UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 50 (494), п"ятниця 17 березня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА В Одесі палало cирійське судно Партії існуватимуть за новим законом Швейцарці – антисеміти АВТОНОМІЯ ГАЛИЧИНИ ЯК ПАНАЦЕЯ Ющенко мусить почистити свій уряд ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів АВТОНОМІЯ ГАЛИЧИНИ ЯК ПАНАЦЕЯ (Закінчення) Цвинтарна тяганина Збройний напад на автозаправку Екуменічний Патріарх відвідав Львів Всі сили – на виловлювання викрадачів пального НАША СТОЛИЦЯ ЛЮДМіЛА КУЧМА – на захисті української культури Вбивцю бабусі упіймано Ще один радіодарунок із Києва Де у Львові бракує дерев? АРХІВАРІУС: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Російський флот мусить бути “в рамках” Крим: знову за старе Партії існуватимуть за новим законом (Закінчення) Кучма в Баку Австріяки нам заплатять кінець пільгам силовиків? ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Ющенко мусить почистити свій уряд (Закінчення) Тайванські бізнесмени – за об’єднання з Китаєм СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Україна піде шляхом Білорусі? Порохова бочка Косово Один Китай попередив другий ПІДПРИЄМНИЦТВО В ПОСТУПІ Коли чекати на дивіденди АРТ-ПОСТУП Феномен гуцульської хореографії Ностальгічний Second Hand ПОСТУП В ІСТОРІЮ ГИЦЛЕВА ГОРА АВТО-ПОСТУП FIAT – General Motors Hyundai Motor Позадорожник спортивного типу СПОРТ-ПОСТУП Зубрилова знову друга в залiку Кубка свiту ФК “Львiв” перемагає на стартi “Баварiя”, “Барселона”, “Челсi” i “Манчестер Юнайтед” – чвертьфiналiсти “Динамо” вже можна оголошувати чемпiоном України СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Маккартні полюбив одноногу модельку: LOVE ME DO гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 8

№ 50 (494), п"ятниця 17  березня 2000 року

Феномен гуцульської хореографії
До дня народження видатного українського хореографа Ярослава Маркіяновича Чуперчука
Дана ДЕМКІВ, заслужений працівник культури, художній керівник ансамблю танцю “Покуття” (Коломия)

“Танок то мова, то могуча мова, якою вимовляємо свою душу”.
В. Авраменко

17 березня 2000 року Ярославові Маркіяновичу Чуперчукові, видатному хореографові, актору, фольклористові, одному із засновників Гуцульського державного ансамблю пісні й танцю виповнюється 89 років. Він – один із тих, хто стояв біля витоків зародження гуцульської професійної хореографії. Він – із тих учнів, хто продовжує кращу традиції школи Василя Авраменка, генія світової слави української хореографії. Його багатолітня творча діяльність лягла в основу сучасних репертуарів багатьох творчих колективів в Україні та за кордоном.
Народився Я. Чуперчук в чарівному куточку карпатського краю – у селі Криворівня :аб’євського р-ну, Івано-Франківської обл. За словами І. Франка, село “напувало душу спокоєм, тихою красою” чарувало; надихало на творчість видатних українських, польських поетів, художників.

Навчався Ярослав Чуперчук у школі кадетів у Варшаві. Через 7 місяців навчання Ярослав поїхав додому за метрикою для оформлення зміни національності, оскільки в школі мали право навчатися тільки поляки. Дізнавшись про причину приїзду сина, обурена мати надавала йому ляпасів, промовляючи: “На тобі кадета, на тобі поляка”. Щиро сміючись, згадує нині Ярослав Чуперчук цю сцену. На цьому й закінчилося його навчання у Варшаві.

Довідавшись про школу танців Василя Авраменка в Тернополі, він вирушає на навчання. Чуперчука одразу ж помітили як здібного хлопця. Із всієї групи тільки троє здібних учнів отримали свідоцтво про закінчення школи, яке давало право керувати ансамблем і викладати танці в школі, – зокрема, і Ярослав.

Першим місцем роботи Я. Чуперчука був ансамбль бандуристів “Дніпро” в Тернополі, де він був солістом балету. Згодом працював у мандрівних театрах режисерів Тимченка, Карабіневича, Садовського, Когутяка, де грав комедійні ролі та виконував танцювальні номери. Добра підготовка школи В. Авраменка, талант від Бога, а ще – безмежна любов до мистецтва виділяла його з-поміж інших танцюристів театру.

З 5 березня 1933 р. Я. Чуперчук служив у польській армії в місті Стрию Львівської області. Після армії організував у Стрию ансамбль танцю.

У 1939-1940 р. у м. Івано-Франківську при філармонії організовується Гуцульський державний ансамбль пісні й танцю під керівництвом композитора і диригента Ярослава Барнича. Очолити балетну групу в ансамблі запросили Ярослава Чуперчука, який у мистецьких колах був уже відомий як прекрасний танцюрист і спеціаліст з гуцульської хореографії. Він радо прийняв цю пропозицію.

Неперевершена “Гуцулка”, іскрометний, героїчний “Аркан”, “Голубка”, “Пастушок” у виконанні самого Я. Чуперчука, “Решето”, сюжетні танці “Розпрягайте, хлопці, коні”, “Їхав козак за Дунай”, “Запорожець” та багато інших мали великий успіх не тільки у глядачів Галичини, але й по всій Україні. Вони перші зачарували гуцульським мистецтвом глядачів Києва, Ленінграда, Середньої Азії, Прибалтики.

Під керівництвом Я. Чуперчука Гуцульський ансамбль відіграв велику роль у популяризації гуцульського мистецтва й став тим фундаментом, на основі якого сформувалася школа гуцульської хореографії.

У 1939 р. корифей української сцени Гнат Юра запрошує Ярослава Чуперчука на постановку танців до спектаклю “Украдене щастя” І. Франка на сцені Київського Академічного театру ім. І. Франка.
“Чуперчук – дар Божий, людина колосальної творчої фантазії, феномен у гуцульській хореографії. Надзвичайний працелюб, людина творчої дисципліни, в роботі був фанатичним. Для нього не існує життя поза театром. І хоча під час репетиції його фанатизм і сягав піку, коли він відпрацьовував той чи інший рух, але грім оплесків під час концерту був найкращою нагородою за “муки творчості”, – згадують його колишні колеги, танцюристи Іван та Дарія Остаповичі.

1946 р. на запрошення дирекції Львівського будинку народної творчості Чуперчук переїхав до Львова. Організував ансамбль пісні й танцю “Чорногора”, що пізніше був перейменований на “Галичина”. Львівський репертуар відрізнявся від попередніх постановок балетмейстера. Репертуар було збагачено і доповнено новими ідеями; це дало змогу створити цілком нові постановки, що свідчить про багатство його творчої особистості.
Але прийшли чорні й тяжкі дні для творчої інтелігенції Галичини. Творча робота балетмейстера переривається арештом 26 грудня 1949 р. Без слідства і суду – за націоналізм –

Я. Чуперчук на 6 років пішов етапом у Читинську область.
Після повернення із сталінських таборів продовжує роботу у Львівському ансамблі “Галичина”, творчий дух митця не змогли зламати каґебістські застінки. Я. Чуперчук натхненно працює над програмою, з якою успішно гастролює в містах: Прага, Варшава, Будапешт, Краків, Ніцца, Москва, Ленінград, Мінськ.

Колектив Я. Чуперчука стає лауреатом багатьох міжнародних конкурсів. Не кожний професійний ансамблю міг похвалитися таким успіхом, який приніс “Галичині” талановитий балетмейстер Я. Чуперчук.

У 1956 році на запрошення Гната Юри Ярослав Чуперчук вдруге здійснює постановку танців до спектаклю “Украдене щастя” І. Франка, в київському академічному театрі ім. І. Франка. Його запрошують на постановки танців у Львівський театр ім. М. Заньковецької, Львівський оперний театр, він здійснює постановки в Прикарпатському ансамблі пісні і танцю. Згодом його запрошують на кіностудію О. Довженка для постановки танців у фільмі “Олекса Довбуш” та на роль Весельчака. У 1972 р. виходить друком збірник танців “Голубка”. На кіностудії О. Довженка виходить фільм режисера Івченка “Карпатські візерунки” за участю ансамблю “Галичина” під керівництвом Ярослава Чуперчука. В 1986 р. ставить танці до кінофільму “Украдене щастя”. У державному Академічному ансамблі ім. І. Вірьовки Я. Чуперчук ставить славнозвісну “Голубку”, яка увійшла у золотий фонд української хореографії.

Цей короткий нарис є тільки невеличкою частинкою його творчого життя, життя людини багатогранної неординарної особистості, творчість якої чекає свого дослідника.

Його танці – цілком народні, в них є все: волелюбний характер народу в яскравому гуцульському одязі, чаруюча ніжність дівочих хороводів, широчінь душі запорізьких козаків.

Радянська влада не оцінила великого вкладу Ярослава Маркіяновича в розвиток української хореографії. Сподіваємося, що Українська незалежна держава виправить цю помилку і віддасть належне творчій діяльності Ярослава Чуперчука.

Тепер Ярослав Маркіянович – у своїй осені, але він і надалі для багатьох хореографів в Україні та за її межами залишається головним консультантом з карпатського фольклору. Нині маестро має одне найбільше бажання – свою квартиру, колекцію, творчі доробки (фотографії, сценарії, записи музики, ноти, відеокасети з постановками танців, збірник танців, сценічний одяг) залишити для нащадків рідної України у власному музеї.

З роси і води Вам, Ярославе Маркіяновичу. Нехай весняне сонечко зігріває Вашу душу, швидкоплинний Черемош хай додає Вам енергії, а чисте повітря рідних Карпат нехай напоїть Вас міцним ароматом наступної, наступної, і ще наступної весни!

Володимир Кауфман уже виконав дві третини своїх обіцянок: у культурно-мистецькому центрі “Дзиґа” відкрито другу частину “видива у трьох акціях” “З других рук” (Secоnd Hand). Нагадаємо, що перша акція, “Час-константа”, відкрилася напередодні Нового року – 31 грудня.

Усі три акції так чи інакше ловлять час, роблячи його видимим і матеріальним, вагомим. Фіксація ситуацій – і засіб, і мета кауфманівських акцій – наповнює невловимі миті аналітичним та естетичним тягарем, ніби у прозоре, невидиме скло наливаються різнокольорові рідини.

Цього разу від намагання зловити час й примусити його завмерти у вигляді художнього об’єкту Кауфман перейшов до складніших стосунків: він заграє з часом, трансформуючи його у власні роботи. Час стає вторинністю ностальгійних емоцій, естетських рефлексій та малярських відображень. Відображень у дзеркалі, у покришці роялю, у пляшці, у минулому...

Грушки – міфічні істоти у кауфманівському всесвіті – відбиваються у роботах чи у грушках реальних. Хто пам’ятає творчість художника кількарічної давності, без проблем пригадає прозорі акварелі з розсипаними, як у тумані, по світло-холодному тлі грушками. Або ж хмару надкушених грушок, або... Але ні, ця експозиція (себто акція) не є поверненням до колишньої стилістики. Істоти, що звуться грушками, радше з’являються з минулого так, як забута мелодія нагадує студентські пиятики або затертий у пам’яті фатальний роман.

Нотки ностальгії, проте, не виглядають тут сентиментальними. Вони є ще однією пасткою для часу (чи для глядача). Мистецькі об’єкти існують в одному плинному середовищі: наприклад, натюрморт виникає на великій олійній картині, потім сканується і стає комп’ютеризованим відбитком, потім знову опиняється десь у куточку полотна. Предмети перетікають від малярства до графіки, від графіки – до інсталяцій, а далі, разом із грушкою, – у шлунок, чи із асоціацією – у пам’ять. І врешті-решт стає незрозуміло: чи то Кауфман заграє з часом, чи час – із Кауфманом. І опиняючись на виставці, теж ламаєш собі голову: куди ти забрів: чи на виставку з філігранно продуманою просторовою композицією, чи на інсталяцію, де і картина, і її ринкова вартість втратили свою матеріальну суть і перетворились на невловимий час поза простором. На час, який ми носимо у собі. І який ми зловили, як метелика.

Ця акція чимось нагадує заклики відновити обскубаний цензурою фільм Фелліні “Солодке життя”. Відновити по пам’яті людей вирізані кадри. Тут ніби зібрано такі вирізані кадри малярських емоцій – самої сутності малярства, яке, зафіксувавши їх, втратило для Кауфмана сенс. Відтепер воно стало тільки ще одним знаряддям для того, щоб упіймати час, як і уривки нашої пам’яті.

А з 01.09.20000 по 17.09.2000 – акція №3 “Лапання часу” цього часового сафарі. Тут мають бути пристрої, за допомогою яких наївне людство намагається ловити час – той час, що його ми давно зловили й назвали ностальгією. Час, який упіймався на гачок спогадів. А може, це ми міцно сидимо на гачку часу?