BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 44 (488), четвер
9 березня 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Ющенко став дідом
    • сексуальний скандал навколо Віце-прем’єра
    • Що сталося з Шевченком?
    • Церква свята, хоч не безгрішна
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Мову захищатимуть пікетами
    • Молодь вибирає західних авторів
    • транспортні проблеми
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • День народження Тараса
    • генконсул наїхав на податківця
    • Церква свята, але не безгрішна (Закінчення)
    • Спонсори задоволені львівськими лідерами
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Кучма: прочитав, підписав, cкритикував
    • Ющенко став дідом: Та українців від цього не побільшало
    • Криміналітет у Черкаській мерії?
    • Українок ув’язнено в Пакистані
    • жіночі батальйони
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Аудит порушень не виявив
    • Німеччина запропонувала іншого кандидата
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Буш і Гор – найреальніші
    • Сексуальний скандал віце-прем’єра
    • Війна на два фронти
    • Чи справедливо засудили Блашкича?
  7. ОСВІТА В ПОСТУПІ
    • На заробітки до Німеччини
    • Зі школи – медсестрою
  8. АРТ-ПОСТУП У СВІТ
    • “Сотбі” зменшує комісійні
    • Камбоджа і Таїланд домовилися
    • сартр, а потім?
    • Жінка вічно приваблива
    • 150 видатних письменників
  9. ШЕВЧЕНКО В ПОСТУПІ
    • “Холодний” Шевченко: формалізм як дорога з самобутності
    • Що сталося з Шевченком?
  10. ДОВІДНИК ПОСТУПУ
    • нема
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Фірман – чемпіон України
    • Голландський суддя дарує перемогу “Манчестеру”
    • Давiд Жинола: шоумен, убивця чи генiй?
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Гороскоп

pp_44_7  
ОСВІТА В ПОСТУПІ
СТОРІНКА 7
№ 44 (488), четвер    9  березня 2000 року

На заробітки до Німеччини

Маріанна РОМАНЕНКО

ГУВЕРНАНТКА

Про це відомо всім: не маючи змоги матеріально прожити тут, за кордон їде багато наших співвітчизників. На заробітки. Їхні знання та досвід стають непотрібними. Проте навіть якщо роботодавець поважає заробітчан, дякує і платить гроші за кваліфіковану роботу, все ж і тоді людину не полишає почуття вигнанця. Чому вона мусить покидати свою родину, батьківщину, звичне життя і їхати кудись?

Жінка, з котрою мені довелося розмовляти, закінчила  Львівське педучилище й педінститут (нині – університет) імені Стефаника в Івано-Франківську, факультет “Педагогіка та психологія дошкільного відділення”. 29 років вона виховувала та навчала маленьких діточок. Її діти йшли до школи підготовленими, вихованими. І тільки один, останній, рік пропрацювала в Німеччині гувернанткою. І цим вирішила свої фінансові проблеми. Їй платили там за ту роботу, за яку в Україні мало хто казав “дякую”.

– Як ви туди потрапили?
– Одна моя знайома вже працювала в тій родині. І запитала, чи я не погоджуся на таку роботу. Бо та родина хотіла, щоби їхніми дітьми заопікувалася кваліфікована вихователька. Треба було, щоб один рік працювала моя знайома, а інший рік – я. Займалися візою виключно вони, німецька родина. Точніше, російсько-німецька. Він німець, а вона росіянка. Отож, я їздила до Києва відкривати візу, а вони телефонували, “проштовхували” цю справу. І я отримала візу на три місяці з правом продовження в Німеччині до року.

– Чого ви туди поїхали?
– Дитино моя, хіба ж ви не знаєте? Маю чотирикімнатну квартиру, а платити за неї зі своєї зарплати не можу. Троє дітей, син іще вчився. На роботі отримувала 60-70 гривень. Це при тому, що маю вищу освіту і вищу категорію. Треба було їхати. Іншого виходу не було. Якби я мала нормальну заробітну плату, я би ніколи нікуди від родини не поїхала.

– А що казав ваш чоловік?
– Він був проти. Спочатку. Та потім і він погодився, як посидів півроку без зарплати. На роботу ходив, але грошей не давали. Тож усі ці приготування до поїздки тривали цілий рік. Ми і так вирішували, і так. Потім сіли разом і розклали все “по полицях”: знаю, куди їду; стільки-то разів розмовляла по телефону з господинею; діти володіють російською. Отак я і поїхала.

– Як ви себе там почували?
– Спочатку було дуже важко. Така ностальгія за домом була. Я себе морально не могла перебороти. Не така важка була робота, як сум за домом.

– Вас знайомили господарі зі своїми друзями?
– Так. Коли хтось приходив, то вони казали, що я їхня знайома з України, фрау така-то. Вони спокійно до того ставилися, бо в таких багатих сім’ях гувернантки були. Як усі сідали за стіл, я сідала з ними разом. Ніколи такого не було, щоби принизили. Хоча хто я? Справді ж служниця. Мені самій було не раз незручно. Думаю, вони собі там розмовляють, а я ж мови добре не знаю. То вони ображалися. Навіть одного разу до нього приїхав посол Югославії. І ніхто не погордував мною. Теж разом сиділи за столом, потім його жінка з онучкою маленькою пішли з нами до дитячої кімнати.

– Що ви там робили?
– Мала на своїх руках двох хлопчиків: рочок і три. Вставали зранку, снідали разом. Потім я працювала з дітьми. Прибирала в дитячій кімнаті. Зі старшим я займалася так само, як тут у садочку. Малювали, аплікували, ліпили, вчили віршики, читали казки. Мені легко було, бо цю роботу я дуже добре знаю. А важко тому, що діти різного віку. І з маленьким треба було займатися більше. Вони один в одного щось забирали, починалися сварки. Але казала німкеня, що я перша людина, котра дала собі раду з їхніми дітьми. Потім ішли гуляти, обідали. Як господиня мене попросила прибрати або зробити іншу роботу, то вона залишалася з дітьми. Проте там приходила прибиральниця. Потім того старшого хлопчика дали в садочок на декілька годин.

– Чи можна було вам застосовувати непедагогічні засоби до дітей?
– Я ніколи цього не робила. А мама дуже часто карала їх. Хоча, звичайно, набагато менше, ніж би це зробила українка. Діти були дуже нервові. Особливо старший. Він міг побити меншого за будь-яку дрібничку. Я просто дивувалась. У своїй практиці я такого ще ніколи не бачила, щоби дитина була така жорстока часом. Там у будинку мешкала стара 82-літня бабуся, то він міг накинутись і на неї.

– Ви працювали сім днів на тиждень?
– Ні, у середу в мене був вихідний. І вони намагалися мене відпускати. Часом давали машину з водієм, часом їхали зі мною. Я ходила в магазини в Гамбургу, ми катались у човні. Та навіть якщо діти були разом із нами, я ними зовсім не опікувалась. Але траплялося, що бабуся просила щось допомогти. То я у свій вихідний ішла до неї. І вона мені платила погодинно.

– І велика та платня була?
– Якщо наші люди прибирають і отримують за годину 15 марок, то я мала на місяць 500 марок. Виходило на годину 2 марки. Це було дуже мало. Щоправда, вони оплачували мої міжнародні телефонні переговори (раз на тиждень), годували мене, купували потрібний одяг, відвозили до перукарні. Платили за мене страхування. Одного разу, як дуже заболіло серце, навіть лікар мене консультував. І якщо порівняти з моєю тутешньою зарплатою, то були гроші.

– А тривалі відпустки були?
– Першого разу я приїжджала на Великодні свята додому, а пізніше – влітку. І щоразу на цілий місяць. Я навіть тут одного разу вийшла трохи на роботу.

– Які були побутові умови?
– Я мала окрему кімнату поряд із дитячою ігровою. А на ніч батьки забирали дітей до себе у спальню. Як спілкувалася з сусідами-німцями, то вони цікавилися, чи я вночі сплю, чи вони мене не будять, чи я відпочиваю. Навіть якщо діти вночі плакали чи хворіли і була потреба коло них сидіти, – мене все одно не турбували.

– Вас контролювали?
– Так. Хоча ми і розмовляли по телефону, але ж одні одних не знали. Тому спершу я бачила, як вони залишали великі суми грошей на відкритому місці. То на столику, то на піаніно лежала купка або золоті речі. Я то копійки підніму з підлоги, то купюри. І кажу до них: “Дайте мені якусь коробочку, я буду складати туди, щоби дитина випадково не проковтнула”. І через два тижні це припинилося. Зате вони могли поїхати кудись, залишити мене в домі з відкритими шафами та скриньками. А у виховання зовсім не втручалися. Бували навіть такі дні, що діти і не згадували про батьків.

– Чого ви тих дітей навчили?
– Іванко запам’ятав дуже багато віршиків. Зовсім нічого не вмів, а за рік навчився малювати, аплікувати, ліпити, викладати з кубиків слова і писати друкованими буквами. Ми робили виставку його робіт. Батьки дуже тішилися.

– Якою мовою ви там спілкувалися?
– Російською. Це була умова господарів, аби діти навчилися російської мови. Хоча з батьками вони говорили по-німецьки. Зате я навчилася їхньої мови на побутовому рівні.

– Для навчання ви мали всі необхідні матеріали?
– Все абсолютно. Іграшок діти мали аж забагато. Я завжди радила мамі якусь частину заховати. А для ручних робіт було все. Не те що тут, коли щоразу доводиться батьків прохати принести якісь матеріали до садочка. Хоча це не така і багата сім’я. Тато вже на пенсії, а мама ще вчилася в аспірантурі. Їхній капітал – це складені гроші кількома поколіннями. Я бачила, що скрута певна є.

– Як ви добирались?
– Автобусом через Польщу. 24 години їхати сидячи. Як їхала назад, то на кожному сидінні було по одній людині. Це було зручно. А як улітку поверталася, то був жах. Мені ноги спухли, я не могла тиждень отямитися.

– На що пішли зароблені гроші?
– Купила там дітям одяг, взуття. Заборгованість із квартплати виплатили, весілля дочці зробили. Та й не залишилося більше грошей. Треба знову їхати. Але тільки на півроку.



Зі школи – медсестрою
Профільне навчання в останніх класах 12-річки

Маріанна РОМАНЕНКО

РЕФОРМА

Багато противників нової освітньої реформи каже, що, провчившись 12 років у школі, дитина вийде звідти зовсім непристосованою до життя. У 18 років час би вже і на хліб заробляти, а не продовжувати шукати себе в житті коштом батьків. Але депутат Львівської міської ради, директор загальноосвітньої школи N88 Галина Василівна Хомин вважає, що коли реформа базуватиметься на змінах, які відбулись у її школі, то експеримент буде вдалий. Тим паче, що за час її педагогічної роботи це вже третє реформування освіти.

– Перша реформа, яку я пам’ятаю, пройшла під час перебудови і мало що змінила в освіті. Але друга, у 90-91 роках, яку проводила пані Ірина Калинець дала відчутні результати на Львівщині, а пізніше й у всій Україні. Реформування освіти перейшло від комуністичної ідеології до загальнолюдської, християнської. Може, не змінилася сама структура освіти, але ідеологія була докорінно змінена. І, звичайно, та реформа залишиться в історії. Це великий внесок в українське шкільництво.

– А в чому полягає нова реформа?
– Її ініціювали міський відділ освіти, фонд “Відродження” й Інститут політичних досліджень на Львівщині. Це глибша реформа, вона спрямована на зміну структури та змісту освіти. Я не схильна говорити, що вона повернеться обличчям до дитини, бо вважаю, що освіта завжди була повернена лицем до дитини. Та є дуже перевантажені програми. Ми обдурюємо всіх, кажучи, що  навчаємось 11 років. Насправді тільки 10. Цю насичену програму з 17 предметів втиснути у шкільний курс на десять років і зробити дітей такими, щоби знали все і про все – нереально. Це позначається на здоров’ї школяра. Дитина завантажена у школі, має 7 уроків, завантажена вдома домашніми завданнями. Внаслідок цього вона втрачає інтерес до навчання, втрачає своє здоров’я. І високого результату процес навчання не досягає.

– Чому ж ці всі експерименти проводяться на наших дітях?
– Ми розуміємо, що освіта у нас не локальна. Тобто неможливо провести реформування тільки в одній окремо взятій області. Таке реформування освіти повинно пройти в усій Україні. Та коли не починають верхи, то починають низи. І є втішні результати того, що Міністерство освіти і новий міністр правильно розуміють необхідність цього реформування, підтримують і, напевно, дадуть експериментальний майданчик для його проведення Львівській мерії.

– Тобто ви на багато що чекаєте від цієї реформи?
– Так, ми маємо надію, що коли ця програма буде розтягнена на 12 років, то вона стане доступною для кожної дитини. І не просто розтягнена, мусить бути змінена структура. Очевидно, буде змінено час навчання дітей у початковій школі. Можливо, це буде не 3-4-річна освіта, а 6-річна. Тобто один учитель буде вчити дитину шість років. Адже всі базові предмети починаються з сьомого класу. Можливо, це буде залежати від того, як учителі самі будуть ставитися до реформи, до її перспектив, даватимуть свої пропозиції. Можливо, дев’ятирічна освіта стане основною. Викладання всіх предметів закінчиться в дев’ятому класі. А десятий, одинадцятий і дванадцятий рік будуть суто профільним навчанням.

– Наприклад?
– Так, як у нас у школі є класи медичного профілю. Це вже перший крок до реформування освіти. Очевидно, в цьому і полягатиме реформування: дитина зможе в 10-у, 11-у, 12-у класах поглибити знання з певного профілю. Того, що їй буде необхідне в житті.

– З якого року у вас почалося навчання у профільних класах?
– З 1995 року. Зараз уже є чотири випуски. І зі сорока випускників цих класів 26-30 учнів вступають до медичного університету. Інші ж – у ті вищі навчальні заклади, які мають профільними предметами біологію та хімію.

– А чого навчають у цих класах?
– Учні навчаються у школі п’ять днів. А шостий – у Львівському національному університеті на базі лабораторій. І заняття веде професорсько-викладацький склад університету. Там вивчають хімію, біологію, анатомію, пропедевтику, латину та лікувальну фізкультуру. Після закінчення школи отримують посвідчення молодшої медичної сестри. І мають пільги при вступі до медичного університету, затверджені двома міністрами: охорони здоров’я та освіти. В Україні такі пільги, крім нас, іще має Волинський ліцей.

– Аби потрапити на навчання в ці класи, потрібно давати дитину до вас уже з першого класу?
– Ні, набір до десятого класу на конкурсній основі за допомогою тестування з хімії та біології.

– Чи є ще аналогічні школи у Львові?
– Міський відділ освіти працює зараз над тим, аби дитина мала можливість обирати собі у старших класах школу, де вона вчитиметься. І директори шкіл працюють над обличчям своїх закладів. У багатьох навчають комп’ютерної грамоти, економіки. Тут маєте поруч 42-у школу. Її профіль – трудове навчання. Дитина, закінчуючи цю школу, отримує права на водіння автомобіля. І ми співпрацюємо з цією школою. Якщо наша дитина хоче отримати права, то може ходити на їхні заняття. Для зручності ми так формуємо розклад і платимо викладачеві за ті години.