BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 58 (502), середа
29 березня 2000 року


  • FRONTPAGE [ст.1] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • Мертвим бракує землі
      • уперше без медалей, проте з допінгом
      • 20 мільйонів доларів компенсації за куріння
      • Перше почесне консульство в Україні
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Мертвим бракує землі
      • Перше почесне консульство ФРН в Україні (Закінчення)
      • Куди поділись елітні хвойди?
      • Сенчук зустрівся з німецьким амбасадором
      • Блок ПРП-НРУ-КУН претендує на 10 мандатів
    3. МІСТЕЧКОВИЙ ПОСТУП
      • Лист у відповідь на статтю Андрія Квятковського “Ми помрем не в Парижі” 28 березня 2000 року
      • ПРОВІНЦІЙНІ КОНФЛІКТИ: СТАРОСАМБІРЩИНА
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Референдум перетвориться на плебісцит?
      • Українська армія в “гарячих точках”
      • Уряд рятуватиме моря
      • Жулинський займається депортованими
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • край
      • США вимагають покарати причетних до зловживань із кредитами МВФ
      • DaimlerChrysler і Mitsubishi уклали союз
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Вибух на Phillips Petroleum
      • Молоді та розважливі
      • Нетаньягу загрожує суд
      • Серби посягнули на НАТО
    7. РЕФЕРЕНДУМ В ПОСТУПІ
      • Український референдум має численних попередників
      • Референдум: перемога буде за нами
    8. АРТ-ПОСТУП
      • Подвійний портрет композитора-олімпійця
      • Чи варто прагнути вражень?
      • Четвергові станіславівські скандали
    9. ПОСТУП У РЕГІОНІ
      • У Липівцях - аграрна реформа
      • П’ята річниця професійного свята працівників геодезії та картографії України
    10. МЕДИЧНИЙ ПОСТУП
      • “Остаточний діагноз”
      • NEWS
    11. СПОРТ-ПОСТУП
      • Так хто ж увійде у Вищу лігу?
      • Міхаель Шумахер знову виграє
      • Змагання неповносправних
      • Федерація баскетболу визначила чемпіона
      • СПОРТ-БЛІЦ
    12. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • МУЗ-НОВИНИ
      • Гороскоп

  • pp_58_8  
     АРТ-ПОСТУП
    СТОРІНКА 8
    № 58 (502), середа 29  березня 2000 року

    Подвійний портрет композитора-олімпійця

    Яким ГОРАК

    ФОРТЕПІАНО

    Цей рік проходить під знаком 190 років від дня народження Фридеріка Шопена. Пієтет і любов до його музики панували у Львові завжди. Причини цього криються, окрім іншого, ще й у деяких історичних подіях: сам Ф. Шопен бував у Львові, тут жили й працювали його учні (зокрема й славетний Кароль Мікулі), які колекціонували й зберігали найрізноманітніші пам’ятки про геніального польського музику, а згодом навіть утворили спеціальну інституцію – Dom Chopina. Тому й концерт, що відбувся нещодавно у філармонії, можна вважати ще одним виявом шани львів’ян до музики Шопена.

    Солістками ювілейного вечора виступили Галина Климків і Марія Кисленко – студентки ВДМІ ім. Лисенка (клас професора Лідії Крих). Діяльність високошановного педагога щодо плекання і високо професіональної інтерпретації шопенівської музики говорить сама за себе, бо це вже друга моножанрова програма з творів Ф. Шопена, підготовлена студентами її класу. У жовтні 1999 р. в межах одного речиталу прозвучали обидва опуси шопенівських етюдів, а для цього вечора були обрані фортепіанні концерти.

    Обидва концерти Ф. Шопена написані в ранній період творчості композитора, коли він жив у Польщі. Авторові тоді виповнилося 20, і ці твори становлять його своєрідний тогочасний портрет. Обидві виконавиці – у такому ж віці, і їм близькі романтичні переживання автора. Але які різні музичні портрети Шопена створили солістки! Шопен Галини Климків (у її виконанні прозвучав концерт Мі мінор) – Аполлон, весь у спогляданні краси створеного ним букету розкішних мелодій. Климків намагалася розкрити тендітну й багату мелодичну природу шопенівського генія. Її Шопен справді “співав”, і краси тому співу додавав тихий, але перлистий звук, яким володіє солістка. Особливо це відчувалося у I і II частинах концерту. А в III до цього долучилася ще й ювелірна чіткість подачі пасажів. Але вони сприйнялися б значно ефектніше, коли б солістка додала ще й крихту дитячої радості і запальності, тим більше, що до цього спонукає характер музики фіналу.

    Шопен Марії Кисленко (концерт Фа мінор) – більш чуттєвий: глибоко пристрасний і жагучий лицар чи іспанський гранд, який палкою патетикою своєї промови підкорює серця слухачів (чи то у головній темі I частини, чи у речитативі другої), а силою почуття (у побічній темі I частини і майже скрізь – у другій) поборює всякий спротив і примушує скоритися його волі. Переконливості такого портрету солістка досягнула вмінням підкреслити у деяких моментах артикуляційну виразність тем. Здавалося, що замість тих мелодій мала б бути висока поезія, але в мові бракує для неї слів і тільки музичні звуки здатні відтворити її красу і силу.

    Емоційно-образний діапазон Ф. Шопена Кисленко широкий: від ноток ностальгії і спогадів у першій частині до бурхливого темпераменту на іспанських мотивах у фіналі. В інтерпретації останніх чорнява солістка у червоній сукні нагадувала Карменсіту, яка, на мить залишивши драматичні колізії опери, завітала у концертний зал, щоби відвести душу виконанням Шопенової музики.

    До тих добрих та похвальних поривань солістів залишалося б побажати хіба що кращої підтримки з боку оркестру, який за динамікою й звуком здебільшого залишався прохолодним і незворушним. Не витримує критики й купюра оркестрової експозиції у I частині Мі мінорного концерту, запропонована під час виконання. Та загалом концерт залишив гарне враження. Над зачарованою (і, між іншим, нечисельною) публікою постав силует душі великого Ф. Шопена. Незважаючи на те, що солістки ще зовсім молоді, а шопенівська музика невичерпна (а можливо, й неосяжна – у тому її складність) в ідеалі виконання, уже тепер можна сказати: після такого дебюту, продемонстрованого даним концертом, шопенівська музика буде вдячним матеріалом для репрезентації їхнього виконавського мистецтва.



    Чи варто прагнути вражень?

    Катерина СЛІПЧЕНКО

    РЕПЛІКА

    Ерзац, ерзац, ерзац, ерзац...
    (Юрко Позаяк)
    Колись Львів полюбляли гастролери, захоплюючись інтелігентністю та вимогливістю львівської публіки. Колись гастролери зникли, й інтелігентна львівська публіка нарікала на відсутність театральних вражень. А потім гастролери знову почали вчащати до Львова, як по свячену воду... Проте театральні враження перетворилися на враження суто негативні. “Ну й не варто ходити на гастролерів”, – напросилося рішення, і далі життя далі потекло спокійно. Із часом з’ясувалось, що серед численного гастрольного мотлоху зашпорталося кілька добрих вистав. Наприклад, “Перський бузок” режисера Бориса Мільграма чи недавній приїзд Світлани Крючкової та Ільзе Лієпи з виставою “Ваша сестра та полонянка”. Тож рішення “не ходити – і все!” довелося переглядати.

    Саме тому “спільний французько-російський проект” привернув увагу. Поєднання п’єси Марселя Еме, театру на Таганці, який є явищем незалежно від уподобань, та невідомого французького режисера Жан-Жана Вебера видалося цікавим. От і довелось опинитися в Опері “на гастролерах”...

    “Чоловік для жінок” вразив. Він би вразив й Марселя Еме, якби той мав нещастя чути переклад своєї комедії. А тут ще, як на гріх, російське телебачення познущалося: показало передачі за участю Юрія Любімова та Валерія Золотухіна, які розповідали про свою “Таганку” (про “Чоловіка для жінок” не йшлося). І остаточно добило виставою “Лихо з розуму”, де неперевершений Олег Мєньшиков нагадав про те, як французик із Бордо, лише рот відкривши, має щастя викликати захоплення у всіх панночок.

    Цього вечора у ролі панночок була львівська публіка. Так-так. Та сама, яку вважають інтелігентною та вимогливою. Ця публіка реготала, прицмокувала і тішилася недолугим жартам, безталанному вереску, убогим мізансценам та костюмам, “позбавленим естетичного смаку”. До чого тут добрий і цікавий театр на Таганці, де ловили французького режисера, стало найбільшою інтригою у цій кримінальній комедії, адже режисури як такої у виставі не було. Був набір можливих і неможливих штампів, повний букет кривляння та несмаку. Кожен француз, який уболіває за честь нації-законодавиці мод, мав би вдавитися від самого лише погляду на вбрання головної героїні. Не кажучи вже про театральні засоби, адже можна сказати впевнено: театру на сцені не було. Був кримінал, і то не у сюжеті (там він пройшов якось малопомітно) – брутально та цинічно вбивали не головного героя, а мистецтво.

    Видовище було десь на рівні “кроликів”, але набагато дорожче: від 15 до 150 гривень. І платили. А от коли минулого року тривав проект “Гранди мистецтва”, рвалися “на халяву” – або взагалі не йшли.
    Тож хто винен у тому, що нас ще раз просто “кинули”? Російські гастролери заробляють, як можуть. Але чомусь їм вигідно возити все це лайно саме до Львова. Чомусь ніхто не привозить нам те ж “Лихо з розуму”, видовище якісне та корисне, але дороге. Навіщо платити більше, якщо можна нагодувати дешевизною? Навіщо старатися, коли “на ура” пройде будь-яка халтура? Та ще й, по суті, із подвійною оплатою. Бо жодна фірма, яка організовує такі гастролі, не збирається ризикувати. Вона питає, на яку суму погоджується бригада халтурних акторів, обумовлює собі відсоток з цієї суми, а тоді шукає... спонсорів. Так-так! Шукає тих “благодійників”, які, в такий спосіб відмиваючи сумнівного походження гроші, забезпечать і оренду залу, і проїзд купки шабашників, і добові, і гонорари. Актори ж зриваються не надовго, реквізиту з собою не тягнуть (його без особливого ґанджу для постановки можна підібрати й на місці), на сцену виходять у тому, в чому приїхали... А збір за квитки, навіть при сплаті місцевим податковим органам усіх можливих відрахувань, – то вже чистий “навар”. Отак, не надто напружуючись, можна заробити всім: гастролерам, організаторам, орендодавцям. А те, що такий спосіб називається спекуляцією і потерпає від нього насамперед глядач, – це мало кого обходить!

    Одна надія на Вас, Богдане Сильвестровичу, зі “Старосвітською любов’ю”. Інакше краще вже зовсім обійтися без привізних театральних вражень...



    Четвергові станіславівські скандали

    Горпина ДОБРОЗИЧЕНКО

    ПО-ПИСАНОМУ

    Приємно усвідомлювати, що зацікавлення простого українського люду літературою ще не зовсім померло, а подекуди ще й зовсім не померло. Як, наприклад, у Франківську, де минулого четверга відбулася презентація журналу під такою ж назвою (себто “Четвер”), вихід якого після кількарічної перерви відновлено з ініціативи видавництва “Лілея-НВ”.

    Презентація не передбачала жодних елементів сенсаційності, епатажу, не мала найменших намірів сколихнути поважну громадськість поважного міста Станіслава, але таки сколихнула. Чим саме – ніхто із причетних до цієї акції так і не зрозумів. Просто того дня, коли публіка з прилеглих до Франківська Калуша та Львова з’їхалася, аби себе показати та інших пооглядати, точніше, пообсервувати, як то мало би звучати у кращих традиціях нашої газети, раптом виявилося, що афіші, які повідомляли про час і місце проведення цього збіговиська, кудись зникли, і залишилися від них тільки якісь несолідні кавалки. Так, ніби хтось то все пообдирав. Але хіба таке могло трапитися на поважній батьківщині станіславівського феномена? Більше того, обласну бібліотеку Прикарпатського університету, де мало відбуватися дійство, раптом “без ніч”, як то кажуть, затопило, і вона не змогла вмістити у своїх стінах бажаючих презентуватися і презентувати.

    Та все закінчилося щасливо, публіка, не дуже обурюючись, перенеслася до приміщення місцевого лісотехнічного вузу, атмосфера якого якнайкраще надавалася до презентації авангардового українського журналу (який у певних колах, до того ж, вважається ще й антиукраїнським – буцімто через вживання нецензурної лексики): синьо-жовті прапори, герб на кафедрі доповідача, всьо як має бути. Аби не паплюжити поважного місця, доповідачі намагалися нецензурної лексики не вживати. Їм це майже вдалося.

    На цьому несподіванки завершилися, і все пішло як по писаному, а якщо бути зовсім точним, то таки по-писаному. Ведучий презентації (а одночасно і головний редактор, упорядник, дизайнер та верстальник журналу) Юрко Іздрик узяв слово. Та й так і тримав його до самого кінця вечора, час від часу передаючи іншим бажаючим висловитися, які користалися з цього і висловлювалися, як уміли. Таким чином, присутні мали щастя почути історію створення 10 номерів журналу, з яких на сьогодні побачили світ усі, крім дев’ятого, і насолодитися уривками кращих творів у виконанні все того ж поліфункціонального Юрка Іздрика. Фінальним акордом для всіх, хто мав силу і терпіння цього дочекатися (а чекати треба було чимало: презентація спершу переносилася на тиждень, далі на інше місце, а потім ще на годину пізніше обіцяного в зірваних афішах, не кажучи вже про те, що доповідачі не відмовляли собі у задоволенні висловлюватися якнайдокладніше), стало представлення десятого, ювілейного числа журналу.

    За визначенням самого головного редактора, упорядника, дизайнера та верстальника, це єдиний неконцептуальний номер, у якому вміщено три твори: переклад “Гамлета, принца Данії”, зроблений Юрком Андруховичем, твір нез’ясованого (див. коментарі редактора) жанру “Апофеоз” Олександра Пасічного і повість “Колекція пристрастей” львівської авторки Наталки Сняданко. Кілька цитат зі самого “Четверга” для характеристики зазначених творів:

    1) “Запропонована “Четвергові” версія – це, швидше за все, тільки початок роботи над остаточним “Гамлетом” Андруховича. (...) Однак уже сьогоднішня версія, цей початок є чимось завершеним і зафіксованим (“Гамлет-1”, якщо послуговуватися знаками теперішнього культпроцесу)”.

    2) “Коментувати якимось чином твір Олександра Пасічного – річ зайва, невдячна, а головне – неможлива. (...) Отож не дивуйся, читачу, коли, продираючись крізь хащі цього семіотично-семантичного дійства, наштовхнешся на нездоланні перепони. Як запевняють медіуми мас-медіа – ти не один”.

    3) “Повість Наталки Сняданко, без сумніву, лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози” (...) однак природу цієї прози можна охарактеризувати як (...) інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний, маскувально-маскулінізований скепсис як форму самозахисту”.

    І насамкінець – міні-інтерв’ю з Юрком Іздриком:

    – Юрку, 10-те число відродженого щоквартальника “Четверга” неконцептуальне – далі будуть концептуальніші?

    – Так, далі будуть, зокрема, 11 число, яке вийде під назвою “Граффіті” – і яке буде складатися лише з прозових творів, серед яких і роман Мілана Кундери “Загублені листи”. А останнє цьогорічне число стане зібранням творів 12 лауреатів премії БУ-БА-БУ.

    – Традиція “Четверга” подавати твори класиків і всесвітньо відомих авторів поряд із початківцями: Йозеф Рот, Шекспір, Кундера, Кожелянко, Пасічний – це концепція?

    – Ні, випадковість.

    – Чи не боїться Іздрик, що журнал “Четвер”, редагований, макетований і впорядкований Іздриком, рано чи пізно виродиться у “анти-четвер”?

    – Дуже боюся. Мені страшенно бракує якогось опору, погляду збоку, доброї поради, поганої поради, лайки, обожнення, тобто всього того, що супроводжує роботу над журналом. Але я маю надію, що поступово редакція журналу розростеться принаймні до кількох осіб. У майбутньому планується створення спільної редакції для “Четверга”, “Плероми”, “Кінець-кінцем” при видавництві “Лілея-НВ”.

    – Досі кожен концептуальний “Четвер” мав свою власну концепцію. Чи не планується створити якусь універсальну “концепцію Четверга”, певну структуру подачі матеріалів та дизайну й уніфікувати наступні числа?

    – У жодному разі. Звичайно, це було б простіше, але це нецікаво. “Четвер” не подібний до інших видань і тим цікавий. Жодної структури, жодної уніфікації. Журнал також залишатиметься чорно-білим, бо таким був задум від самого початку. Ця несхожість усіх “Четвергів” між собою, ця концептуальність, яка проявляється навіть у відсутності концепції, і об’єднує всі журнали між собою.

    – Наступні презентації журналу?

    – 6 квітня о 19.00 у клубі-кафе “Лялька” у Львові. Плануються також презентації в Одесі, Чернігові, Чернівцях, і можливо, у Тернополі.