BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 45 (489), п"ятниця
10 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Захоплено будинок ЦК Компартії
    • свободи поки що врятовані
    • Асоційоване членство в Європейському Союзі
    • Авіакатастрофа в Москві
    • Пасивність проти русифікації
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • свободи поки що врятовані (Продовження)
    • Пасивність проти русифікації (Продовження)
    • Нові тарифи і новий зв’язок
    • Матимемо тютюн і каву з Індонезії
    • Англійська як критерій обраності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • РОЗРОБЛЕНО ПРОТИПАВОДКОВІ ТА ПРОТИПОЖЕЖНІ ЗАХОДИ
    • Богословська академія звернулася в прокуратуру
    • Пацюки загрожують нашому місту
    • Судитимуть мільйонерів
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Захоплено будинок ЦК Компартії (Закінчення)
    • Скільки там тої Ради Європи!
    • Київські ЗМІ працюватимуть інакше
    • Кримські татари пішли у Мекку
    • Sea Launch запускає черговий супутник
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Асоційоване членство в Європейському Союзі (Закінчення)
    • Позиції злотого міцніють
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Белградський шпигун у НАТО
    • Авіакатастрофа в Москві (Закінчення)
    • БІЙ З КОКАЇНОМПОЧИНАЄ ГРИБОК
  7. ШАХІВНИЦЯ ПОТСУПУ
    • Григорій Суркіс
  8. ШАХІВНИЦЯ ПОТСУПУ (ЗАКІНЧЕННЯ)
    • Григорій Суркіс
  9. АРТ-ПОСТУП
    • Березневі уродини великих
    • Дерево, камінь, метал
  10. АВТО-ПОСТУП
    • Як правильно експлуатувати акумулятор
    • Дизельний Smart
    • Історія успіху без кінця
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Зубрилова згадала про перемоги
    • Гецко та Мiзiн уклали контракти з “Кривбасом”
    • Маттеус прощається з “Баварiєю”
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Життя і життя Артюра Рембо
    • гороскоп

pp_45_9  
АРТ-ПОСТУП
СТОРІНКА 9
№ 45 (489), п"ятниця 10  березня 2000 року

Березневі уродини великих
МАРТОФЛЯКИ
У кайф смакуючи Андруховича

Сьогодні о 20 годині на гурманів у клубі-кафе “Лялька” чекає “велике жертя”. Із якимись гризотами це не має нічого спільного. Їх як рукою зніме на інтернет-конференції від 17.00 до 18.00. на якій неперевершений сучасний український поет, прозаїк та есеїст Юрій Андрухович вийде на віртуальний зв’язок зі своїми шанувальниками. А після того разом із друзяками з “Мертвого півня” запросить усіх на свій День смаку в “Ляльку”. Забава буде знаменита, коли зважити, що відбуватиметься вона якраз напередодні сороковин... тьху-тьху, сорокових уродин Андруховича.

Адже саме Юрій Андрухович описав у “Перверзії” дійство “великого жертя”, коли “калейдоскопічно змінювалися тарелі і наїдки. І раз по раз наповнювалися та знову спорожнювалися келихи з чорним настоєм... І що там вже говорити про все інше – про овочі, про салати чи про frutti di mare – як не п’явки, то гусениці, як не стоноги, то мокриці кишма кишіли в тарелях, салатницях і полумисках”. Отже, і в меню нині страви суто специфічні, як-от вступні закуски-перекуски: салат мокрично-гусеничний “Провесінь”, асорті “Стоніжність”, п’явка закусочна (поштучно), frutti di Poltva (дари моря). Головними стравами виступають “живі” спагетті Chrobacus galapagossi, вушка “Дружок” (тортелліні) з Червоним Кетчупом, біфштекс “Польові командири: тижневий заріст”, ковбаски-пальчики “Піаніст”, піца з “зеленню”. Страва від шефа кухні – карасики з опаришами. У переліку напоїв: Sangue del Drago (вино чорне, міцне, нестравне), прикарпатський бальзам №22, спирти медичний, етиловий, метиловий, нашатирний, соки фруктові, меди, пива, горілки, цуйка “Горбачофф”. Смачного вечора!

Доторк руки Мікеланджело до “Вивиху”

Як довелося переконатися, День смаку Мікеланджело у Палаці мистецтв, чи то пак його чітко симетричний 525-річний ювілей відбувся менш резонансно, ніж сороковини (тьху-тьху) живого українського класика. А шкода. Лаврів та іншої екзотичної флори не було. Хіба що вічнозелений винниківський барвінок...

Незважаючи на те, що влада різних рівнів (починаючи від начальника обласного управління культури й завершуючи тим радником міського голови, який полюбляє прикрашати обкладинку власних дипломатичних нарисів репродукцією Мікеланджелового Давида, наполягаючи на тому, що Італія – це стан душі), цей захід дружно й круто “продинамила”, вдався він у найліпших традиціях галицької інтелігенції: художньо самодіяльним, поважно просвітницьким і посполито академічним.

Відгукуючись на громадську ініціативу літераторки Ярослави Дмитрів, яка виступила організатором святочної академії, до участі у ювілейному вечорі, на якому головував знаний “трипілець” Іван Головацький, зголосилися Львівська академія мистецтв, Львівська державна галерея мистецтв, Вищий державний музичний інститут ім. М. Лисенка, Спілка театральних діячів та Спілка письменників. Той, хто вислухав до завершення усю розлогу програму свята, зміг не тільки насолодитися прекрасними музичними творами у виконанні арфістки Наталії Коноваленко та струнного квартету студентів ВДМІ Андрія Кушніра, Ірини Дахній, Олесі Стрипко та Анатолія Лимаріва, а й проникливою художньою декламацією любовних і філософських сонетів у виконанні улюбленого львів’янами заньківчанина Святослава Максимчука. Підрядники деяких віршів титана доби Відродження, а також його листи і сторінки “Життєпису Мікельаньйоло Буонарроті – флорентійця, живописця, скульптора і архітектора” (1568) з-під пера його приятеля Джорджо Вазарі прозвучали у розповіді проректора ЛАМ Андрія Бокотея. А голова Львівської організації Національної спілки письменників України Левко Різник запропонував увазі присутніх літературознавчий нарис творчості митця, який доводив до досконалості форму й стиль своїх творів не тільки різцем чи пензлем, а й пером і олівцем.

Загальний огляд творчого шляху великого флорентійського громадянина постав з-під дидактичних професорських інтонацій мистецького теоретика й історика Ігоря Голода. Неоплатонізму світоглядних засад Мікеланджело та внеску митця у мистецтво раннього й високого Ренесансу, а також його провісництву стильових ознак бароко (чи маньєризму) присвятив свою доповідь скульптор Дмитро Крвавич.

Та найцікавішою була захоплива розповідь директора Галереї мистецтв Бориса Возницького про Мікеланджело й Україну. Виявляється, ці речі не зовсім уже й непоєднувані. Лучить їх розвиток мистецьких традицій учнями скульптурних шкіл, яким довелося працювати й на наших теренах. Причому слава одного з них, а саме – найбільш загадкової постаті серед майстрів української дерев’яної пластики, Георгія Пінзеля, останнім часом нечувано зростає на Заході, де визначні мистецтвознавці трактують його як другого Мікеланджело, змагаючись за першочергове право показу його творів (зокрема, вже заплановано виставки скульптури Пінзеля у Національній галереї Вашингтона та на Єлисейських полях у Парижі 2001 року).

До ювілею Мікеланджело у львівському видавництві “Каменяр” побачила світ датована 2000 роком книжка Ярослави Дмитрів, куди увійшли, окрім передмови літературознавця Миколи Ільницького, 16 сонетів авторки, що становлять поему “Пієта”, причому паралельно вміщено ще й 14 перекладів з італійської, виконаних Віктором Баранковим. Однак про те, як низько впав рівень кваліфікації кадрів потужного колись видавництва “Каменяр”, свідчить навіть не більш ніж скромне поліграфічне виконання цієї книжки (що цілком зрозуміло й простимо в наш час), а те, що родове прізвище Мікеланджело вказане неправильно. І ніхто з редакторів цього не помітив. Насправді ж Мікеланджело писався Michelangelo Buonarroti, – тобто українською Буонарроті, а не Буонаротті. Але хто тепер зважає на такі дрібниці?

Ет, шкода, що немає нині у Львові Володимира Павліва з його нестримним потягом до “вивихнутого” будинку! Видко, відчував таки щось! От у цього молодого культуролога вистачило б фантазії на концептуальне відзначення Мікеланджелового ювілею. Пригадуєте, які зусилля докладав він, аби в постраждалому від пожежі в 1990 р. будинку №10, що на площі Міцкевича, влаштувати центр альтернативної молодіжної культури? Міські влади на це дозволу не дали. Після восьми років саморуйнування будинок визнали аварійним і – всупереч усім чинним законодавствам – розібрали. Тепер там зводять сучасну і модерну банківську споруду. А властиво, до чого тут Мікеланджело, коли говоримо про банк? Просто варто нагадати про деякі дослідження дійсного члена Українського комітету ІКОМОС Миколи Бевза, який вказав на безперечну подібність львівської пам’ятки архітектури (охор. №137) із палаццо Фарнезе у Римі, будівництво якого завершував у 1530 не хто інший, як Мікеладжело!

“Це єдиний подібний приклад у центрі Львова, коли будинок має чотири фасади і маленький дворик всередині,” – пояснює архітектор із кафедри реставрації “Львівської політехніки”. – Однаковою є також схема симетричної побудови триповерхового фасаду із розташуванням входу посередині та обрамлення його скромним, не домінуючим порталом. Запозиченими з палаццо Фарнезе виглядають: прийом рустування наріжника стін, чергування лучкових і трикутних сандриків над вікнами 2-го поверху, вирішення карнизу із завитковими акантовими кронштейнами, а також характер балюстради на балконах. Віконні обрамлення також мають деяку схожість із римським прототипом. Зокрема, завиткові кронштейни, які підпирають сандрики, є трохи модифікованою копією римських. Отже, можемо стверджувати (тільки розуміючи це не дуже буквально) –завдяки будинку на площі Міцкевича, 10 – про “дотик руки” Мікеланджело до архітектури Львова”.
Гай-гай, де він тепер – той “дотик руки” Мікеланджело? Там, де й уся наша культура. Нема. Натомість – пустка. Чи ж не промовиста метафора?! От у тому котловані провести б концептуальну меморію до 525-річчя Мікеладжело Буонарроті! І владу “культурну” закликати б не завадило на цей воістину андеґраундовий перформенс!

Сюрреалістичний і абсурдистський Шевченко

І ще один березневий класик незримо присутній у Палаці мистецтва, де на вшанування його 186-річчя від дня народження в двох найбільших суміжних залах третього поверху влаштовано грандіозну виставку.
Експозицію сформовано з творів львівських художників, які брали участь у трьох етапах експедиції “Шевченківськими шляхами”, організованої директором Палацу мистецтв Романом Наконечним та Президентом Клубу українських митців Володимиром Савчуком. Великомасштабна митецька акція завершена. Як і було задумано, після демонстрації у Львові ця виставка помандрує в кінці травня до Канівського музею, що на Чернечій горі. А в дальших планах організаторів – подорожі до Вільнюса, Санкт-Петербурга й інших місць колишньої Російської імперії, пов’язаних із Шевченковим перебуванням.

Історія цієї колекції, яка по праву належить Палацові мистецтв, сягає кількох років. Того року збірка побувала в Києві, де була виставлена в залах Музею Тараса Шевченка, і саме на тлі цих творів відбувалося урочисте вручення Державних премій ім. Т. Шевченка визначним діячам культури України. Але якщо на попередніх виставках домінували начерки, то цьогорічну вирізняє вже більша кількість завершених картин, створених у студійних умовах. Хоча виставлені на доповнення великих полотен етюди додають експозиції особливого шарму. Особливо це цінує глядач, для якого важливим є насамперед уміння майстра змальовувати натуру.
А пленерні етюди на цій виставці, у свою чергу, доповнюють фоторепортажі про побут художників в експедиціях, години мандрів, праці й дозвілля.

Тематично експозиція виглядає напрочуд цілісною. Можливо, дається взнаки те, що об’єкти  зображення були для художників спільними. Різниця полягала лише у виборі ракурсу й індивідуальній творчій манері кожного митця. З полотен Володимира Патика, Євгена Манишина, Зеновія Кецала, Ореста Скопа, Віктора Стогнута, Ореста Косаря, Михайла Демцю та інших постають Густинський Свято-Троїцький монастир, пов’язаний з іменами Мазепи, Самойловича, Рєпніних, Преображенський собор у Прилуках, Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві. Окрім козацьких церков, на архітектурних етюдах занотовано обриси садиби А. Козачковського, у якого гостив Шевченко, замку в Седневі, старезних вітряків та глинобитних мазанок, критих очеретяними чи солом’яними стріхами. Не менше замилування викликають акварельні, пастельні та олійні замальовки краєвидів дніпровських заплав, де в затінку верболозів гойдаються човни, чи панорам степових обширів.

Та серед безлічі добротних експонатів цієї виставки є два, що їх безсумнівно можна назвати епатажними “родзинками”. І належать вони пензлям антагоністів. Перший твір, при погляді на який глядач спиняється, немов уражений правцем, є сюрреалістичним портретом Шевченка, якого художник Щерба, перевершивши, мабуть, самого Сальвадора Далі, “склав” із елементів традиційного українського пейзажу: волосся – з двох тополь, очі – з двох острішкуватих хатин над Дніпровою кручею, славнозвісні вуса – зі стріхи приземкуватої хати-печериці, біля якої вздовж тину відбілюється полотно. А з горловини просто на глядача суне чумацький віз, запряжений двома сірими волами!

Інше полотно, що трактує шевченківську тему в якомусь абсурдистському ключі, виписав художник Скоп. Іконографічна композиція й стилістика дає змогу автору змонтувати велику картину із шести самостійних фрагментів, найбільш шокуючим з яких постає верхній горизонтальний ряд. Там, на тлі західного неба, чітко виділяються силуети хат, монумент вождеві пролетаріату та постаті жінок, які повертаються з покосу, щось співаючи. Чи не частівку, почуту в тих краях Скопом, яку він подає характерним козацьким шрифтом під зображенням фантасмагоричного зайця у техногенних шортах: “Сидить заяць на паркані в алюміньових штанах, і кому какоє дєло, што ширінка на болтах”?

Після споглядання цих творів хочеться чомусь і собі вступити в започатковану “Поступом” полеміку про інтерпретацію Шевченкових символів!



Дерево, камінь, метал

Андрій ДОРОШ

ПЛАСТИКА

Однією з властивостей таланту є здатність перетворювати провінцію у метрополію. Себто найглухіший закуток, в якому оселяється обдарована особистість, приваблює шанувальників митця, а згодом учнів і послідовників, перетворюючись на культурний осередок.

Відтоді, як Володимир Гамаль проявив себе у Чернівцях, місто може пишатися: до українського мистецтва влилася неабияка сила, яскрава й самобутня. Гамалеві також пощастило. Бо він заявив про себе в місті, де не сформувалася замшіла система оцінок: що “випадає робити”, а чого робити не варто. Тому Володимир зміг завдяки таланту, працьовитості, вмінню переконувати у своїй слушності інших, та, зрештою, просто щастю, стати лідером і формувати естетичні критерії за власною міркою. Його вподобання склалися у 1977-82 роках, коли він навчався в Естонському державному художньому інституті в Таллінні. Високий рівень культури викладання і такі ж запити до студентів виробили у скульптора належне ставлення до власної діяльності.

Традиція домашнього виховання, підкріплена повагою до хорошої професійної підготовки, культивованої в цьому закладі, сформували і погляд на певні явища у сучасній світовій культурі. Шкала оцінок Гамаля добре прикладається й до української теперішності.

Автор схвалює відступ від натуралістичних тенденцій і пошук нових форм. Але, на його думку, скульптор повинен лишатися скульптором (опанувати обробку дерева, металу, каменю), а не перетворюватися на театрального декоратора, в арсеналі якого домінують каучук, станіоль і пап’є-маше, чи, тим більше, – на бульдозериста, який, риючи рови та насипаючи греблі, видає їх за витвори новочасної скульптури. Царина зацікавлень Гамаля – станкова скульптура. Не надто численна, але вся у тривких матеріалах, вона розрахована на існування впродовж віків. Коли сприяють обставини, реалізує задуми й у пам’ятниках – Юрію Федьковичеві в Чернівцях, гетьману Сагайдачному в Хотині... Незримими нитками прив’язані ці пам’ятники до епохи, в якій постали. Художник вправно володіє й рисунком. Його графіка, експонована поряд із скульптурою, свідчить про незрушність для Володимира авторитету нашого геніального краянина Олександра Архипенка, який був рисувальником найвищого ґатунку.

Виставка творів Володимира Гамаля у Палаці мистецтв стала несподіванкою не тільки для шанувальників пластики, яких останні роки не вельми тішили подібними експозиціями, а й вельми корисною для скульпторів. Вона ще раз унаочнила, “хто є хто”, – особливо для молоді, яка з творів Гамаля може чимало взяти – для серця і розуму.