BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 45 (489), п"ятниця
10 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Захоплено будинок ЦК Компартії
    • свободи поки що врятовані
    • Асоційоване членство в Європейському Союзі
    • Авіакатастрофа в Москві
    • Пасивність проти русифікації
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • свободи поки що врятовані (Продовження)
    • Пасивність проти русифікації (Продовження)
    • Нові тарифи і новий зв’язок
    • Матимемо тютюн і каву з Індонезії
    • Англійська як критерій обраності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • РОЗРОБЛЕНО ПРОТИПАВОДКОВІ ТА ПРОТИПОЖЕЖНІ ЗАХОДИ
    • Богословська академія звернулася в прокуратуру
    • Пацюки загрожують нашому місту
    • Судитимуть мільйонерів
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Захоплено будинок ЦК Компартії (Закінчення)
    • Скільки там тої Ради Європи!
    • Київські ЗМІ працюватимуть інакше
    • Кримські татари пішли у Мекку
    • Sea Launch запускає черговий супутник
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Асоційоване членство в Європейському Союзі (Закінчення)
    • Позиції злотого міцніють
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Белградський шпигун у НАТО
    • Авіакатастрофа в Москві (Закінчення)
    • БІЙ З КОКАЇНОМПОЧИНАЄ ГРИБОК
  7. ШАХІВНИЦЯ ПОТСУПУ
    • Григорій Суркіс
  8. ШАХІВНИЦЯ ПОТСУПУ (ЗАКІНЧЕННЯ)
    • Григорій Суркіс
  9. АРТ-ПОСТУП
    • Березневі уродини великих
    • Дерево, камінь, метал
  10. АВТО-ПОСТУП
    • Як правильно експлуатувати акумулятор
    • Дизельний Smart
    • Історія успіху без кінця
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Зубрилова згадала про перемоги
    • Гецко та Мiзiн уклали контракти з “Кривбасом”
    • Маттеус прощається з “Баварiєю”
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Життя і життя Артюра Рембо
    • гороскоп

pp_45_7  
 ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
СТОРІНКА 7
№ 45 (489), п"ятниця 10  березня 2000 року

Григорій Суркіс
Кость БОНДАРЕНКО

Григорій Суркіс, який нещодавно відзначив 50-ліття, залишається однією з найзагадковіших постатей в оточенні Леоніда Кучми. Загадковість його полягає в тому, що ніхто не береться визначити ступінь довіри Президента до Григорія Михайловича та ступінь впливу Суркіса на процес прийняття рішень.

Григорій Михайлович Суркіс народився 5 вересня 1949 року в Одесі у єврейській родині. Як пізніше писав один ретельний біограф, “народився на Куликовому полі (є такий район в Одесі) о третій годині ночі. Зріст мав 52 см, вагу – 3200 г”. Батько новонародженого, Михайло (Рахміль) Давидович, був лікарем-фронтовиком і на той час перебував у Німеччині. Мати, Рима Яківна (Янівна), донька відомого на той час київського футбольного коментатора Яна Ґоринштейна, працювала у книготоргівлі. У дитинстві Суркісам довелося багато подорожувати – така доля військових. З Одеси переїхали у Фрунзе, з Фрунзе – у Фергану... Аж поки 1958 року не опинились у Києві, де Григорій пішов у 4-й клас 154-ї школи. Того ж року у Михайла та Рими Суркісів народився ще один син – Ігор.

1966 року Григорій Суркіс вступив до Київського технологічного інституту харчової промисловості на спеціальність “Машини й апарати харчових виробництв”. У 1972 році закінчив інститут із дипломом інженера-механіка. Два роки пропрацював старшим інженером контори матеріально-технічного постачання Головплодвинпрому. Та вже 1974 року вирішив пов’язати подальшу долю з містобудуванням. І в цій галузі пройшов шлях, подібний до шляху Валерія Пустовойтенка: від виконроба до відповідального працівника міськвиконкому. Завершив міськвиконкомівську кар’єру керівником Управління виробничо-технічної комплектації Київміськжитлоуправління. Як стверджують кияни, в 1991 році Григорій Суркіс приватизував це управління, перетворивши його на окрему фірму. Було приватизовано і будинок управління у Філіпівському провулку. Нині там працює друкарня, яка також належить структурам, що їх очолює Суркіс.

Що ж підштовхнуло Суркіса до переходу в бізнес? Тривалий час Григорій Рахмільович працював пліч-о-пліч із мером Києва Валентином Згурським. У 1979-89 рр. Згурський був народним депутатом СРСР, головою комісії з житлово-комунальних питань Ради Національностей Верховної Ради. Він очолював асоціацію мерів столиць союзних республік, Москви та Ленінграда. Тобто Валентин Арсентійович був особою знаною та шанованою. І Григорій Суркіс користався його підтримкою та покровительством. У 1989 році Згурського раптом не обрали до Верховної Ради СРСР. Через рік він позбувся і крісла мера. Крах політичної кар’єри був сигналом до початку кар’єри бізнесмена. І саме в цьому йому був вигідний Григорій Суркіс, який зберігав за собою одне з найпотужніших управлінь, від якого залежали майже всі ЖЕКи столиці.

Та одного управління для розмаху Згурського було замало. Належало думати про створення потужної фінансової імперії.

У 1991 році з ініціативи Суркіса виникають довірчі товариства “Омета” й “Омета-Інстер”, а також ряд українсько-американських СП. 21 грудня 1992 року внаслідок об’єднання структур Григорія Суркіса, Віктора Медведчука та Валентина Згурського утворюється компанія “Омета-ХХІ”. Формально це було об’єднання “Омети”, “Омети-Інстер”, Міжнародної адвокатської компанії, редакції газети “Закон і бізнес”. Тоді ж компанія прийняла рішення про емісію цінних паперів на суму 400 тис. крб. У лютому 1993 року почалася підписка на акції за номіналом 1000 крб., у перспективі – $10 за кожну акцію. У лютому 1993 року фонд “Омета”, президентом якого став Григорій Суркіс, продавав акції по 1250 крб., у березні – вже по 1275 крб., у квітні – по 1350 крб. Ціна продажу за перші два місяці зросла на 35%. Станом на червень 1993 року 12 тисяч акціонерів вклали у фонд 440 млн. крб.

В “Ометі” Суркіс залишався переважно в тіні, хоча був першим у списку ради фонду. Рада складалася з 13 осіб. Другим у раді значився В.Згурський.

Поступово окреслилось і коло людей, котрі створили осердя нового економічного клану. Крім Валентина Згурського, Григорія Суркіса та Віктора Медведчука, в “Ометі” “засвітилися” імена з  молодшого покоління – переважно з оточення Ігоря Суркіса. Згодом Григорій Суркіс висловився про свою команду так: “Ми – це щось неподільне. “Я” тут не проходить. Ми всі – друзі, партнери “по життю”: Валентин Згурський, Віктор Медведчук, мій молодший брат Ігор, Богдан Губський, Юра Карпенко, Юра Лях, я... Чудова сімка... У кожного своя ділянка роботи в єдиному холдингу”.

Крім діяльності в “Ометі”, “сімка” прорвалася на нафторинок. У 1992 році банківські кредити ще давали під 5-7% річних. Користуючись із обвальної інфляції, “сімка” почала ввозити нафту, переробляти її на вітчизняних заводах і реалізувати нафтопродукти на всій території України, а виручені гроші пустила у виробництво. Як вважає В.Піховшек, саме тоді й виявилася її сила. Кожен знав, що потрібно робити. Суркіс укладав угоди, Згурський використовував старі зв’язки для їх реалізації, Медведчук дбав про юридичний бік справи, Лях – про пошук банківських кредитів тощо.

У 1993 році, орім “Омети”, “чудова сімка” започатковує ще один проект – концерн “Славутич”. Григорій Суркіс став його президентом. І саме тоді розростається бізнесове оточення “сімки”, вона проникає в реґіони. 1993 – початок 1994 року – це період активного зростання концерну. Про Суркіса почали говорити. Суркіс став уособленням новітнього українського капіталізму. Що більше, “Славутич” став фаворитом Президента Леоніда Кравчука, отримавши режим найбільшого сприяння. Говорячи про “Славутич”, один із соратників Суркіса Б.Губський сказав: “Концерн заснували в 1992 році мої друзі та я. До 1992 року ми працювали кожен у своїй фірмі, а потім вирішили об’єднати наші спільні інтереси однією, також спільною компанією. Структурно концерн об’єднує цілу низку фірм, що працюють самостійно. Але це – закрите акціонерне товариство. Тому я як голова ради директорів не прагну розповідати широкій громадськості про його роботу. Концерн має три стратегічні напрями діяльності: постачання енергоносіїв, переробка сільгосппродукції та інвестиційні проекти”.

Такий успіх позначився і на діяльності фонду “Омета”. Скажімо, в 1994 році фонд виплатив дивіденди за 1993 рік у розмірі 600%. Процес купівлі акцій “Омети” сягнув апогею...

Варто згадати ще один проект, народжений у середовищі “сімки” на початку 90-х. Йдеться про “купівлю” футбольного клубу “Динамо” (Київ). Скориставшись скрутним становищем клубу, Григорій Суркіс створив у 1991 році спільне підприємство “Динамо-Атлантик”, яке згодом очолив його брат, а до 1993 року повністю встановив контроль над командою. Залишаються загадкою ті важелі, які вплинули на СБУ (“Динамо” завжди був під егідою держбезпеки) і примусили Є.Марчука віддати команду в руки підприємців. Григорій Суркіс став першим українським бізнесменом, котрий зрозумів, що спорт також може приносити чималі гроші. Вклавши певний капітал у “Динамо”, створивши найкращу на території СНД спортивно-тренувальну базу і повернувши Валерія Лобановського до Києва, Суркіс зробив серйозні інвестиції, які принесли надприбутки. Невдовзі “динамівці” перетворилися на нормальний товар, який можна було продавати в інші клуби за чималі гроші. Дід Суркіса заробляв гроші на футболі, коментуючи матчі. Та хіба небіжчик Ян Петрович міг уявити, що на цій грі можна заробити аж так!

Вибори-94 були ударом для “Славутича”. Для Г.Суркіса починається “чорна смуга”. Адже він спершу не зміг знайти спільної мови з новим Президентом. У листопаді 1994 року Л.Кучма охарактеризував концерн “Славутич” як “монопольки, які при мізерних статутних фондах примудрились оперувати мільярдами доларів”. Невдовзі розгоряється скандал зі спробою підкупу суддів і дискваліфікацією “Динамо”. А в січні 1995 року “Омета” оголосила, що дивідендів за 1994 рік не буде. Вкладники кинулися продавати акції, та їх ніхто не купував. Купівля відновилася тільки наприкінці 1996 року: за ціною 2,4 к. за акцію...

“Славутич” був готовий до війни. Найближчий соратник Г.Суркіса В.Медведчук провів навіть “розвідку боєм”, зробивши випад проти Президента: “Прийшла пора декретів, валяться відпрацьовані схеми. З ніг на голову ставиться законодавство... Починається пошук ворогів серед господарників, розвалюється виробництво”.
Та Леонід Кучма і не думав нападати. Він просто деякий час не звертав уваги на Григорія Суркіса та компанію. Це дозволило “Славутичу” оговтатися.

Павло Лазаренко, даючи прес-конференцію у Львові в листопаді 1997 року, заявив: “Кому заважав “Славутич”? Компанія тримала у своїх руках серйозні важелі впливу на нафтогазовий комплекс. Без “Славутича” на ринку нафти почалися нові конфлікти”.

У 1995 році Григорій Суркіс робить політичний крок – стає членом Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) і надає їй значні капітали. Через рік Суркіс окреслив принципи, якими, на його думку, має керуватися партія: “Для об’єднаної Соціал-демократичної партії існують три необхідні умови: соціальний захист, ринкові відносини та широкий спектр демократичних перетворень”. Невдовзі партія ввійшла до числа провідних. Що більше, СДПУ(о) потіснила конкурентів із табору соціал-демократії, насамперед прихильників Юрія Буздугана. Реально в СДПУ(о) від соціал-демократичної ідеї залишилася тільки назва. Буздуган зізнавався: так, я  бернштейніанець. Онопенко та Суркіс не змогли знайти для себе ідеологічного визначення.

Саме через політику почалося повернення “Славутича”. У 1996 році концерн не лише відродився, але й повернув собі любов Президента. У серпні 1996 року той на знак “вічного миру” з Суркісом нагородив Григорія Рахмільовича орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (пізніше Суркіс став кавалером ще і ІІ ступеня ордену). Того ж року його визнано “Людиною року” в номінації “Бізнесмен” (ще через рік Суркіс став “Меценатом року”).
Тоді ж, у 1996 році, Суркіс офіційно вніс певні зміни у свої документи. Якщо раніше в паспорті значилося “Суркіс Григорій Рахмільович”, то відтепер відповідна графа читалася “Суркіс Григорій Михайлович”. Це викликало певне невдоволення єврейської громади Києва. Напередодні останніх виборів мера Києва широко відомим став лист групи киян (Кагарлицький, Ґольдберг, Шаїнська, Ґольдман), які запитували Г.Суркіса: “Скажіть, чому Ви, єврей за походженням і характером, відхрещуєтеся від нашої національності й від імені свого батька Суркіса Рахміля Давидовича? Хіба в Україні євреїв переслідують? Ви погляньте хоча би на наш парламент і на ту фракцію, в яку Ви входите. Хіба погано, що поряд із Вами працюють депутати-євреї: Звягільський, Табачник, Гурвіц, Дворкіс, Медведчук, Йоффе, Губський, Косаківський, Бродський, Бабич та інші? Все більше й більше українських євреїв призначаються на високі державні посади і керують містами та областями... Радником з культури нинішнього Президента України Кучми Л.Д. є також Ваша довірена особа – єврей Юрій Рибчинський. Ніхто не утискає євреїв і в засобах масової інформації... Тоді чому ж Ви опустилися до того, що відреклися від імені свого батька, бажаючи приховати національне коріння”. Лист (який може виявитись і фальшивкою) виявляє певну непоінформованість авторів: батько Г.Суркіса також змінив своє ім’я – на Михайло. Сам Г.Суркіс не приховував свого національного походження. В усіх автобіографіях він відверто пише про єврейське коріння.