BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 60 (504), п"ятниця
31 березня 2000 року


  • FRONTPAGE [ст.1] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • Чиж у Львові
      • “Зеніт” впав через росіян
      • Шпигунські пристрасті в ЄС
      • “Дружба” з діркою
      • Нова форма оплати за електрику
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Депутати ховали львівський футбол
      • “Справедливість” – партія Чижа і всіх українців
      • На податківців чекає скорочення
      • Стадіон “Україна” – окреме підприємство
      • Плата за садочок не змінилася
      • Київ не пустив Сенчука до Польщі
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • БУКОВИНСЬКІ КОНТРАБАНДИСТИ
      • Зловили кривдника восьмирічної дівчинки
      • Темношкірий прочанин у місті Лева
      • Проблеми безробіття в регіоні
      • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Свіжа копійка – депутатам і урядовцям
      • “Зеніт” впав через росіян (Закінчення)
      • Україна ввела візи для Словаччини
      • До Італії – коридором
      • Причина смерті – ножові поранення
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • край
      • Світовий банк вірить: Але не настільки ...
      • Інший бік економіки
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Шпигунські пристрасті в ЄС (Закінчення)
      • Мертвих тіл стає дедалі більше
      • Вони продавали людей
      • Росія визнає порушення прав людини
    7. ТРАНСКОРДОННИЙ ПОСТУП
      • Загрози та можливості: Західна Україна після вступу Польщі до ЄС
      • Чи виживе львівський “човник”
    8. ТЕАТРАЛЬНИЙ ПОСТУП
      • нема
    9. АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ПОСТУПІ
      • Петро Мідянка у вселенській системі координат
      • Юрій Покальчук: Я – романтик
      • Літературна арифметика, або Книги люблять рахунок
    10. АВТО-ПОСТУП
      • VW створює ринок в Інтернеті
      • Яке майбутнє в бензину?
      • Новий Mercedes C-класу
    11. СПОРТ-ПОСТУП
      • Еволюція супертурнірів
      • Дощ i багнюка щасливi для львiвських команд
      • “Здобутки” наших суперникiв – 2 нiчиї та 2 поразки
      • Пам’яті Л.Штейна присвячується
      • СПОРТ-БЛІЦ
    12. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • МУЗИКА В КАДРІ
      • гороскоп

  • pp_60_9  
     АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ПОСТУПІ
    СТОРІНКА 9
    № 60 (504), п"ятниця 31  березня 2000 року

    Петро Мідянка у вселенській системі координат
    Іван ЛУЧУК

    Чомусь знову згадалося і перефразувалося Франкове твердження про те, що кожен поет мусить мати свою фізіономію. Тобто буквально мусить бути ульраоригінальним, не подібним до жодного іншого поета. По нашій планеті ходить безліч (бо хто б то рахував) різноманітних поетів, і всі вони неподібні між собою, а якби виявилося раптом серед них двох схожих, то вже не були б поети. Йдеться не про абсолютну схожість візуальну, тематичну, стилістичну, світоглядну тощо, бо такої не існує в природі, а лише про схожість самоусвідомлення та нюансування манери письма. Якщо тобі пишеться саме так, за допомогою лише тобі відомих імпульсів, механізмів та стимулів, і якщо твій внутрішній поетичний світ не має впізнаваних аналогів, тоді ти справді маєш свою фізіономію. Або можуть існувати інші критерії та ознаки поетичної оригінальності.

    Стосовно самобутності поетичної індивідуальності Петра Мідянки не виникає ані найменших сумнівів. Його поезія оригінальна аж до суперлятиву, її екстраординарність настільки яскрава, що не потребує жодних од, апологій чи заохочень. Проте не так просто про його поезію писати: там є стільки талісманів, оберегів, амулетів, осторог, заборол і сторож, що вони можуть елементарно не дати доступу до цього поетичного світу. Треба заварювати спеціальне літературно-критичне зілля, щоб воно допомогло бодай проникнути у Мідянчин світ, побути там трохи, зрозуміти та відчути дещо і не бути заклятим. Заклинання і закляття належать до найдавніших поетичних творів людства, по всіх усюдах його існування, по вселенських обширах. І щось таке найдревніше дуже пристунє і достатньо відчутне в поезії Петра Мідянки, в поезії наймодернішій, вражаючій і пульсуючій.

    Якщо поет Мідянка є ультраоригінальним в українській поезії, то не менш цікавим він є і в світовій, вселенській системі поетичних координат. Сьогодні матимете нагоду “перевірити” це в Музеї етнографії, що на проспекті Свободи, о 17.00 на третьому вечорі з серії літературних зібрань Асоціації українських письменників. Мідянка має бути, а разом із ним ще принаймні один добрий закарпатський поет...



    Юрій Покальчук:
    Я – романтик

    10 березня, 16:00, Клуб-кафе “Лялька”. Спільними зусиллями “ВЕРТЕП Компанії” http://www.wertep.com та “МО Дзиги” http://www.lviv.ua/dzyga відбувається прес-конференція.
    Прес-конференція двох відомих українських письменників: Юрія Покальчука та Юрія Андруховича... При цьому були використані ресурси “Львівської балачки” http://chat.wertep.com – найпопулярнішого Львівського WEB-ресурсу...
    Звикайте... і отримуйте задоволення.

    Чат: Пане Юрію, чи існує вимріяний сюжет, ще не реалізований Вами?
    Покальчук: Безперечно. Я хочу написати роман “Син вітру”, який є продовженням “Озерного вітру”. Але є ще і ще. І про любов.

    Чат: Пане Юрію, так, як Ви кажете, виглядає, що не було ще сюжету “про любов”, про що ж були вони? Про щось, що дехто НАЗИВАЄ любов’ю?
    Покальчук: Більшість сюжетів у світовій літературі є про любов, особливо невдалу. Я писав завжди і буду писати на цю тему. Хоч не тільки.

    Чат: Я не дуже добре Вас пам’ятаю, Ви писали вірші? Який є один з Ваших відомих, бо я дійсно не дуже добре пам’ятаю?
    Покальчук: Вірші друкувалися в “Сучасності”, раніше виходили окремими збірками. Я і мої друзі не мали можливості видаватися по вісім-десять років. Зараз у мене вийшла книжка прози у видавництві “Кальварія” (Львів) “Те, що на споді”, там же – поезії в прозі “Двері в...”, і щойно у Франківську – “Озерний вітер”, теж проза.

    Чат: А який Ваш найНЕулюбленіший сучасний письменник, і чому?
    Покальчук: Я не люблю сірого і патетичного. А таких, на жаль, дуже багато. Так само не люблю сірої і патетичної попси у музиці. А когось одного не варто аж так не любити. Хай собі живуть. Аби іншим не заважали.

    Чат: Заради чого Ви готові відмовитися від творчості?
    Покальчук: Такого нема. Хіба що рай на українській землі.

    Чат: Жінки – помічна чи відволікаюча річ у творчості?
    Покальчук: Безумовно, помічна.

    Чат: Чому?
    Покальчук: Без жінки немає життя. Всі чоловіки – сини жінок. А те, що є основою життя, може бути люблене або зненавиджене, але не байдуже.

    Чат: Аналогічне питання – про чоловіків...
    Покальчук: Чоловіки – друга половина життя. А потім є ще такі слова, як “братство”, “дружба”, “війна”...

    Чат: Що відволікає?
    Покальчук: Заробляння грошей.

    Чат: І яке Ваше ставлення до грошей?
    Покальчук: На жаль, їх треба мати, але краще не красти. Це і є моє ставлення.

    Чат: Ваше ставлення до повальної компутеризації?
    Покальчук: А що робити??? Мене часом питають: яке моє ставлення до Інтернету та його проявів – віртуальна дружба, віртуальне кохання... Я все-таки за правдиве кохання. І за правдиву дружбу. Хоч Інтернет часами дуже помічний. Коли хочеться почути якийсь голос у космосі.

    Чат: Власне, мені здається, що Ви часом у тому, що пишете, звертаєтесь до проблем занадто абстрактних людей, не занадто живих.
    Покальчук: Я так не думаю. Бо у книжці “Те, що на споді” ніякої абстракції нема. Вона навіть занадто конкретна.
    Там усе правда.

    Чат: Пам’ятається зі школи: соцреалізм... ще якісь терміни... Як Ви би означили свою творчість...
    Покальчук: Це не обов’язково. Означення – це вивіска. Хоч я, попри все, все ж таки романтик.

    Чат: Чи віра в себе допомагає бути романтиком?
    Покальчук: Безумовно. Це головне.

    Чат: Ваше ставлення до цинізму теж романтичне?
    Покальчук: Романтичне є запереченням цинізму.

    Чат: Романтизм однієї особи може принести шкоду іншій. Чи він залишиться тоді добрим?
    Покальчук: Якщо залишається добрим, то шкоду принесе якнайменшу або ненароком.

    Чат: Тобто доброта може бути шкідливою?
    Покальчук: Не бажаючи, можна зробити помилку, яка для когось може бути фатальною. До доброти треба ще й розум.

    Чат: Доброта може не бути доброю?
    Покальчук: Доброта випадково може не бути доброю.

    Чат: До доброти треба ще силу, щоб могти впроваджувати доброту?
    Покальчук: Не те слово – “впроваджувати”. Треба просто бути добрим.

    Чат: А Ви є добрий?
    Покальчук: Чи я добрий, мають відповісти мої друзі і мої жінки.

    Чат: А кого більше???
    Покальчук: Друзів чи жінок? Нечесно таке питати! Хоча насправді – друзів.

    Чат: А жінка може бути другом?
    Покальчук: Так, безперечно, жінка може бути другом.

    Чат: Чого більше в “Тому, що на споді”? Романтизму чи цинізму?
    Покальчук: Романтичне бачення життя і опис статевих пристрастей не є протилежні. Я гадаю, що ця книжка романтична. Її треба правильно читати.

    Чат: Як Ви це розумієте “правильно читати”? Щоби правильно читати і зрозуміти, потрібно бути романтиком?
    Покальчук: Дивитися не тільки в сюжет, але і в те, що хотів сказати письменник. Наприклад, зображуючи зло для його заперечення.

    Чат: Чи варто провокувати зайве насильство? Ви б не хотіли написати добру різдвяну казку?
    Покальчук: Я хотів би написати добру казку, яка буде називатись “Син вітру”. “Озерний вітер” і є доброю казкою.

    Чат: Ваше ставлення до міста? Що для Вас значить місто?
    Покальчук: Поняття міста у світі дедалі умовніше щодо села. Але місто – як людина. Хтось стає твоїм другом, а
    хтось – просто знайомий. Але я люблю місто.

    Чат: На яке запитання Ви хотіли б відповісти сьогодні?
    Покальчук: Майже все мене вже спитали. Я маю доньку, якій 3 березня виповнилось 14 років. Гадаю, вона одна з моїх друзів-жінок. Я цим дуже тішуся. От про це мене не питали.

    Чат: Передайте вітання доньці. Має гарного тата. І нехай татко не забуде написати щось для донечки. Успіхів в подальшій праці!
    Покальчук: Дуже дякую.

    Чат: Чи є питання, на яке би Ви відмовилися відповідати?
    Покальчук: Напевно, є питання, на які я відмовився б відповідати. Передовсім, моменти чужих таємниць і людської порядності.

    Чат: Ваші стосунки з Францією? Ви частенько туди заїжджали.
    Покальчук: Щодо Франції, то я і зараз заїжджаю туди доволі частенько, бо там мешкає моя дружина.

    Чат: Доброго Вам здоров’я!!!
    Покальчук: Дякую всім за гарні слова.

    “Газета ПРО”. –
    №15, березень 2000 року

    Далі (в наступному випуску сторінки АУП) буде – Андрухович



    Мілорад Павич – один із найвідоміших і найпопулярніших сучасних письменників у світі. Не дивно, що у Львові з його тонким нюхом
    на вартісні речі з’являлись і з’являються твори талановитого серба.
    Найновіший із виданих у нашому місті романів Павича – “Остання любов у Царгороді”. І чим-чим, а зовнішнім виглядом це видання таки переважає майже одночасне з ним московське. Внизу маєте змогу частково їх порівняти, а також ознайомитися з двома поглядами на “Останню любов...” – зі Львова і з Москви. Зрештою, погляди ці мовби й на “два в одному” міста: Царгород і Константинополь. Що поробиш, усе майже, як у тій “народній” пісні: “Афіни, Київ і Стамбул...”.

    Літературна арифметика, або Книги люблять рахунок

    Нещодавно у львівському видавництві “Класика” ошатним томиком вийшов український переклад роману Мілорада Павича “Остання любов у Царгороді” (з сербської переклала Наталія Чорпіта) з додатком гадальних карт таро, виконаних (тобто намальованих і скомпонованих у сербо-візантійському стилі) сином письменника, академічним (за нашою постсовковою термінологією, либонь, заслуженим або народним) художником Іваном Павичем. Досить акуратно стежачи за хирляво-динамічною пульсацією вітчизняного (власне і категорично українського) книжкового ринку, тобто за процесом українського книговидання, можна з певністю констатувати, що це є друге книжкове видання творів Мілорада Павича українською мовою – до того ж воно, як і перше (мається на увазі “Хозарський словник”), є “львівсько-класичним”, тобто здійсненим зусиллями львівської “Класики”. З різних допоміжно-довідкових та літературно-культурологічних засобів і джерел добування інформації (як-от Інтернет, останнє, 15-е число часопису “Ї” або післямова до того ж таки українського видання “Останньої любові у Царгороді”) можна дізнатися, що Мілорад Павич написав чотири романи, широко відомі у світі (“Хозарський словник”, “Краєвид, намальований чаєм”, “Внутрішня сторона вітру” та “Остання любов у Царгороді”), плюс ще один найсвіжіший роман “Скринька для писання”. Отже, п’ять романів. Але, як би це не виглядало парадоксально з першого погляду, до появи минулого року “Скриньки для писання” Мілорад Павич уже мав п’ять своїх романів. Виникає простенька загадка-головоломка з натяком на стиль самого Павича. Та відгадка теж простенька. Ще до “Хозарського словника” М.Павич написав свій “Малий нічний роман” (таки роман) і опублікував його не окремою книжкою, а у своїй збірці “Нові белградські  оповіді”. Тут слід згадати про перше видання Павичевого роману “Краєвид, намальований чаєм” з підзаголовком “роман для любителів кросвордів”. Якщо врахувати, що Павич полюбляє у своїх новіших більших творах цілком або фрагментарно використовувати свої менші раніші твори, тоді не видаватиметься дивним, що до щойно згаданого видання він повністю переніс два твори зі своєї збірки оповідань “Коні святого Марка”: “Болото” та “Життя і смерть Йоана Сіропулоса”. Але цього йому було явно не досить, тому до подальших видань “Краєвиду, намальованого чаєм” він повністю додав “Малий нічний роман” як першу частину (книгу), а первісний варіант роману, тобто вже другу частину (книгу) він нарік підзаголовком “Роман для любителів кросвордів”. Так сталося, що два романи перетворилися на один. До речі, у роман “Остання любов у Царгороді”, з якого й закрутився цей літературно-арифметичний сюжетик, Павич переніс як фрагменти неканонічної “Іліади” уривки свого оповідання “Коні святого Марка” з однойменної збірки. Таким чином, враховуючи всі доречності й недоречності, на цей час Мілорад Павич має таки п’ять романів і величезне число їх публікацій, перевидань та перекладів. Добре, що українською мовою видано наразі бодай два з п’яти романів цього надзвичайно цікавого й недаремно всесвітньо визнаного письменника. А від двох до п’яти можна собі поволеньки і приємно рости, та й оповідань у Мілорада Павича не бракує, крім усього і про всік випадок.
    Володислав АЙНЦ

    “Велика таємниця”. Зроби сам

    Як ви читали “Останню любов у Константинополі” Мілорада Павича? Я не питаю, читали ви її чи ні: швидше за все, вже читали. Я питаю: ЯК ви це робили?
    Ви купили книгу, розгорнули її і прочитали все за порядком, від початку до кінця? (Можливо, втім, що ви спершу зазирнули в кінець або розгорнули книгу на середині, чи відкрили і закрили, а потому знову розкрили, щоби відкласти через пів години, обурено вигукнувши: “Нінуянерозуміюякцеможначитати!”. Загалом, ви вчинили з романом Мілорада Павича “Остання любов у Константинополі”, як уже чинили перед тим із тисячами книг.
    Я так і знав. Ви все зіпсували.
    А чому би не піддатись авторові? Хочи би для цікавості. Автору ж видніше, як слід читати його книгу. Він зробив усе, що міг, пішов назустріч нам, вередливим лінюхам: супроводив роман підзаголовком: “посібник з ворожіння”, надрукував як додаток три основні способи ворожіння на картах Таро (Магічний хрест, Велика тріада, Кельтський крест) і навіть самі карти. Читачеві не треба йти в магазин і купувати дорогу колоду карт для ворожби: у нього вже є все необхідне. Та читач задоволено хитає головою (“так, так, нелінійний текст, розумію, інтелектуальна гра, ну і вигадник цей Павич!”) – і читає всі розділи “Останньої любові у Константинополі” від початку до кінця, з першого по останнього, “як годиться” – тобто саме в лінійній послідовності, хай їй пек!
    Та не треба нічого “розуміти”. Не треба поважно хитати головою, стурбовано бурмочучи вслід за численними критиками: “Нелінійна література”, “парадоксальна багатовимірність тексту”, “віртуозна ексцентричність форми”. Досить виконати просту інструкцію. Прочитати текст у повній відповідності до задуму автора, – якщо не для цікавості, то бодай із поваги до авторської волі.
    Отож, беремо ножиці. Розгортаємо книгу. Акуратно вирізаємо двадцять дві кольорові карти. Починаємо ворожити. Якщо ви досі ніколи не ворожили на картах Таро – тим краще. Новачкам щастить в іграх у картки (перевірено досвідом) і повинно щастити у ворожінні на картах (не перевірено досвідом, але підозрюю, що це так). Перемішуємо карти, водночас налаштовуючи свій скептичний розум на серйозний лад. Дуже бажано на кілька хвилин повірити, ніби майбутнє ворожіння якщо й не переверне ваше життя, то принаймні освітить його особливим магічним світлом. Чим більшої щирості вам вдасться досягти, тим більше задоволення отримаєте від процесу.
    Тепер розкладаємо карти, вибравши за зразок будь-який із трьох способів ворожби, запропонованих у додатку до роману. Мені, чесно кажучи, найбільше імпонує Кельтський хрест, оскільки цей спосіб ворожіння, крім минулого, теперішнього та майбутнього передбачає, ще і “пораду, яку дає той, хто ворожить”. Тобто здійснює безпосередній живий діалог автора з читачем. (Але я не наполягаю, можна вибрати й інші розклади, в тому числі й ті, яких немає в цій книзі.)
    Карти розкладені. Тепер можна читати розділи роману “Остання любов у Константинополі” в тій послідовності, яка визначається результатом вашого ворожіння. Бажано під час читання зберігати схвильований настрій, що грунтується на наївному переконанні, ніби мова йде саме про ВАШЕ минуле, теперішнє та майбутнє (втім, я чудово розумію, що настрій – вельми некерована стихія).
    Передбачаю ваше здивування. Справді, запропоновані автором способи ворожіння дозволяють відкрити від п’яти (Магічний хрест) до десяти (Кельтський хрест) розділів. А в романі їх двадцять два, за кількістю Старших Арканів Таро. Та хто сказав, що треба читати всі розділи, якщо мова йде про нелінійний текст?
    Так, справді. Я розумію, що ви навряд чи прислухаєтеся до моєї поради. Та якщо все ж прислухаєтеся, нікому не розповідайте, що за книгу ви прочитали, тому що ворожба – це таємниця.
    Тому не питайте, ЩО я прочитав замість роману Мілорада Павича “Остання любов у Константинополі”. Все одно не скажу.
    Макс ФРАЙ