BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 47 (491), вівторок
14 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • “Морський старт” у Тихий океан
    • Радуєв у російському полоні
    • Ховають загиблих шахтарів
    • † Пам’яті Еммануїла Миська
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Президент несподівано покинув Львівщину
    • Львову загрожує соціальна напруга
    • Усіх депутатів не задовольниш
    • Нафтуся стане ціннішою
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Дрогобиччани висловлюють недовіру мерові
    • Вишкіл європейського способу мислення
    • Львів’яни за “Самостійну Україну”
    • Гудима спростовує Мостову
    • У “Сафарі” знову різанина
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Ховають загиблих гірників
    • “Морський старт” у Тихий океан (Закінчення)
    • Референдум на Раду Європи не міняємо!
    • Польський “мiленiум” без Кучми
    • Симоненко звинувачує владу
  5. ПОСТУП У СВІТ
    • Беззаперечна перемога правоцентристів
    • Радуєв у російському полоні
    • Пробачати і просити пробачення!
    • Румунський бруд знову в Тисі
    • СВІТоогляд
  6. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПОСТУП
    • Зеківська “комуна”
  7. ПОСТУП В ІСТОРІЮ
    • Забута війна. 1939-1940
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Диригент з Польщі діагностує симфонічний оркестр
    • Силуети й матеріали “Просторових об’єктів”
  9. ПОСТУП ВЛАДИ
    • Порядок організації та проведення масових заходів у м. Львові
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Метал ХХІ століття
    • Зникнення мов
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • “Львiвська полiтехнiка” вже шоста
    • ФК “Львiв” i “Карпати” – в 1/8 Кубка України
    • Поранений мадридський звір
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • БАГАТІ ТА ЗНАМЕНИТІ
    • ГОРОСКОП

pp_47_6  
РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПОСТУП
СТОРІНКА 6
№ 47 (491), вівторок 14  березня 2000 року

Зеківська “комуна”
ЗОРЯНА ІЛЕНКО

На колишній секретній базі, де свого часу стояли ядерні ракети, об’єдналися в “комуну” колишні в’язні – особливо небезпечні рецидивісти. Тут, на Бродівщині, вони осіли, здається, надовго.

Коли одні з них залишають комуну за власним бажанням, інші – щойно переступають її поріг. Ті, що лишаються, змушені підкоритися головному девізу комуни: “Не пити! Не вживати наркотиків! Не красти!”.

За словами директора Реґіонального центру соціальної адаптації Ігоря Гната, лише раз один із мешканців притулку намагався порушити “основний закон”. Добряче напившись, він намагався сховатися від неминучої покари, “склавшись” учетверо у коробці з-під телевізора. Але його знайшли й там. Мусив залишити комуну.
Проблема, куди подітися після місць позбавлення волі, колишніх зеків тривожить більше, ніж неможливість випити склянку горілки. Кожен, хто приходить до притулку, сподівається, що йому відновлять документи, що з’явиться перспектива влаштуватися на роботу, але найбільше – що буде дах над головою. Принаймні тимчасовий.

Адже більшість звільнених із в’язниць потрапляють у скрутне становище. Родичі (якщо вони є) не надто радіють тим, хто вертається із зони. З таким минулим годі знайти роботу (та ще й у наш час). А ще спробуй відновити якісь документи, знайти житло. Але найважче – заробити бодай кілька гривень для повернення до нормального життя. Все це штовхає на нові злочини. Або “садить на стакан”.

Майже щотретій звільнений чи амністований колишній в’язень уже через кілька місяців знову опиняється на лаві підсудних і повертається туди, звідки не так давно вийшов.

Аби хоч трохи втримати колишніх зеків від такого шляху, виникла колись в Ігоря Гната ідея створення притулку соціальної адаптації для сиріт і самотніх, які повернулися з місць позбавлення волі.

Створений 1989 року “Центр соціальної адаптації” займався лише підлітками-сиротами, які повертались із колоній. До речі, на Львівщині таких колоній аж сім.

Притулок розташувався у Сколівському районі. Підлітки могли перебувати у ньому лише з березня до вересня. Але навіть обмежений термін зворохобив місцеве населення, категорично налаштоване проти такого сусідства. Не обмежившись скаргами та погрозами, місцеві селяни вийшли на “акцію протесту” з вилами та граблями. Гнат ледве втримав своїх вихованців від дій у відповідь.

Згодом вирішили покинути негостинну Сколівщину та пошукати спокійнішого місця. Надибали закинуту казарму у Бродівському районі. Переночували, згодом дізналися, що це колишня ракетна база.

За документами, її вже немає. Це, згідно з рішенням про скорочення колишньої радянської стратегічної зброї, підписаним ще на початку 90-х спільною тристоронньою українсько-російсько-американською комісією. Тоді дві ракети СС-19 “земля-повітря” були вивезені у невідомому напрямку. За тією угодою, військові знищили стартові установки (а їх на території бази було чотири), усі бункери та комунікації у штольнях для ядерних ракет. Залишилися бетонні ями-штольні діаметром 16 метрів і завглибшки 40 метрів, у яких колись стояли ядерні ракети.

Колись у лісовій зоні навколо ракетних штолень скрізь були встановлені погрозливі таблички. З’їжджаючи з траси на лісову дорогу, ви за двісті метрів зустрічали першу: “Запретная зона”. Ще далі – інший напис: “Стой, стрелять будем!”, а за якихось п’ятдесят метрів – ще загрозливіше: “Стреляем без предупреждения!”. Теперішні мешканці колишньої ракетної бази позбивали таблички, аби не лякати довколишнє населення.

Нині в притулку мешкають 35 недавніх зеків – самотніх і сиріт. Щоправда, взимку їх набивається до п’ятдесяти. Та, за словами Ігоря Гната, на весняно-польові роботи людей залишається менше. Але з тих, що залишаються, створюється бригада, яка успішно може працювати на “комунарському” полі.

До речі, місцева влада таки змирилася з існуванням на Бродівщині притулку для екс-зеків. Адже його мешканці зуміли ввійти в довіру до населення. У місцевої влади навіть з’явилося бажання хоч трохи допомогти притулку.
Торік йому надали в оренду 15 гектарів землі.

– Ми спробували висівати зернові культури, – розповідає Гнат. – Як кажуть, перший млинець нанівець. Так і в нас. Але, навіть зважаючи на ті погодні умови, що були, обклавшись “розумною” літературою, ми змогли обробити цю землю. Від сільського господарства більшість із нас далекі, але вже цього року ми зможемо обробити землю краще і використати її доцільніше. Вже якийсь досвід набули. Будемо садити кормовий і столовий буряк, зернові культури, зокрема ячмінь. З ячмінної крупи можна і кашу варити, і комбікорм для худоби приготувати.

Цього року стадо кіз поповнилося майже на 20 голів. А корови отелилися двома бичками. Є й троє поросят. Отож, стадо зростає. Скільки гусей, курей та індиків – відразу не порахуєш. Тепер на всі свята притулок забезпечений м’ясом.

У притулку вже є власна авторемонтна майстерня. У її створенні допомогло посольство Канади, надавши ґрант від канадського Фонду Співдружності. Цей же фонд допоміг із продуктами, з фінансуванням інших статей витрат.

Пригадуємо, позаминулого року в “зеківській комуні” ніхто достеменно не знав, яка доля її чекає. Тепер можна впевненіше стверджувати, що притулок житиме.

А яких тільки пліток не складали про них. Казали, що “тут готують найманих убивць”. Якось приїздила комісія – шукати приховану зброю... Інспектори побачили несподівану картину: чоловіки годували худобу та птицю, працювали на городі.

Свого часу якісь оператори відзняли про “зеківську комуну” документальний фільм. Було зроблено величезну кількість копій-відеокасет. Вони розійшлися по всіх “зонах” України (і не тільки). Сюжет фільму був доволі простий. Невідомо звідки з’явився “Папа” (так мешканці притулку кличуть Ігоря Гната). “Папа” зібрав по тюрмах “кращих із кращих” представників злочинного світу, і тепер у комуні експлуатує їх. Тих, хто чимось завинив перед “Папою”, катують з використанням найжорстокіших методів. А годують зеків собачатиною. Перед камерою колишній зек вивалив із мішка двох псів і бідкався, яка ж та собачатина бридка на смак. Фільм називався “Люди і собаки”.

Як з’ясувалося згодом, двох зеків-рецидивістів у притулок “закинули” навмисно. Вони мали  змінити владу у “зеківській комуні” і поставити свого “пахана”, аби налагодити тут своє “виробництво” (скажімо, виготовлення фальшивих грошей), влаштувати транзитний пункт для краденого тощо... “Артистам”, які працювали на камеру, “відстібнули” неабияку суму.

Коли в притулок зі Львова прибув Ігор Гнат, йому розповіли про зйомки фільму на території “комуни”. Але плівку конфіскувати не вдалося. Невідомі змонтували фільм досить швидко, і вже за якийсь місяць пішов розголос про “зеківську комуну”.

– Вони навіть не уявляють, яку рекламу зробили нашому притулку, – розповідає Гнат. – Звичайно, якийсь осад всередині лишився, адже мені лише переповідали про все відзняте. Але з того часу все більше тих, хто повертався з місць позбавлення волі, зразу ж прямували до мене. Хтось із цікавості...  Загалом, за час існування притулку тут побувало більше шестисот осіб, які потребували допомоги. І вони її тут отримали.
У комуні живуть за своїми законами. На дверях нема замків. Спільно живуть і працюють. Домовляються з фермерськими господарствами, які за роботу платять продуктами харчування. Найбільша проблема – хлопці не можуть заробити грошей.

– У нас немає живих грошей, – говорить Ігор Гнат. – Ми працюємо лише на бартер. Зараз у нас назбирався великий борг за електроенергію, а заплатити нічим. І ніхто нам його не спише. А згодом це може загрожувати вимкненням світла. А це ми вже проходили в зимовий період. Коли було планове вимкнення світла, хтось із місцевих “доброзичливців” відрізав 150 метрів кабелю. У пункті прийому кольорових металів він отримав за цей кабель гривень шістсот, але нам це обійшлося в шість тисяч. Саме стільки коштує той кавалок. От і починається ходіння по різних кабінетах, аби хтось за щось виписав того кабелю. Без світла немає й тепла. Зупиняється хлібопекарня, яку ми створили. А нема хліба – ну, самі розумієте... Якісь борги намагається проплатити “Харітес”, чим ми йому дуже вдячні.

Зараз у притулку вже зроблено власну теплотрасу, проведено ремонт у приміщеннях.
Люди приходять сюди добровільно. І йдуть, коли вважають за потрібне. Тут налагоджено спеціальну службу соціальної адаптації. Вона поновлює колишньому в’язневі документи – трудову книжку, паспорт, військовий квиток. Поновлює втрачені соціально корисні контакти. До речі, цим займається завідувач відділу соціальної адаптації Наталя Хмара. Також вона влаштовує прописку у гуртожитку. Саме такий статус отримала тепер “комуна”. Щоправда, гуртожиток має досить незвичну офіційну назву: “Об’єкт 580". Медичне обслуговування на місці проводить медсестра Оксана Денис. Якщо є потреба у лікарях-фахівцях, їх запрошують на місце. До речі, медичне обслуговування, за словами Ігоря Гната, у притулку на доволі високому рівні. Цього року навіть вдалося уникнути спалаху грипу. Якщо й були поодинокі випадки захворювань, хворих розміщували в ізоляторі.

Словом, “зеківська комуна” живе. Наразі це єдиний у Львівській області вдалий приклад створення й існування притулку соціальної адаптації для сиріт і самотніх, що повернулися з місць позбавлення волі.