BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 56 (500), субота-неділя
25-26 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • 50 тисяч доларів за золото
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа
    • Бакай пішов. “Нафтогаз” залишився
    • “Чудова сімка” вже відома: КОРУПЦІЯ
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Освіта виживатиме батьківським коштом
    • На митниці все спокійно
    • Науково про підприємництво
    • Жорстка боротьба з неплатниками податків
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Серпочки-молоточки на сувеніри
    • Християнська преса і книга
    • паломництво мороза
    • Російські українці кличуть Львів на допомогу
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Захід не хоче фінансувати закриття ЧАЕС
    • Тамара Лазаренко не свідчитиме проти чоловіка
    • Розкрито контрабандний потік героїну
    • Комунiсти знову воюють
    • Розслідування замаху на Вітренко добігає кінця
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • СБУ знає, хто, куди і як переправляв інформацію у Financial Times
    • Злотий – вгору, євро – вниз
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • До виборів Путіна – 1 день (Закінчення)
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа (Закінчення)
    • “Ми перемогли війну, проте втратили мир”
    • Пакистан – демократичний?
  7. КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
    • Становище людини – яким воно є
    • Бібліо-течка
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Музична провокація знайшла своїх адептів
    • Тадей Едер запрошує на прем’єру “Набукко”
    • “Мумій Тролль” у Львові
  9. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Піст мав би бути поворотом до Господа, до правди...
  10. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Молитовний радіоміст між Львовом і Ватиканом
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Фінішна пряма
    • Василь Іваничук: Дам раду і з Каспаровим!
    • Зимовий шал у весняній Ніцці
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • ГОМІН ЗОРЯНОГО СВІТУ
    • Гороскоп

pp_56_8  
АРТ-ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 56 (500), субота-неділя 25-26  березня 2000 року

Музична провокація знайшла своїх адептів

Оксана ФІТЕЛЬ

АНДЕГРАУНД

Першою несподіванкою для організаторів акції “Я не робот”, яка відбулася в четвер у “Ляльці”, стала присутність досить великої кількості публіки. Очікувалося, що клуб не залишиться порожнім, проте того, що він виявиться настільки переповненим, не передбачив ніхто. Друга несподіванка – незаявлений в афішах виступ бурштинської групи “Токсичний файл”, яка виступала в “Ляльці” уже не вперше, проте цього разу це був дебютний виступ у новому складі: у суто чоловічої команди тепер є вокалістка.

Один з організаторів акції, група “Годо”, виявилася настільки мобільною, що за один вечір змогла взяти участь одразу в двох концертах: “на розігріві” у “Мертвого Півня” та “Мумій Тролля” на СКА – і в зініційованому ними виступі в “Ляльці”. І це при тому, що остання імпреза проводилася з метою створення альтернативи першій.
Такий “збіг обставин” лідер “Годо” Олег Васильєв пояснив тим, що для нього кожна з акцій має особливе значення. Перша дозволила набути нового досвіду виступу спільно з відомою російською групою, відчути енергетику “тваринної маси, окільцьованої кількома рядами міліції”. Невипадково для виступу на СКА добиралися і пісні. “Радіо Head” – знакова для “Годо” композиція, яка має в собі певні значущі кодові слова, органічні з усією концепцією творчості групи. “Сперма і кров” – найновіша з пісень групи, яка різко дисонувала з атмосферою, яка панувала у спорткомплексі. Слова з пісні: “Сперма і кров – все, що ти є, все чим ти був, все чим ти будеш завтра, якщо не згниєш в цьому багні, що зоветься реальність,” – протилежні за змістом до ідеології “Мумій Тролля”, основа якої – брутальне або витончене, але все ж таки звернення до сексуальних інстинктів. Проведення другої акції й участь у ній “Годо” зумовлена несприйняттям групою того, що нівелюється поняття окремої особистості, як людина губиться в морі інформації, як численні рекламні звернення (зокрема) і масова поп-культура перетворюють її на зомбі.

Задум “Годо” та часопису “Львівське метро” зібрати тусівку молодих людей, “незазомбованих”, спроможних вибирати і самостійно визначати, що їм подобається, а що ні, незважаючи на заклики телебачення, радіо- чи інших засобів масового впливу, підтримала ще одна львівська група – “Базука Бенд”. Щоправда, приємність від теплого сприйняття публікою була дещо затьмарена проблемами з апаратом. За словами вокалістки “Базуки” Ірини Бойчук, давно вже визрів намір спільного концерту з “Годо” – і нарешті вдалося його реалізувати: “Я підтримую ідею акції, мене влаштовує кількість і якість публіки, але якість апаратури могла б бути кращою...”

Акція “Я не робот” дала змогу присутнім реалізувати не тільки їхнє право на вибір, але й право вільно висловлюватися, бо кожен міг підійти до мікрофону – і оприлюднити своє ставлення до реклами, навіть якщо воно не зовсім відповідало настрою антирекламної тусівки і звучало на кшалт: “А я підтримую рекламу. Реклама – рушій прогресу”.



Тадей Едер запрошує на прем’єру “Набукко”
ОПЕРА

Інформації про те, що директор Оперного театру Тадей Едер до Дня театру готує прем’єру опери молодого Джузеппе Верді,  не чув хіба що глухий. Інтригувало кожне повідомлення: по-перше, цієї опери у Львові ще ніколи не ставили, по-друге, до постановки знову було запрошено італійського режисера Джузеппе Вішилію, а по-третє, всі виконавці співатимуть лише італійською.

Через непоширеність цього твору, хоч уривки з нього ми вже мали змогу почути в концерті-пролозі, яким розпочалося святкування сторіччя нашого Оперного театру, –  іноді доходило майже до анекдотів, бо дехто з львів’ян мав “Набукко” за японську оперу. Мабуть, вважаючи це слово генетичним гібридом між “судзуко” і “кабукі”. Чомусь одразу спадав на гадку старий віц про львівські вивіски “тканіні” і “ґудзікі”. А тут ще й цей Вішилія...

Утім, назва опери “Набукко” вже прийнята в світі і відома більше, як “Навуходоносор”. У наших музичних колах вважають, що всі її вже знають, а тому якихось додаткових пояснень чи тлумачень вона не потребує. Історія про вавилонську неволю, про полонення вавилонським царем Навуходоносором юдейського народу, про спалення Дому Божого тощо знайома усім з Другої книги царів і з Другої книги хронік, що входять у Біблію. Навіть безбожники знають ім’я Навуходоносора (Набукко) – бодай зі шкільного курсу історії. Була ще й суто технічна причина того, щоб обмежитися назвою з одного імені, – афіша. Виявляється, вичерпно вмістити на ній усю потрібну інформацію було доволі складно, доводилося б тулити букву до букви.

До речі, з афіші якраз і можна довідатися про особливу роль директора Львівського державного академічного театру опери та балету ім. І. Франка, заслуженого працівника культури України Тадея Едера в тому, що опера “Набукко” стане окрасою цього ювілейного театрального сезону, присвяченого 400-літтю опери як жанру. Тадей Едер особисто є автором проекту. Перш за все, він забезпечив реалізацію фінансового плану. А це дуже важливо у наш час, коли держава не дає жодної копійки на те, щоб поставити оперу. Сьогодні всі бюджетні кошти йдуть на зарплатню. І тому персональною заслугою автора проекту є те, що він зумів залучити додаткові кошти, завдяки яким вдалося зробити повноцінну виставу. Для цього також потрібний неабиякий талант. Щоправда, особливий – організаторський, менеджерський, підприємницький. Тадей Едер знає, наскільки складно це зробити, але він любить свою роботу. І це особливо цінує творчий склад театру. Бо директор робить те, що повинен робити, – і навіть більше, не перекладаючи на митців якихось адміністраторських обов’язків. Тадей Едер забезпечує роботу великого колективу, поділеного на  цехи, і дає змогу художньому керівникові театру максимально розкрити творчий потенціал трупи. Він уміє ставити глобальні завдання і досягати задуманого. Він вірить в успіх справи і заряджає цією енергією віри інших, при цьому будучи дуже вимогливим до підлеглих. Директор розуміє, що митці не можуть клопотатися господаркою, організацією виробничого процесу та іншими доволі рутинними справами. Це забезпечує тільки він. Можливість зреалізувати себе, надана співакам, оркестрантам і диригентам, оплачена щоденними турботами Тадея Едера: дзвінками, зустрічами, домовленостями. Зрештою, диригент Мирон Юсипович переконаний, що коли б не самовіддана праця автора проекту, то прем’єри “Набукко” нам ще довго не бачити! Бо можна мати прекрасні ідеї, що ставити і як, а от втілити в життя ці ідеї не кожен може. Якби не було фінансової основи, про мрії можна було б забути.

Стратегічному мисленню Тадея Едера можна тільки дивуватися. Він не зациклюється на дрібних перепонах тимчасових негараздів, а вірно служить чітко поставленій меті – пропаганді й утвердженню серед найширших мас (і особливо серед молоді) оперного мистецтва, його доробків у світі та в Україні, докладаючи зусиль до привернення уваги влади до елітарних жанрів мистецтва, які становлять національне багатство кожної держави.
Де й беруться сили у цього енергійного й напрочуд галантного сивочолого чоловіка?!

Здається, він відкрив джерело наснаги. Це справді так. І не деінде, а у власному театрі. Коли минає денна метушня репетицій (а на роботу пан директор з’являється о восьмій ранку!), вщухають оплески глядачів після вечірньої вистави, а ряди оксамитових крісел зачохлюють лляними покривалами, –  Тадей Едер заходить в урядову ложу, розташовану трохи нижче від операторського пульту, сідає там, де на його думку, перетинаються енергетичні осі цієї грандіозної споруди, і наслухає тишу... Тоді велетенська мушля залу вишумовує йому якусь незвичайну мелодію, а осердя, в якому він перебуває, пульсує усіма можливими ритмами. Треба тільки вміти зосереджено вбирати в себе цю благу і всепронизуючу енергію музики, яка струмує з серця театру. Треба тільки вміти бачити у відблисках пригаслих ліхтарів і позолочених оздоб мерехтіння зірок далеких галактик. Тоді враз немов потягне свіжим леготом, почується шелест шовків танцюючих німф із плафона, пальмової гілки – і за десять хвилин втому як рукою зніме. Але спізнати цю насолоду можна, лише до кінця виклавшись за день у роботі. І так – день у день...



“Мумій Тролль” у Львові

Ольга ЯЦЕНКО

РТУТЬ-АЛОЄ-ТУР

Цього дійства у Львові чекали довго. Велотрек СКА, де проходив концерт груп “Мертвий півень” і “Мумій Тролль”, був ущерть заповнений публікою. Парадоксальне для глибоко сухопутного Львова рекламне гасло “Львів-Владивосток – від моря до моря” своє зробило, отож не один підліток витратив останні гроші на концерт російської групи. Саме підлітки складали основну частину аудиторії, що прийшла передучора на концерт.

Уже традиційно “розігрівали” публіку львівські хлопці з групи “Годо”, які не приховували свого захоплення від того, що їм дозволили виступати перед такою великою аудиторією. Одне прикро, – тембр звуку був настільки високим, що аж стало чути безголосся соліста. Але танцювальна “масовка” під сценою була достатньо “підігріта”, аби сприймати будь-які музичні звуки “на ура”. Потім прийшли “Півні”. Незважаючи на обмежений сценічний простір
(8 квадратних метрів), Михайло Барбара знайшов місце продемонструвати свою неймовірну пластику, ще й поділився ним (місцем) із Джоном Суком і Романом Чайкою, які теж прагнули самовираження. Зал отримав певну дозу адреналіну, але стримувався, аби лишити ще частку енергії для гостей із Росії. У журналістських кулуарах довго обговорювалося питання, чому “Мертвий півень” як свідома галицька група погодився грати з “москалями”. Офіційна версія (“москалі” готові передати частину коштів на зняття радянської символіки з будинку Верховної Ради) сприймалися досить скептично. Більше говорили, що от, мовляв, захотілося хлопцям екзотики, (з Metallica, Smokie, Uriah Heep на одному концерті вже виступали, з росіянами – ще ні, а в цьому житті треба все спробувати). Інша версія була суто львівською: не можна русифікувати Львів “у чистому вигляді”, тож треба було “троллям” додати якусь нашу групу – щоби за стилем підходила. Зрештою, тепер це вже не важливо, бо стиль виявився не таким, а все інше просто не хочеться порівнювати. Це такі ж неподібні речі, як бочки і апельсини.

З появою Іллі Лагутенка зал просто заревів. Байдуже, що він ще не встиг відкрити рота і привітатися. Це був масовий психоз. Перед натовпом стояв той, кого присутні фани могли просто розтерзати, якби тільки він зробив один необережний крок зі сцени. Усе в кумирі було відшліфованим – починаючи від сценічного костюму і закінчуючи жестом, коли Лагутенкові подавали гітару. Кожна пісня мала свій заздалегідь відпрацьований танцювальний супровід. Жодного зайвого руху чи слова. Але чи варто дивуватися? Торік “Мумій Тролль” виконав у гастрольному турне 89 концертів! Кажуть, що кількість вкладених коштів визначає якість кінцевого продукту. Але чого варті гроші без праці? Росіяни продемонстрували не лише рівень сценічної культури, але й уміння працювати. Нехай “Мумій Тролль” і не дав ідеального звуку, але зате Ілля Лагутенко вперше дозволив собі присісти біля перкусиста тільки через годину і двадцять хвилин безперервної праці. А ще за півгодини прозвучала пісня на “па-па”, яка “прикривала” відхід “по-англійськи”.

Добре, що є у Львові концерти на СКА. Та прикро, що наша аудиторія не уявляє собі такого дійства без алкоголю. А тоді присутнім уже байдуже, хто на сцені – Ілля Лагутенко, Михайло Барбара чи Ян Ґілан.

P.S. від редакції. Шкода, що українці не в змозі змінити бодай символіку на власному парламенті без допомоги з “близького зарубіжжя” – Владивостока (саме туди, мабуть, перемістився для львів’ян омріяний колись “центр Європи”). Добре, що львівські “зірки” вже досягли такої філософської незворушності, що мають у носі разючу різницю в сприйнятті публікою їх і “партнерів”. Додамо лише, що наступною акцією в концертній серії “Навіки разом” буде спільний виступ у Львові “Океану Ельзи” і Зємфіри.


 

Купить дачу в барнауле: продаже и аренде садов в барнауле СтройКрафт.