BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 47 (491), вівторок
14 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • “Морський старт” у Тихий океан
    • Радуєв у російському полоні
    • Ховають загиблих шахтарів
    • † Пам’яті Еммануїла Миська
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Президент несподівано покинув Львівщину
    • Львову загрожує соціальна напруга
    • Усіх депутатів не задовольниш
    • Нафтуся стане ціннішою
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Дрогобиччани висловлюють недовіру мерові
    • Вишкіл європейського способу мислення
    • Львів’яни за “Самостійну Україну”
    • Гудима спростовує Мостову
    • У “Сафарі” знову різанина
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Ховають загиблих гірників
    • “Морський старт” у Тихий океан (Закінчення)
    • Референдум на Раду Європи не міняємо!
    • Польський “мiленiум” без Кучми
    • Симоненко звинувачує владу
  5. ПОСТУП У СВІТ
    • Беззаперечна перемога правоцентристів
    • Радуєв у російському полоні
    • Пробачати і просити пробачення!
    • Румунський бруд знову в Тисі
    • СВІТоогляд
  6. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПОСТУП
    • Зеківська “комуна”
  7. ПОСТУП В ІСТОРІЮ
    • Забута війна. 1939-1940
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Диригент з Польщі діагностує симфонічний оркестр
    • Силуети й матеріали “Просторових об’єктів”
  9. ПОСТУП ВЛАДИ
    • Порядок організації та проведення масових заходів у м. Львові
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Метал ХХІ століття
    • Зникнення мов
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • “Львiвська полiтехнiка” вже шоста
    • ФК “Львiв” i “Карпати” – в 1/8 Кубка України
    • Поранений мадридський звір
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • БАГАТІ ТА ЗНАМЕНИТІ
    • ГОРОСКОП

pp_47_8  
АРТ-ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 47 (491), вівторок 14  березня 2000 року

Диригент з Польщі діагностує симфонічний оркестр

Люна ГАЛАС

ПІД БАТУТОЮ

Минулої суботи березнева негода прикро розгулялася саме надвечір. Отож охочих залишати затишні домівки і вибиратися до міста в пошуках світських чи високоінтелектуальних розваг було негусто. Можливо, саме цим пояснюється парадоксальна кількість слухачів у концертному залі ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії: менша навіть, аніж кількість оркестрантів на сцені. Утім, це не виняток, а сумне правило нашого сьогодення: зали напівпорожні, тому організатори раді, коли вдається реалізувати хоча би 50 квитків.

Та справжнім меломанам жодна негода не стане на заваді, коли, оповіщені за кілька днів афішами про приїзд знаного диригента, вони з насолодою чекають концерту, складеного із симфоній Моцарта і Брамса. Переважно на таких концертах, на відміну від естрадних шоу, не побачиш повного почту владного корпусу. Просто не виробилася звичка у наших керівників відвідувати симфонічні концерти. Виняток можуть становити тільки певні протокольні імпрези. А неофіційна подія, нехай навіть і скерована на підняття престижу національної культури, державних і культурних керівників, вочевидь, мало обходить.

Незважаючи на це, тобто всупереч далеко не сприятливим умовам з боку держави, знаходяться люди, які готові присвятити частину свого життя, аби тільки українська музика продовжувала нормально розвиватися в Україні і належним чином була репрезентована у світі. Вони ініціативно беруться за подвижництво, покладаючи на себе ніким не накинуті обов’язки, і відповідально провадять справу своєї честі, звітуючи не тільки перед власним сумлінням, а й перед українськими партнерами й колегами.

Саме до когорти таких  і належить диригент, якого музикознавцю Софії Івановій, котра вела концерт, не довелося знайомити з львівською публікою. Бо того вечора симфонічним оркестром львівської філармонії диригував гість із Польщі – Роман Ревакович, знаний у Львова через його причетність до Міжнародного фестивалю сучасної академічної музики “Контрасти”. Від перших “Контрастів” пан Роман не тільки бере активну участь у виступах на концертах, а й входить до мистецької ради і є співзасновником та співорганізатором фестивалю, який проводиться у Львові від 1995 року. Як диригент, на “Контрастах” Ревакович вперше виконав деякі твори Юрія Ланюка, Ігоря Щербакова, Едварда Сєліцкого, Анджея Нікодемовича. Окрім того, він постійно виступає із симфонічними оркестрами України й Польщі, серед яких – оркестри Національної опери України, Київської, Львівської і Дніпропетровської філармоній, філармонії у Катовіце, а також із камерними оркестрами
“Віртуози Львова” і  Capella Bydgostiensis.

Роман Ревакович (Польща) народився 1958 року в Лідзбарку Вармінськім. Вивчав теорію музики, композицію в Маріана Борковського та диригування в Богуслава Мадея в Музичній Академії імені Ф.Шопена у Варшаві. Твори Реваковича-композитора виконувалися на багатьох міжнародних фестивалях, а запис його “твору для мішаного хору D” здобув I-ше місце на конкурсі хорових записів у Німеччині ще десять років тому. Тривалий час Роман Ревакович був художнім керівником та диригентом чоловічого хору “Журавлі”, що успішно гастролював у США, Канаді та європейських країнах, а також камерного хору “Ірмос”, який виконував церковну музику в її найдавніших традиціях. Останнім часом пан Роман здобув успіх і як симфонічний диригент, що велику увагу надає виконанню сучасної музики. Зокрема, він узяв на себе всі клопоти з організації торік у Варшаві Першого фестивалю сучасної української музики.

Дипломатичний не тільки у висловлюваннях, а й у м’яких жестах, притаманних йому як диригенту,  гість із Польщі цього разу жодним  чином не виказав незадоволення оркестром. Хоча виконання симфонії № 36 C-dur великого Вольфганга-Амадея, яку Ревакович вибрав до програми, заворожений почутим колись вражаючим награнням Віденського оркестру, не передавало характерної Моцартової “легкозаймистості”. Деякій “приземленості” наших виконавців, може, й справді більше пасувала потужніша, внутрішньо драматичніша музика Йоганнеса Брамса, яку оркестр, доповнений групою духових інструментів, виконав у другій частині концерту. Та якби там не було, спілкування із батутою запрошеного диригента – тільки на користь цьому колективу, що намагається не втрачати фаховості й ставить за мету досягнути цілком конкурентного рівня на європейських сценах.

До речі, як не оминає нагоди наголосити на різних прес-конференціях керівник симфонічного оркестру Львівської філармонії, заслужений артист України, професор Іван Юзюк: “Наш колектив дав путівку у великий світ мистецтва таким знаним тепер солістам, як Мазурок, Башмет, Криса й багато інших. А це свідчить про рівень оркестру і про ті традиції, які він набув за більш як півстолітнє існування. Прикро, але зараз колектив переживає не найлегший період: не завжди вчасно оркестранти отримують зарплатню, є й проблеми із оплатою за світло-газ. Директор філармонії схильний був навіть зменшити кількість репетиційних годин задля економії електроенергії. Але це неодмінно б позначилося на добрій формі  оркестрантів, які готуються до літніх гастролей за кордон. Та навіть для того, щоб виступати перед львівською публікою, підтримуючи досягнуті результати, вправлятися треба невпинно. Тому ненормальною є ситуація, коли героїчні зусилля доводиться скеровувати не на підвищення кваліфікації, а на те, щоб концертно-репетиційний процес ішов у нормальному руслі. Оркестр створити дуже важко, а розвалити – це справа тижня чи навіть кількох днів. Оркестр стає справжнім колективом, коли в ньому збираються однодумці, які вміють формувати своїм виконанням єдину думку і подавати результат свого таланту на слухача в найкращому варіанті”.

Тому у цій скруті концертування із такими закордонними диригентами, як Роман Ревакович, є великою віддушиною для оркестрантів, які помалу прилучаються до сучасної інтерпретації класики і поволі прощаються зі старими стереотипами виконавського трактування. Коли ж повністю відбудеться це “оєвропеєння”, – наразі прогнозувати важко. Для такої справи важлива не тільки індивідуальна технічна майстерність кожного музиканта, злагодженість ансамблю і висока культура виконання, а й такі промоційні дрібнички, як програми, проспекти, прес-теки із відгуками й рецензіями, дискографія тощо. Чесно кажучи, цього якраз оркестру катастрофічно бракує. А коли навіть і з’являється вряди-годи якийсь буклетик, то викликає він якийсь неприємний осад. Наприклад, на кожного слухача, який добре знає оркестрантів із філармонійного симфонічного, може найти легке сторопіння, коли він побачить, як спотворена світлина на обкладинці буклету, випущеного ще перед тим, як директорську посаду в філармонії обійняв Орест Баран. На видання іншого буклетику ще не доробилися. А цей – попри всю його позолоту й англійський текст – страшно не тільки брати до рук, а й репродукувати на газетних шпальтах. Бо з обкладинки того буклету на примусово стисненій по вертикалі світлині видно, що оркестр складають якісь курдуплики й дрібнолюдки! Хіба, якщо хочемо скорити Європу саме такою “екзотикою”, тоді  жарти зайві, і жоден Роман Ревакович на то не дасть ради!



Силуети й матеріали “Просторових об’єктів”

Хритстина СОНЬ

"ГЕРДАН"

Ідея цієї виставки вже давно є перезрілою. Вона справді мала відбутися рік-два тому. Тепер же зі свого доробку Михайло Вертуозов міг уже зробити кілька вартісних експозицій різного напрямку.

Напрямок тієї виставки, що демонструється тепер в “Гердані”, визначити непросто. Концепція, либонь, у безконцептаульності. Тут представлено пошуки всіх періодів, від чого експозиція є не просто різностильовою, а різноплановою. Властиво, той факт, що автор не мав якогось одного виробленого почерку й стилю, довго стримував його від персонального дебюту. Однак виставка – явище сучасне, таким воно лишеться, увійшовши і в особисту біографію художника, і в історію мистецтва.

Переважно художник облюбовує якийсь один матеріал і зациклюється на ньому. Тоді він знає досконало всі його примхи і опір. Михайлу Вертуозову доводиться працювати з багатьма матеріалами: деревом, металом, каменем, склом тощо. При спогляданні готових творів залишається загадкою, чи одразу в уяві художника ці речі постають як синтетичні образи, втілені в багатьох матеріалах, чи є в тому якийсь елемент випадковості? Що первинне: ідеальний ескіз в уяві автора чи окремі елементи, що потрапляють у поле його зору, перетворюючись під його вправними руками на естетичні об’єкти? Сам художник не вбачає тут випадковості, радше внутрішню потребу зліговувати звучання різних фактур в один гармонійний акорд. Він не просто тулить один матеріал до іншого, а дослухається до їхнього взаємоперегукування. І тільки коли вже відчує цю тугу одного за іншим, дає їм шанс поєднатися. Своє доволі часте схиляння перед активним червоним кольором, який вигідно контрастує з іншими у багатьох його творах, сам автор пояснити не може ніяк, вважаючи це справою психологів.

На другому курсі Академії мистецтв Михайлом буквально опанував демон творчості. Найвишуканіші роботи з представлених у “Гердані” створені саме в той період. Від 1996 року розпочинається участь Вертуозова у виставках. На організованій Музеєм етнографії, Клубом українських митців та Львівською спілкою художників виставці молодих “Пропозиції 96” Михайло Вертуозов репрезентував три твори: “Кора”, “Гусеничка” та Black bird. Ця чудернацька жар-птиця, сконструйована із чорної дерев’яної кулі та золотих стружкових спіральок і здатна приходити в рух від найлегшого доторку, і зараз є окрасою експозиції в галереї “Гердан”. Вражає і чорна стела із відростками червоних пуп’янків, що нагадують дзьоби чи півнячі гребінці, а окрім того, навіюють якісь екзотично-еротичні асоціації. Виявляється, це усього лиш вішак. Зроблено його не з монолітного дерева, а із пакета (щільно підібраних соснових блоків). Тільки цим і можна пояснити химерне плетиво кільцевих ліній, які створюють надзвичайно витончений рельєф поверхні. Усе гранично просто: перетин трьох площин, строгі лінії без жодних “наворотів”. Баухауз та й годі! Утнути такий конструктивізм, кажуть, набагато важче, ніж вирізати завиткову барокову рамочку. У цьому мінімалізмі також своєрідно проявляються риси львівської декоративної школи.

Несподіваним шанувальником творчості молодого арт-дизайнера виявився славетний львівський оперний співак Ігор Кушплер, який довго не міг відвести погляду від Incognito, милуючись напрочуд лаконічним твором: довге вузьке двометрове дзеркало із червоним метеликом вгорі й дерев’яними мештами на жовтому килимку! “Скільки гумору! Це ж треба так тонко підмітити основні риси галичанина – напуцоване взуття і гоноровий крават! Ні, хай би там що казали, а мистецтво Михайла зовсім не космополітично-формалістське! Воно суто львівське за духом. Його “...З асиметричною волосиною” – це ж козак! А дерев’яні настінні панно генетично висходять до традиційної дерев’яної української іграшки. Як цого не бачать мистецтвознавці? Конструктивізм Вертуозова закорінений у народну традицію. Його невтомний пошук форми може виявитися дуже перспективним. Зовсім незабаром ми в цьому переконаємося.“

І я поділяю оптимізм маестро Кушплера. Бо перша виставка Вертуозова не стільки знайомила з доробком, скільки засвідчувана неабияку творчу потенцію художника, становлення якого стрімко відбувається на наших очах. Хоч академічні програми вимагали дотримуватися чистоти матеріалу, дедалі частіше в роботах Вертуозова почали з’являтися вкраплення металу, скла. І на якомусь етапі він відчув, що самого дерева йому замало. Мистецькі задуми й нестримна фантазія потребують різноманітних матеріалів. І цьому важко противитися. Назріває криза довіри до нетривких матеріалів, здатних битися, тріскатися й нищитися. Зрештою, у відході від дерева прозирає поклоніння художника перед “вічними” матеріалами, якими є камінь і метал. А людина, що звертає погляд до вічності, холод блиску якої виграє на полірованих гранітних і бронзових поверхнях, уже знає ціну власним творам. Так прокидається потяг до тривкого й монументального. І, можливо, вже наступного разу нас чекає знайомство із бронзовими мініатюрами Михайла Вертуозова, яким не знайшлося місця у невеличному залі галереї “Гердан”, так само, як і тим конструктивістським меблям


.