BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 56 (500), субота-неділя
25-26 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • 50 тисяч доларів за золото
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа
    • Бакай пішов. “Нафтогаз” залишився
    • “Чудова сімка” вже відома: КОРУПЦІЯ
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Освіта виживатиме батьківським коштом
    • На митниці все спокійно
    • Науково про підприємництво
    • Жорстка боротьба з неплатниками податків
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Серпочки-молоточки на сувеніри
    • Християнська преса і книга
    • паломництво мороза
    • Російські українці кличуть Львів на допомогу
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Захід не хоче фінансувати закриття ЧАЕС
    • Тамара Лазаренко не свідчитиме проти чоловіка
    • Розкрито контрабандний потік героїну
    • Комунiсти знову воюють
    • Розслідування замаху на Вітренко добігає кінця
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • СБУ знає, хто, куди і як переправляв інформацію у Financial Times
    • Злотий – вгору, євро – вниз
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • До виборів Путіна – 1 день (Закінчення)
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа (Закінчення)
    • “Ми перемогли війну, проте втратили мир”
    • Пакистан – демократичний?
  7. КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
    • Становище людини – яким воно є
    • Бібліо-течка
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Музична провокація знайшла своїх адептів
    • Тадей Едер запрошує на прем’єру “Набукко”
    • “Мумій Тролль” у Львові
  9. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Піст мав би бути поворотом до Господа, до правди...
  10. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Молитовний радіоміст між Львовом і Ватиканом
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Фінішна пряма
    • Василь Іваничук: Дам раду і з Каспаровим!
    • Зимовий шал у весняній Ніцці
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • ГОМІН ЗОРЯНОГО СВІТУ
    • Гороскоп

pp_56_9  
ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
СТОРІНКА 9
№ 56 (500), субота-неділя 25-26  березня 2000 року

Піст мав би бути поворотом до Господа, до правди...
Отець Петро ҐАЛАДЗА ділиться думками про значення Великого посту в сучасному суспільстві

Цього року перший день Великого посту християн візантійської традиції, як ніколи, відчувався й у державі: через страшну трагедію на шахті імені Баракова у Краснодоні був оголошений траур і, відповідно, не було розважальних заходів, звучала траурна музика по телебаченню і радіо. І мимоволі напрошувалось питання: а чи не могло б так бути і без цієї трагедії? Чи могли б державні чиновники рахуватися з почуттями віруючої частини суспільства, а не спекулювати на них, заробляючи певні політичні дивіденди?

Чому літургічна традиція Церкви виокремлює якісь певні дні для осмислення свого духовного стану? Чим є Великий піст для сучасного християнина, який є повноправним членом постмодерного суспільства? Спробуємо це з’ясувати із доктором богословія, літургістом, професором Інституту східнохристянських студій при університеті Святого Павла в Оттаві Петром Ґаладзою, який протягом цього навчального року викладає у Львівській Богословській Академії.

– Отче, чому Церква виділяє окремий період у літургічному році, який у традиційного християнина асоціюється із певним переліком заборон: не роби цього, не можна того?

– Це все складається якось органічно: рік ділиться на пори року, місяці, тижні. Так само виокремлюється певний період у літургічному році, щоби нагадати нам, якими мають бути наші цілорічні зусилля. Щоби зрозуміти це, достатньо такого простенького прикладу: чоловік має любити свою дружину завжди, але час від часу він купує їй квіти чи приносить шоколадку, аби виявити ту свою любов в особливий спосіб. Ті особливі моменти якраз і виділяються для того, аби задавати тон цілому року. Піст мав би бути спеціальним періодом навернення, повороту до Господа, до правди, тобто до того, що, властиво, має бути в нашому житті протягом усього року.

Сьогодні, на жаль, ми маємо дуже поверхове розуміння посту: не їж м’яса, не ходи на забави, – але це тільки початок того розуміння, такий собі перший клас. Усі ці практики мають значення, якщо вони випливають з якогось глибшого контексту, і якщо його розглядати з тої точки зору, то ми, властиво, сьогодні таки не постимо. Перші християни у цей період не їли аж до вечора, поки не відправилася літургія Наперед освячених дарів (Вечірня, на якій приймається причастя), і лише тоді, після причастя, вечеряли. А ті гроші, які вони заощаджували, віддавали бідним. Вони відмовляли собі в їжі не задля гарної фігури, а задля справ милосердя.

Коли піст правильно трактується, то він має значення навіть для тої людини, яка в цілому не може щось віддавати іншим. Християнське передання наголошує, що піст – це час справедливості, відвідування хворих, ув’язнених, опіки над бездомними. Важливість його і в тому, що піст повертає нас до автентичності, дає нам докорінно, буквально фізично зрозуміти, що ми таки залежні від Бога. Бо упродовж того часу, що людина наповнюється земною енергією, вона розвиває в собі почуття самодостатності: я ситий, а тому задоволений з себе, з того, що я можу осягнути. І тут людині дуже легко забути, що фактично її справжнє життя походить від Господа Бога.

Частина людей не хоче постити, відчувати голоду, бо то справді тяжка річ: люди робляться прикрі, злі. До справжньої аскези потрібно готуватися довго, братися до цього з молитвою, бо справді, хто береться до такої стриманості без внутрішньої підготовки, може перетворитися в найгіршого чорта. Церковна історія знає такі приклади. Тому людина, яка ступає на таку дорогу, мусить робити якісь окремі зусилля, щоб бути більш лагідною, терпеливою, зичливою. Як це робити? У часі, коли відчувається особливий голод, відмовляти Ісусову молитву. Той фізичний голод мав би спонукати людину до того, щоб вона зосереджувала свою увагу на Господові, який єдиний може принести їй задоволення, який стає центром усього її життя. Це таке ідеальне бачення посту у перспективі християнської традиції.

– Час посту передбачає відмову від гучних забав, а от чи можна слухати музику?

– У Православній Церкві це окреслено чіткіше: треба взагалі вимкнути радіо, телевізор. Католицька Церква не дає такої суворої заборони, однак заохочує не робити того, що розсіює нашу увагу без потреби. Людина схильна до такої самовтечі, вона втікає від задуми, боїться конфронтувати свої хиби, порожнечу, яка не раз є у центрі її буття. Вона просто втікає від зустрічі з Богом. І тільки через те, що людина розсіює свою увагу якимись дешевими і поверховими штучками, Церква заохочує відмовлятися від цього, а не тому, що Церква є проти радості. Це – абсурд.

Тут ідеться не про те, щоби ми зробили себе якимись сумовитими фарисеями, а про те, щоб розібратися нарешті, що ж насправді діється у душі. Тому люди ідуть на ті мовчазні реколекції, не розмовляють між собою навіть по кілька днів, щоб розібратися, що робиться в центрі їх буття. Буває, що людина тоді розплачеться... І це – дуже здорове явище. Я – одружений священик, і я дуже добре знаю, що є дні, коли мені не хочеться конфронтувати проблеми моїх дітей, дружини; і я просто сідаю собі перед телевізором. Для мене той телевізор стає самовтечею, а жінка чи діти потребують якоїсь допомоги, поради. Й жінка тоді каже: “Слухай, Петре, є більш пекучі справи, вимкни телевізор, бо я мушу щось тобі сказати”. Оскільки наш Бог є особистісний (у трьох Особах), він так само до нас каже: “Бодай на той час посту приділи мені трошки уваги”.

– Чи мав би цей особливий період літургічного року якось позначатися на загальносуспільному, державному житті?

– Держава не є християнською і не мала би претендувати на це, але вона повинна визнавати, що великий відсоток громадян у суспільстві – це люди християнської традиції, віри, і якось це враховувати. Дуже небажаним було б, щоби люди, які не мають усвідомлення цього, раптом почали займатися якоюсь християнською аскетикою. Це було б щось дуже нездорове. Якби держава хотіла піти назустріч християнам, вона могла б сказати: перший день посту – це  день, коли мільйони українців звертаються один до одного зі словами всепрощення, коли уряд, зі свого боку, вибачається за певні огріхи і помилки, а християни мали б не тільки просити прощення один в одного, але й у нехристиян за те, що вони зробили протягом цього року і протягом цілого життя. Під цим кутом держава могла би бути задіяна, але все інше – ні.

– А скорегувати бодай у перший день Великого посту чи у Велику п’ятницю програми телебачення, радіо, розважальні заходи?

– Такі речі мусять розвиватися органічно і добровільно. Найгірше, коли є накази тим, хто справді не бажає цього робити. Ми, християни, маємо все для того, щоб самим себе контролювати: не вмикати того телевізора чи радіо – і все. А інші мають на це право, бо наше суспільство є не лише християнським. Половина країни, напевно, атеїсти. Найгірше для Церкви було б, якби вона щось нав’язувала. Перші християни завоювали світ не накинутими законами: люди самі бачили, як вони живуть, і наслідували той приклад. Лише під кінець ІV століття християнство стало державною релігією, і це принесло як плюси, так і мінуси. Наприклад, єпископів почали трактувати як світських магістратів, урядовців. Церква тоді навіть мала нагоду карати людей, які не були християнами. Це є нездорово. Я не кажу, що це добре, коли в суспільстві не відчувається навіть перший день Великого посту. Ми повинні прямувати до такої ситуації, коли християни добровільно будуть впроваджувати певні зміни: власник радіостанції скаже, що сьогодні не будемо пускати веселу музику, а власник ресторану запропонує якесь інше меню, але – добровільно.

– У цей час є певні зміни у церковних відправах. Які саме?

– В автентичній практиці Церков візантійського передання в часі посту по середах і п’ятницях мала б відправлятися літургія Наперед освячених дарів.

– Чому тільки по середах і п’ятницях? Раніше християни в час посту цілий тиждень мали саме таку відправу, бо літургія, яка передає всезагальну радість, відправлялася лише в неділю.

– Цього вимагає теперішній церковний Устав, це – традиція з ХІІІ століття, бо до цього часу під час посту з
понеділка до п’ятниці відправлялася літургія Наперед освячених дарів. Це є перша половина Вечірні, за якою слідує чин причастя, але на цій літургії нема анафори (не освячуються святі дари). Цей момент є надзвичайно радісним, а коли нема освячення дарів – літургія має сумніший характер. Якби ми повернулися до нашої старої традиції, то ми би від понеділка до п’ятниці відправляли літургію Наперед освячених дарів, і це був би добрий стимул людям постити, бо ж така відправа може бути тільки ввечері. Людина тоді опускає бодай обід, щоб готуватися до причастя. Тоді під час дня вона відчуває в своєму тілі оте прагнення Христа, усвідомлює те, що остаточно тільки Бог може задовольнити її прагнення. Тоді той піст дійсно буде нагодою до духовного розвитку.

– Але в наших церквах не дотримуються навіть приписів Уставу, тобто навіть по середах і п’ятницях відправляються літургії. Чи не тому, що на них даються пожертви?

– Якщо священик відправляє Літургію тільки тому, що він отримав на це пожертву, то є ненормальна ситуація. Але новий Кодекс Канонів Східних Церков дозволяє греко-католикам приймати пожертву і за літургію Наперед освічених дарів. Зрештою, по суботах Великого посту правляться Сорокоусти, то цього би мало вистачати, аби задовольнити прохання людей молитися за усопших.

– Які ще відправи є у цей період?

– У перші дні Великого посту відправляється покаянний канон Андрія Критського. Це – шедевр візантійської гімнографії, твір, який спонукає людину застановитися над своїм життям. Однак цей канон є результативним тільки тоді, коли ми дійсно серйозно трактуємо ту духовну поезію, а не використовуємо її для того, щоби виявляти свою праведність, бо то є дуже цікава проблема у людській психіці. Христос це дуже виразно представляє у притчі про митаря і фарисея. Фарисеєві здається, що він зближується до Бога, бо займається тими практиками. На жаль, фарисейство існує по сьогоднішній день. Якраз той канон Андрія Критського мав би допровадити до змін у нашому конкретному житті, мав би допровадити до щирих сліз, почування навернення. Тоді він осягає свою ціль. Сам канон так збудований, що людина, яка щиро задумується над тими словами, справді не має де сховатися.

Є в часі посту ще одна відправа, яка розвинулася внаслідок бажання ототожнювати своє аскетичне зусилля з прикладом Ісуса Христа. Це – Пасія, яку скомпонував Петро Могила ще в
XVІІ ст. Подекуди відправляють Акафіст до страстей Христових, а десь на початку ХХ століття появилася відправа Хресної дороги. Люди прийняли цю форму спільної молитви, бо вона має дуже гарні аспекти, але я побоююся, щоби в Україні не сталося того ж, що в діаспорі: є багато парафій, де люди ніколи не чули Акафісту до Христових страстей, але ще з дитинства знають Хресну дорогу. Тут не йдеться про якусь обрядову гордовитість, але навіть Папа зараз настоює на тому, щоби східні католики зробили свій вклад в мозаїку Вселенської Церкви. Тут не ідеться про полемізування проти Хресної дороги, а лише про те, щоби, приймаючи чуже, ми не забували свого, що є нам дане Богом.
Н. Ф.