BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 57 (501), вівторок
28 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • ПРЕМ’ЄРНИЙ ШОК ВІД “НАБУККО”
    • Сорочик зголосився першим
    • Заступник Сенчука став чотирнадцятим головою
    • Арешт полковника, який розголошував таємниці КейФОР
    • нудно, але з першого разу: Путін виграв вибори
    • Перемога “Американської краси”
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Сенчука приймали, як королеву Данії
    • Рік без Чорновола
    • Сорочик зголосився першим (Закінчення)
    • продається ЛАЗ
    • Податківці не жартують
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Ми помрем не в Парижі
    • Заступник Сенчука став чотирнадцятим головою (Закінчення)
    • Мороз готовий допомогти Ющенкові
    • Знову зросла плата за житло
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Українська перспектива з Путіним
    • Референдум чекає на вердикт
    • Вбили брата Савлохова
    • СЕМЕРО ПРОТИ СБУ
    • Цивільне міністерство оборони?
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Аграрії не сіють
    • ОПЕК ще не здався
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Заґратоване свято
    • У Піночета подвійний імунітет
    • Негри проти поліції, Хілларі проти Рудольфа
    • Арешт полковника, який розголошував таємниці КФОР
    • Утік з тюрми лідер опозиції
    • СПРОСТУВАННЯ
  7. КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
    • Бідність убиває: Нема роботи. Нема грошей. І молодь іде на злочини
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Подарунок від влади
    • Прем’єрний шок від “Набукко” (Закінчення)
    • ТЕАТРАЛЬНА МІНІ-ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
    • Несвяткові театральні роздуми
    • Вітаючи лауреата
    • Скрипка в “Ґердані”
  9. ТЕАТРАЛЬНИЙ ПОСТУП
    • “Я певен, що в Україні кращого спектаклю немає!”
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Теми, що хвилюють науковців: НТШ
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Чемпiон мав клопiт iз дебютантом
    • “Карпати” вже програють удома “Прикарпаттю”!
    • “Ювентус” дарує Шевченкові яхту
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Мадонна і Сталлоне – найгірші актори ХХ століття: ЗОЛОТА МАЛИНА
    • Гороскоп

pp_57_8  
АРТ-ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 57 (501), вівторок 28  березня 2000 року

Подарунок від влади
 А НА МАЄШ!

Оригінальний подарунок на День театру від начальника обласного управління культури отримав знаний у Львові театральний діяч Ярослав Федоришин. З листа, якого Роман Лубківський надіслав до відділу мистецтв департаменту гуманітарної і соціальної політики міськради, випливає, що начальник управління культури вимагає звільнити з роботи режисера духовного театру “Воскресіння” і директора Міжнародного театрального фестивалю “Золотий лев” за фінансові прорахунки минулих фестивалів (які, коли й були, то зумовлені незадовільним фінансуванням, у якому чимала вина й управління культури). Наразі правники міськради провадять експертизу легітимності таких крутих вимог.



Прем’єрний шок від “Набукко”

Вікторія САДОВА

ЛЯПСУС

Закінчення. Початок – стор. 1

Ця грандіозна постановка з мальовничими декораціями братів Т. і М. Риндзаків та костюмами О. Зінченко стала можливою завдяки особистому менеджерському хисту керівника проекту, заслуженого працівника культури України Тадея Едера та спонсорській допомозі УМГ “Львівтрансгаз”, ВАТ “Шкіряне підприємство “Світанок”, СП “РосанПак”. А успіх опери спричинила творча співпраця диригента-постановника Мирона Юсиповича та італійського режисера-постановника Джузеппе Вішилії.

Прем’єра принесла театрові небувалий касовий успіх. Публіка, яку становили не тільки меломани, а й “весільні генерали” різних рангів (від політичного туза Віктора Медведчука до головного антикомуніста-комуніста Василя Базіва),  захоплено вітала оплесками переміну декорацій, динамічно-драматичні виступи хору та спів солістів – засл. арт. України С. Степана, засл. арт. України О. Громиша, О. Лихача, Л. Савчук, Н. Величко, В. Чібісова, Г. Вільху. Найбільше чомусь (і чого б то?) публіці сподобався початок третьої дії – сцена гноблення загнаних у рабство євреїв. Настирливі вигуки “біс!” промовисто давали зрозуміти, що львів’яни жадають повторення сатисфакції. А може, їм просто припала до смаку мелодія славетного хору?

Та ложкою дьогтю у цій бочці меду виявився фінал прем’єри, коли від ейфорії успіху у декого замакітрилося в голові так, що під оплески забули запросити на сцену директора Опери Тадея Едера! Це належалося б за етикетом зробити режисеру, головному диригенту і художньому керівникові театру. Було якось дивно бачити Мирона Юсиповича і Джузеппе Вішилію без Тадея Едера на поклонах. Натомість зовсім неочікувано на сцені чомусь з’явився Роман Лубківський. Його вихід був сигналом глядачам покидати зал. Хоч гречніше ті кошички з квітами від управління культури, обласної облдержадміністрації і т. ін. було передати просто із залу через оркестрантів на сцену. А так виявилося, що головною фігурою цього святкового дійства був посол, поет, екс-просвітянин! Хоч хтозна, як воно там насправді. ‘Мо, так і треба?



ТЕАТРАЛЬНА МІНІ-ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
ЛЕКСИКОН

Нині вівторок, а вчора, за логікою життя й здорового глузду, був понеділок – традиційний театральний вихідний. І треба ж такому статися, що саме на цей день випало таке славне свято, як Міжнародний день театру. Отож, учора вибрані театральні діячі мали поважну зустріч у Будинку актора із вищим духовенством Греко-католицької Церкви і проникливу розмову із церковним владикою. Але театр – таке свято, що одним днем ніколи не завершиться... От і сьогодні воно має гарне продовження у дружній родині заньківчан, яка збереться великим теплим колом на веселу вечірку. Редакція “Поступу” вітає всіх театральних діячів із професійним святом і сподівається, що публікація цієї “Святкової театральної абетки”, укладеної театрознавцем і лауреатом премії ім. Котляревського Світланою Веселкою, додасть доброго настрою всім, хто шанує і любить мистецтво Театру.

А. Актор. Його перша літера, йому – перше місце.
Б. Бенефіс. Комплекс самоствердження творчої індивідуальності (квіти, епітети, картини нікому не відомих художників, пляшки, борги).
БОРГ. Бюро організації глядача. Найвища театральна інстанція.
В. Вистава. Продукт винахідливості у пошуку коштів на випуск.
Г. Геній. Скромна ознака естрадної “зірки”.
Глядач. Член суспільства, який завжди може довести своє алібі щодо вистави.
Д. “Динамо”. (Київське!). Любов з першого свистка.
Дах. (Відремонтований). Найбільше творче досягнення Першого українського театру для дітей та юнацтва у нинішньому сезоні.
Е. Епохальний. Будь-який концерт будь-якої поп-групи.
Енергоносії. Актори – улюбленці публіки.
Є. Європейський (-а, -е). Усе, що краще, ніж у нас. Крім борщу!
Ж. Жирко Тарас (на світлині). Мандрівний сюжет усіх газетних та журнальних інтерв’ю.
Жінки. Окраса театральної трупи (тільки у невеликій кількості!).
З. Завліт. Почесна посада в театрі – самі обов’язки і жодних прав.
Золотий. (Лев, Телесик). Театральна валюта, курс якої невпинно зростає.
І. Інтерпретація. Заплив вільним стилем на дистанції класичної п’єси.
Інтуїція. Те, що кудись веде, переважно не туди.
Інтриги. Рукоділля у творчому вакуумі.
К. Кошик. Плетений виріб з лози, соломи, лубу для зберігання спакованих речей. Іноді в ньому вміщується цілий театр.
Л. Лавровий вінок. Символ слави, тріумфу. Нині, у роздріб, тріумфує у борщах і холодцях.
Легенда. Постановка “Камінного господаря” Л.Українки в театрі ім. Л. Курбаса.
М. Медитація. Тривала пауза на сцені, коли актор запізнюється на вихід.
Муза. Набридла своїми надмірними вимогами дама з Парнасу.
Н. Нонсенс. Актор драматичного театру на оперній виставі або на концерті у філармонії.
О. Опера. (Мильна) Парфумерно-кондитерський імпортний телепродукт. Успішно приживається у нас. Підтримаймо вітчизняного виробника! (Див. “Тріумфальна жінка”).
П. П’єса. Річ для створення вистави необов’язкова і навіть шкідлива.
Постмодернізм. Цап офірний бездарних вистав.
Прем’єра. Перше виставляння за нову виставу. Для театру ім. Леся Курбаса – прадавній спомин.
Р. Рецензія. Жанр публіцистики, який усе терпить.
Римейк. Продукція телеательє з перелицювання старого доброго на “аби нове яке вийде”.
Роль. Краще велика і хороша, ніж погана і мала.
С. Секс. постійне, ділове, енергійне спростування на сцені відомого афоризму “У нас сексу нема!”.
Т. Тенор. Ах!!!
Травесті. Загадкове акторське плем’я, переважно талановите.
Трилер. Вистава Театру Західного оперативного командування при температурі -5 Со у глядачевій залі.
“Тріумфальна жінка” . Віднедавна – кожна успішна вистава театру ім.
М. Заньковецької у жанрі мильної опери.
У. Упорався. (Не впорався). Фундамент театральної рецензії.
Утиль. Декорації вистав-довгожителів Театру опери та балету.
Управління культури. ........., далі – тиша.
Ф. Факт. Не підстава для мистецького твору.
Фантастика. Концерт у філармонії, що розпочався вчасно.
Фуршет. Катарсис вистави, презентації і т. ін.
Х. Хобі. Акторська режисура.
Ц. Цвях і молоток – останнє слово технічного прогресу у постановочній частині наших театрів.
Ч. Чайка. Птиця з прекрасною театральною репутацією. До нас не залітає.
Чудотворець. Сценограф театру в умовах економічної кризи.
Ш. Шекспір. Драматург XVI століття. Сьогодні за себе не відповідає.
Шиз. Намір режисера поставити психологічну виставу.
Щ. Щури. Шановані в театрі істоти. Значить, ще не тонемо!
Ю. Ювілей. Те, на що завжди знаходять гроші.
Я. Яблуко розбрату. Казка Наталі Забіли “Коли зійде місяць”, на якій зійшовся клином білий світ театрам ім. М. Заньковецької та Першого українського для дітей та юнацтва.
Уклала Світлана Веселка



Несвяткові театральні роздуми
Богдана Присяжна

“Змагатися з Лесею Українкою – це страшно, але це і почесно”. Коли подивитися на українські театри кінця ХХ століття, чомусь стає сумно. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що пейзаж театрального життя у Львові визначають два-три новаторських театри і три-чотири режисери. Інші театри або консервативні, або примітивні.

Але нові шляхи прокладають кожен по-своєму ті декілька театрів у Львові. Чи й справді все так трагічно? Невже щось сталося з українськими театрами? Повний аналіз цієї проблеми аж ніяк не належить до завдань цієї статті. Хочу підійти до проблеми дещо не традиційно. За добру чверть століття у театральному Львові довелося оглянути не одну сотню вистав. Кращих, гірших і несподіваних. Частіше театр заворожував і захоплював. Менше – розчаровував. Але “оргія оплесків” в академічному театрі після перегляду “Тріумфальної жінки” шокувала. Бо це ж не був тріумф театру, як, скажімо, після прем’єри “Марії Заньковецької”, а звичайнісінька чорно-біла фотографія нашого з вами “зліпку з життя – побутові і зрозумілі речі”. І, як вдало зауважила одна юна рецензентка, – це “майже мексиканські пристрасті – ну чим не Дика Роза”. Що ж, кому який театр більше подобається, це справа смаку. Особисто мені добре і в духовному театрі “Воскресіння”, і в молодіжному імені Леся Курбаса, де завжди панують творчий пошук і культ поезії. Я відкладу найважливіші справи і піду на зустріч з “Медеєю” Алли Бабенко чи “Загадковими варіаціями” Вадима Сікорського. Та сьогодні я більш ніж впевнена, що у театральному Львові бракує поетичного театру Лесі Українки. Вслід за Юрієм Шерехом (Шевельовим) скажете: “не маємо ще традиції, як писати про ці вистави... мовляв, вважається, що твори поетичні не сценічні. А все-таки театр поставив. (Курбасівці – “Апокрифи” за творами Лесі Українки, а колишній російський драматичний театр, нині ЗОК – “Адвоката Мартіана” – Б.П.). І все-таки публіка дивиться. Отже, публіка наша культурно зростає. І театр культурно зростає. І актори культурно зростають. Це все дуже добре”...

Та чи справді все так на зламі тисячоліть і на львівській сцені? Талановиті метри часто-густо “збирають людей на території, яка називається театр, і пропонують низькопробну драматургію. І тоді театр стає “домом, де розбиваються серця”... Прикро. Боляче. Для багатьох талановитих акторів, насамперед. А може, режисерам таки варто ще раз перечитати Юрія Шереха (Шевельова). У першому томі його роздумів про театр ось такі думки: “ми маємо право і обов’язок виставляти Лесю Українку. І які це відкриває можливості шукань для режисера, актора, маляра. Які можливості сприймання і насолоди для глядача! Як це збагачує всіх їх! У прагненні до далекого, високого – може навіть у всій повноті й завершеності недосяжного – нечувано напружуються сили і гартується творець. Змагатися з Лесею Українкою – це страшно, але це і почесно. І хто знає: може, колись наш театр знайде, виробить такий підхід до поетичних “драматичних поем”, що питання про сценічність творів Лесі Українки стане здаватися смішним анахронізмом”...

А поки що хочу висловитись про експеримент. Скажімо, про створення у стінах Львівського національного університету ім. Івана Франка поетичного театру Лесі Українки. Молоді філологи акторського відділення у студентському клубі разом з народним артистом України Богданом Козаком могли б зорганізуватись у такий новаторський театр. Відкинувши шаблони щоденності, штампи академічності, застосовуючи техніку новітньої драми. Тобто “перескочити з дійсности до свідомости”. А це означало б “Тріумфальну жінку” замінити “Одержимою”, а “Се-ля-ві” – хоча б “Лісовою піснею”. Такий театральний експеримент з поетичним театром Лесі Українки хоча б у львівському університеті підніс би загальнолюдське і людяне. За своєю природою драматургія Лесі Українки націлена на експеримент. Усі без винятку драматичні поеми – глибоко психологічні. Тож не гаймо часу, шановні режисери. Прийшовши додому, все ж таки перечитайте ще раз “На полі крові” чи “Камінного господаря”. І ви відчуєте всю велич думки Лесі Українки. “Її правди не постарілися зо зміною політичних і соціяльних умовин нашого народу”, – наголосила свого часу ще Ірина Вільде. (“Світ молоді”, лютий 1938 року). “В особі цього драматурга український театр мав унікальну можливість для найвищого злету, – зауважила якось і Ліна Костенко. Але ні політичне становище України, ні стан театру на той час, ні рівень громадянської свідомості, ні ступінь громадянських свобод – а все то речі взаємопов’язані і взаємообумовлені – не дали цій можливості реалізуватися. На початку ХХ століття. Для своїх сучасників Леся Українка була незрозумілою. І це відзначало чимало критиків. Бо “вона не відтворювала, хоч би там і по-мистецьки, життя, але випереджувала його події. Одне слово, Леся Українка творила для майбутніх людей”. “Життя Лесі Українки було цілою проблемою, – повторимо вслід за Донцовим. О цілу голову перевищила вона хистом майже всіх сучасних собі поетів, а лишилася дивно незрозумілою, хоч і шанованою, ... якимсь сфінксом, загадкою для покоління. Потреба часу – по-новому “прочитувати” класиків. Але насамперед якісно. Тоді й поетичний театр Лесі Українки матиме велике майбутнє.



Вітаючи лауреата

Марія БОЛОЗОВСЬКА

ПРЕМІЯ

Світлі березневі дні пов’язані в нашій культурі не лише з іменем геніального Тараса, а й із вшануванням іншого корифея – засновника української композиторської школи Миколи Лисенка, день народження якого святкується 22 березня. Саме в цей день у Києві міністр культури Богдан Ступка урочисто вручив премію Лисенка відомому львівському композиторові Віктору Камінському. Отже, у стінах Вищого державного музичного інституту ім. Лисенка вперше з’явився лауреат премії Лисенка: адже професор кафедри композиції Камінський викладає в “альма матер” ось уже понад двадцять років.

Його музика добре знана львів’янам завдяки вельми розмаїтим за жанрами і характером творам: симфонічній і камерній музиці, музиці до популярних вистав театру ім. М. Заньковецької: “Марусі Чурай” Ліни Костенко, трилогії “Мазепа” Б. Лепкого, “Павла Полуботка” К. Буревія та інших, а також численним естрадним пісням, які свого часу з успіхом співали Оксана Білозір, Віктор Морозов, Іван Попович, Ігор Кушплер, Мар’ян Шуневич та інші відомі співаки. В останні роки композитор надає перевагу духовній музиці, часто звертається до образів і символів, пов’язаних з релігійними витоками національної культури. З великим успіхом пройшли прем’єри його кантати-симфонії на вірші Ігоря Калинця “Україна. Хресна дорога”, ораторії “Іду. Накликую. Взиваю...” на тексти проповідей митрополита Андрея Шептицького в поетичному опрацюванні Ірини Калинець та інших творів. Шанувальники творчості Віктора Камінського сердечно вітають його з престижною премією і бажають нових творчих успіхів та звершень.



Скрипка в “Ґердані”

Андрій ДОРОШ

МАЛЯРСТВО

Сорок – це, звісно, не вік, порівняно з інструментами Страдіваріуса чи Аматі, але ж і Скрипка, про якого мова, до музики має вельми опосередкований стосунок, хіба що шляхетним колоритом своїх картин, які організатор виставки, поет Ігор Калинець, об’єднав у експозицію під назвою “Мелодії гір”. Для невеликої (27 творів) виставки вистачило по-домашньому затишного залу галереї “Ґердан”.

Майже всі експоновані твори походять із приватних збірок шанувальників Скрипчиного дару, й розраховані вони на тривале, неспішне й вникливе споглядання. Це краєвиди Карпат, переважно Рахівщини, звідки родом художник, показані захоплено й безпосередньо у різні пори року. Для кожної з композицій автор добирає не лише їй властиві, делікатно згармонізовані барви, а й конструює належний сюжет – косовицю, оранку, колядників чи купальські забави. Навчання в Ужгороді, а потім у ЛДІПДМ витворило з манери малярського письма художника добре поєднання, у якому, що й закономірно (перші враження, звичайно, враження найсильніші), домінує закарпатська традиція. Причому виходить вона не від безпосередніх педагогів, які викладали в ужгородському художньому училищі, а від корифеїв, тих, що “навчали учителів”, насамперед від А.Ерделі та Е.Контратовича (а можливо, сягає це глибше – до здобутків чеського експресіонізму перших десятиліть нашого віку – Б.Кубішти, В.Шпали та Е.Філли). Однак у композиціях Скрипки цей праекспресіонізм розгубив свою початкову драпіжність, можливо, внаслідок цілковито некровожерної натури автора, став неначе своїм віддзеркаленням у злегка запорошеному склі, побаченим трохи меланхолійно через кілька десятиліть. У контексті сучасного львівського (і не тільки львівського) живопису художник вигідно вирізняється своїм абсолютним небажанням малювати щось кон’юнктурне, таке, чого прагне досить-таки невишуканий смак теперішнього масового покупця. Саме завдяки такій неподібності голос Скрипки має шанс не загубитися з бігом літ у шумових ефектах сучасних “титанів громових акцій”, а спокійно й проникливо, як вічні звуки гірського струмка, промовляти до нових поколінь тих некрикливих шанувальників, які хочуть напитися Гарного й Доброго з неотруєних криниць.