UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 59 (503), четвер 30 березня 2000 року FRONTPAGE [ст.1] - PDF ПЕРША СТОРІНКА ЧАЕС закриють до кінця року Убивство бізнесмена Кудрявцева зізналася Зиновій Кулик схиляється до думки балотуватися у Львові Референдум буде обрізаним ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Кожному журналістові – по фузеї Убивство бізнесмена (Закінчення) Звільнити “Карпати” від податків Всі у фермери Сенчук у Польщі МІСТЕЧКОВИЙ ПОСТУП “Не туди б’єш, Іване” КУН намагається відвернути референдум Чому вирубують дерева? Студентські дебати навколо Путіна АРХІВАРІУС: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Референдумна ейфорія ЧАЕС закриють до кінця року (Закінчення) І депутати постануть перед судом Кучма почуває себе нормально Українці люблять колгоспи Виявляється, чиновників у нас катастрофічно мало ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Шмідт поховав колгоспи МВФ прагне незалежності від США Ціни на нафту повинні стабілізуватися СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Кудрявцева зізналася Паству не лише спалювали Конституційний суд урівняв учительок з учителями Комуністи хочуть судити Єльцина ОСВІТНІЙ ПОСТУП Бити чи не бити дитину? Пластикові атестати зрілості Чим наша школа відрізнятиметься від мозамбікської? Студентський науковий клуб АРТ-ПОСТУП У СВІТ Віртуальна Біблія Зальцбурзький фестиваль Авіньйон – місто культури 2000 Маріонетки воюють та перемагають БІБЛІОТЕКА НЕРУХОМІСТЬ Житло у Львові. Погляд крізь час РЕТРО-ПОСТУП Неакадемічні розмови на Академічній СПОРТ-ПОСТУП “Львівська Політехніка – Монада” – в Суперлізі! Спорт, мистецтво чи кримінал? “Карпати” – в 1/4 фiналу Кубка України! БК “Київ” продовжує боротьбу Тренера вшановують турнiром СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР ВЕСНА НА ГОЛОВІ Гороскоп

 

ОСВІТНІЙ ПОСТУП

СТОРІНКА 7

№ 59 (503), четвер 30  березня 2000 року

Бити чи не бити дитину?
Думки батьків
 

Василь Нагірний, учитель: “За все моє дитинство, пригадую, був битий, може, раз чи два. І як педагог вважаю зараз, що дитина повинна чинити добре не тому, що її за погане покарають. Тому ніколи собі не дозволю навіть підвищити голос на учня. Щоправда, свої діти не раз так виведуть, що хочеться ременем душу відвести. А не можна”.

Ірина Кушка, бабуся: “Навіть у Біблії сказано: “Як не будете бити своїх дітей поки вони малі, то як виростуть – будуть бити вас”. Проте коли син піднімає руку на внучку, я, звичайно, її захищаю. А він кожного разу нагадує мені, що сам малим не раз був битий”.

Соломія Реплюк, бухгалтер: “У дитинстві після кожного виховання ременем я думала: будуть у мене мої діти – ніколи ні голосу не підвищу, ні не вдарю. А зараз я просто ради собі не даю. Вона або мене не чує, або дивиться такими круглими очима і не реагує на мої питання. А дасиш раз по задниці – вже реакція є”.

Надія Рубан, лаборант: “Мене мама ніколи не била, бо не було за що. Ну, хіба махне там рушником, та й усе. А я своїх хлопців уже мусила. Бо до них слова не доходили. Та вже і великі, кавалєри були – все одно била. І моя думка: дитину треба виховувати. Бо інакше гріх невихованої дитини ляже на батьків. Звичайно, збивати, як то кажуть, на квасне ябко, не можна. Для того є дупа. Щоправда, бити варто вже тільки тоді, коли за третім разом слів не розуміє”.

Олена Васьків, музикант: “Я в родині одиначка. Мама мене ніколи не била. Але казала, що через те, що я була надто некерована, побоялася народжувати ще одну дитину. А якщо і друга буде приносити стільки клопоту? Все виховання зводилося до розмов. А говорила мама зі мною дуже багато. Часом і до десяти разів повторювала, щоби я нарешті послухалась. І не скажу, що з мене виросла погана людина. Свого сина я також намагаюся виховувати маминими методами. Хоч у мене чомусь нічого не виходить. Він мене не слухає, чинить так, як йому хочеться. Та він іще малий – має 5 років. Тому я не втрачаю надії. Можливо, згодом, коли виросте, почне усвідомлювати свої вчинки. А поки що є тільки один результат мого виховання – син занадто балакучий”.

Ігор Пляцко, програміст: “Я був у родині найменший, то мене всі любили. Може, і давали, перепрошую, по дупі, як був іще зовсім малий – я того не пам’ятаю. Батьки зганяли злість більше на старших братах. А я дивився і боявся. Зате зараз бачу, що мої брати вважають биття незайвим виховним процесом. А я все ще сподіваюся, що мені не доведеться карати своїх дітей”.

Роман Габа: “Тато ніколи не бив. А мама – траплялося, тим, що потрапляло під руку. Били за якісь очевидні провини. Причому очевидні вони були тільки для батьків. Я часто і не усвідомлював, за що мене карають. Щоправда, покарання сприймав спокійно, на батьків зла не тримав. І своїх хлопців я також часом лупцюю. Але тільки тоді, якщо вони свідомо нашкодили. Я йому спочатку поясню, чому цього не можна робити і які будуть наслідки його вчинку, а він таки не послухається і зробить – то, відповідно, виховний момент мусить бути збережений”.

Степан Мацялко, завгосп: “Я малим був буже вредний. Батько мене лупив як Сидорову козу. Та, мабуть, мало бив. Більше треба було. А я своїх дітей уже не карав. Не ті часи були. Хоча не раз заслуговували. Такі самі вредні були, як і я. І, на мою думку, дуже бити дітей не треба. Але часом одну добру профілактику провести не завадить. Так, аби назавжди запам’ятав”.

Настала весна. А отже, час рахувати відмінників. І виготовляти атестати. Цього року, як і минулого, випускники наших шкіл отримають пластикові свідоцтва про базову та середню освіту. Обласний відділ освіти зробив Києву замовлення на 66156 атестатів. З них, станом на 1 березня, для випускників дев’ятих класів буде виготовлено 36140 атестатів загальних та 4256 атестатів з відзнакою. А для одинадцятикласників – 23314 загальних, 316 “срібномедалевих” та 1530 “золотомедалевих” свідоцтв про середню освіту. Ближче до червня останні цифри можуть зменшитися. Аби випускники вчасно отримали свої документи, директори шкіл звірили всі дані своїх випускників по літерах і подали списки до відділів освіти ще на початку весни. Бо атестати виготовляють аж у Києві. У Львові поки що такого виробництва немає. Сучасний атестат за розміром трохи більший від візитівки. До нього додається так звана “вкладка” з оцінками (яку тепер вкладати нема куди). Батьки за цей документ не сплачують ані копійки. У “Законі про загальну середню освіту” сказано, що фінансування має проводитися з державного бюджету. Минулого року місцева влада знайшла для цього кошти.

Новий пластиковий атестат, на відміну від старого, паперового, можна включити в комп’ютерну систему обліку. А раніше іноді виникали певні порушення. Наприклад, один випускник через недогляд міг отримати два атестати.

Проте якщо раптом у пластиковому атестаті виявиться помилка (неправильно написане прізвище або щось інше), то випускникові (випускниці) видадуть свідоцтво старого зразка. Як це, наприклад, робилося торік.  Тим більше, що паперові атестати ще довго залишатимуться чинними.

Нещодавно у відділи освіти надійшов лист Міністерства освіти, в якому пропонується до обговорення пропозиція: учня, який закінчив навчальний рік з однією двійкою, переводити до наступного класу, а не залишати повторно вивчати й інші предмети, з яких він виконав норму. Адже “двійка” – це також бал, і щоб отримати його, також потрібно щось знати. І, до речі, це не завадить учневі продовжувати навчання, бо шкільна програма не завжди є послідовною. Деякі розділи з окремих предметів є самодостатніми. А “двієчник” може вивчити бодай певний розділ. Більше того, таким учням пропонується видавати атестати зрілості. Міністерство вважає, що краще ставити “правдиву двійку”, ніж “натягувати трійку”. Та й учневі надається можливість пізніше перескласти цей іспит. І таких “двієчників” не будуть позбавляти можливості навіть вступати у вуз. Адже там уже не враховуватиметься середній бал.

Цей лист ми попросили прокоментувати директора школи №6 Сергія Ільїна. На його думку, це нормальне рішення, яке підтримують учителі: “Не будемо лукавити, дуже часто батьки ходять і просять не залишати дитину на другий рік. І вчитель “два” тримає у голові, а “три” пише”. Сергій Іванович має змогу порівнювати українську школу зі шкільною системою Мозамбіку, де він працював деякий час. Там, за португальською системою освіти, дітям, які не склали іспит, виставляють оцінку “погано”. Учні залишаються на другий рік і відвідують уроки тільки з тих предметів, з яких не встигають.

Рекомендації Міністерства освіти впроваджуватимуться в практику вже цього навчального року. І, можливо, багато дітей перейдуть до наступного класу з двійками у річному табелі. А може, залишаться на другий рік. Але тільки за згодою батьків.

Учителі вважають, що державі потрібні не тільки професори, а й працівники нижчої категорії, для яких базової освіти з письма та математики вистачає. Зрештою, порядність людини не визначається рівнем освіти.

22 березня на біологічному факультеті Львівського національного університету імені І. Франка в рамках святкування у Львові 100-річчя генетики відбулося засідання Генетичного клубу на тему “Сучасна генетика і рак”.

Цей клуб виріс із наукового гуртка й активно працює вже понад два роки. Його засідання відбуваються раз на місяць. На них розглядаються “гарячі” питання сучасної науки, які ще не потрапили ні в підручники, ні у лекції. Але вони завжди викликають інтерес. Тим більше, що зараз в Україні майже не видається ані наукова, ані науково-популярна література, й існує деякий вакуум інформації про останні досягнення науки.

Генетичний клуб зарекомендував себе досить добре. На його засідання аудиторія збирається без усіляких спеціальних запрошень. Приходять студенти з різних кафедр біологічного факультету, інших факультетів університету та з інших вузів. Цікавим цей клуб є і тим, що основними учасниками та організаторами його засідань є самі студенти. Голова клубу – студент п’ятого курсу Тарас Назарко. За словами завкафедрою генетики та біогенетики Віктора Федоренка, викладачі мають змогу висловитися під час лекцій. На засіданні клубу вони можуть хіба що взяти участь у дискусії. Крім своїх викладачів, студенти запрошують і практикуючих експертів. Так, на минулому засіданні був присутній доцент кафедри онкології медичного університету Юрій Стернюк. І наукові доповіді студентів були доповнені коментарями практикуючого лікаря.

Основне завдання цього клубу – залучення студентів до активної участі у науковій роботі. Тут вони повинні отримати таку інформацію, якої більше ніде не почують. Інформацію цікаву, яка показує, чим займається сучасна наука, у яких саме ділянках роботи можна докласти своїх сил, що є актуальним і цікавим, як ці знання можуть бути використані на практиці. Клуб організовує навколо себе небайдужу молодь. Зрештою, комусь цікаво цілісінький день слухати музику, а комусь – працювати у бібліотеці.

Результатом роботи Генетичного клубу стане міжнародна молодіжна конференція з молекулярної генетики та біології, яка відбудеться у квітні. На неї з’їдуться аспіранти і студенти з вузів України, Росії, Нідерландів та Німеччини. І основну роботу з організації цієї конференції здійснюють знову ж таки студенти кафедри генетики біологічного факультету. Це не тільки навчає їх проводити такі заходи, але й дозволяє молодим дослідникам представити результати своєї наукової роботи. Тому що останній з’їзд українського генетичного товариства проходив у... 1992 році.

Генетичний клуб свідомо вирішив проводити конференцію для молодих вчених і студентів, тому що це викликає більше зацікавлення, ніж конференції академіків.

Катерина СОРОКОТЯГА,
14 років: Дітей бити не варто, адже будь-яка агресія може завдати непоправної шкоди здоров’ю ще не сформованої особистості. Більшість дітей, відбувши, витримавши покарання батьків, стають жорстокими, замикаються в собі й починають іще більше й завзятіше поводитись усупереч батькам, їхнім словам, порадам, проханням чи наказам.
Я проти тілесного покарання. Це – нецивілізовано. Дітям завжди можна пояснити, чого не можна робити.
Мене за все моє життя били двічі. Обидва рази – за те, що я зникла з подвір’я, не попередивши батьків, чим змусила їх хвилюватися. Проте вони вирішили, що тілесними покараннями нічого не доможуться. Тому після цих двох прикрих випадків ми все обговорюємо. І лише методом дискусії мама може мені щось заборонити, обґрунтувавши свою думку.

Марічка ЛЮБАС, 10 років: На мою думку, ні бити, ні сварити дітей не треба. Краще спокійно пояснити. У моєму класі багато таких дітей, котрих не б’ють і не сварять, і вони самі вважають, що у них щасливе дитинство. У нашому класі відмінників батьки не б’ють і не сварять, а у двієчників чомусь усе навпаки: батьки їх б’ють і сварять. І коли поганий учень дістає двійку, він плаче і боїться показати щоденник батькам. У нього страх такий, що він зачиняється у своїй кімнаті й ховає щоденник, аби не насварили і не набили.
Тому дитину не треба ні бити, ні сварити. Збережімо їй щасливе дитинство. А якщо дитина зробила щось не так, то можна словами, спокійно вирішити будь-яку проблему.

Христинка СВІТЛИК, 10 років: Я вважаю, що дитину будь за що бити не можна. Та коли вона, як то кажуть, “відбилася від рук” і завдає шкоди іншим, то її можна потермосити. А за оцінки і за те, що вона пізно прийшла з прогулянки додому, хоч і гуляла перед вікнами, – не варто.
Мене раніше били за те, що я не слухалася, пустувала чи сварилася з сестрою. У такі хвилини мене брала велика лють. Це не діяло на мене позитивно. І я подумала, що батькам не варто бити дитину. Тому що буде “ланцюжок”: батько чи мати виллє свою злість на дитині, та дитина – на іншій дитині... Що більше, бита дитина потім робить усе всупереч, особливо батькам.
Спочатку потрібно пояснити, поговорити з дитиною, а карати – у крайніх випадках. Але не бити ні в якому разі.

Степан ЯЦІВ, 14 років: Отже, бити чи не бити нас? Тобто це питання постає в деяких ситуаціях перед нашими батьками, здебільшого коли ми неслухняні. Я особисто не за фізичне “сваріння”, а за моральне, тобто не за моральне “гарчання”, а за те, щоби пояснити дитині, чому цього не потрібно робити, і потрібно пояснити так, аби дитина вже не робила  необдуманих вчинків, а самостійно відповідала за них. Наприклад, в одній сім’ї трирічна дівчинка ніяк не хотіла їсти кашу. Батьки, як і всі інші в таких випадках, почали на неї кричати і силоміць годувати кашею. Та вони би могли дійти розумного висновку і залучити дитину саму до приготування каші, щоби вона знала, як це робиться. Вони могли би спробувати побути на її місці.
Самого мене батьки виховували не з-під палки, а морально. І я вважаю, що “гарчати” на дитину – це безглуздо й абсурдно!

Ліліана КОВАЛЬ, 11 років: У мене враження, ніби батьки недолюблюють своїх дітей. Але я не знаю, чому. Коли діти ще зовсім маленькі, батьки їх голублять, гріють. Потім діти підростають, і від покарань ростуть кволими, не впевненими в собі.
Мене не часто б’ють чи сварять. Я намагаюся бути чемною і старанною дитиною. Бувають моменти, коли трішки посварять, але не часто.
Дітей узагалі не треба бити. Якщо ж батькам набридає по 1000 разів говорити те ж саме, вони, врешті, можуть і вдарити. А кому це потрібно?
Літстудія “На горищі”