UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 54 (498), четвер 23 березня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Найбiльший скандал в українському спортi Mars Polar Lander був приречений Горіла податкова, палала Європа чекає на 1,5 мільйона комп’ютерних гастарбайтерів ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Що робиться за пам’ятником Міцкевича? Нова партія українських і польських вояків Горіла податкова, палала (Закінчення) Югославам – львівські машини Автозаправку на Богданівській пограбували вдруге ЗАХИСТИТИ ЗНЕСІННЯ НАША СТОЛИЦЯ Знаєте, як це буває? Новий протосинкел у Львівській єпархії Спільно боротимемося з мафією АРХІВАРІУС: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Коаліційного уряду не буде Кучма – проти референдуму? Покута Романа Зварича “Сільські вісті” виходитимуть під слідством Керівників “Укрнафти” звинувачують у криміналі ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край МГЗ попередньо віддали “Сибірському алюмінію”. Чи не за борги Росії? “Нові” мільйонери і “стара” економіка СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Папа закликав до створення незалежної Палестини Mars Polar Lander був приречений (Закінчення) Замах на президента Нагірного Карабаху ОСВІТНІЙ ПОСТУП Де практикуються майбутні “Айболиті”? Освітня реформа: діти з особливими потребами АРТ-ПОСТУП У СВІТ Шедеври османської каліграфії Забилося серце Версалю Новий Шіллер – по-старому Кілька книжкових новинок лютого Місто під містом Француз у Нижньому НЕРУХОМІСТЬ ТзОВ “Галицька нерухомість” ФАНТАСТИКА У ПОСТУПІ Галицькі Мюнгавзени СПОРТ-ПОСТУП Лапiнський побив Тупiцина Найбiльший скандал в українському спортi “Фiалки” зав’яли у Європi СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР До уродин Андруховича Гороскоп

 

ФАНТАСТИКА У ПОСТУПІ

СТОРІНКА 10

№ 54 (498), четвер 23  березня 2000 року

Галицькі Мюнгавзени
Юрій ВИННИЧУК

Від часу з’яви моєї антології української фантастики ХІХ століття під назвою “Огненний змій” минуло понад 10 років. За цей час мені вдалося розшукати чимало давніших текстів і відсунути виникнення української фантастики на значно раніші часи.

Епоха Відродження та Бароко не оминула й Галичини: тут творили такі славні поети, як Каллімах, Зиморович, Шимонович, Кленович. Та була ще ціла плеяда нікому не відомих літераторів, які упорядкували ряд збірників із короткими оповідями як фантастичного, так і гумористичного змісту. Писані вони місцевими русинами латиною – або ж другою літературною мовою, польською. Саме з цих збірників і походять відібрані мною оповідки.
За звичаєм тих часів прийнято було вказувати після кожної оповіді її походження, а що укладач такого збірника часто виступав і як автор, то вдавався до фальсифікацій і вказував вигадане ім’я автора. А це, мабуть, для того, аби ті вигадки видавалися вірогіднішими.

Штудерний невід

Є в Радимні під Ярославом баба, котра плете чародійні сіті, якими непохибно рибу мож лапати. Тілько наперід треба сіть у доброму вині намочити, а яка риба туди попалася, знати буде по фалюванню, де вода ся буде колисала. Коли поволі, то велика риба, а коли прудко, то дрібна.

Куплено там невід при мені на озера і був такий половний, жи аж на ґвалт дзвонили в церквах, коли за одну тоню (одне закидування невода) витягували го зі цьмою (великою кількістю) найрозмаїтіших риб, а найбільше лящів.

Тривалий сап’ян

В Орші, на Русі, є кожум’яка, русин з роду, що має такий досвід у виготовленні сап’яну, що чим довше у ньому ходиш, тим він триваліший робиться. А за їдну шкуру стільки треба дати, скільки де інде за три заплатиш, та й чекати треба, заки виправить шкіру. Але то вартує, бо сап’ян той не має зносу.

Ліки на гарячку

Коли хто захорує на гарячку, то на Жмуді му ставлять ріжки – замість баньок. Але видів-єм у Мостиськах, як козак козакові, що був власне хорий, пустив кров чеканом з п’яти, а потім вдарив по ній киянкою (короткий кий для прання), і тому кров ся стяла, а товариш виздоровів.

Про корчмаря,
що вчив хлопців скакати

Недалеко Верболова (під Волковиськами) живе корчмар, що вчить хлопів скакати так прудко, як ніхто. А не дає їм їсти нічого, крім козячого сиру, а пити – по ковтку березового соку.

І вони там у него по шнурах бігають на головах догори ногами, а коли хтось лінивий або не хоче, то для тих має пекарську піч добре розпечену, куди каже їм влізти босими ногами, а сам грає на кобзі. А вони, раді-не раді, мусять скакати, як кози.

Пугар з Вітави

У Курлагаї на Вінничині з березового пенька змайстрував один токар такого розтрухана (пугара, келиха), що ся в него бочка пива зміститься. А сам він завбільшки як гарнцева коновка (гарнець – 4 літри), тільки що кубок в кубок ся вкладає. А коли наллє пива, то може з него пити тридцять хлопів разом.

Бачив я такі розтрухани у Вітаві (Вінничина) на торзі, але не засталисьмо коло них продавця, а що нам було пильно від’їхати, то не купили.

Цілитель

Фоґараш, доктор з Тирнави, одного спухлого виздоровив у горах цікавим способом. Заліпив його всього гречаним тістом, а напаливши в печі, казав його запхати туди, а зі споду встромив у тісто бляшану рурочку. Як піч розігрілася, то з тої рурки вода так текла, що набралася її повна бочка. Потім хлопа витягли лопатою, і здоровий до сих пір жиє.
(“З новинами торба курсорська, знайдена у Налевайків”, 1645)

Лойові свічки

Року 1598, їдучи з банських (мадярських) міст, стрів я в горах їдного різника, на ймення Чулип Гаврилович, що був родом з Волині, з села Барані Перетоки, котрий робив лойові свічки і спродував в Угорщині. До Польщі з ними їхати не хтів, тлумачучи, що там би йому не повірили, що вони лойові. Бо ті свічки мали одну дивну особливість – вони не згоряли. І я дістав від него одну таку свічку і смалив її довго, але й досі не згоріла. Хто хтів би увидіти, нех приїде до мене, мешкаю під Коломийов на Покутю.

Видів-єм також у нього ковбасу, котра була скручена велетенським сувоєм і заповнювала ціле подвір’я, а пішло на неї двісті свиней, коли не більше. З тою ковбасою він збирався до обозу німецьких військ.
(Адріян Цибульський
в листі до господаря волоського)

Про Фукєра з Авшпурку

Року 1593 Фукєр (хтось із відомої родини Фуґіерів з Аусбурґу, цісарських банкірів), виїхавши з Авшпурку та маючи великі гроші, збудував собі межи французькими скелями люфтгауз (альтану), з якої всеньку Європу міг видіти. Але розбійники, довідавшись про те, забили його, гроші забрали і ремісників повісили. Лишилися після того випадку сліди на скелях і на нагробках.

Розбійників згодом прилапали, і скарав їх губернатор на горло.
(Ґуїлєльмус Камбука, книга 3, розділ 12)

Про артилерію

Року 1626 в Альзації (Ельзасі) з’явився інжинєр, що до будь-якого гарматного ядра міг чоловіка замкнути і, давши му ключа та харчів трохи, ядро в гармату набивав і до ворожого міста вистрілював.
А тоті, коли їх було вистрілено, з ядер вистрибували і місто добували. Власне таким фортелем кілька міст у Брабанті й Померанії добули.
(Каспар Пенкєрус, книга 2,
розд. 24)

Хлібна колюмна

Року 1595 у місті Вольґасті біля Штральзунду на Поморії у одного пекаря хліб у печі так виріс, що вгору якимсь дивним променем вибився, та так, що з печі через димар вийшов у кшталті шруби. Багацько людей цьому ся дивувало, і стояла тота колюмна хлібна так довго, що ніхто не міг того чуда витлумачити. Були такі, що тлумачили це так: якщо є надмір хліба, чекай війни і мору.
(Ґреґоріус Санафус, розд. 6,
стор, 204)

Люнета

Року 1628 змайстрували королю гішпанському в Мадрилі (ясна річ, про Мадрид ідеться) таку велику люнету (далекогляд), що крізь неї міг би і журавель пролізти. Та люнета завше з вікна стирчить в альтані, і король, дивлячись у неї, бачить геть-усі свої землі і де що ся робе. Навіть у морі усі риби. А виготовлена та люнета дуже кунштовно з безеару орієнтального (фантазійний мінерал).
(Філіп Парнеоля, книга 3, розд. 6).

Чудесні піґулки

Року 1620 доктор Вриндер з Кретинґи наробив таких піґулок, що прийнявши одну, цілий рік їсти не треба. Має він також таку настоянку, що крила від неї виростають, і хоч недовго це триває, ледве до заходу сонця, але на таких крилах можна летіти, де хочеш.

Робить він і порошок, який чоловіка в оленя оберне або в дикого вепра. Але що з того, коли той доктор великий п’яниця, бо упившись, ніц не робе, тілько спить.

Кнехти

Року 1599, перебуваючи в Гамбурзі, бачили ми, зійшовши з корабля, 200 козацьких кнехтів з мушкетами, які йшли по воді, як по землі, на штурм міста. Дивно це нам було. Аж коли одного з них злапали, то роздивилися, що він мав довкола паса надуті дуди (те саме, що волинка), а під підошвами оливо, аби міг стояти просто, і таким робом йому тоті дуди не давали втонути, а оливо – ся колисати. Силу подібних фортелів ті козаки знають і з успіхом вживають.
(Робертус Цанкєр, книга 8,
розд. 6).

Ключ

Року 1622 під Кукизовим (Львівщина) один хлоп, глину копаючи в горі, знайшов такого велетенського ключа, що в ньому змістилися македонська гармата, військові обладунки і господарське начиння. Інші речі в ньому іржа поточила.

Був той ключ завбільшки з 19 сажнів. Та коли люди поз’їжджалися, то все порозбирали, а ключа біля церкви поставили, і досі він там стоїть. В ключі тому ховають тепер церковні речі, як у шпихлірі. Кажуть, що той ключ мусив належати якомусь велетневі, котрий на горі мешкав, бо там-таки знайдено було від чобота підківку, котра була як півдіжі завелика.
(З листа князя Козика до
Сагайдачного, гетьмана Запорізького).

Велет

Року 1624 цар Тухмора в Африці звелів вирізьбити в скелі вражаючого велета, котрий згорбившись, двигав на хребті палац з дванадцятьма мармуровими покоями, в якім було 300 вікон, 60 коминів, а на самій горі була заля, а над нею вежа, де господар приймав приятелів. Були там також і стайні на три тисячі коней. Сходи там були мосяжні на шрубах, а довкола все деревом оббите, і фонтани там були штучні, і птаства різного повно, котре, одначе, втекти не могло, бо всі вікна затягнуті дротяними сітками.
(Адольфус Друснерус, Про
розташування світу, книга 6, розд. 4).

Як один траву голив Року 1612, їдучи з Мінхену, бачилисьмо хлопа, що бритвою траву голив, а ножицями під гребінь збіжжя стриг, і подумалисьмо, що то вар’ят. Але він витлумачив нам: – Панове, абисьте знали, що то є дуже здорово для землі. Я її, абисьте знали, дванадцять разів голю, а коли кошу, то іно два рази. Так само і зі збіжжям. Тому в мене жниво часте.
Я би-м був тому не вірив, але що там довелося лікуватися, то спостерігав тото не раз.
(Філіп Дурленус, книга 4, розд. 6).

Вітрові вози

Року 1613 до Липська (Ляйпціґа) на ярмарок приїхав один стельмах з такими возами, що тілько самими вітрами а шрубами ними їжджено, без коней. І мав на ті вози добрий торг. І я купив їх пару, але в Троках залишив, боючись, що в пісках застрягнуть. На рівнині вони мчали стрілою, з Липська до Бурстету (Бурґштадт) заїхав я за два дні, а заплатив-єм за них сто двадцять твердих талярів.
(З листа пана Беняша
Борнаткевича до козаків донських).

Утішна гора

В остродупській державі є гора Циндакуля, така висока, що її навіть місяць дуже довго обминає, і тому часто довго його не видно, а гору ту видно на всі чотири сторони світу. Верх має великий і утішний, повен фруктів розмаїтих щеплених, і ярини там городньої повно, ніким не посіяної. А птаство співає на всі голоси, канарки завбільшки з гусей співають людським голосом.

Росте там і крижаний цукор – такий великий, як брили кам’яної солі, в якому гніздиться дуже страшне птаство. А людей там іще нема, тільки мандрівці, і ніхто з них там не має бажання осісти.

Черевики-скороходи

Року 1608 в Болгарії з’явився був швець, котрий черевики такі робив, у яких ступивши крок, на дві милі скочиш. Але одну пару дванадцять літ мусив робити і дорого продавав.
Купа в нього там бігунів сиділо, чекаючи на те взуття, але робота ця була непроста, бо вживав і шкуру, і дратву незвичайну. А був той швець родом зі самої столиці московської і звали його Гарасим Борзий. Такі самі черевики робив і в себе вдома, але продавав їх москалям лише на зиму, аби ті за льодове море ходили.
(Йоахим Дрнель, книга 1, розд. 8)

Місяць

Файрабіюс у свої працях пише, що року 1600 зустрів ченця астролога в Палестині, котрий був при смерті і оповів, що місяць на небі – це як острів у морі. А коли б хтось посеред океану став, то побачив два місяці – один на небі, другий – на землі. І плями на місяці – це гори і дебрі, і живуть там люди також, іно трохи більші. А мурахи завбільшки з коней. І то є місяць, який зовемо землею, і земля, яку називаємо місяцем.

Київська відьма

Року 1617 з’явилася якась чарівниця в Києві, котрої чоловік ніколи в четвер по заході сонця вдома не бачив. А хотячи видіти, де вона зникає, допитувався її одного разу. Тоді вона йому голову на голову бузька перетворила, і так він досі ходить. Тому-то ніхто не сміє її дражнити чи про щось розпитувати. А вона, чоловікові з товкача їсти давши, іде собі, де хоче, і чимало злого на світі робить.

Має вона перстень з людського нігтя з очком. Коли його до себе оберне, то враз стає невидимою, а коли поверх пальця те очко сидить, то її кожен зобачить.

(Дмитро Голубович до протопопа з Бару).

Свині, що замерзлу
горілку випили

Року 1631 піді Львовом в Куликові у Марка Жида, орендаря, замерзла горілка в кількох барилах так, що мусив її на вулицю викинути. Занюхавши її, свині зараз до неї кинулися і дощенту розпорпали й випили. А напившись, почали чуда різні робити, кілька хат розвалили. І такі ті свині люті стали, що люди мусили від них утікати, і якби не здогадалися на ґвалт, що треба в дзвін вдарити, то ціле містечко б ті свині догори вивернули.

І не скоро тота бурда вляглася, бо ж кожен з рушницею чи пістолем з хати вилетів та почали гнати свиней просто віч. Свині побігли на греблю і там попадали в болото, бо захотілося їм спати, і котрих пси не пожерли, тих, що потім очуняли, господарі до хлівів позабирали. А коли хто п’яну свиню пробував колоти, то вона болю не чула і як дурна кидалася.

Закінчення в наступних числах