BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 55 (499), п"ятниця
24 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Солодкий подих свободи
    • Відколовся гігантський айсберг
    • Німеччина розплачується за борги ІІІ рейху
    • Морський бій: Українці помстилися за калкана
    • Резервний фонд Львова – нуль гривень
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Резервний фонд Львова – нуль гривень (Закінчення)
    • Заміна парламентської символіки
    • Знову аварія на продуктопроводі (Закінчення)
    • Дитяча душа – у полоні книг
    • “4-Н” – для сільської молоді
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Знову проблеми з електроенергією
    • Упорядкування львівських парків
    • Як вирішити проблему безробіття?
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Солодкий подих свободи (Закінчення)
    • Дайте уряду відповідальність!
    • Захоплений удовенківцями будинок у них заберуть
    • Жертви нацизму мають закон
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • МВФ не фінансуватиме Україну
    • Європа – за інформаційну економіку
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Німеччина розплачується за борги ІІІ рейху (Закінчення)
    • Папа відвідав “Яд Вашем”
    • Трагічна доля чеченських біженців
    • НЕ КРАДІТЬ НАФТУ З ТРУБОПРОВОДУ!
    • Півмільярда доларів штрафу за дискримінацію жінок
  7. ПОЛІТИКИ В ПОСТУПІ
    • Юрій Костенко: Ми цілковито підтримуємо уряд Ющенка
    • Анатолій Матвієнко: Втрачено ще не все...
  8. ТЕАТРАЛЬНИЙ ПОСТУП
    • Трагічне і комічне у прозрінні
    • Львівська опера “Кармен” у Бейруті
  9. ПІДПРИЄМНИЦТВО В ПОСТУПІ
    • Ярославський склозавод: про гроші тут не говорять
  10. АВТО-ПОСТУП
    • Mitsubishi готується до вливання капіталу концерну DaimlerChrysler
    • BMW відкликає 22 000 Rover 75
    • Сенсація від BMW
    • ГАЗ-3110 – як коштує, так і їздить?
    • Opel Astra Coupe
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • “Динамо” та “Феєноорд” стали останнiми невдахами групового турнiру
    • Федерацiя не пiде на компромiс iз бунтарями
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • ВІД КОГО ОДЯГ, ЗІРКО?
    • гороскоп

pp_55_8  
ТЕАТРАЛЬНИЙ ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 55 (499), п"ятниця 24  березня 2000 року

Трагічне і комічне у прозрінні

Олег МАКСИМОВИЧ

ПРЕМ"ЄРА

“Для будь-яких гріхів, було б бажання, вже добрий намір стане виправданням,” – це Тартюфове повчання, промовлене під час спроб спокусити Ельміру – дружину свого благодійника Оргона, можна з успіхом взяти на озброєння як обтічну відповідь, коли комусь спаде на гадку поцікавитися: “А як вам сподобалася прем’єра постановки комедії Жана-Батіста Мольєра в режисурі Володимира Борисяка на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва?”

Класик немов у воду дивився. Хоча як справжній гуманіст закликав вустами іншого персонажа цієї ж комедії, Клеанта, брата Ельміри, бути терпимими, не зловтішатися й не судити ближніх, щоби не впасти у гріх гордині, а шукати в людях лише хороше... Отож, задля безпристрасної оцінки прем’єри “Тартюфа” (вочевидь, що провальної) варто-таки набратися терпіння і спробувати розвинути в собі позитивне мислення. Можливо, це дасть якийсь добрий плід. А якщо ж не вдасться побачити жодних плюсів, то доскіпуватися варто до недоліків, а не до “бідних грішників”, бо навряд чи це їм зможе допомогти...

Отож, недолік перший: більшість акторів трупи можна без пересмикувань вважати профнепридатними, тобто такими, яким не місце в театрі! Здається, проблема із комплектацією трупи явлена у всій своїй безвиході. Не знати, чи дирекція Першого українського театру для дітей та юнацтва розуміє загрозливість цього становища, бо як же інакше пояснити факт звільнення провідних акторів за адміністративні порушення? Запрошені з інших театрів актори також не рятують загальної ситуації. Що вже казати про створення якихось яскравих сценічних образів, коли дикція окремих лицедіїв зраджує якщо не важкі стоматологічні, то вже таки точно важкі психічні травми. Іноді артикуляція є і взагалі поза будь-якою критикою. Навіть обізнаний зі змістом твору глядач може взагалі не збагнути, про що йдеться у всіх цих діалогах, що зібгані в одне недорікувате місиво. Натуга й штивність, із якими промовляються репліки, нагадує радше якусь шкільну аматорську постановку, аніж роботу професіоналів під художнім керівництвом випускника двох фахових вузів (до речі, один із них – закордонний!).
Отже, хиба друга: незграбна режисура, якщо саме слово “режисура” взагалі може бути вжите щодо такої роботи. Виконавці юрмляться, штовхаються, збиваються докупи, як стадо овець, не розведені за мізансценами в убого (або просто непродумано) вибудуваному просторі, де зрідка трапляється вихід на аванпляцик. Будинок Оргона: двері ліворуч, праворуч і просто. Один стіл ліворуч, інший – праворуч, а просто – банкетка. Такий собі французький функціоналізм XVII століття! Як і де подіти себе в цьому просторі, актори не знають. Як, імовірно, не знає й режисер. Виняток становлять хіба що сцена заключного танцю та доволі милий етюд з листами при розриві стосунків доньки Оргона Мар’яни зі своїм нареченим Валером. Але справжні почуття закоханих виявилися сильнішими, ніж хвилеве непорозуміння, і щасливий Валер тішиться червоною стрічкою, яку знову пов’язала йому на руку кохана. Цей графічно пластичний танець, як і “розтоптування” листів, є одним із справді не таких уже й численних естетичних акцентів цієї постановки. Підозрюю, що виникнути він міг радше з природи самого костюма, а не з режисерської уяви, якої явно бракувало при вирішенні інших сцен.

Отже, костюми у “Тартюфі”– і це варто відзначити окремо – справді є саме тією доброю рисою, яку закликав бачити у кожному явищі Клеант (або й сам Мольєр). Художник костюмів Дарія Зав’ялова виготовляла їх, скрупульозно вивчаючи старовинні гравюри. Зрештою, ці гравюри використані і при оформленні сцени й програмки. Отже, якесь уявлення юному глядачеві про стиль епохи ці елементи таки дають, хоча створити цілісну “картинку” сцени художнику Мар’яну Савіцькому, на жаль, не вдалося. Так само, як не вдалося музичному оформлювачеві створити повноцінний саундтрек до вистави з підібраних фрагментів музики Йоганна-Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Антоніо Вівальді, Георга Фрідриха Генделя, Вольфганга Амадея Моцарта. Давалася взнаки “попсова заїждженість” цих кавалків, цитування яких втрачало іронічність – і хоч викликало комічний ефект, але не тої якості, що пасувала б до певних сцен.

З костюмами – справа інша. Чи варто й казати, що на ті постановочні кошти, які отримує театр від держави, спроектувати й пошити щось вартісне не завжди є змога? Проте за бажання, творчого підходу й знання певних секретів ремесла можна досягнути того, що зовсім дешеві матеріали справлятимуть враження дорогих єдвабів й оксамитів. А Дарія Зав’ялова у цій справі – ас (зрештою, “Поступ” уже писав про її костюми до багатьох вистав львівських – та й не тільки львівських – театрів). Окрім того, що виконані нею роботи доносять закодований стиль епохи навіть у найменших дрібницях і є для школярів, по суті, малою енциклопедією культури, вони ще й не дають розвалитися дійству, перебираючи на себе певні режисерські функції. Хоч у принципі таке у злагодженому ансамблі, яким повинен в ідеалі поставати театральний колектив, мабуть, що неприпустимо. Однак...

Саме переміною костюма (до речі, в авторських ремарках про це зовсім не йдеться) досягається ефектне розкриття суті лицеміра, якому досить довго вдавалося, прикриваючись фальшивим святенництвом, водити за носа пані Пернель та її сина Оргона, який відписав шахраєві всі свої маєтки й будинок в Парижі, а сам залишився під загрозою опинитися без даху над головою. Це костюмне переродження вибудуване на контрасті. Чорний камзол без жодних аксесуарів нагадує одяг ченця – таким постає уперше в третій дії брехун і користолюбець Тартюф, який навіть ладен розідрати, немов гріховну річ, Доринену мереживну хусточку, закладену в Біблію. І – на противагу цьому камуфляжному “прикиду” – сліпучо-білий багато оздоблений камзол вельможі, зодягнений на пурпурову шовкову розшиту сорочку. Таким ми бачимо вивищеного й пихатого підступника в передостанній яві п’ятої дії.

Чесно кажучи, з одного боку, я не заздрю дітлахам, яким нудно буде висидіти під час дії “Тартюфа”, адже вони мало що зможуть зрозуміти з почутого й показаного. Але, з іншого боку, тішуся, що певні драматургічні моменти вони, будемо сподіватися, второпають саме через костюми. Їх Дарія Зав’ялова створювала з великою любов’ю до акторів, яку б епізодичну роль вони не мали: нехай то буде служник, солдат чи офіцер. Стриману світло-сіру сукню з оторочкою, що робить її схожою на вбрання сестер одного з монаших орденів, має Любов Вєніна в ролі пані Пернель. Прекрасні камзоли молодого Валера (Костянтин Шелест), елегантного Клеанта (Євген Бжезінський), довірливого Оргона (Сергій Кустов). А додати до цього ще й такий важливий атрибут дворянина, як перуки! Надзвичайно вигідною для такої рухливої особи, як Леся Войневич, є сукня колоритної Дорини, Мар’яниної служниці. А про те, як психологічно тонко підкреслюють риси персонажа костюми, пошиті на актора Юрія Глущука, який вражаюче грає Тартюфа, і говорити не доводиться! Це вже другий раз поспіль на виставах Володимира Борисяка мені випадає приємність просто споглядати костюми і розпачати через провали постановки й недосконалість акторської майстерності. Ті поодинокі випадки справді яскравих творчих індивідуальностей (до яких можна зарахувати й незатребуваний повною мірою талант Юрія Глущука), на превеликий жаль, не те що не здатні зарадити біді – вони, навпаки, підкреслюють усю катастрофічність становища.

У чому ж сталася ця катастрофа? Здається, театральна критика вже втомилася повторювати сакраментальну фразу про “умерлини театру”, яка так лютить певних львівських режисерів. Але страусячий рефлекс забезпечує їм комфорт ницого існування. Львівське театральне середовище, орієнтоване на державне утриманство, не розуміє покликання митців, не толерує самого мистецтва, не бажає мати за конкурентів творчих осіб. Воно зумисне відмовляється від талановитих режисерів. Його цілком влаштовує низький фаховий рівень, на якому недоліки священних корів видаються не такими вже й страшними. А при певній прицільно спрогнозованій грі і сприятливій політичній кон’юнктурі можна сміливо випрошувати для львівських театрів – нехай і посмертне – дискредитоване звання “національного”. Адже порівнювати нема з чим. Завіса.



Львівська опера “Кармен” у Бейруті
ГАСТРОЛІ

Звістка про те, що Львівська опера вирушає у гастрольну поїздку в одну з близькосхідних країн, належить
до однозначно приємних несподіванок, якими таки не багате сьогодення вітчизняної культури. А сам факт запросин нашого оркестру, хору і солістів свідчить про певний професійний рівень виконавства, що є цілком конкурентноспроможним на міжнародному музичному ринку. Про те, як відбуватимуться виступи і хто їх організовує, журналістові “Поступу” погодився розповісти художній керівник Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Івана Франка диригент Мирон Юсипович.

– Пане диригенте, наскільки престижним є захід, на який запрошено оперну трупу вашого театру. Це справді фестиваль чи...?

–Так, це професійний фестиваль оперного мистецтва, а не виступ у готельному ресторані. Мене навіть дивує така постановка питання! На цей фестиваль Львівська опера запрошена з виставою “Кармен”, яка буде показана тричі. Можливо, буде навіть чотири виступи.

– А хто їх організовує і від кого безпосередньо надійшло запрошення?

– Агенція, яка розташована в Бейруті, має своїх посередників в Одесі. Одеська опера вже їздила туди влітку зі своєю оперою “Аїда”. Колеги розповідали про надзвичайно теплий прийом. У них також було заплановано декілька вистав, а показали п’ять чи шість.

– Які ж в організаторів фінансові можливості?

– Не сумнівайтеся, прекрасні! Бо вони дозволяють собі запросити не концертний варіант опери, а повноцінну костюмовану виставу з усім реквізитом і декораціями. Причому вони орієнтуються на великі трупи – до 160 осіб! Для театру замовляють спеціальний чартерний авіарейс Одеса-Бейрут-Одеса. Зі Львова в Одесу виїжджаємо 29 березня. Літак із Одеси – 30-го, вже 31 граємо виставу, а п’ятого квітня ми мусимо бути у Львові: нас чекає нова робота. До того ж гонорар за виступ пропонують значно більший, ніж нам оплачують у тій же Польщі чи таких країнах Західної Європи, як Австрія й Німеччина.

– Хіба опера є традиційним культурним феноменом Близького Сходу?

– Наскільки я обізнаний, ці країни дуже багаті, і мають намір збагачуватися й надалі. Тільки вже не завдяки нафті, а дбаючи про розвиток туризму. А такі фестивалі приносять шалений прибуток через те, що приваблюють багато туристів. Опера для них – показовий момент – це мистецтво для багатих. Варто було б, щоб і влада Львова зрозуміла, що в нас є золоте дно, з якого тільки черпати й черпати! Але таке розуміння мають тільки одиниці, наприклад, Ярослав Козак, Тарас Возняк чи той же таки Андрій Садовий... Решта чомусь не може збагнути простої залежності розвитку нашого міста від туристичного бізнесу.

– А які нагороди чи відзнаки має цей фестиваль? Хто входить до складу його журі?

– Цей захід – принципово не конкурсний, а, ще раз підкреслюю, показовий. Він орієнтований на залучення туристів, які цікавляться мистецтвом. Для них у різних країнах упродовж кількох місяців розкручується потужна реклама. Фірма береться представити оперу “Кармен” – і “під це” з’їжджаються з усіх закутків Землі далеко не бідні меломани. До основного фестивалю долучаються й супутні акції, як-от демонстрація мод, фестиваль народної музики тощо. Це – досить дієвий спосіб приваблювати туристів. І туризм – перспективна галузь народного господарства. За останньою інформацією зі США і Канади, найбільші прибутки останнім часом дає не електронний бізнес, а туризм. Комп’ютери і програмне забезпечення можуть блискавично “робити мільйонерів”, але туризм, виявляється, перевищує ці показники. Тож нам не треба помпувати нафту чи збирати комбайни, бо львівське золото – туризм!

– Наскільки безпечною є міжнародна обстановка у цій “гарячій” точці світу?

– Власне, стабільність миру й покликаний задемонструвати оперний фестиваль, – це його своєрідне політичне завдання. Бо й справді, повідомлення у засобах масової інформації викликають тривогу: політичної стабільності немає, Бейрут недавно бомбардували, постійно виникають якісь непорозуміння з Ізраїлем. До речі, саме це є однією з причин, через яку ліванська сторона не запрошує до себе якісь імениті театри, наприклад, Большой театр із Москви. Славетні трупи не наважуються ризикувати на таких гастролях.

– А економічна ситуація в нашій країні примушує забути острах?

– Дасть Бог, усе буде так, як має бути. Бо в такій же ситуації був і Одеський оперний театр, трупа якого зовсім не шкодує, що здійснила поїздку на фестиваль.

– А чи зможе Львівський оперний театр виявитися на висоті?

– Переконаний, що так. Сили в нас хороші. Фірма-організатор подивилася наш оркестр (ми їм надсилали різні матеріали, у тому числі – відео- та аудіозаписи) і залишилася задоволеною.

– Чим цей виступ цінний для львівської трупи?

– Ця агенція працює не лише на Ліван. Отже, йдеться не лише про цю одну поїздку. Фірма працює на Єгипет, Ізраїль, Йорданію – тобто на країни, які, м’яко кажучи, не зовсім миряться поміж собою. А це таки дуже цікаві місця, куди б ми могли поїхати.

– Про це вже заходила розмова?

– Авжеж, про це йшлося, щоправда, про інші вистави, не про “Кармен”. Фірма готова запросити нас вже найближчим часом, отже, перспектива цілком реальна.
В. С.