BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 56 (500), субота-неділя
25-26 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • 50 тисяч доларів за золото
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа
    • Бакай пішов. “Нафтогаз” залишився
    • “Чудова сімка” вже відома: КОРУПЦІЯ
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Освіта виживатиме батьківським коштом
    • На митниці все спокійно
    • Науково про підприємництво
    • Жорстка боротьба з неплатниками податків
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Серпочки-молоточки на сувеніри
    • Християнська преса і книга
    • паломництво мороза
    • Російські українці кличуть Львів на допомогу
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Захід не хоче фінансувати закриття ЧАЕС
    • Тамара Лазаренко не свідчитиме проти чоловіка
    • Розкрито контрабандний потік героїну
    • Комунiсти знову воюють
    • Розслідування замаху на Вітренко добігає кінця
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • СБУ знає, хто, куди і як переправляв інформацію у Financial Times
    • Злотий – вгору, євро – вниз
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • До виборів Путіна – 1 день (Закінчення)
    • Літургія Папи на місці Нагірної проповіді Христа (Закінчення)
    • “Ми перемогли війну, проте втратили мир”
    • Пакистан – демократичний?
  7. КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
    • Становище людини – яким воно є
    • Бібліо-течка
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Музична провокація знайшла своїх адептів
    • Тадей Едер запрошує на прем’єру “Набукко”
    • “Мумій Тролль” у Львові
  9. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Піст мав би бути поворотом до Господа, до правди...
  10. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Молитовний радіоміст між Львовом і Ватиканом
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Фінішна пряма
    • Василь Іваничук: Дам раду і з Каспаровим!
    • Зимовий шал у весняній Ніцці
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • ГОМІН ЗОРЯНОГО СВІТУ
    • Гороскоп

pp_56_7  
КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
СТОРІНКА 7
№ 56 (500), субота-неділя 25-26  березня 2000 року

Становище людини – яким воно є

Маріанна КІЯНОВСЬКА

ФІЛОСОФІЯ

Ганна Арендт поки що мало відома в Україні – як і багато інших яскравих представників інтелектуальних рухів
XX ст. Але, на щастя, у Львові є Центр гуманітарних досліджень ЛДУ ім. І. Франка, видавництво “Літопис” – і люди, які там працюють. Саме їм завдячуємо нині появою “Антології світової критичної думки” (1996), “Маятника Фуко” Умберто Еко (1998), “Світу Софії” Юстейна Гордера, що є “романом про історію філософії” (1997), книги Дені де Ружмона “Європа у грі. Шанс Європи”; саме вони у 1999 році започаткували серію “Мистецтво театру”, видавши “акторознавчі” праці Єжи Ґротовського. Чи варто перелічувати далі? Вже з наведеного видно, що спеціалізацією видавництва “Літопис” є література, яку стисло можна означити як інтелектуальні бестселери. Український книжковий ринок ніколи не був перенасичений високоякісними книжками, радше навпаки: нам такої літератури (і художньої, і науково-популярної, і власне наукової) завжди фатально бракувало. Нині інтелектуальну спрагу у сфері гуманітарних наук тамують щонайбільше 4-5 українських видавництв – на цілу майже 50-мільйонну неньку... Тож тим ціннішою є надана “Літописом” можливість познайомитися з “однією з найяскравіших інтелектуалок ХХ ст.”, ученицею Мартіна Гайдеґґера, Едмунда Гуссерля і Карла Ясперса – Ганною Ардент (Ганна Ардент. Становище людини. – Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського держуніверситету ім. І. Франка, видавництво “Літопис”, 1999 р.)

Гайдеґґер був для Ганни Арендт людиною, що їй, за словами самої Арендт, вона “залишилася вірною і невірною, але першим і другим її почуттям завжди керувала любов”. Тож “Становище людини” не може бути прочитаним без знання праць самого Гайдеґґера, а також Гуссерля, Шеллера, без розуміння тенденцій і напрямків ідеалістичної філософії XIX – XX ст., філософії класичної (у тому числі – Платона й Арістотеля та їх різноманітних послідовників, епікурейців, стоїків), без знання інтелектуального доробку представників різноманітних ідеалістичних систем, екзистенціалізму, неомарксизму франкфуртської школи тощо; інакше кажучи – поза дискурсом та культурно-історичним контекстом. Як справедливо зазначає у передмові автор перекладу “Становища людини” Марія Зубрицька, Ганна Арендт “писала для поінфомованого читача, для читача, якого сформували міцні європейські інтелектуальні традиції та багата філософська культура, і це в неї виходило органічно і природно легко.” Саме тому – а ще тому, що для самої Ганни Арендт (під впливом Гайдеґґерівської концепції мови) визначальним було розуміння ролі мови стосовно будь-якого людського досвіду, – вона зазвичай цитує філософську класику мовою оригіналу (себто давньогрецькою, латиною, німецькою і французькою), і цю особливість “письмового ландшафту тексту” перекладач свідомо не наважилася порушити...
У центрі уваги Арендт – проблеми тоталітаризму, насилля і революції (“Джерела тоталітаризму”), а отже, і питання про джерело свободи, що є поза сферою інтелекту, котрий обмежує людину метою, досягнення якої пов’язане з підпорядкуванням природним і соціальним законам, але не є і продуктом волі, оскільки саме воля не дозволяє розумові відступитися від поставлених інтелектом цілей. За Ардент, джерело свободи заховане у тріаді “праця – творчість – дія”, яка є першоосновою “починання нового”, “народження того, чого ще ніколи не бувало”, і саме це може порушити “автоматизм” усталених соціальних процесів. Вводячи основоположний термін vita activa, Ардент розмежовує “три найголовніші види діяльности людини”: працю (labor) – як “діяльність, що відповідає біологічним процесам людського тіла... Людською обставиною праці є саме життя”), роботу (work) – як “діяльність, що відповідає неприродності людського існування, яке не втягується у вічно повторюваний цикл життя людського роду... Робота забезпечує “штучний” світ речей, виразно відмінний від природного довкілля... цей світ призначений утривалювати... і переступати межі...”; і дію (action) – як єдину активність, що відбувається між людьми “без посередництва речей чи причин і відповідає множинності людських обставин...Множинність є обставиною людської дії”. І тільки така дія може зруйнувати “закам’янілість” тоталітарного суспільства. Свобода можлива тільки в політиці, і в цьому вона подібна до виконавського мистецтва, яке вимагає взаємодії між актором і глядачем, але яке не створює нічого, окрім цієї взаємодії.
Якщо розглядати праці Ганни Ардент в цілому (“Становище людини”, “Джерела тоталітаризму”, “Криза в республіці”, “Між минулим і майбутнім”, “Айхман у Єрусалимі: звіт про банальність зла”, незавершене “Життя думки”), то в онтологічному сенсі вони є глибоко автобіографічними: з них прозирає динамічна і надзвичайно освічена особистість, за плечима якої – навчання у Марбурзькому, Фрайбурзькому та Гайдельберзькому університетах (тогочасних центрах надзвичайно активного інтелектуального життя), за ними стоїть складна доля єврейки (переслідування і загроза фізичного знищення, приниження і поневіряння в передвоєнному й окупованому Парижі, еміграція у США, наукова робота, яка стала сенсом життя), з них прозирає Буття і час...
“Вплив Гайдеґґера у “Становищі людини” – виразний і безсумнівний, хоча Ардент артикулює його в дещо несподіваному аспекті, як, наприклад, ... в інтерпретації проблеми “мова і політика” чи у трактуванні природи мистецьких творів”, – стверджує Марія Зубрицька. Водночас філософія Ардент у жодному разі не є вторинною – якщо тільки не виходити із засади, що “всі філософи починаються з Арістотеля”. Зокрема, цікавою і вмотивованою в інтерпретації Ганни Ардент є концепція особистості – особистості в межах “суспільства споживачів” і світу власності. Її homo faber “з’явився внаслідок великої новочасної революції”, і “радикальна втрата цінностей в обмеженій системі відліку самого homo faber відбувається майже автоматично відразу після того, як він окреслює себе як виробника предметів та будівника людських винаходів, який випадково винаходить знаряддя, але вважає себе передусім “...виробником інструментів для виробництва інших інструментів”, що лише випадково ще й продукує речі.” З іншого боку, життєва діяльність людини, за Ардент, можлива лише тоді, коли людина вже володіє індивідуальністю, яка для свого існування потребує “приватного місця” та “ідентичності особи”. Позбавлення їх веде до втрати нею індивідуальності і, як наслідок, до знищення і суспільного життя як такого, до встановлення тоталітарного режиму (це вже – з “Джерел тоталітаризму”).
Але тільки у всій повноті доробку Ганни Ардент вимальовується її філософська антропологія, vita activa її людського становища.


БІБЛІО-ТЕЧКА

Йосип Кульчик. Чайки Кінґіру. Львів: “Край”, 2000 р.

Є література, для прочитання якої потрібний особливий підхід – етичний. Маємо таку літературу, починаючи від Шевченкової прози і закінчуючи (чи ж закінчуючи?) табірними щоденниками політв’язнів-”шістдесятників”, мемуаристикою письменників, що так і не відбулися як письменники, – аж до невиданого (бо й чи впорядкованого?) листування очевидців того, що звемо нині вікопомним... Читач, який встиг уже звикнути до
іМ. Павича і Г. Грасса, який вирафінував свій смак із Дж. Джойсом, Кафкою, Маркесом тощо, можливо, гордуватиме книгою простішою... Що ж, на те нема ради... Проте повість “Чайки Кінґіру” – чтиво теж непросте і по-своєму не кожному приступне. Це – “табірна трагедія”, розповідь про долю українок-каторжанок, скупі відомості про 42 дні Кінґірського повстання, коли під гусеницями танків загинуло 500 дівчат – мала крапля у великому морі крові. І тут думається ще про одне: а що ми (за винятком одиниць, переважно колишніх політв’язнів) знаємо про цей спецтабір у степах Казахстану, не такий уже й малий (назагал – понад 10 000 осіб, переважно політичних)? Десять років тому ціла Україна перечитувала гулагівську епопею Солженіцина. То невже ж нині – не ті часи, не ті люди, не та пам’ять? Бо з 1954 року чути голос людини, у якої тільки й лишилося, що душа та голос: “...Від світу нам не потрібні ані співчуття, ані фальшиві жалі! Але світ мусить знати про нас...”
М. К.