BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 55 (499), п"ятниця
24 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Солодкий подих свободи
    • Відколовся гігантський айсберг
    • Німеччина розплачується за борги ІІІ рейху
    • Морський бій: Українці помстилися за калкана
    • Резервний фонд Львова – нуль гривень
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Резервний фонд Львова – нуль гривень (Закінчення)
    • Заміна парламентської символіки
    • Знову аварія на продуктопроводі (Закінчення)
    • Дитяча душа – у полоні книг
    • “4-Н” – для сільської молоді
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Знову проблеми з електроенергією
    • Упорядкування львівських парків
    • Як вирішити проблему безробіття?
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Солодкий подих свободи (Закінчення)
    • Дайте уряду відповідальність!
    • Захоплений удовенківцями будинок у них заберуть
    • Жертви нацизму мають закон
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • МВФ не фінансуватиме Україну
    • Європа – за інформаційну економіку
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Німеччина розплачується за борги ІІІ рейху (Закінчення)
    • Папа відвідав “Яд Вашем”
    • Трагічна доля чеченських біженців
    • НЕ КРАДІТЬ НАФТУ З ТРУБОПРОВОДУ!
    • Півмільярда доларів штрафу за дискримінацію жінок
  7. ПОЛІТИКИ В ПОСТУПІ
    • Юрій Костенко: Ми цілковито підтримуємо уряд Ющенка
    • Анатолій Матвієнко: Втрачено ще не все...
  8. ТЕАТРАЛЬНИЙ ПОСТУП
    • Трагічне і комічне у прозрінні
    • Львівська опера “Кармен” у Бейруті
  9. ПІДПРИЄМНИЦТВО В ПОСТУПІ
    • Ярославський склозавод: про гроші тут не говорять
  10. АВТО-ПОСТУП
    • Mitsubishi готується до вливання капіталу концерну DaimlerChrysler
    • BMW відкликає 22 000 Rover 75
    • Сенсація від BMW
    • ГАЗ-3110 – як коштує, так і їздить?
    • Opel Astra Coupe
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • “Динамо” та “Феєноорд” стали останнiми невдахами групового турнiру
    • Федерацiя не пiде на компромiс iз бунтарями
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • ВІД КОГО ОДЯГ, ЗІРКО?
    • гороскоп

pp_55_7  
ПОЛІТИКИ В ПОСТУПІ
СТОРІНКА 7
№ 55 (499), п"ятниця 24  березня 2000 року

Останніми днями Львів відвідали два відомі київські політики, народні депутати України, лідери національно-демократичних партій.
Голова новоствореної Української народної партії “Собор” Анатолій Матвієнко, перебуваючи в партійних справах на Львівщині,
мав зустріч із представниками місцевих ЗМІ й відповів на їхні запитання. Голова Українського Народного Руху Юрій Костенко
брав участь у І конференції обласної організації УНР і погодився на ексклюзивне інтерв’ю для “Поступу”.

Юрій Костенко:
Ми цілковито підтримуємо уряд Ющенка

– Чому більшість не підтримала ініціативу “Відродження регіонів” і СДПУ(о) щодо заміни формулювання першого питання, винесеного на референдум?

– Перше питання найменше впливає на подальший демократичний розвиток України: ну, не буде ця Верховна Рада, буде інша. Решта ж питань, які, фактично, змінять конституційний устрій, наприклад, двопалатний парламент і реґіоналізація нашої держави – це міна сповільненої дії, яка може вибухнути десь через років 50-100. От сьогодні ситуація в Канаді: здавалося би, процвітаюча країна, та Квебек чомусь ставить на референдум питання про вихід зі складу держави. Ось що таке федералізація. Те саме можна говорити про зміни Конституції шляхом референдуму. Такої практики в демократичному світі немає. Спочатку парламент ухвалює рішення, а потім ці зміни виносять на референдум, як це було з Актом про Незалежність. Тому для демократії і для демократичного розвитку саме в оцих питаннях найбільша загроза. А перше питання, себто буде ця Верховна Рада чи інша, – це не так важливо, якщо вона буде обиратися на основі чинної Конституції, на основі чинного законодавства.
Це з одного боку, а з іншого – загальновідомий факт, що саме ці дві партії – Демсоюз і есдеки – ініціювали референдум і, фактично, втягнули Президента в цю надзвичайно складну політичну ситуацію. Тепер у такий дуже спрощений спосіб вони намагаються, як то кажуть, дати назад, бо весь демократичний світ не сприймає цього референдуму. Для нас усе-таки найбільша загроза – узаконення практики в неправовий спосіб змінювати Конституцію. Не слід забувати, що Конституція – документ тривалої дії. Сьогодні Президент – демократ, а завтра прийде інший, наприклад, представник лівих. То що, ми будемо змінювати Конституцією і ставати частиною якогось Союзу?

– Але Президент переконаний, що в разі визнання неконституційності його Указу про референдум парламентська більшість зникне наступного ж дня...

– Це доволі надумана схема. У 1998 році, коли мене обирали на посаду голови ВРУ, я сказав, що за політичним розкладом сил у парламенті ліві не мають більшості – лише 170 народних депутатів лівої орієнтації. Всі інші декларують своє реформаторство, демократичні позиції. Таку більшість можна було створити – аби була воля Банкової – ще в 1998 році. Отак і сьогодні: до чого тут референдум, коли олігархів просто примусили чітко голосувати щодо економічної політики? Хіба олігарх Волков буде голосувати за те, щоби комуністи реприватизацію влаштували? Або хіба він проти приватної власності на землю? Це ж смішно! Тобто нехай він і його прихильники голосують за те, щоб уряд Ющенка міг створити нормальні умови для ринкової економіки, а не для створення тіньової, завдяки якій олігархи мають надприбутки.

– Які перспективи УНР у блоці з “Трудовою Україною” та “Батьківщиною”? І чи зможе це об’єднання справді щось протиставити отому, за вашими ж словами, олігархічному блоку Демсоюзу й СДПУ(о)?

– Я думаю, те, що ми маємо цей блок і що координуємо свою діяльність у Верховній Раді, уже є суттєвою
пересторогою партіям, які займають інші позиції: Демсоюзу й СДПУ(о). Наша співпраця вже показала свою дієвість при формуванні більшості, адже були дуже серйозні розбіжності: чи більшість має формуватися на індивідуальній основі, чи за фракційним (себто політичним) принципом. Перемогла наша позиція. І тепер, при формуванні уряду, наш союз із “Батьківщиною” дозволив УНР знов увійти в уряд. Щодо політики формування правоцентристського об’єднання, то я переконаний, що “Батьківщина” у блоці з націонал-демократичними партіями – це посилення національної демократії. Це набагато краще, аніж би “Батьківщина” уклала угоду з Волковим чи з Медведчуком і виступала би нашим політичним опонентом на наступних виборах. Це означало би для нас втрату величезних політичних можливостей. Тим паче, якщо говорити про ідеологію цієї фракції, то вона сьогодні багато в чому збігається з ідеологією Українського Народного Руху. Тому в залученні якраз “Батьківщини” до нашого блоку я вбачаю перспективу саме для національної демократії.

– Ваше ставлення до звинувачень Нацбанку (а відтак і нинішнього уряду) в махінаціях, пов’язаних із отриманням Україною кредитів МВФ?

– Це серйозне питання. Та я щойно у складі парламентської делегації повернувся з поїздки до Західної Європи і мушу сказати, що віра в Україну там тримається виключно на реформістському реноме Ющенка. Місцеві ж олігархи усвідомили, що такий прем’єр-міністр – загроза їхньому добробуту. Адже він справді здатний реформувати економіку країни, тож тепер у той чи інший спосіб намагаються скомпрометувати як самого Ющенка, так і весь його уряд. Для цього зараз витягатимуть якісь дані з СБУ чи ще щось, – словом, усе, що може зашкодити справжнім реформам в Україні. До того ж, не слід забувати, що для таких речей на Заході зараз дуже сприятливий період: США готуються до виборів, і республіканці згодні оприлюднити будь-яку інформацію, яка кине тінь на діяльнісь демократа Клінтона та його уряд. Я з повною відповідальністю заявляю, що УНР, незважаючи на жодні звинувачення, цілковито підтримує уряд Ющенка й усіляко допомагатиме йому впроваджувати реформи в нашій країні.

Анатолій Матвієнко:
Втрачено ще не все...

– Чи не вважаєте ви, що поява ще однієї партії, як-от ваша, не змінить ситуації, що склалася нині в українському політикумі, принаймні на краще? Ба навіть ніяк не позначиться на подальшому розвитку подій?

– В Україні зараз іще чинна класична форма розподілу політичних сил, але звучить вона так: ліві, праві й олігархи. Праві у свою чергу діляться на правоцентристів, крайніх правих, ліві – на лівоцентристів, ортодоксів і національно свідомих лівих, хоч останні ще не структуризовані. Процеси ж, які відбуваються сьогодні, можна коротко охарактеризувати як гру Волкова та решти олігархів з метою причепити до себе так званих “лівих” і зруйнувати ще й лівий спектр політичних партій, привести їх до руїни. Партії, які можна вважати центристськими, куплені, правий спектр – зруйнований ущент, неорганізований і теж значною мірою в кишені або влади, або ж олігархів. Тож добити залишилося тільки лівих. Нам партії не потрібні, – так думає влада. Бо партії – це серйозний інститут, який контролює, який турбує, вимагає від влади, який є моральним щитом цієї влади. У нинішніх умовах недемократичних форм правління таких збудників громадської думки ніхто не потребує. Через це ми і маємо самі лише декларації про побудову громадянського суспільства, а фактично, створюємо псевдопартії, псевдогромадські організації, прив’язуємо їх до влади, маніпулюємо ними, як маріонетками. Ми маємо нині якесь віртуальне суспільство з абсурдом, мутаціями, а відтак і з такими ж результатами його функціонування. Що робити? Чекати? Але на що чекати? Якщо ти знаєш, що робити, – то роби, а не галасуй і не агітуй когось до цієї роботи, – бери лопату і копай. Принаймні допоки не маєш іншого, більш ефективного, знаряддя обробітку цього родючого ґрунту. Я завжди підкреслював, що партія не є для нас самоціллю, для нас навіть влада не є метою, – на відміну від інших партій, – існування партії та прихід до влади є лише інструментом. Нас цікавить, яка ідеологія буде керувати в цій державі.

– Але створення ще однієї партії лише розпорошить національно-демократичні сили, а відтак не наблизить їх до здобуття влади...

– Я свого часу казав і Костенкові, й Удовенкові, й Пинзенику: ви ж такі потужні партії, то чого ви не ініціюєте об’єднавчий процес. Я прагнув до широкої коаліції, і тому після розколу НДП не поспішав організовувати політичну партію. Я створив громадське об’єднання “Відкрита політика”, до якого міг долучитися кожен, і все робив, аби так воно і було. Ми підписали меморандум, але людям, котрі поставили свої підписи, хтось щось сказав чи запропонував, і вони відступилися, як-от Костенко. Тож я питаю: ми хочемо об’єднання чи ми його декларуємо? “Собор” хоче, тож і робить усе для цього. Однак і псевдооб’єднання нам не потрібне. Ми не хочемо, щоби це була ще одна кишенькова сила. Ми хочемо, щоби це була сила, здатна ґенерувати ідею і реалізувати її, нести відповідальнісь, здатна привести людей до влади, а не лягти під владу. Тож у наших діях я не бачу жодної алогічності. Гадаю, нам вдасться докластися до структурування українського суспільства.

– І через це ви виокремили себе в парламенті, відмовившись від участі у більшості? Чи це претензія на нішу правої опозиції?

– Так, “Собор” – партія правої опозиції, або, якщо хочете, праведної позиції. Все те, що, на наш погляд,  буде праведне, ми будемо палко підтримувати. І ми готові працювати до останньої краплини нашої сили, щоби воно було реалізоване. І ми (тоді ще як “Відкрита політика”) виступали проти кандидатури Кучми, бо попередні п’ять років він демонстрував свою слабкість. Сьогодні Кучма обраний. І слід розуміти, що влада – це не сума якихось частинок, це єдине ціле. Кожна з частин, на які умовно ділиться влада – законодавча, виконавча, судова, – мусить посилювати слабкого Президента через його оточення і робити все, щоб олігархічні кола, маючи на меті власні інтереси, ще більше не послаблювали його. Прем’єрство Ющенка – це, власне, і є крок до посилення Президента. Нинішній уряд ми підтримуємо навіть попри цілу низку зауважень до його роботи, бо стратегічна лінія його правильна. У Верховній Раді ми голосуємо майже за всі проекти більшості, хоч і не входимо в цю більшість. Проте ми не б’ємо себе у груди, не кажемо, як ми любимо і поважаємо уряд. Нам не хочеться гратись у якісь дефініції: позиція, опозиція – сьогодні така каша в Україні! Зауважте, досі ще ніхто не взяв відповідальності за владу.

– Виглядає, що за певних умов ви би цю відповідальність узяли на себе...

– Вчинки Ющенка заслуговують на підтримку. Ми вважаємо, що він мусить стати окремою політичною одиницею, а не обслуговувати оточення Президента. Ми зараз живемо у країні, де з владою треба говорити вклоняючись, де треба лизати, а якщо не лижеш – значить, ти поганий. Таку абсурдну ситуацію треба побороти. І саме через це ми за політичну самостійність Ющенка та за спільну з ним відповідальність за державу. Ми не хочемо, щоби він був першим, але нехай він буде другим, а не лакеєм у тих, хто біля першого крутиться.

– Про олігархів...

– Олігархи нині намагаються очолити національно-демократичний рух в Україні. Вибори 1999 року і наша з вами поведінка дають їм право на такі дії, бо вони проявили себе як найщиріші антикомуністи. Не національно-патріотичні сили, а саме вони. Сьогодні от Волков уже подає документи про реабілітацію УПА, – хоча це ще не перевірена інформація. А те, що Бродський подав текст гімну “Ще не вмерла Україна” і ходить коридорами та питає: “Ну, як ми?!” – це точно. Олігархи напрочуд послідовні, вони впроваджують свої ідеї в життя крок за кроком. Тож задумаймося, кому ми передаємо в руки девальвацію чергової ідеї: слова “демократія”, “ринок”, “реформи” вже нічого не варті. А зараз девальвуймо національно-демократичний рух і на цьому закінчимо, – прийде диктатура, яка не матиме в собі нічого українського. Паралельно з цим триває компрометація Ющенка як останньої опори українськості у владі. Тоді їм можна буде вийти і сказати: українці ні на що не здатні, вони нічого не можуть. І ворота будуть відчинені: буде Конституція, за якою нібито той, хто є при владі, не зможе здійснити жоден переворот, і будуть необмежені права та можливості реалізувати свої багатства і зафіксувати їх юридично, і будуть наші з вами покірність і бажання плестися в отарі.

– Частина переможної ходи олігархів – референдум. Чи вдасться його уникнути? А якщо ні, то яким ви бачите подальший розвиток подій?

– Я був би щиро втішений, якби мій прогноз не справдився, та референдум неминучий. За результатами розгляду в Конституційному суді, його, можливо, буде потрактовано як опитування; можливо, змінять або й відмовляться від якихось питань, наприклад, першого. Зрештою, весь цей референдум підготований “із кондачка”. Адже немає ніякої народної ініціативи, а відтак немає ніякої серйозного юридичного обгрунтування, – так, зліпили з того, що було, і виставили на посміховисько весь український народ. Єдине, що може врятувати демократичну перспективу України, – це бойкотування народом референдуму. Я, до речі, вірю, що якщо Верховна Рада надасть ґарантії скасування або обмеження недоторканності депутатів, і якщо на людей не чинитимуть адміністративний тиск, то необхідні для визнання референдуму дійсним дві третини населення на виборчі дільниці не прийдуть. Тоді народ України врятує Україну, проявивши більшу політичну зрілість, аніж офіційна влада, яка ініціювала цей референдум і зобов’язалася будь-що його провести. Мені Медведчук особисто заявив: “Анатолію, не хвилюйся, після референдуму все буде відразу внесено як зміни до Конституції”. Це я дослівно цитую. То що, хіба не зрозуміло, що весь цей референдум – справа рук Медведчука та його команди? І юридичне забезпечення – його, і покровительство. Ми повинні це знати, знати, кому потрібний цей референдум. Це не так для Кучми, як руками Кучми маніпулюють люди з його оточення, підіграючи на специфічних рисах характеру нашого Президента, котрому завжди було мало влади і забагато відповідальності, – оточення здійснює конституційний переворот неконституційними методами.

– Чи матиме суттєвий вплив на перебіг подій в Україні втручання європейських структур?

– Я щиро радий, що Європа нам допомагає, і допомагає суттєво. Завдяки західним структурам ми маємо можливість демонструвати альтернативну позицію, в тому числі і юридичну оцінку цього референдуму. Та, даруйте мені, вони були з нами солідарні й під час виборів Президента. Вони заявляли, що такої наруги Європа не пробачить. Але після виборів Європа замовкла, бо нею керують її власні інтереси, й ніхто там не буде вмирати за інтереси України. Що більше, там ніхто не зацікавлений у тому, щоб Україна була впливовою політичною силою. Всі будуть розігрувати свою геополітику, і будуть робити це тихо – на відміну від нас. Ми галасуємо, та не робимо нічого. І страшенно погано, що на цьому тлі ми втратили, програли свою геополітику. Тому я і кажу, що єдиний шанс для України – це консолідація національно-патріотичних сил. Треба підтримати і привести до реальної влади людей, котрі є українцями, допомогти цим людям реалізувати їхні можливості при владі. Словом, зібратись і підправити ситуацію. Бо втрачено ще не все.