UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 52 (496), вівторок 21 березня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Названо “престижних прометеїв” Чи здатні ми “громадою обух сталить” Згоріли живцем “Оскари” знайшлись! Уряд Ющенка можуть підкоригувати Правоохоронці затримують посадовців ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів УНР вимагає влади Лицарі українсько-польського єднання З нашими “бразилійцями” все добре Краще пізно, ніж ніколи Найерудоваіші серед юнаків НАША СТОЛИЦЯ Рейтинг згадуваності Куди подіти львівське сміття Хто висвітлить міжнародну конференцію правоохоронців? архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Уряд Ющенка можуть підкоригувати (Закінчення) Чи здатні ми “громадою обух сталить” (Закінчення) Названо “престижних прометеїв” (Закінчення) Деталі справи банку “Слов’янський” Вони про нас ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Важка місія Ющенка Нафту давай! СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Папа на святій землі Тайвань обрав, а Китай чекає Згоріли заживо Путін терміново прибув до Чечні ЦЕМЕНТНИЙ ПОСТУП У пошуках зниклих вагонів АРТ-ПОСТУП CОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК ТІЛЬКИ ВОРОГ, ЩО СМІЄТЬСЯ... ПОСТУП ПРАВА Конституційний Суд про державну мову Окрема думка ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ ЕВРИКА Що ми п’ємо і чому? Чим ми дихаємо Геном стає спільним надбанням БІОтехнології нема ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Весну зустрічай і свій звичай знай Гороскоп

 

ЦЕМЕНТНИЙ ПОСТУП

СТОРІНКА 7

№ 52 (496), вівторок 21  березня 2000 року

У пошуках зниклих вагонів

На початку березня у “Поступі” з’явилося коротке повідомлення про те, що з ВАТ “Миколаївцемент” кудись у “синю далечінь” загуркотіли без сліду 50 вагонів цементу. Прочитавши його, працівники підприємства запросили представника газети на щомісячну виробничу нараду інженерно-технічних працівників керівного складу.

На нараді з’ясовували, куди ж, власне, поїхали вагони. Кожен хоч якось причетний до таємничої справи виходив на трибуну і розповідав, що знав. Дехто з учасників наради намагався включити до числа “доповідачів” і запрошених журналістів. Звідки, мовляв, у вас інформація про зникнення вагонів із цементом? Особливо багато претензій викликали повідомлення в пресі про кримінальну справу, нібито порушену проти групи керівників ВАТ.

Генеральний директор ВАТ Анатолій Постоловський намагався заспокоїти емоції, нагадавши, що преса лише подала інформацію, отриману з офіційних джерел. Але учасники наради не заспокоювалися. Довелося завідувачу кримінального відділу газети “Високий Замок” Валерію Сагайдаку нагадати присутнім, що журналісти не зобов’язані виправдовуватися перед колективом “Миколаївцементу”. Вони можуть хіба що подати позицію керівників чи працівників підприємства, якщо останні погодяться поспілкуватися з журналістами на цю тему. Користуючись нагодою, кореспондент “Поступу” зібрала коментарі в працівників ВАТ “Миколаївцемент” щодо ситуації з таємничими вагонами.

Любомир Погорілий, торговий агент торгового відділу

У моїй компетенції – укладання угод на їх попередній стадії. За вказівкою комерційного директора, я провів до генерального директора людину, котра відрекомендувалася працівником фірми “Артем” для укладення угоди на поставку цементу, – оскільки комерційний директор не вправі вирішувати питання про поставку цементу у кількості 100 тисяч тонн. Генеральний директор, поспілкувавшись із представником “Артема”, дав вказівку укласти угоду. На цьому мої дії закінчилися. Працівник розповідав, що їх фірма займається реконструкцією будівель на Хрещатику, тому й потрібна величезна кількість будівельних матеріалів. Мова йде не тільки про цемент (зокрема, його планують обмінювати на цеглу тощо). Правник “Артема” мав при собі документи, паспорт, показував печатку, а також пред’являв рахунок у Києві.

Олена Петричко, колишній начальник відділу збуту

Після укладення угоди ми розпочали завантаження цементу в кількості 50 вагонів. Любомир Погорілий уклав угоду, віддав її у фінансовий відділ. Згідно з нею, ми й почали відвантаження тих вагонів. Через те, що завод завжди має якісь проблеми (то мішків нема, то вагонів не вистачає), відвантаження проводилося частинами.
Спочатку відправили близько 35 вагонів. Плануємо завантажити решту – раптом надходить претензія на один із вагонів з Чернігова, куди ми не посилали вагони. Зателефонували в Луганськ. Там сказали, що мова йде про одну з фірм-партнерів, і її представники зараз не в Луганську, а в Києві. Передзвонили до них в офіс у Києві. Нам відповіли, що більше ніяких претензій не буде, і що вони самі в усьому розберуться. Відіслали у відрядження до Києва тодішнього торгового агента ВАТ С.Антецького, аби він на місці з’ясував, що це за фірма, де проводить вона будівельні роботи і таке інше. Коли Антецький повернувся, то повідомив, що фірма солідна, у своєму розпорядженні має заправки, провадить будівельні роботи на Боярці. А вагони розвантажує трест “Поліссільбуд”. Антецький привіз ґарантійного листа, в якому говорилося, що оплату буде здійснено після відвантаження першої партії цементу – 50 вагонів. А якщо зважати, що 50 вагонів – це лише 3 тисячі тонн цементу, а договір було укладено на 100 тисяч тонн, то й ніби панікувати не було потреби. Оскільки була домовленість з фірмою, що оплата здійснюватиметься після відвантаження першої партії цементу. Через те, що завод був у кризовій ситуації, а на київський ринок фактично не міг скерувати ніякого цементу, то й пішли на поступки. Ми давали цемент під реалізацію, і тут не було жодної крамоли. Оскільки наш відділ займався не тільки відвантаженням, а й поверненням дебіторської заборгованості, згодом ми почали наполягати на оплаті. Антецький поїхав ще раз до Києва. Повернувшись, пояснив, що “Артем” пропонує погасити наші борги “Інтергазу”. Керівництво на це погодилося. “Артем” передав по факсу газовий вексель на 1,5 млн. грн. А ми відвантажили ще 15 вагонів цементу. Але десь всередині у мене з’явилися деякі сумніви, тому звернулася у податкову міліцію, аби перевірили ту фірму “Артем”. З’ясовується, що такої не існує, лише ТзОВ з однойменною назвою, яке займається постачанням продуктів. Звичайно, ставлю до відома директора. Він терміново відправляє нас у відрядження. 31 грудня 1999 року ми виїжджаємо до Бородянки і з’ясовуємо, куди відправили кожен із вагонів. Тим часом директор готує всі матеріали в СБУ і передає в січні 99-го.

Василь Сердюк, начальник служби охорони

Мене підключили до цієї справи, коли вже силами відділу маркетингу не вдалося звести кінці з кінцями. Потрібно було вирішити, де порушувати кримінальну справу – у Києві, чи в нас, на місці. Приїхавши туди, я виклав усю суть справи, але тамтешній працівник заявив, що січень у них зайнятий, і це питання вирішуватиметься в лютому. Згодом разом із Антецьким звернулися у “Строймаксинтез”, аби дізнатися, куди їхня фірма далі відправила вагони з цементом. У розмові з комерційним директором дізналися, що справою займається їхня працівниця Філатова. Коли зустрілися з нею, жінка пообіцяла підготувати розкредитовку вагонів. А наступного дня, коли  прийшли за нею, ми зустріли П., котрий і укладав у нас договір на цемент. Він був здивований нашим приїздом. Тут же почав пояснювати, що є лише рядовим виконавцем, і це для нього –  разова операція. За його роботу йому, мовляв, заплатили 5 тисяч. А від кого отримав гроші, не знає. Згодом він запропонував нам з Антецьким 3 тисячі доларів за мовчання – нібито ми його не бачили. Коли ми відмовилися, він утік. Його мусили б уже оголосити в розшуку, але слідчі органи Служби безпеки допоки мовчать. Це було 13 січня 1999 року. Коли прибули до Миколаєва, то доповів про ситуацію генеральному директорові, а 16 січня все виклав письмово і подав у місцеві органи Служби безпеки. Ми написали доповідні записки. В цей період якраз відбувалася ліквідація Миколаївського відділу СБУ і передача під юрисдикцію Городоцького відділу. Начальник відділу пішов працювати у Львів. У кого ті матеріали осіли, було невідомо. Оскільки час минав, постало питання про прийом нової людини на роботу, котра би зайнялася “Артемом”. Із січня до листопада органи СБУ письмово більше не турбували.

Євген Паливода, заступник начальника відділу охорони з економічної безпеки

На ВАТ “Миколаївцемент” я працюю з 2 листопада 1999 року. Мені було доручено зайнятися фірмою “Артем”, оскільки постало питання величезної дебіторської заборгованості. Звернувся в СБУ Городка, пізніше в СБУ області з проханням повернути всі зібрані матеріали по згаданій справі для вивчення. Матеріали мені було передано 27 грудня 1999 по акту в Миколаївському райвідділі оперуповноваженим СБУ Романом Заварзіним. До цього часу я вже мав певні підстави зробити висновок про те, що фірма “Артем” є підставною. Люди, які представляли цю фірму, приїхали за фіктивними документами. У зв’язку з цим 12 січня цього року було передано всі матеріали, згідно з листом і супровідною, до Миколаївського райвідділу міліції. А слідче управління УМВСУ у Львівській області, вивчивши документи, порушило кримінальну справу за статтею 86 частина 1 за фактом розкрадання цементу в особливо великих розмірах.

Анатолій Постоловський, генеральний директор ВАТ “Миколаївцемент”

Я дав вказівку укласти договір із “Артемом”, оскільки мені пояснили, що це солідна фірма, яка займається будівельними роботами на Хрещатику. Їхній представник просив відразу партію цементу. Ми почали відвантажувати цемент, тим часом торговий агент Антецький, котрий нібито наводив довідки щодо цієї фірми, їздив до Києва. Коли частину вагонів цементу було відвантажено, нам від фірми “Артем” запропонували взяти плату за заборгований нами газ, на що ми погодилися. Потім надійшла претензія від зовсім іншої фірми на наш цемент, куди ми його не постачали. Тому в  розмові з працівником СБУ, який контролював усі процеси  приватизації – такої собі боротьби між французькими й українськими інвесторами, я розповів про те, що трапилося. Працівник СБУ сказав, що їхній відділ займеться цією справою. А потім прийняв на роботу заступника начальника з економічної безпеки. Поставив йому завдання. Він сказав, що ми не правильно повелися, бо зникнення вагонів – не парафія СБУ.

Від редакції. Генеральний директор ВАТ повідомив журналістів, що 2 грудня 1999 року на зборах акціонерів французька фірма-співвласник ВАТ “Миколаївцемент” зобов’язалася перейняти на себе всю дебіторську заборгованість підприємства (18 млн. грн.). У цю суму ввійшли і 418446,8 грн. за 50 сумнозвісних вагонів цементу.

На закінчення хочеться процитувати частину листа до прокуратури, якого на згаданій нараді зачитав генеральний директор Анатолій Постоловський: “20 липня 1998 року між ВАТ “Миколаївцемент” в особі генерального директора Постоловського А.О., з одного боку, та ТзОВ “Артем” (м. Луганськ) в особі Сидоренка І.В. – з другого боку був складений договір №ПР717 на поставку цементу. В договорі вказано всі необхідні банківські та інші реквізити. Мається також гарантійний лист. У серпні 1998 року ТзОВ “Артем” відправлено першу партію цементу – 50 вагонів на суму 418446 грн. 80 коп. Оскільки кошти за відправлений цемент не поступали, подальша відправка цементу була припинена. З ініціативи ВАТ “Миколаївцемент” проводилися роботи з повернення коштів. Вивчивши ситуацію, ВАТ “Миколаївцемент” прийшов до висновку, що ТзОВ “Артем” уклало договір через підставних осіб, тобто скоїло злочин. В січні 1999 р. матеріали по факту неоплати за цемент було передано в СБУ району. Але протягом року рішення по них не було прийнято. А тому в листопаді-грудні 1999 року ВАТ “Миколаївцемент” були відкликані матеріали з СБУ області, проведена додаткова перевірка і зібрані матеріали направлені начальнику Миколаївського РВ УМВСУ (№ 000464 від 12.02.2000 року) для прийняття рішення згідно з чинним законодавством. У даний час слідчим Управлінням УМВСУ у Львівській області порушена кримінальна справа по ст. 86 знач. І КК України”.

Можемо додати, що справу порушено не проти керівників ВАТ, як повідомлялося раніше, а за фактом скоєння злочину.

Цікаво, що багато осіб, причетних до цієї справи два роки тому, вже не обіймають своїх тодішніх посад. Когось понизили в посаді, хтось пішов на пенсію, а хтось навіть започаткував власну фірму.

І все ж залишаються питання. Чи намагався хтось два роки тому перевірити, чи існує реально фірма, яка зробила мало не найбільше замовлення підприємству за останній період? І якщо ні, то чи хтось відповідатиме за халатність?