UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 44 (488), четвер 9 березня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Ющенко став дідом сексуальний скандал навколо Віце-прем’єра Що сталося з Шевченком? Церква свята, хоч не безгрішна ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Мову захищатимуть пікетами Молодь вибирає західних авторів транспортні проблеми НАША СТОЛИЦЯ День народження Тараса генконсул наїхав на податківця Церква свята, але не безгрішна (Закінчення) Спонсори задоволені львівськими лідерами ПОСТУП З КРАЮ краєвид Кучма: прочитав, підписав, cкритикував Ющенко став дідом: Та українців від цього не побільшало Криміналітет у Черкаській мерії? Українок ув’язнено в Пакистані жіночі батальйони ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Аудит порушень не виявив Німеччина запропонувала іншого кандидата СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Буш і Гор – найреальніші Сексуальний скандал віце-прем’єра Війна на два фронти Чи справедливо засудили Блашкича? ОСВІТА В ПОСТУПІ На заробітки до Німеччини Зі школи – медсестрою АРТ-ПОСТУП У СВІТ “Сотбі” зменшує комісійні Камбоджа і Таїланд домовилися сартр, а потім? Жінка вічно приваблива 150 видатних письменників ШЕВЧЕНКО В ПОСТУПІ “Холодний” Шевченко: формалізм як дорога з самобутності Що сталося з Шевченком? ДОВІДНИК ПОСТУПУ нема СПОРТ-ПОСТУП Фірман – чемпіон України Голландський суддя дарує перемогу “Манчестеру” Давiд Жинола: шоумен, убивця чи генiй? СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП У СВІТ

СТОРІНКА 8

№ 44 (488), четвер    9  березня 2000 року

“Сотбі” зменшує комісійні
АРТ-КОМЕРЦІЯ

Американський аукціон творів мистецтва “Сотбі” під тиском Департаменту юстиції, як і його головний конкурент “Крісті”, у вівторок оголосив про зниження своїх комісійних.

Це заява надійшла через три тижні після аналогічного зменшення комісійних (і подібного оголошення), зробленого аукціоном “Крісті”, та після відставки двох головних керівників “Сотбі”.

“Крісті” та “Сотбі” є двома найпотужнішими аукціонами світу. Вони організовуються два рази на рік і продають твори мистецтва, їх обороти обчислюються у десятках мільйонів доларів. Їх чисті прибутки є мільйонними.
Тепер відсоток комісійних скорочується на 1% (від 8% до 2%, залежно від суми продажу). Комісійні від продажу через Інтернет (www. sothebys.com або sothebys.amazon. com) залишаються, як і було, на рівні 10%.

“Сотбі” змінив розрахунок комісійних (...), щоб утримати нашу першість на конкурентному ринку, на якому ми вже давно й успішно працюємо”, – наголосив у комюніке новий президент компанії Вільям Рупрехт.

Він повідомив, що вже на наступний день після свого призначення він не збирався залишити без відповіді повідомлення про зниження комісійних, зроблене “Крісті” на початку лютого.

Проте, незважаючи на жорстку конкуренцію, американські федеральні власті підозрюють, що ці дві фірми давно домовилися про таку політику.

Ті продавці та покупці, які з певних причин постраждали від нових правил продажу, подали колективний лист до нью-йоркської адвокатської контори.
К. С.

Днями дипломатичні служби цих двох країн уклали угоду про спільну боротьбу проти вивезення творів стародавнього мистецтва. Тайський міністр уже передав понад 120 камінних рельєфів, викрадених із кхмерських храмів та конфіскованих у Таїланді з 1993 року в контрабандистів або в торговців антикваріатом.

Найбільш значна конфіскація, яка приголомшила ЮНЕСКО масштабністю грабунку, відбулася у січні 1999 року, коли 117 каменів та низьких рельєфів храму Банті Кхмер (північно-західна Камбоджа) ХІІІ століття були перехоплені при транспортуванні їх через Таїланд. Двоє грабіжників були ув’язнені на 18 місяців.

Таїланд давно розглядається як регіональна база контрабанди творів мистецтва, а Камбоджа, попри шалені зусилля, не дає собі ради з постійним вандалізмом, який поставив під загрозу її історичний спадок.

По суті, приблизно 1200 кхмерських храмів, занесених у список історичних пам’яток, є руїнами у відлюдних місцях, поховані під рослинністю. А це створює зручні умови для контрабандистів.

Крім того, ЮНЕСКО звинуватило європейських, американських та японських колекціонерів, які не тільки не відмовляються від купівлі крадених шедеврів, ба навпаки, їх інтерес є “рушієм грабунку історичних каменів Камбоджі”.
К. С.

У квітні мине двадцять років зі смерті Жана-Поля Сартра, і шанована французька газета Le Monde відвела купу місця, щоби проаналізувати, ким сьогодні лишається Жан-Поль Сартр? Пропонуємо вашій увазі міркування з цього приводу вченого Бернара Анрі Леві.

Якщо автор “Буття та ніщо” в дійсності був у полоні своїх тоталітарних ідей, то у якості міфу він залишається монолітом. Проте для Бернара Анрі Леві лідер екзистенціалізму був здобиччю двох протилежностей: він прагнув волі та ненавидів сам себе.

Французи – великі любителі всіляких дат та їх відзначання, особливо тоді, коли ці дати співпадають з кінцем століття, а ще краще – тисячоліття. Сартра це стосується повною мірою. Він помер у квітні 1980 року, а до того брався за все у культурі (філософ, письменник, драматург, есеїст, критик) і став прототипом заангажованого інтелектуала, з честолюбними намірами бути одночасно Стендалем та Спінозою.

У “філософському розслідувані”, яке веде Бернар Анрі Леві (“Століття Сартра”, видавництво Grasset), він прагне розгадати загадку, “таємницю Сартра”: “Як ця людина могла винайти антитоталітарні вакцини, проте забути ними скористатись? Його філософія є найбільш вільною в ХХ столітті, і водночас він перебуває в полоні жахливих помилок”, – підкреслює він.

Прихильник Сталіна, для якого свобода критика була “тотальною” в СРСР, апологет Кастро, автор “Слів” та “Нудоти”, не був монолітною скелею. Бернар Анрі Леві дотримується думки, що існували два Сартри, дві душі, кинуті в одне тіло, як кит у “Мобі Діку”. Його очі дивилися на світ настільки в різні боки, що і його висновки часто були протилежними: “з одного боку Сартр-свободолюбець, теоретик “розриву”, з другого – Сартр, переслідуваний ненавистю до себе, теоретик покірності, колективізму, страху індивідуалізму “. І наскільки перше було “щирим, чудовим, корисним для сьогодення “, настільки друге губилося “в гігантських та ганебних помилках”.

Ці помилки автор “Варварства з людським обличчям” не намагається виправдати у своєму дослідженні., проте шукає для них мотивації. Жан-Поль Сартр є “збільшувальним дзеркалом, жахливим мікроскопом, який дозволяє зрозуміти те, що відбувалося у XX столітті”, проте він “не має бути єдиним, хто несе відповідальність за ту тоталітарну катастрофу, якою був комунізм”.

Під кінець свого життя, додає колишній “новий філософ”, Сартр розчарується у революційній ідеї. “Він розуміє, що революція припустилася найбільшої помилки – відмінити історію, щоби примусити народитися нову людину. Це було справжнім варварством. Він був готовим до кінця комунізму”.

Бернар Анрі Леві розповідає, що в 20-х роках Сартр був ображений відсутністю слави. Захоплення ним прийшло пізніше, після виходу “Нудоти”, “чудової книги, одним з шедеврів романістики ХХ століття”.

Сартр, “людина-століття” (визначення, без сумніву, грішить перебільшенням для інтелектуала, який залишив пообіч суттєві галузі, які структурували сучасну історію: економіку або науку), чи залишиться він – тим не менше – актуальними для нових поколінь? Так, упевнений Бернар Анрі Леві. Сьогоднішній студент, безперечно, дозволить себе спокусити “цілком унікальним у всіх проявах особистості”, власним “способом радісно філософствувати, типово французьким антиподом літератури жалоби та злослів’я”.

Докладніше про все це можна прочитати у книзі Бернара Анрі Леві “Століття Сартра” (Le Siеcle de Sartre, видавництво Grasset, 148 французьких франків (22,56 євро)).

А також лише протягом 2000 року друком вийшли: “Причина Сартра” Філіппа Петі (La Cause de Sartre, видавництво PUF, 125 французьких франків(19,06 євро)), “Три надзвичайні пригоди Жана-Поля Сартра” Олів’є Вікера (Trois Aventures extraordinaires de Jean-Paul Sartre, видавництво Gallimard, 125 франків, (19,06 євро)), “Прощання Сартра” (L’Adieu а Sartre), яка вийшла вслід за “Заповітом Сартра” (Testament de Sartre) Мішеля-Антуана Бюрньє (видавництво Plon, 125 франків (19,06 євро)). І останньою, 18 лютого, вийшла монографія “Сартр” Деніса Бертоле (Sartre, видавництво Le Seuil).
К. С.

Одна із виставок у Мюнхені присвячена темі істерії ХХ століття як двигуна модерну.

Акторка Геді Ламар кокетливо споглядає публіку з фотографії розміром поштової листівки на стіні. Вона cтала відомою після першої в історії кіно оголеної натури на екрані (1933 рік, фільм “Екстаз”), після чого її охрестили “найвродливішою жінкою в світі”. Але що вона загубила на виставці творів мистецтва? Усе дуже просто, і говорить про це вже сама назва виставки: “Покривджена діва: істерія, тіло, техніка у мистецтві ХХ століття”.

Голлівудський символ рано померлої акторки, яка все життя марно боролася за визнання як винахідниця пристрою для дистанційного управління торпедами. Твори, представлені тут, викликають найрізноманітніші асоціації, але в першу чергу відтворюють запал, з яким організатори виставки намагалися передати свою основну ідею: істерія є двигуном модерну.

У своєму прагненні зробити підсвідоме корисним для мистецтва сюрреалісти називали істерію “найбільшим поетичним відкриттям ХХ ст.”. Ще з часів античності істерія вважалася жіночою прерогативою – грецьке слово hystera означає “матка”. Сюрреалістам дуже подобалося, що під час істерик внутрішнє єство людини проявляється назовні. Це креативне звільнення від обмежень. Принаймні, на думку Дугласа Гордона, який на двох екранах одночасно демонструє уривок документального фільму, у якому лікар-психіатр пояснює істерику своєї пацієнтки так, ніби йдеться про машину, яка починає працювати після натискання кнопки.

Митці-експресіоністи, футуристи і дадаїсти вважали істерію одним із виразів екстазу. Але і вони завжди використовували жіноче тіло у якості проектора. Це змінилося тільки у
50-х рр. із появою хепенінгів і перформенсів. Тоді було зроблено вирішальний крок – власне тіло оголошено мистецьким матеріалом, і водночас втягнуто в інсценізацію і чоловіче тіло. Наприклад, у Іва Кляйна.

Про розмиті межі між обома статями свідчать і мистецькі фотографії Урс Люті та Кендіс Брайтц, які монтують верхню половину тіла новонародженого із нижньою половиною зображення з порножурналу. Деформація тіла стала темою і робіт Френсіса Бекона (“Студії для портрету Генрієтти Моро”) та Брюса Ноймана (“Студії для голограм”), а художниці Синді Шерман та Марлен Дюма (на світлині) бавляться із жіночими самоінсценізаціями а їхніми кліше.

Усе це дуже цікаво розглядати, і більшість робіт говорить сама за себе, але деякі з них часом губляться у багатозначності теми. Ще одна проблема цієї виставки полягає у тому, що експонати розміщені у чотирьох виставкових залах Мюнхена. Тому огляд її потребує трохи більше часу, ніж це може здатися більшості відвідувачів, а це, у свою чергу, може “відохотити” багатьох із них. Але не бійтеся – воно того варте.
Н. С.

Паризьке видавництво Le Robert випустило словник “Видатні французькі письменники”, куди ввійшла інформація про 150 найбільших, на думку видавців, постатей французької літератури. Автори від початку попередили, що усвідомлюють, яка це “еквілібристика”, адже момент відбору завжди викликає сплеск полеміки.
“Ми мали намір представити французьку літературу якнайповніше, не виключаючи жодної літературної течії”, – пояснив Дені Роже-Васселен, керівник цієї праці.

Словник видано тиражем 28000 примірників, він містить інформацію про 350 творів та 6000 посилань на 62 авторів XX століття, 39 авторів – XIX ст. та 49 – доби Середньовіччя і Відродження.

Протягом року над ним працювали: 6 осіб – повний робочій день, 12 – неповний, і ще 135 фахівців співпрацювали з видавництвом у різних формах. На думку редактора, жодного іншого словника такого обсягу не існує. Кожна стаття має дві рецензії, позитивну та негативну, а також велику ілюстративну базу.
Ця праця згадує авторів, які до цього часу в подібних виданнях ігнорувалися (Марсель Еме, Джакомо Казанова, Луїс Лабе, Едмон Ростан тощо), і критики відразу ж зацікавилися критеріями їх відбору. Думки літературного світу погодилися визнати беззаперечно хіба що таких “китів”, як Бальзак або Пруст.

А чому в словник попав Жан Полан, а не Блез Сендрар, Ретіде ля Бертонь, а не кардинал де Рец, Miшель де Гільдерод, а не Жан Жене, Анн Юбер, а не Борис Віан?

Якщо всі письменники – “великі”, то як визначити, що хтось “більш великий”, ніж інші? Адже Рассін та Гюго, а також Арагон обговорюються на двадцяти сторінках кожен, а під Філіппа Комміне виділено менше, ніж п’ять.
“Ми відмовились від зрівнювання до міліметра, – підкреслили автори у передмові. – Уже сама наявність письменників у цьому словнику означає рівність їх заслуг перед літературою”.

Видавці, за їх словами, намагаються максимально перестрахуватись від “свавілля”, якого практично неможливо уникнути при будь-якому доборі. Твори письменників розглядаються ними “лише як свідоцтва своєї епохи, а не на основі того, якою подією твір став у цю епоху, та незалежно від цікавої біографії автора”. Через це Александр Дюма-син, Жене чи П’єр Лоті опинилися поза межами словника – як “автори однієї книги”.
І нарешті, у словник потрапили 10 франкомовних письменників, які жили в інших країнах (Еме Сезер, Шарль Фернан Рамюз тощо). Серед нині живих письменників честі презентувати французьку літературу удостоївся, зокрема, Мішель Турньє.

Безперечною принадою цього “видання століття”, як його вже охрестили ті літературні критики, які є палкими прихильниками нового словника, є перегляд певних застиглих у часі понять. Так, наприклад, Корнелеві довелося дочекатись аж кінця ХХ століття, щоб його визнали й як автора комедій. Адже всі шкільні хрестоматії (і не лише у Франції) містять лише його трагедії.

Попри суб’єктивний підхід, новий словник стане, безперечно, чудовим довідником. А власні літературні смаки (ну бо ж як без Жене!) доведеться і надалі плекати самотужки.
К. С.