UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 61 (505), субота-неділя 1-2 квітня 2000 року FRONTPAGE [ст.1] - PDF ПЕРША СТОРІНКА КУЧМА ПРОРУБАВ ВІКНО У ЄВРОПУ. “ЗАРУБАВШИ” РЕФЕРЕНДУМ Лазаренко повертається героєм Людина з необмеженою владою Гайдер відновлює імперію Дурень думкою багатіє? ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Людина з необмеженою владою Як же ж без референдуму? Матеріалісти готують революцію Таки клонували Аварія на залізниці НАША СТОЛИЦЯ Духовенство толерує день сміху 115 округ: а може, буде ще і не таке Сенчук зустрівся з японським Послом архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Лазаренко повертається героєм Невідомий Шекспір ЗВЕРНЕННЯ бюро Державного західного наукового центру НАН та Міністерства освіти і науки до громадян західних областей України Названо організатора захоплення офісу КПУ Більшість узурпувала ПАРЄ ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Ющенку – 100 днів Кінець імперії Гейтса? СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Генерал став жертвою сексуальних домагань Усу нарешті прокинувся Неандертальці не були предками європейців КОМУНІСТИ ПОЗА ЗАКОНОМ ЛІКИ ПРОТИ СНІДУ? РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП “Найголовнішою основою людських стосунків є гідність людини” Спільнота “Мілес Єзу”: новітній монастир чи звичайнісінька комуна? АРТ-ПОСТУП “Хоч Платон мені й друг...” Відкритий лист Юрія Бойка ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ ВІКТОР ПІНЧУК ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ ВІКТОР ПІНЧУК СПОРТ-ПОСТУП Понад мільйон марок за згоду битися з Віталієм Кличком Дурень думкою багатіє? Василь ІВАНЧУК: Дам раду і з Каспаровим! СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР КІНОновини Гороскоп

 

ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ

СТОРІНКА 10

№ 61 (505), субота-неділя1-2  квітня 2000 року

ВІКТОР ПІНЧУК

Загалом, депутатський мандат виборювали 17 кандидатів. Почалася посилена обробка електорату. В уже цитованому листі робітників писалося: “Коли не ввімкнеш телевізор, він на екрані. Розкидає праворуч-ліворуч гроші, влаштовує шоу, запрошуючи валютних артистів із Москви. Його яскравими листівками, де він зображений у касці (мовляв, вийшов із народу), обклеєні в обласному центрі стовпи, паркани. Ми ж свої акції проїли. За виручені гроші одягали та годували сім’ї, віддавали борги за квартплату, бо декого вже до прокуратури за неплатежі запрошували”. За Віктора Пінчука проголосували 25,87% виборців округу. Таким чином, він здобув право на крісло в сесійній залі Верховної Ради. 18 травня 1998 року Віктор Пінчук визначився з симпатіями, вступивши до фракції НДП. Щоправда, як свідчить статистика, надзвичайною активністю Віктор Михайлович у сесійній залі не відзначався і протягом року депутатства жодного разу не взяв слова, ні з трибуни, ні з місця. Зрештою, він двічі записався на виступ: 10 червня та 13 жовтня 1998 року. Та в черзі до мікрофона першого разу отримав №107, а другого – №158...

Склавши (згідно з вимогами закону) повноваження президента “Інтерпайпу”, Віктор Михайлович і надалі залишився власником 65% акцій інвестиційно-наукової групи.

Механізми, які вели Віктора Пінчука далі вгору, наразі мало досліджені. Відомо, що Пінчук дуже тісно зійшовся з Андрієм Деркачем – сином голови СБУ Леоніда Деркача. Разом Пінчук і Деркач розпочали шалену боротьбу за “місце під сонцем”. Фактично, під впливом Віктора Пінчука опинилася газета “Факты”. У 1998 році виник скандал із дніпропетровською телестудією “11-й канал”, яка спочатку перебувала під впливом Павла Лазаренка, а згодом була закрита й відновила свою діяльність лише з новим власником. І взагалі, Віктор Пінчук виявився одним із тих, хто взявся підбирати уламки імперії скинутого з Олімпу екс-прем’єра. Йому випав чималий шматок від спадщини дядечка Павла...

Варто зазначити, що Пінчук не зміг знайти спільної мови з іще одним приятелем Президента – Олександром Волковим. Стосунки між цими двома політиками тривалий час залишалися більш ніж напруженими. Проте кожен має свої власні важелі впливу на голову держави. Протистояння Волкова та Пінчука штовхнуло в обійми останнього тодішнього прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка, який будь-що вирішив втриматись у прем’єрському кріслі, – якщо не на десять років (як обіцяв), то принаймні до кінця президентської кампанії.
Завдяки дружбі Пінчука з віце-прем’єром Миколою Білоблоцьким вдалося встановити майже повний контроль над урядом. Згодом Пінчук пішов на компроміс: він віддав Волкову частину впливів на уряд (ряд урядових посад здобули люди, близькі до Волкова) в обмін на крісло голови Адміністрації Президента (для Білоблоцького) та збереження позицій діючого прем’єра.

Сайт Інтернету “Вісник українських олігархів” подає ще одну деталь: “Усім відомо, що радник Президента України газотрейдер Пінчук розбагатів саме на завищеній ціні газу, який надходив із Росії в Україну. За даними 1998 року, газ на кордоні Росія продає по 50 доларів за 1000 кубометрів, ми ж із вами купували його торік по 83 долари, причому “Укргаз” отримував за експлуатацію газопроводу та газонасосних станцій лише 3 долари. Решта “зелених”, виходить, у кишенях газотрейдерів осіла? За які такі заслуги-затрати? Адже у них ні газової труби не було, ні насосної? Лише посередницькі рахунки. А в тому ж 1998 році газотрейдери за газ дерли по 90-105 доларів”. Окрім того, В.Пінчук створив ЗАТ “Труби”, яке купує у Новомосковського трубного заводу (“Інтерпайп” має 37% акцій цього підприємства) труби по 80 доларів за тонну і продає їх за 120-140 доларів.
Протягом 1998 року Вікторові Михайловичу доводилося полагоджувати чимало конфліктних ситуацій, пов’язаних зі сферою бізнесу. Іноді ці конфлікти набували міждержавного характеру.

Скажімо, ще 1996 року “Інтерпайп” і Boston Trading Conn. (ще одна фірма, заснована на американському континенті) отримали максимальне сприяння з боку президента Білорусі Олександра Лукашенка при проведенні акціонування Могилівського металургійного заводу ім. А.М’ясникова. Тоді “Інтерпайп” і Boston Trading Conn. купили 38,8%  акцій підприємства за $5,4 млн. Відповідно до угоди з урядом Білорусі в разі успішного виконання взятих зобов’язань “Інтерпайп” мав отримати ще 25% акцій із державного пакету. Він справді поставив на ноги завод, що перебував на межі банкрутства, і перетворив його на один із локомотивів білоруської промисловості.
Коли ж у 1998 році Віктор Пінчук нагадав білоруському “бацькові”, що час, мовляв, виконувати обіцянку, той не просто відмовився від старих зобов’язань, а й почав репресії в металургійному лобі Білорусі. Скажімо, було заарештовано директора Білоруського металургійного заводу Юрія Феоктистова. На Могилівський металургійний завод прибула комісія на чолі з прем’єр-міністром Білорусі Сергієм Лінгом, яка провела детальну перевірку документації. Лукашенко не бажав втрачати підприємство, яке, фактично, перетворювалося на власність “Інтерпайпу”. Після втручання українських офіційних чинників довелося йти на компроміс: “Інтерпайп” придбав іще 5% акцій підприємства за $3 млн. При цьому він скоротив розмір інвестицій, зіславшись на несприятливий клімат білоруського ринку. Врешті-решт Лукашенкова держава втратила контрольний пакет акцій заводу – з 54% у неї залишилося тільки 49%...

Наприкінці 1998 – на початку 1999 року Віктор Пінчук і Андрій Деркач “замутили” ще кілька проектів.
Проект №1 мав назву “Фонд соціальна допомога”. Вже в самій назві відчувалася ледь прихована конкуренція з Олександром Волковим (з ініціативи останнього наприкінці 1998 року виник Всеукраїнський благодійний фонд “Соціальний захист”). “Соціальний захист” часто діяв не лише всупереч, але і, здавалося, на шкоду “Соціальній допомозі”. Особливо це відчувалось у регіонах (подекуди обласні представництва обох фондів мали спільну юридичну адресу, що викликало плутанину в головах не надто втаємничених). Проте з червня 1999 року окреслюється співпраця між двома фондами. На початку червня в усі обласні відділення Фонду “Соціальний захист” надійшла телеграма з вказівкою “скоординувати дії наших структур зі структурами Пінчука В.М.”.

Фонд “Соціальна допомога” вирішив зробити ставку на нові виборчі технології, запозичивши їх переважно з Росії. Саме з допомогою В.Пінчука з Москви було запрошено кілька іміджмейкерських груп, які свого часу брали активну участь у виборчій кампанії Б.Єльцина у виборах до Державної думи, а також залучалися деякими українськими кандидатами в депутати на виборах 1998 року. Для прибульців встановили надзвичайно високі гонорари, у їхнє розпорядження надали практично необмежені кредити. Один із помічників Президента під час довірливої розмови у вузькому колі сказав дослівно: “Цю групу привезли Пінчук і молодший Деркач. Ми дали в їхнє розпорядження... (далі йшла назва добре відомого в Україні та за її межами банку – К. Б.). Нехай працюють. Ми поважаємо працю професіоналів”.

Щоправда, така постановка питання образила багатьох київських іміджмейкерів, котрі розцінили запрошення московитів як особисту образу: мовляв, невже вони краще знають українські реалії? Також ображеними почувалися представники фонду “Соціальний захист”, бо при значно вищих навантаженнях у них виявився значно нижчий рівень винагороди за працю.

До того ж, самі замовники досить хибно уявляли призначення російських іміджмейкерів. Один із керівників московської групи заявив, що в Києві не розуміють принципів, на яких у 1996 році в Росії “розкручували” Бориса Єльцина. В Україні намагаються повторити “російський варіант”, протиставивши “демократа” Кучму “лівому” Симоненкові. У Росії ж насправді працювало інше протиставлення: Єльцина не робили “демократом” на тлі “лівого” Зюганова, а намагалися показати “симпатичного” Єльцина поруч із “несимпатичним” Зюгановим. Зюганов, на відміну від Єльцина, не вміє посміхатись, у нього виходить звірячий оскал.

Щоправда, в Україні така методика не спрацьовує, бо будь-хто з кандидатів мав симпатичнішу зовнішність порівняно з Кучмою. Досвід виборчої кампанії-99 довів, що дієвішими в Україні виявилися методики Олександра Волкова, базовані не так на “видовищах”, як на “хлібі”.

“Група Пінчука-Деркача” займалася переважно розгортанням мережі “Вуличного телебачення” (воно було апробоване ще під час виборчої кампанії самого Пінчука у Дніпропетровську) та рекламними роликами Леоніда Кучми. Не без підтримки Пінчука на телебаченні з’явилися програми “На самом дєлє” та “Питання дня”. Віктор Пінчук організовував акцію “Ми діти твої, Україно” (під час якої в Україні гастролі відбули Софія Ротару та Йосиф Кобзон), а також турне по Україні відомого телеведучого Володимира Познера.

Проект №2 стосувався власної фракції у Верховній Раді. У цьому питанні Віктор Пінчук і Андрій Деркач знайшли повне розуміння з боку президента “Нафтогазу України” Ігоря Бакая. На початку 1999 року з ініціативи Пінчука та Бакая 27 депутатів вийшли з фракції НДП і почали створювати нову фракцію.

Фракція “Трудова Україна”, яку очолив Михайло Сирота, заявила про себе 20 квітня. Такий крок Сироти поставив під удар фракцію “Реформи-Центр”, на чолі якої він стояв перед тим (фракції забракло депутатів для повноцінного функціонування). Натомість у “Трудовій Україні” опинилися такі політики та бізнесмени, як Віктор Пінчук (“Інтерпайп”), Федір Шпиг (банк “Аваль”), Лев Миримський (промислово-фінансова група “Імперія”) та інші.

Влітку 1999 року на базі фракції “Трудова Україна” виникла Трудова партія України на чолі з тим же Михайлом Сиротою. Це вже був проект №3 Віктора Пінчука. Згодом Михайло Сирота розірве стосунки з Пінчуком і вийде з фракції. Похолоднішають і стосунки Пінчука з Деркачем...

Могутність Пінчука зростала з кожним днем. Вона і надалі продовжує зростати. Хоча столичні журналісти з певним скепсисом сприймають молодого й енергійного Віктора Михайловича, вважаючи його вискочнем. “Зеркало недели” у своїй версії “ляльок” якось згадало, що у Президента з’явився “новий друг – єго височество мєняла Пін-понг-чук”. Тетяна Коробова не менш прозоро натякнула в газеті “День”, мовляв, “тему про спроби одного ненашого олігарха створити в Україні національну Тетяну Дяченко і, головне, чому це не вийшло – я взагалі обійшла, хоча рука свербіла...”. Паралелі між Тетяною Дяченко (донькою Єльцина) та Віктором Пінчуком (зятем Кучми) – більш ніж виправдані. Тим паче, що в навколополітичних колах Росії та України давно поговорюють про причетність до обох проектів (“Дяченко” й “Пінчук”) Бориса Абрамовича Березовського.
Щоправда, життя останнім часом почало підкидати Вікторові Михайловичу неприємні сюрпризи. Найбільшим із них став депутатський запит Олександра Жира й Олександра Єрмака до генерального прокурора України Михайла Потебенька. У запиті йдеться про факти порушень і зловживань, нібито здійснених фірмою “Інтерпайп” і її колишнім керівником Віктором Пінчуком.

Зокрема, в документі було твердження, що фінансово-комерційні структури, які входять в “Інтерпайп”, “проводили операції з перерахунками за постачання електроенергії та природного газу для окремих підприємств Дніпропетровської, Сумської, Луганської та Донецької областей... Валютна виручка від імпортно-експортних операцій групи “Інтерпайп” в Україну не поверталася. Розрахунки за постачання природного газу проводилися через компанію “Ітера-Енерджі”, а пізніше – “Ітера-Україна” для цілого ряду великих підприємств, але, за висновками міжнародної аудиторської компанії “Прайс Уотерхауз”, прибуток групи “Інтерпайп” від спільних операцій зі структурами корпорації “Ітера” тільки за 1996 рік становив $150 млн. у бухгалтерській звітності, що виглядає суттєво заниженою, а це дає підставу робити висновок про приховування валютної виручки за межами України”.

Крім того, “за даними, які потребують перевірки, протягом 1997-1998 рр. через закордонні валютні рахунки структур “Труботрейд” і “Байп”, які входять у групу “Інтерпайп”, на відкриті без дозволу Нацбанку України рахунки Пінчука в The Bank of Boston перераховано суми $18 млн. і $20 млн. Але при цьому варто ще додати суми, які лежать на рахунках Пінчука в інших американських банках, а також у банках Швейцарії та Кіпру”.

Також виявилося, що рахунки №320495517 ($13447883 станом на початок 1999 року) та №95200630 ($8424341) у The Bank of Boston, згадані в депутатському зверенні О.Єрмака на ім’я генерального прокурора України від 11 лютого 1999 року як “рахунки людей з найближчого оточення П.Лазаренка”, належали також В.Пінчукові. Ще одним цікавим моментом виявилося те, що валютні рахунки “Інтерпайпу” розміщені у банку, який, за повідомленнями ЗМІ, правоохоронні органи США та Британії підозрюють у відмиванні мільярдів доларів “російської мафії”.

Після перемоги Леоніда Кучми Віктор Пінчук, очевидно, розраховуватиме на чергові дивіденди. Юлія Мостова та Сергій Рахманін у “Зеркале недели” прогнозують: “Не виключено, що Віктора Пінчука може зацікавити експорт товарів подвійного призначення, до переліку яких, до речі, входять і труби. На фінансовому ринку Віктор Пінчук, який лоб у лоб зіштовхнувся з Юлією Тимошенко, намагатиметься зміцнити свої позиції. Загалом же, його економічне збільшення й освоєння нових сфер залежатиме від того, з ким він укладе економічний союз... Нині штрихи партнерства прозирають у площині стосунків Віктора Михайловича та Григорія Михайловича”.
Віктор Пінчук надто швидко “засвітився”, і його майбутнє прогнозувати нині неможливо. Наскільки вдалими виявляться його проекти? Наскільки міцними є його позиції в Києві? Наскільки він здатен вести самостійну політичну гру?

Так чи інак, а Леонід Кучма навряд чи дозволить “утопити” Пінчука. Як-не-як, родина. Сім’я. Клан. А Кучма ніяк
не нагадує Тараса Бульбу... І тому, треба думати, ми ще станемо свідками не однієї історії, в якій з’являтиметься ім’я Віктора Пінчука. Він ще надто молодий, аби думати про смерть. Навіть політичну.