА ГАЗУ І ТЕПЛА Лауреати фонду Шептицького НАША СТОЛИЦЯ На захист банальності Персональна відповідальність за борги Невдалі спроби перевезти валюту У Львові не стало вулиці АРХІВАРІУС: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Тріумф чи трагедія Ющенка? (Закінчення) Інформаційні війни (Початок – на стор. 1) “Самостійних українців” звільнять До АМЕРИКИ їхатиметься легше ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Одеса і Гданськ матимуть спільний транспортний коридор (Закінчення) Позиції провідного медіа-холдингу під загрозою СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Поранили поляка й одинадцятьох американців Чеченці стратили омонівців Санкції проти “рускоязичних” “Бритоголових” побільшало ГАЛИЦЬКІ ЛИЦАРІ В ПОСТУПІ якби Бог не хотів, щоб я став прокурором Львівської області, я б ним не став АРТ-ПОСТУП У СВІТ АРТ-СВІТ Sous le ciel de Paris... Як дати пірамідам спокій? БІБЛІОТЕКА ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ Галицькі Мюнгавзени НЕРУХОМІСТЬ Житло у Львові. Погляд крізь час (Закінчення, початок – у поперед-ньому четверговому числі) СПОРТ-ПОСТУП Матч на першість світу Каспаров – Крамник БК “Київ” за крок до фiналу чотирьох Перші чвертьфінали закінчилися миром СПОРТ-БЛІЦ РЕКЛАМА нема

 

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ

СТОРІНКА 9

№ 64 (508), четвер 6  квітня 2000 року

Галицькі Мюнгавзени
Юрій ВИННИЧУК

Продовжуємо публікувати фантастичні оповідки з давніх галицьких збірників XVII століття.

Біле і чорне моря

Року 1599, їдучи з Берилю (фантазійна місцина) до Мадрилю (Мадрид) через Японію, натрафили-сьмо на два моря. Їдно було біле, а густе, як сметана, і ми його ледве подолали, а друге – чорне, як атрамент. З обидвох морів набрали ми води в баклаги, але сонце воду з білого моря так спекло, що вона на риб перетворилася. А чорна вода не змінилася і дуже добра була до писання.
(Робертус Кранч, книга 4, розд. 16).

Окуляри

Року 1627 в Семпельборку на Палуках (місто у Східній Прусії) один мандрівний ремісник робив окуляри з дистильованої живиці такі майстерні, що на дванадцять миль прозирали. Наробив їх з півтораста кіп і всі до шкоцької землі спродав, бо там багацько старих людей, а їм треба за синами, котрі по світу роз’їхалися, пильнувати.
(Панкратіус Артоміус)

Залізноголові риби

Кєльперус пише, що в Норвегії живуть такі риби, що мають голови, заховані в каптури, оперезані залізом. Коли їх бува піймають, то грім гримить і шторм починається такий великий, аж міста і замки валяться. Тому їх рибалки мусять вільно пускати.

Циганка-цілителька

Року 1609 був на Русі в містечку Берестечку циган, який різним хворим помагав. А найбільше вдатний він був яко цирульник і коновал. І трафилося так, що лікував в однім містечку кантора зі спухлим горлом. Отож пустив йому циган кров з лівої п’яти, і так сильно той кантор скрикнув, що кілька балок зі стелі впало і цигана придушило. Переляканий кантор вискочив якось вікном і впав до студні та втонув. Але їх обох циганка тютюном з кукуліфантою (чародійне зілля) так довго кадила, що очуняли й досі живуть.
(З листа Гавлика Зимнохвоста до одного владики старого)

Вужі з дзвінками

Року 1404 у Бразилії в Новому Світі виплодилися вужі, в яких на хвостах були мідні дзвіночки, і заки мали когось вкусити, наперед дзвонили. Зачувши той дзвін, чоловік перестрашений завмирав і в попіл розсипався. А той попіл дуже помічний на лису голову і в кого вуса й борода не ростуть.
(Перус Ніспал)

Мудрий ведмідь

Був си піп у Киселиці (село на Буковині), який учив ведмедя читати таким способом: смарував медом дерев’яні карти, а голодному ведмедеві давав лизати. І от він, муркочучи, лизав язиком ті карти, перегортав їх, а збоку здавалося, ніби читав.
(Северин Кузьма з Паволочі)

Птах Кук

На острові Маґастер (Мадагаскар) живе птах, якого зовуть кук, який, пірвавши слона, летить із ним якийсь час, а потім його випускає з пазурів, аби той розбився для харчу. Коли той птах розкриє крила, то вшир на 16 кроків, а найбільші пера сягають 9 кроків. Якось послав був Великий Хан до того острова вивідників справдити, чи то не вигадка, і привезли йому перо на 40 п’ядей, а грубе на півтретя ліктя. Не схожий він до жодного птаха, іно тілько тим, що літає. Ніс у нього, як найбільший човен. А ноги має такі, що два дуби з коренями вириває. І має око одне, як цебер завбільшки.
(“Збір різних анекдот”, 1645)

Дивовижні лови

За часів короля нашого Зиґмунта Третього розвелося багацько диких вепрів, яких ніхто не годен був уполювати, бо кулі їх не брали. Розваживши тоє, вдався я до фортелю. Взяв-єм лопату, що нею хліб саджають до печі, і молоток за пояса сховав.

Як прийшов-єм до лісу, то ніс ту лопату перед себе, а щойно тільки вепр вискочив, то зараз він за лопату зубами вхопився і прокусив її з обох сторін так, жи вони наскрізь пробилися. Тоді я спокійно зачекав, аби його ікла добре зав’язли, та й скочив до него з молотком і заклепав му ікла з обох боків, та так, що вже вивільнити їх не міг. І так ото живцем привів я його до міста, з чого всі дуже дивувалися.

Іншого разу пішов я з луком на качки, вистрілив і забив одною стрілою качку і качура. А шукаючи стрілу, надибав на березі великого щупака, якому стріла прошила лоба. Йду далі й бачу, що стріла зав’язла у вербі і коли я її висмикнув, то з верби кинувся густий мед, бо там від літ бджоли жирували. Хотів я заткати діру у вербі, аби мед не витік, і тільки-но руку до трави, аби жмут вирвати, як пальці схопили за вуха зайця, який там заснув. Ну, думаю, що з ним робити? Та й гуп ним об землю, і потовк одним махом кілька куріпок, що у траві причаїлися.
І ото те все забравши, заніс до панів, а вони ся дуже зчудували і, хотячи винагородити моє мисливство, подарували мені сірого гівенця на кобеняк та купили мені ще справеняк з великим дармолігом (ковніром). Та ще й мене так напоїли і поклали під ринвою, що рукави у воді розпустилися, а свиня прибрела і ковнір зжерла.
Іншого разу пішов я з рушницею знову на лови, а стріляючи до цілі, схибив і підстрелив ковбаси в коморі, що на кілку висіли, і забив їх аж п’ять і змайстрував із них чапраги (нашивані петлиці) до свого кобеняка.
Питали мене панове, що робити, аби риби, яких їм якраз привезли, не поснули. Я відказав, що треба рибам оповісти щось смішне, то вони не тільки не поснуть, а й дрімати не будуть.

А коли кухмістер (кухар) послав по впольовану мною щуку, я сказав, що вона сама зараз пришкандибає. Ба і справді, побачили всі, як щупак іде простісінько до кухні й сам себе чистить, сам себе потрошить і стрибає до баняка.

А як спитали в мене, що робити, аби риба болотом не тхнула, порадив я гівенцем кожну начинити і таким ото робом перебити запах болота.

Реляція пана Дмитра Гулевича

Їдучи з України від Білої Церкви через тамті поля, довелося мені заночувати біля криниці. Дав я коню оброку, напоїв та й уклався до сну. Аж тут якась гадина до мене кинулася, а була така велика, як віл волоський на дуже низьких ногах, і писок мала, як хомут, але без зубів. Знати, що хотіла повечеряти мною, але я хутенько на коня – і драла. А та бестія навздогін майже дві милі бігла. Ледве-м порятувався. Врешті, заїхав я до якогось маленького містечка і там спитав, що то за звірина. Там мені оповіли, що це полоз, такий гад отруйний, який завиграшки коня з хлопом проковтне. Власне, це мене теж мало не спіткало, якби-м не втік, а віддихався вже в Мостиськах за Вишнею (Судова Вишня).

Від пана Путила до пана Толочка

Пише вашмосьць до мене, аби-м Базарона з Царгорода звабив для роблення наметів. Але це не так просто, бо він самому цареві готує власне десять тисяч бавовняних наметів. Але маю я в свому маєтку одного цигана, котрий намети робить, яких іще світ не видів і не зувидить. У такому наметі може стояти ціла хоругва з возами і кіньми, а посередині кухня і спіжарня, а довкола шаласи на підвищенні. Отож, коли дощ падає, то нікому не шкодить, бо вода долом протікає. Для ротмістра там є хатка, шкурами оббита, з п’єциком для випікання хліба, а на самім версі намету на довжелезному дрючку стражник сидить у сідлі зі шлей, як у кріслі, визираючи ворога.

Як хто здалеку дивиться на той намет, то думає, що то замок кременецький. Але що з того, коли його ставити треба зо дві неділі, а розбирати ледве не місцяь. Тому, прошу пана, чекати стільки часу ніхто не хоче і мусить далі рушати, аби час не гаяти. І така то вражаюча махина, що коли її везуть, то ціле село на підводах наймають її везти. Вповідають, що для Москви кілька таких виготовлено, та їхній ремісник – пияцюра великий, і що за день мож зробити, на то тиждень витрачає.

Полотна йде дев’ятдесят і дев’ять півсотків, 49 ліктів, півліктя і півтора чверті. Рахуючи в кожному півсотку полотна 50 наших ліктів, усіх разом ліктів буде п’ять тисяч. До цього додамо дві копи волових шкір, олії 27 бочок. Та ще пеньки (мотузки) чотириста каменів (камінь – 16 кг).

Від пана Карабуци до пана Таратути

З’явився у нас доктор медицини, якийсь Макалюфі Ґризон, котрий зробив масть і назвав її какомако. І була вона така знаменита і певна на рани, що сам доктор одного дня, ставши на помості на ринку а розібравшись, казав челяді принести гостру косу від січки і на очах багатьох людей розтяв себе від боку до боку через живіт, аж му кишки вилізли. Тут таки дали йому теплого вина, аби кишки виполокав і увіпхав їх назад, якимись дротами рану поспинав і тою мастю намазав. Далі звелів себе до хати нести і лежав там аж до суботи, після чого встав здоровий і на ринку знову розібрався та показав усім шкарадну близну, цілком загоєну, та ще й ляскав по ній долонею на доказ того, що болю не чує. Рушив із тою мастю у світ, бо тут на неї слабий попит мав, бо наші звикли рани старою солониною мастити.

Від пана Зебедія Пікергерлінґа

Прибув саме тепер купець із Каффи до Бардіїва з мальвазією, яку лишив на кордоні, а сам подався до Львова. І привіз він коберці з індійського пір’я такі гарні, що надивитися не годен ніхто. Щоправда, невеликі, ледве на три лікті. Але ціна їхня немала – сто дукатів, а це тому, що фарби ніколи не вилиняють і можна їх уживати замість перин. У них така робота ще не досить оцінена. Я сам бачив на ярмарку в Кам’янці Струмиловій, як купив одного коберця собі митник.

Той самий купець привіз індійські кам’яні ножі, гострі, як бритви, які в нього викупили жиди з Берестя Литовського для обрізання.

Дивні книги

Коли ми їздили з українськими ревізорами по Диких Полях, мав я одного челядника надто спритного, що був за походженням шкотом і називався Льоренс Джильс. А що був сильний шальвіра, то до кожного кута зазирав. Отож, на одній ночівлі далеко в полях коло студні, де лежала купа каміння і черепів, так довго порпався, доки не вишпортав великі книги, в обсмаленого коца загорнуті. Одні казали, що то книги Овідія, але інші, а власне піп із Білгорода (місто в усті Дніпра), що то книги віщунки Сибілли. Прочитати їх жоден не міг, бо дивним письмом списані, й завезли їх до протопопа, котрий мав мудрого диякона, і він уже кілька літ над тими книгами сидить в одній печері, а щойно п’ятого вірша (рядка) розтлумачив.

А проте дійшов того, що тоті книги донька славного медика Гіппократа писала на острові Патмосі в порожньому замку. З нею там жив також дракон, на якого її мати одну панну зачаклувала. І той ото дракон кожного четверга перед замок виходив і чекав, аби хтось його не забоявся поцілювати в кінчик носа. Тоді би чари впали, і дракон на панну перетворився б, і пошлюбила би вона свого збавцю. І треба сказати, що не один хотів підступитися до дракона, та від страху ноги підкошувались і серце розривалося.

Про це та про інше розповідається в тих книгах, а незабаром і щось більше дізнаємося.

З реляції пана Северина Драпальського

Коли-сьмо приїхали з Тибету кільканадцять років тому, привіз я зі собою обруса такого широкого, що на ньому геть увесь той край був шовком вигаптуваний і вишитий. Ліси й усі дерева було видко, але не такі, як у нас, бо там дерева верхівками в землю ідуть і так ростуть, що ані кінця, ні початку не знайдеш. Там і гори були зо всіма звірятами і плазунами такими великими, які лише там водились, і все це у природних барвах. Вишиті були також усі води й ріки зі всіма рибами і птаством, таким гарним, що око тішило. Птахи там дуже великі й такі важкі, що і не двигнув би.

А тримав я того обруса у скрині, яка мені цілий поверх у кораблі зайняла. Обійшлася ж вона мені дешево: виміняв за вбрання і капелюха з пацьорковою биндою (стяжка нашивана мушельками), бо там усі люди голі ходять.

Обрус той був такий кунштовний, що ніхто не годен був розпізнати, з чого він витканий: чи то полотно, чи єдваб, чи вовна, бо містилося того всього потроху.

Не маючи змоги тримати такого велетенського обруса, ані до чогось його пристосувати, я його порізав та й дав, аби мені оббили різні речі. Майже третю частину лишив я в заставу в одного жида в Крелові.
А ще я привіз тоді й ліжко волосяне плетене, яке від стіни до стіни треба напинати і завісити, а допіру тоді залізти в нього, ставши на крісло. У такому ліжку, як у колисці можна лежати, і м’яко в ньому, і блохи не докучають ані інші комахи. Навіть мухи мені не заважають спати, бо маю таку обганячку з пір’я хинського птаха, яка без людської помочі сама тріпоче на вітрі, й тоді нема потреби хлопця до відганяння тримати.

З листів до пана Фаґашевського

Якось вашмосьць писав, що є один такий реміснимк, котрий, хоч і п’яниця і курець, але майструє різні гребені з рисячих, лисячих і вовчих пазурів. А ці гребені мають таку силу, що світле волосся на темне міняють, а сиве – на попелясте, а рідке загущують і колтуни розплітають.

Сліпим той ремісник теж дуже помагає, а хто має очі слабі, то він йому їх виймає спочатку, а тоді в горілці мочить, а потім у чорнім пиві. І вже очі здорові.