BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 54 (498), четвер
23 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Найбiльший скандал в українському спортi
    • Mars Polar Lander був приречений
    • Горіла податкова, палала
    • Європа чекає на 1,5 мільйона комп’ютерних гастарбайтерів
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Що робиться за пам’ятником Міцкевича?
    • Нова партія українських і польських вояків
    • Горіла податкова, палала (Закінчення)
    • Югославам – львівські машини
    • Автозаправку на Богданівській пограбували вдруге
    • ЗАХИСТИТИ ЗНЕСІННЯ
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Знаєте, як це буває?
    • Новий протосинкел у Львівській єпархії
    • Спільно боротимемося з мафією
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Коаліційного уряду не буде
    • Кучма – проти референдуму?
    • Покута Романа Зварича
    • “Сільські вісті” виходитимуть під слідством
    • Керівників “Укрнафти” звинувачують у криміналі
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • МГЗ попередньо віддали “Сибірському алюмінію”. Чи не за борги Росії?
    • “Нові” мільйонери і “стара” економіка
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Папа закликав до створення незалежної Палестини
    • Mars Polar Lander був приречений (Закінчення)
    • Замах на президента Нагірного Карабаху
  7. ОСВІТНІЙ ПОСТУП
    • Де практикуються майбутні “Айболиті”?
    • Освітня реформа: діти з особливими потребами
  8. АРТ-ПОСТУП У СВІТ
    • Шедеври османської каліграфії
    • Забилося серце Версалю
    • Новий Шіллер – по-старому
    • Кілька книжкових новинок лютого
    • Місто під містом
    • Француз у Нижньому
  9. НЕРУХОМІСТЬ
    • ТзОВ “Галицька нерухомість”
  10. ФАНТАСТИКА У ПОСТУПІ
    • Галицькі Мюнгавзени
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Лапiнський побив Тупiцина
    • Найбiльший скандал в українському спортi
    • “Фiалки” зав’яли у Європi
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • До уродин Андруховича
    • Гороскоп

pp_54_7  
ОСВІТНІЙ ПОСТУП
СТОРІНКА 7
№ 54 (498), четвер 23  березня 2000 року

Де практикуються майбутні “Айболиті”?

Маріанна РОМАНЕНКО

АКАДЕМІЯ

Кожна людина хоче лікуватись у доброго спеціаліста. А тварина? Мабуть, також. Що з того, що вона не вміє по-людському говорити? Їй так само болить, але сказати про свій біль вона не може, а медичної допомоги потребує. Та щоби стати добрим лікарем ветеринарної медицини, самих книжкових знань не вистачає. Потрібна добра практика. Колись лікарі-ветеринари практикувались у колгоспах. А де тепер? Розповідає декан факультету зооветеринарної медицини Львівської академії ветеринарної медицини професор Михайло КОЗАК.

“Практичні навички студенти факультету зооветеринарної медицини одержують на щоденних заняттях, використовуючи коня, корів, бичків, овець і різних лабораторних тварин: кролів, морських свинок тощо. Більш ґрунтовну навчальну практику щороку студенти проходять у навчально-дослідних господарствах “Комарнівське” та “Давидівське”, працюючи з продуктивними тваринами під керівництвом доцентів і професорів. Апробацію та підкріплення практичних навичок студенти здійснюють на двох виробничих практиках – лікарській і переддипломній, – яку проходять у районних державних підприємствах, лікарнях ветеринарної медицини, господарствах різних форм власності й науково-дослідних інститутах.

Академія ветеринарної медицини укладає договори з управліннями державної ветеринарної медицини обласних управлінь АПК Західної України. За кожною кафедрою закріплені області й райони. Так, кафедра внутрішніх хвороб опікується практикантами в районах Львівської області, хірургії – Закарпатської. Звичайно, кафедра намагається скерувати студента на практику в той район, звідки він родом.

А студенти-львів’яни їздять на практику до навколишніх районів: Пустомитівського, Яворівського, Жовківського, Городоцького, Кам’янка-Бузького. Ті студенти, котрі виконують дипломні роботи, тематика яких пов’язана з хворобами домашніх тварин, переддипломну практику проходять у трьох міських лікарнях ветеринарної медицини.

З працевлаштуванням ситуація така: близько 90% студентів одержують місця праці згідно з державним замовленням, 10% – право на вільне працевлаштування. Великих проблем із працевлаштуванням нема, бо більшість абсольвентів – діти наших випускників, і вони чітко знають, чому вони прийшли навчатися. Для тих, хто хоче здобути поглиблені знання з хвороб певного виду тварин, існують спеціалізації. Таку спеціалізацію (зокрема, з хвороб дрібних домашніх тварин, іхтіопатології) студент проходить протягом двох з половиною років поза основним навчальним часом. Адже 5 років основного часу він витрачає на здобуття навиків лікування всіх видів тварин загалом.

Здобуття спеціалізації не платне, та студент мусить придбати певні матеріали й ліки, щоби навчитися ними користуватися самостійно.

Два тижні тому відбувся розподіл випускників 5-о курсу за місцем їхньої майбутньої праці. У цій важливій справі взяли участь керівники управлінь ветеринарної медицини Чернівецької, Волинської, Львівської та Тернопільської областей. Зі 141 випускника цього року тільки 10 одержали право на вільне працевлаштування”.



Освітня реформа: діти з особливими потребами

Микола СВАРНИК

ПОЗИЦІЯ

Восени 1999 року Львівська міська рада прийняла рішення про пріоритетність освітньої галузі для розвитку міста, тим самим давши зелену вулицю впровадженню кардинальних змін у систему освіти.

Одним із нових підходів стало гасло якнайширшого залучення громадських організацій до вироблення освітньої політики міста. Вже тривалий час бюджет багатьох шкіл значною мірою поповнюється з недержавних джерел, деколи це вже, фактично, державно-громадське фінансування. У Львові є цілий ряд новаторських, зокрема недержавних, закладів, які можна вважати виразниками вимог та ініціатив “прогресивної громадськості”. Під приводом розширення громадського впливу до “Основних засад освітньої політики м. Львова” було включено цілий розділ про освіту дітей із особливими потребами.

Йдеться здебільшого про громадські організації батьків, чиї діти тією чи іншою мірою потребують особливих підходів. Так склалося, що діти з вадами розвитку, сенсорними порушеннями, розумовим відставанням і особливо з комплексними вадами, ті, котрі себе не обслуговують, перебувають на марґінесі загальної системи освіти. Отримавши тавро “нездатних до самообслуговування та навчання”, вони списуються на утримання в закладах системи соціального захисту або, у кращому разі, на дуже ненадійну “домашню програму”.

А тим часом і в контексті міжнародних документів про права дитини, і навіть згідно з нашим чинним законодавством, таке становище неприпустиме. Якщо ми справді хочемо інтеґруватись у європейські структури, треба окреслити шлях для подолання суперечності між антидискримінаційними вимогами та щоденними українськими реаліями. Представники батьківських організацій, втручаючись у реформу освіти, хотіли би передусім реформувати цю найслабшу ланку – спеціальну освіту, водночас розпочавши широке впровадження інтеґраційних програм і реабілітаційних заходів. Громадські організації батьків неповносправних дітей – “Надія”, “Джерело”, “Зір”, “Дар”, “Дзвін”, “Дитяча надія”, “Вільне дихання” й інші – досягли значних успіхів у співпраці з органами державного управління. Зокрема, органи освіти часто трактують їх як партнерів, прислухаються до побажань та ініціатив, залучають до різноманітних нарад, семінарів, міжнародних контактів. Широко практикується надання приміщень для проведення занять, позашкільних і реабілітаційних програм.

Власне, Львів – лідер у впровадженні перших інтеґрованих програм в Україні. У СШ №82 успішно впроваджують програму інтеґрованого навчання неходячих дітей із дитячим церебральним паралічем. Поряд із традиційними закладами спеціальної освіти (6 спеціальних шкіл-інтернатів, спеціалізовані дошкільні заклади, окремі спеціальні класи та групи) у Львові розвиваються новаторські заклади реабілітаційного напрямку, як-от школи-садки “Левеня” та “Центр реабілітації”, навчально-реабілітаційний центр “Джерело”.

Ці програми отримують навіть часткове фінансування в межах, близьких до визначених інструкціями, а інколи переходять ці межі й вимагають більш новаторських підходів у співпраці. Ряд питань, що їх виносили громадські організації, були розглянуті й отримали підтримку депутатських комісій і самої Львівської міськради. Є взаємне бажання та об’єктивна потреба в розширенні співпраці, зокрема в залученні міжнародних партнерських і донорських організацій, підготовці кадрів, виданні літератури та в інших напрямках.

Нова політика Львівської міської ради у сфері освіти відкриває широкі можливості для розвитку співпраці з громадськістю і батьківськими групами самопідтримки, створює нагоду цивілізувати і європеїзувати ставлення до дітей із особливими потребами. Та є ряд принципових розбіжностей щодо трактування правових засад у Європі та в Україні. Зокрема, міжнародне законодавство трактує дітей із вадами розвитку як повноправних громадян і учасників освітнього процесу. Різні країни по-різному вирішують освітні проблеми дітей із особливими потребами. На Заході система інтеґрованих послуг для дітей із особливими потребами дуже детально опрацьована. Є багато грунтовних розробок, але зрозуміло, що вони добре функціонують у відповідному суспільному середовищі. У деяких країнах, зокрема і в Україні, діє мережа спеціальних закладів, диференційованих за характером неповносправності, переважно шкіл-інтернатів із можливістю проживання дитини. Останніми роками утворені численні спеціалізовані групи, класи при звичайних школах і дитячих садках. Тривають пошуки нового шляху і в київських колах, близьких до Міністерства освіти.

Розпочинається процес інтеґрації дітей із вадами в систему загальноосвітніх шкіл. Ця інтеґрація лише в рідкісних випадках є планомірним, старанно підготовленим процесом. Здебільшого ж це стихійна, часом механічна інтеґрація. Та навіть у такому разі її наслідки позитивні як для самих неповносправних дітей, так і для звичайних дітей і установ, де вони навчаються. Це примушує педагогів ставитися до неповносправних дітей як до учнів, трактувати їх нарівні з іншими дітьми. Цього неможливо досягти в рамках розділеної спеціальної освіти, наукова база якої, за іронією, називається у нас дефектологією. Поминаючи головну ваду інтернатної системи утримання дітей, яка відриває їх від родини, ця система ще й фінансово неефективна. Та значна частина дітей із важкими та комплексними вадами взагалі протизаконно виключена з системи освіти і лише утримується в інтернатах системи соціального захисту.

Є кілька принципових підходів до освіти неповносправних дітей, які мали би послідовно та неухильно впроваджуватись у практику. Ці підходи доволі універсальні і з’явилися не випадково: не як методична “мода”, а згідно зі світовими тенденціями. Вони відповідають міжнародним стандартам освіти.

Насамперед, навчання, в тому числі і спеціалізоване, має відбуватись в рамках загальних програм у навчальних закладах для нормальних дітей певного кварталу, району чи місцевості. У ХІХ – на початку ХХ ст. навчання неповносправних пішло шляхом суттєвої спеціалізації. Це призвело до виникнення високоспеціалізованих установ: резервацій, клінік, спецшкіл зі штучним, далеким від довкілля середовищем. Це, у свою чергу, посилило тенденцію до ізоляції, усунення з нормального життя суспільства людей (у т. ч. й дітей) із особливими потребами. Інша тенденція, яка з’явилася як антитеза спеціалізації, – це намагання зробити все довкілля (в т. ч. й навчальне середовище) доступним для людей із різноманітними обмеженнями та вадами. Інтеґрація та її найвищий ступінь – залучення – стали гаслами, а потім і реальністю систем освіти більшості цивілізованих країн. На практиці інтеґраційні програми співіснують зі спеціалізованими. Інтеґроване навчання рекомендує до впровадження багато міжнародних документів.

По-друге, до таких підходів належить індивідуалізація. Освіта дітей із особливими потребами, інтеґрованих у шкільний колектив, – складова частина діяльності класів і колективів. Водночас програма навчання неповносправного учня має бути дуже суттєво індивідуалізована, узгоджена з особистими та залежними від патології потребами дитини. У закладі спеціальної освіти навчання та реабілітація дитини повинні відбуватися не стихійно і навіть не за якимись стандартними підходами у складі якоїсь “однорідної” групи, а згідно з індивідуальною програмою.

По-третє, необхідна деінституціалізація. Навіть коли дитина залишилася без батьківської опіки, є можливість уникнути поміщення дитини в інтернат – часто закритий для контактів із зовнішнім світом заклад. Інтернат – це ізольоване, штучно створене, а іноді навіть вороже, несприятливе для розвитку середовище. Нині, переживаючи матеріальну скруту, інтернати ще більше деґрадують як установи і примушують деґрадувати дітей. Тим часом виховання навіть дітей-сиріт у замінній родині вимагає значно менших матеріальних ресурсів. Має бути опрацьована система підтримки родин дітей із груп ризику для уникнення їх розпаду і – як наслідок – поміщення дітей в інтернати. До речі, ця система опрацьовується з ініціативи Європейського дитячого фонду у співпраці з міністерствами освіти та сім’ї й молоді. Існують міжнародні “Основи плану дій”, у випадку важких родинних ситуацій мають бути створені “перепочинкові” служби. Має бути рішуче зупинена практика рекомендацій щодо “здавання” дітей в інтернати при найменшій виявленій патології розвитку.

Має бути вироблена схема утримання та фінансування Навчально-реабілітаційного центру – місця проведення навчальних практик і перекваліфікації відповідних спеціалістів. Планується (і вже здійснюється) широке залучення міжнародних контактів для утримання відповідного науково-методичного рівня програм. До діяльності залучено ряд ВНЗ міста Львова. Існує ряд документів міської ради з цього питання, які чекають на своє втілення. Загалом, реабілітація – це абсолютно необхідне доповнення всіх, як інтеґрованих, так і спеціалізованих, програм для дітей із особливими потребами. Вона може відбуватись у вигляді або супутніх із навчанням, або окремих денних програм, домашніх програм, консультацій, періодичних курсів, профілактичних, поєднаних із відпочинковими, спеціальних реабілітаційних таборів тощо. Фінансування цих програм має відбуватися за принципом “Гроші за дитиною, а не дитина за грошима”. На кожну дитину, залучену до намічених програм, має бути складена індивідуальна реабілітаційна програма відповідно до Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. У програмі вказують розміри та джерела фінансування відповідних елементів: реабілітації, освіти, лікування, допомоги в утриманні, допоміжних засобів, протезування тощо.

Означені зміни повинні бути здійснені досить обдумано та поступово, але всі вони виглядають цілком осяжними та реальними в найближчому часі. Річ не в тому, щоб усе почати і завершити за рік-два, а щоби кроки, які будуть робитися, були у правильному напрямку і давали привід радіти за дітей, а не розпачати про їхню долю.

Таким чином, ми сподіваємося за два-три роки напрацювати досвід, достатній для точної відповіді, як можна реформувати вітчизняну систему спеціальної освіти, зробивши її більш відкритою, справедливою, демократичною, різноманітною, творчою, доступною для учнів різних категорій, у т. ч. й тих, котрі досі мовчазно перебувають поза її межами або на самому краю, стаючи внаслідок цього “пропащими людьми”. Поза освітою – отже, поза суспільством. Нині є оптимальна можливість відкрити їм стежку до гідного місця в суспільстві.

Сьогодні, фактично, діють два експериментальні майданчики: школа-садок для дітей із вадами зору та навчально-реабілітаційний центр “Джерело”. Обидві установи поєднують державний і громадський компонент, обидві займаються науковими розробками й відомі за межами Львова, обидві є піонерними у своїх напрямках. Але працівники та керівництво ряду інших закладів освіти також шукають шляхів ширшого залучення дітей із особливими потребами, також сприймають нинішню ситуацію як кризову і намагаються (самостійно чи з допомогою консультантів із Канади, Польщі, Франції чи Німеччини) змінити ситуацію на краще. Це все приводить нас до думки, що чинна система освіти потребує не косметичного ремонту, а реформування загалом.
Ми не сприймаємо арґументації, яку можна почути в деяких міністерствах: якщо громадські організації створюють щось нове, нехай вони його й фінансують, а держава фінансуватиме виключно “добрі старі” заклади. Тому промоція, реклама та пропаганда досягнутих успіхів мала би передусім доходити до вух “владоможців”. Об’єктивна інформація про нові програми має бути якнайширше доступна педагогічній громадськості й населенню загалом. Заплановано зробити певні кроки, щоби пересічний громадянин знав і розумів наші наміри та дії, – тоді реформа буде підкріплюватися позитивним ставленням і схваленням батьків, дітей і працівників.