BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 47 (491), вівторок
14 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • “Морський старт” у Тихий океан
    • Радуєв у російському полоні
    • Ховають загиблих шахтарів
    • † Пам’яті Еммануїла Миська
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Президент несподівано покинув Львівщину
    • Львову загрожує соціальна напруга
    • Усіх депутатів не задовольниш
    • Нафтуся стане ціннішою
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Дрогобиччани висловлюють недовіру мерові
    • Вишкіл європейського способу мислення
    • Львів’яни за “Самостійну Україну”
    • Гудима спростовує Мостову
    • У “Сафарі” знову різанина
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Ховають загиблих гірників
    • “Морський старт” у Тихий океан (Закінчення)
    • Референдум на Раду Європи не міняємо!
    • Польський “мiленiум” без Кучми
    • Симоненко звинувачує владу
  5. ПОСТУП У СВІТ
    • Беззаперечна перемога правоцентристів
    • Радуєв у російському полоні
    • Пробачати і просити пробачення!
    • Румунський бруд знову в Тисі
    • СВІТоогляд
  6. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПОСТУП
    • Зеківська “комуна”
  7. ПОСТУП В ІСТОРІЮ
    • Забута війна. 1939-1940
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Диригент з Польщі діагностує симфонічний оркестр
    • Силуети й матеріали “Просторових об’єктів”
  9. ПОСТУП ВЛАДИ
    • Порядок організації та проведення масових заходів у м. Львові
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Метал ХХІ століття
    • Зникнення мов
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • “Львiвська полiтехнiка” вже шоста
    • ФК “Львiв” i “Карпати” – в 1/8 Кубка України
    • Поранений мадридський звір
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • БАГАТІ ТА ЗНАМЕНИТІ
    • ГОРОСКОП

pp_47_7  
 ПОСТУП В ІСТОРІЮ
СТОРІНКА 7
№ 47 (491), вівторок 14  березня 2000 року

Забута війна. 1939-1940
Богдан ГОЛОБУД

Дата 13 березня була фатальною для передвоєнної Європи: цього дня 1938 року Німеччина приєднала до своїх територій Австрію, а вже наступного року того ж дня у Берліні ухвалили остаточне рішення про розчленування Чехо-Словаччини.

Ще одна подія сталася через рік, рівно 60 років тому. 13 березня 1940 року після 105 днів важкої війни радянська армія, втративши понад 65 тисяч убитими, 175 тисяч пораненими й обмороженими та майже 20 тисяч пропалими безвісти, припинила воєнні дії проти Фінляндії. За умовами мирного договору, підписаного напередодні у Москві, СРСР відсунув свій кордон на Карельському перешийку на 150 км від Ленінграда й отримав територію на північний захід від Ладозького озера, а також півострів Ханко біля Гельсінкі – на 30 років в оренду. Проте людські та моральні втрати Москви були невідповідно більшими, ніж здобуті землі. Натомість для Фінляндії це була реальна перемога – країна зуміла відстояти свою незалежність.

Напередодні II світової війни

З приходом Гітлера до влади в Німеччині 1933 року Європа поділилася на три непримиренні табори. З одного боку, країни західної демократії (Франція та Британія), короткозорі й інертні у своїй політиці, з іншого – ворожі одне одному тоталітарні держави – Німеччина та СРСР.

Німеччина, обкраяна з усіх боків умовами Версальського договору 1919 року, повірила обіцянкам Гітлера відновити могутність країни. Червона Москва марила “світовою революцією”. У передвоєнний період обидві ці країни намагалися поширити свій вплив на сусідів, аби забезпечити собі підтримку в майбутніх сутичках.

Час від часу виникали різні комбінації відносин між трьома сторонами. Кожна намагалася при цьому опинитись у сприятливішій ситуації. Сталін блокувався то з країнами західної демократії (1934-39), то з нацистами (1939-41). Події у Європі відбувалися в умовах нейтральності США, які намагались отримати свою вигоду від суперечок у Старому Світі.

Перша серйозна європейська криза виникла разом із громадянською війною в Іспанії (1936-39). Двадцять сім країн оголосили про позицію невтручання, і 9 вересня 1936 року в Лондоні було утворено “Міжнародну комісію невтручання”. Проте 23 жовтня СРСР оголосив про вихід з цієї позиції, а 18 листопада Німеччина та Італія визнали уряд Франко. На боці республіканських сил виступили Комінтерн, СРСР, представники лівих сил інших країн, які створили в Іспанії “інтернаціональні бригади”. До Іспанії з СРСР було доставлено 648 літаків, 347 танків, 1186 гармат, понад 20 тисяч кулеметів і півмільйона гвинтівок. На боці диктатора Франко воювало 40 тисяч італійців, зведених у 4 дивізії, та 20 тисяч німців. 20 жовтня 1937 року Рим і Берлін погодилися обговорити можливість виведення добровольців з Іспанії, проте Москва була проти.

Наступним кроком після введення німецьких військ у демілітаризовану Рейнську область Німеччини (1936) Гітлер вважав приєднання до Рейху Австрії та Судетської області Чехо-Словаччини. У першому випадку із застереженнями виступала Італія. Проте під час підписання Антикомінтернівського пакту дуче погодився з фюрером, що “Австрія – німецька держава №2”. Ультиматум з вимогою призначити міністром внутрішніх справ австрійського наці було пред’явлене Відню 12 лютого 1938 року. Австрія, намагаючись протистояти тиску Берліна, оголосила плебісцит з питання незалежності. Проте під брутальним тиском Берліна австрійський канцлер у ніч з 11 на 12 березня 1938 року закликав німецькі війська, які перейшли кордон опівдні. 13 березня об’єднання обох країн було закріплене спеціальними законами Австрії та Німеччини, а на проведеному згодом плебісциті таке рішення здобуло 97 % голосів.

На Мюнхенській конференції (29-30 вересня 1938 року) між представниками Німеччини, Італії, Англії та Франції цілісність Чехо-Словаччини було принесено в жертву примарному миру. В період з 30 вересня 1938 року до 15 березня 1939-го чехословацька територія була поступово розчленована між сусідами. 15 березня 1939 року німецькі війська зайняли Прагу. Того ж дня сейм автономної Карпатської України проголосив повну незалежність. Втім, кордон нової держави негайно перетнули угорські війська. 12 тисяч стрільців “Карпатської Січі” протягом трьох тижнів чинили відчайдушний опір. Близько 5 тисяч із них загинуло – українці не погоджувалися з “новим порядком” у Європі.

Наступним кроком у сфері розподілу впливів у Європі стало підписання у Москві 24 серпня 1939 р. (а не 23-го, як зазначається у самому документі) радянсько-німецького пакту про ненапад. Згідно з таємним протоколом, межа “зон впливу” у тогочасній Польщі мала пролягти по лінії рік Нарев-Вісла-Сян. До радянської “зони впливу” мали також відійти території Естонії, Латвії та Фінляндії. Натомість Литва входила до сфери інтересів Німеччини. Згодом Москва переграла Берлін. Витримавши паузу, Сталін лише на 17-й день після початку воєнних дій між Німеччиною та Польщею (коли виникла загроза захоплення німцями Львова) віддав наказ своїм військам перейти Збруч. 28 вересня Москва і Берлін уклали “договір про дружбу та кордони”, за яким під контроль СРСР потрапляла і Литва.

Загострення радянсько-фінських відносин

Фінляндія в 1809-1917 роках перебувала у складі Російської імперії. Її незалежність більшовицький уряд Росії визнав 18 (31) грудня 1917 року. 14 жовтня 1920 року Радянська Росія підписала з Фінляндією мирний договір, 31 грудня того ж року встановила дипломатичні відносини. 21 січня 1932 р. Фінляндія та СРСР підписали Договір про ненапад та мирне врегулювання конфліктів, який у 1934 р. продовжили на 11 років. У квітні 1938 року радянський уряд запропонував Гельсінкі укласти угоду про взаємодопомогу “з метою зміцнення безпеки морських та сухопутних підступів до Ленінграда”. Проте фіни не погодилися.

Наступні пропозиції Москви зводилися до спроб отримати територіальні поступки з боку Фінляндії. На початку 1939 року СРСР домагався отримати в оренду чи обміняти на інші території кілька островів у Фінській затоці, а також територію Карельського перешийку. Проте фінська сторона відхилила й ці пропозиції, обґрунтовуючи це суверенітетом та нейтральним статусом країни.

Ще поки йшли переговори, СРСР розпочав військові приготування. У березні 1939 року Ленінградський округ прикордонних військ НКВС було розукрупнено до трьох округів – Мурманського, Карельського та Ленінградського. Самі підрозділи укомплектовувались особовим складом на 127-139 %. Наприкінці червня 1939 року Сталін доручив розробити план дій військ на фінському напрямку, затверджений у другій половині липня. З підписанням радянсько-німецького договору про ненапад розпочалась активна фаза підготовки: руки в Москви були розв’язані. Директивами наркома оборони Клімента Ворошилова від 11 та 14 вересня 1939 року було наказано зосередити війська на фінському кордоні. Авіація була зосереджена на аеродромах у повній бойовій готовності. В оперативне підпорядкування Ленінградського військового округу (ЛВО) перейшла 7-ма армія, а на базі Мурманської оперативної групи створювали 14-ту  армію.

12 жовтня 1939 р. у Москві розпочався черговий тур радянсько-фінських переговорів. Сталін і Молотов зняли свої попередні пропозиції про оренду островів у Фінській затоці, але запропонували фінам відсунути свій кордон на кілька десятків кілометрів від Ленінграда та здати в оренду півострів Ханко для створення радянської військової бази. Замість цього вони запропонували територію в радянській Карелії. Москва також наполягала на укладенні радянсько-фінського пакту взаємодопомоги, аналогічного вже укладеним з балтійським країнами (які згодом призвели до окупації цих країн). Фінляндія не погодилася на радянські пропозиції.

Наприкінці листопада 1939 року СРСР в ультимативній формі запропонував фінській стороні відвести свої війська на 25 км від кордону. На це Гельсінкі виступив із зустрічною пропозицією, щоб радянські війська зробили те саме. Радянський уряд назвав ці пропозиції такими, що “виражають глибоку ворожість уряду Фінляндії до Радянського Союзу”. Справа йшла до війни.

Воєнні дії

Наприкінці листопада 1939 року фінська армія складалась із 6 дивізій, озброєних 280 гарматами, 15 танками та 150 літаками. На Карельському перешийку було створено потужну систему довгострокових укріплень довжиною 135 км та глибиною до 90 км, відомою під назвою “лінія Маннергейма”. Радянський Союз зосередив на кордоні з Фінляндією 20 стрілецьких дивізій, понад 4 тисячі гармат, близько 2 тисяч танків та понад 960 літаків.
Формальним приводом до війни став артилерійський обстріл 26 листопада з боку Фінляндії радянської території. Хто вчинив цю акцію, до кінця незрозуміло дотепер. 28 листопада радянський уряд денонсував спільну угоду про ненапад, і війська ЛВО при підтримці Північного та Балтійського флотів зранку 30 листопада розпочали наступ на територію Фінляндії. Планом операції передбачалось локалізувати фінські війська на півночі та центрі країни. Головного удару мала завдати 7-ма армія на Карельському перешийку – у напрямку на Вііпурі (Виборг) з виходом на лінію Хіітола-Вііпурі. На мурманському напрямку наступала 14-та, на кандалакському – 9-та, а на петрозаводському – 8-ма армії. Бойові дії підтримували 9 авіаполків.

Згідно з планами Москви, через два тижні від початку воєнних дій радянські війська мали окупувати Гельсінкі. Уже 1 грудня 1939 року у щойно зайнятому фінському місті Теріокі (нині це Зеленогорськ) було сформовано уряд так званої “Фінської Демократичної Республіки” (ФДР) на чолі з одним із лідерів Комінтерну Отто Куусіненом. Керівництво ФДР закликало фінів скинути свій уряд і заявило, що Червона Армія йде до Фінляндії як “визволителька нашого народу від гніту капіталістичних злодіїв”. Наступного дня у Москві було підписано угоду між СРСР та ФДР про дружбу та співпрацю. За наказом наркома Ворошилова, на базі радянської 106-ї стрілецької дивізії почалося створення “Фінської народної армії”. З радянських фінів і карелів, які проходили службу в ЛВО, вдалося укомплектувати окремий корпус, який на 26 листопада нараховував 13,5 тисячі осіб. У директиві радянського командування мовилось, що “при виході до шведського та норвезького кордонів ці кордони не порушувати. Військовиків шведської та норвезької армій при виході на кордони належить вітати віддачею почестей”. Це відкидає сумніви в тому, що остаточною метою Москви була окупація всієї Фінляндії.

Проте замість запланованих 10-12 км на добу темпи наступу радянських військ були втричі меншими. Спроба з нальоту прорвати “лінію Маннергейма” виявилася безуспішною. Втрати росіян за грудень склали 70 тисяч осіб.
Тому 29 грудня було віддано наказ припинити наступ на Карельському перешийку. 7-му армію розділили на дві – 7-му та 13-ту, які утворили Північно-Західний фронт, а з 8-ї армії виділили нову, 15-ту армію. Проте майже місяць (до початку лютого) активні воєнні дії не велися.

Станом на 1 лютого 1940 року до складу угруповання радянських військ входило близько 40 дивізій загальною кількістю близько 1 мільйона вояків. Їм протистояло 9 фінських піхотних дивізій та 9 окремих бригад загальною кількістю до 600 тисяч осіб. До фінської армії з Англії, Франції, Швеції та Норвегії прибули понад 11 тисяч добровольців. Із 13 країн фінам передали 350 літаків, 500 гармат, понад 6000 кулеметів та майже 100 тисяч гвинтівок. Та все одно радянські війська мали значну перевагу в озброєнні: у бойовій техніці – втричі, а в танках та авіації – абсолютну.

Другий етап наступу радянських військ розпочався 11 лютого. Військам 7-ї армії вдалося вийти до другої смуги оборони, проте прорвати головну смугу “лінії Маннергейма” вони не змогли. Наступ 9-ї та 15-ї армій на північ від Ладозького озера також не був вдалим. Величезні втрати призвели до того, що радянські війська призупинили і цей наступ. Так, 15-та армія між 12 лютого і 13 березня втратила майже 50 тисяч осіб – з них 18 тисяч вбитими та такими, що пропали безвісти. Лише поновлення наступу 26 лютого 1940 р. принесло відносну перемогу СРСР – його військам вдалося захопити Виборзький укріплений район.

12 березня 1940 року в Москві Радянський Союз і Фінляндія підписали мирну угоду, за якою воєнні дії між цими країнами з 12-ї години 13 березня припинялися. Кордон було посунуто на північ від Ленінграда на лінію Виборг-Сортавала. До СРСР відходила також територія навколо міста Куолаярві та частина півостровів Рибачий і Середній. Радянський Союз також отримав в оренду на 30 років півострів Ханко.

Ще 11 грудня 1939 року ХХ сесія Асамблеї Ліги Націй утворила спеціальний комітет з фінського питання. На пропозицію Бразилії, Рада Ліги Націй ухвалила виключити Радянський Союз із цієї організації за “дії СРСР, спрямовані проти Фінської Республіки”, і закликала всі держави надати підтримку Фінляндії. Таким чином, розв’язану радянським урядом війну було кваліфіковано як неправомірний акт. Єдиною державою, яка підтримала СРСР, була фашистська Німеччина.

Через три місяці після завершення “фінської війни” три балтійські держави, які 1939 року, на відміну від Фінляндії, не наважилися вчинити збройного опору у відповідь на тиск Москви, були силоміць включені до складу СРСР...