UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 41 (485), п"ятниця 3 березня 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Тимошенко під арештом “Генерал” очолив свою “армію” “Правда”, що Єльцин помер? ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Легалізовувати прибутки корисно Варто чекати підняття цін Засідання Християнського соціального клубу Перший підручник Богословської Академії зі серії “Історичні видання” НАША СТОЛИЦЯ Порушення у використанні бюджетних коштів ловці слів Львівські спортивні комплекси занепадають Інститут Польщі шукає директора “Арка” обіцяє полемізувати, “не лютуючи словом” Медвитверезник житиме! Трагедія у військовому містечку ПОСТУП З КРАЮ краєвид Польща нам допоможе Депутатські “рокіровки” ЧОРНІ ХМАРИ НАД БАКАЄМ Паскуаль замiсть Пайфера Ємець живий і здоровий ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Українські підприємства Росії не віддаватимуться СБ не має підстав підозрювати Україну Знову за дверима СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд У Ємені викрадено польського посла Піночет вільний Нахабне пограбування фабрики алмазів Чеченська проблема непокоїть світ ПІДПРИЄМНИЦТВО У ПОСТУПІ Де краще наливають? АРТ-ПОСТУП У СВІТ АРТ-МЕЦЕНАТИ Сади Святоюрського пагорба: вілли серед некрополя? Пантеон усопших церковних діячів на схилах княжого міста ПОСТУП В ІСТОРІЮ нема АВТО-ПОСТУП нема СПОРТ-ПОСТУП нема ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Маленькі історії про великих людей гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 8

№ 41 (485), П"ЯТНИЦЯ 3  березня 2000 року

 

АРТ-МЕЦЕНАТИ

Музика юних. До традиційного вже львівського музичного фестивалю “Віртуози” цього року додасться ще одна весняна – і доволі представницька – музична імпреза. Однак, на відміну від маститих віртуозів, там демонструватиме своє вміння юнь. 10-14 квітня у Львові відбудеться фестиваль фортепіанної музики “Таланти твої, Україно”. На форум піаністів з’їдуться переможці Третього міжнародного конкурсу ім. Володимира Горовіца – талановиті діти з Києва, Одеси, Харкова, Севастополя. Розуміючи, що молоде покоління – майбутня національна гордість, а його перші кроки на шляху високого музичного мистецтва потребують щирої підтримки, цей фестиваль узяв під свій патронат міський голова Львова Василь Куйбіда. А всі обов’язки з організації фестивалю поклали на себе директор Львівської обласної філармонії Орест Баран та професор Вищого державного музичного інституту ім. М. Лисенка Марія Крушельницька. Та для того, щоб ця унікальна акція запам’яталася – як дванадцятьом юним українським віртуозам, так і львівським меломанам, – фестиваль фортепіанної музики “Таланти твої, Україно” потребує ще й спонсорської допомоги. Сподіваємося, що наші краяни матимуть за честь відгукнутися з пропозицією доброчинного сприяння талановитим дітям. За телефоном 74-31-06 у ВДМІ ім. М. Лисенка кожну таку пропозицію сприймуть як вияв поваги до національної школи фортепіанного мистецтва.
 

Фінансові проблеми “Золотого Лева”. Недавня розширена колегія обласного управління культури, що відбувалася у приміщенні Першого українського театру для дітей та юнацтва, засвідчила нерозуміння владними структурами економічних проблем єдиного міжнародного театрального фестивалю України. У виступах начальника управління культури Романа Лубківського та директора театру ім. М. Зацьковецької Андрія Мацяка звучало здивування масштабом театрального форуму, який претендує на конкретну суму грошей з обласного бюджету. “Навіщо в такий економічно скрутний час запрошувати до Львова тридцять театрів і ставити управління культури перед фактом? Запросіть три – і цього буде достатньо”.

Незважаючи на те, що “Золотий Лев” записаний окремим рядком у переліку всеукраїнських заходів Міністерства культури, затвердженого Кабміном, львівські владні достойники не вбачають за доцільне фінансувати демонстрацію 15 вистав основної програми. До речі, за областю тягнеться “хвіст” несплат за минулий фестиваль. Уже півтора роки за розрахунок готелям, у яких жили актори, служить поручительський лист заступника голови облдержадміністрації Ігоря Держка. Скидається на те, що цю суму змушені будуть закласти в кошторис десятого, ювілейного фестивалю. А загалом, за інформацією Ярослава Федоришина – директора львівського духовного театру “Воскресіння”, на базі якого відбувається “Золотий Лев”, – проведення театрального бієнале коштує близько 300 тисяч доларів у рік. Міськрада й особисто міський голова Василь Куйбіда, вбачаючи перспективи “Золотого Лева” у створенні привабливого іміджу Львова, сприяють тому, щоб фестиваль запрацював на розвиток міжнародного туризму. Але міська скарбниця не зможе забезпечити потреб фестивалю.

Як же бути? Очевидно, що без допомоги солідних спонсорів його проведення було б неможливим. Одним із таких надійних і справді незамінних фінансових партнерів “Золотого Лева” вже не вперше виступає Міжнародний фонд “Відродження”, який підтримував фестиваль, починаючи від 1994 р. Завдяки його підтримці театральне бієнале отримало загалом 23 тисячі доларів. Цю цифру оприлюднило перше число вісника
“Відкритий світ” Міжнародного фонду “Відродження”.

Нині зі Святоюрською горою маємо той парадоксальний випадок інформаційних маніпуляцій, коли спростування випереджує чутки, породжуючи тим самим ще більшу хвилю пересудів. Нещодавно обласне радіо визнало безпідставними чутки про вілли для заможних городян на схилах Святоюрської гори, чим підкинуло хмизу до займистих пліток. Утім, знаючи ціну всіляким офіційним спростуванням, громадськість небезпідставно занепокоєна майбутньою долею цієї історичної садово-паркової пам’ятки, яка, хоч і не має поки що цього статусу, справедливо на нього заслуговує.

Поки обнесену загорожею ділянку від вулиці Гоголя до мурів собору
св. Юра вважали стратегічним об’єктом через встановлені там ретранслятори, які за радянських часів виконували роль глушників ворожих “голосів”, – доти на цей земельний наділ ніхто не зазіхав. Бо, властиво, не було кому і навіщо – адже юридично ці акри не перебували на балансі ані єпархіального управління, ані області, ані міста. Такі ляпсуси не були винятком – можна згадати хоча б подібну історію зі спорудою колишнього Промислового музею у Львові, який довгі роки був пристосований під музей Леніна, керівництву якого дбати про якісь правничі моменти не було сенсу, адже все тоді вважалося загальнодержавною соціалістичною власністю – з усіма наслідками, що з цього випливали.

Нині ЮНЕСКО, яке 5 грудня 1998 р. на 22-й сесії свого Міжурядового комітету вписало ансамбль історичного центру Львова до переліку місць світової спадщини і взяло його під свою опіку, вважає, що негоже паскудити ретрансляторами ландшафтну панораму з унікальним історичним середовищем. Вимога ЮНЕСКО – якомога швидше демонтувати цих цибатих монстрів.

Оскільки за нашої бідосі здавати на брухт навіть іржаві ретранслятори не випадає, то цілком логічно, що добрі господарі на них знайдуться. От тільки перш ніж пристосувати до нової роботи ці металеві ферми, їх треба розмонтувати й вивезти. А це потребує грубих грошей, яких немає ані в міської, ані в обласної влади, ані в гіпотетичних претендентів. Щоправда, кажуть, буцімто один такий добрий господар знайшовся і пообіцяв демонтувати одну з радіовеж. Незабаром вона має зафурдичити в лісах Карпатських Бескидів, підсилюючи сигнали для бойківських приймачів. До інших веж вже також придивляються “інвестори”, зацікавлені в тому, щоб їх чимшвидше прибрали з саду.

А далі мусить бути узаконений і статус цієї земельної ділянки. Оскільки її приналежність невизначена, то очевидно, що гряде не одна конфліктна ситуація між можливими претендентами. Хоча коли покликатися на історичну справедливість, то безсумнівно, що сади святоюрської гори належать катедрі УГКЦ й становлять єдину архітектурно-ландшафтну заповідну зону. Зрештою, такого погляду притримується й церква. Єдине, що може схилити її до думки про передачу земельного наділу у відання міста, – це її власні земельні борги. Мається на увазі розрахунок з містом за ті ділянки, які колись облюбували під будівництво сучасних культових споруд деякі релігійні громади. Міські влади не чинили жодних перепон і з розумінням поставилися до того, як з десяток років тому парафіяни почали закладати підвалини нових церков. В такому випадку повернення катедрою земельних ділянок загальноміського користування самоврядним органам міста цілком виправдане. Однак не знати, як поставиться до цього область, яка вважає, що увесь “пар” міських майданів, садів і скверів – є не що інше, як ділянки під забудову, на продаж яких поширюється її юрисдикція. Тим паче, що право церкви на цю землю не закріплене сучасними документами.

Чутки ж про приватну забудову ґрунтуються не тільки на домислах. Чи варто й нагадувати, що в підніжжі Святоюрського пагорба розташоване управління залізниці? Чи варто й нагадувати, що залізниця помалу загосподарьовує різні споруди цього кварталу (в тому числі й архітектурні пам’ятки: особняки, палацики)? Чи варто наводити поширену приказку про залізницю як державу в державі? Чи варто сумніватися в реальній фінансовій і організаційній потузі цього відомства? Ні, судячи з останніх його комерційних успіхів, – не доводиться. Отже, є всі підстави вважати, що при бажанні цього відомства стати господарем прилеглих територій, для нього ніщо не буде неможливим. Було б тільки бажання. А коли вже ділянка буде за ним закріплена, то навряд чи хтось зважиться йому вказувати, що там має бути. Забагнеться йому якогось адміністративного центру – збудує офіс. Захоче п’ятизірковий заїзд – вимурує без проблем. Забагнеться житлових будинків – зведе житлові. І кого вже тоді обходитиме, що це відомче житло стоятиме особняком і нагадуватиме радше вілли “нових українців”? Правильно – нікого! Ну, хіба що заздрісників.

Може, якраз тому спростуванням інформації про спорудження осель для заможних стало офіційне повідомлення про побудову на відторгненій місту ділянці “житла для потребуючих”. Це доволі розмите й сумнівне визначення – либонь, не більше, ніж популістське гасло, покликане загладити можливу суспільну настанову проти цього соціального проекту. А спротив може стосуватися саме сучасного втручання у той же архітектурно-ландшафтний ансамбль. Коли ЮНЕСКО вважає недоречними там ретранслятори, то навряд чи толеруватиме й якийсь шедевр “зодчества” зі скла й залізобетону, із металево-пластиковими дверима й вікнами, облямований сантехнічними кахлями.

Беручи до уваги, окрім викладеного, ще й традиційну позицію управління охорони історичного середовища на чолі з Романом Дацом, яке є підлеглою структурою міськвиконкому, – навряд чи варто сподіватися, що цей орган кинеться на захист заповідної території, про статус якої ще тільки треба клопотатися. Мало своїх клопотів! Тут лише встигай від членів Товариства шанувальників Львова відмахуватися! Отож громадськості лишається хіба що пошкодувати про те, що свого часу необдуманим рішенням було ліквідовано Львівський державний історико-архітектурний заповідник.

До речі, на виконання Указу Президента України від 2 липня 1997 року №603/97 “Про збереження історичної забудови у центральній частині м. Львова” була розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України за №1266 від 15 листопада 1997 р. Комплексна програма збереження історичної забудови Львова. Про те, як її виконують (чи радше – не виконують), Президента інформував листовно 24.09.99 голова Львівської облдержадміністрації С. Сенчук. Зокрема, він повідомив, що опрацьовано проект “Правил порядку розробки, погодження та затвердження підготовки правових, фінансових, інвестиційних та технічно-нормативних документів на нове будівництво, реконструкцію і реставрацію об’єктів цивільного та промислового призначення, що знаходяться в центральній частині м. Львова”.

Так отож, Комплексна програма збереження історичної забудови
м. Львова розроблена на період з 1998 до 2000 року і на перспективу до 2007 року. І що цікаво: до основних напрямів реалізації Програми окремим рядком 6 пункту записано “утворити дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові”. Щось тут трохи “не грає”: слід розуміти, що заповідник вже є, тільки без дирекції. Невже забули, що створений у 1975 р. заповідник потім реорганізували в бездіяльне Управління охорони історичного середовища? Але думка цілком слушна. І коли за неї ухопитися (до того ж і нагода є!), то варто таки замислитися над відновленням і самого заповідника, і його дирекції, які можуть стати реальною заслоною від руйнівного втручання в архітектурно-ландшафтний образ міста.

Зустрінуті схвально громадськістю наміри церкви зробити на горішньому ярусі Святоюрської гори пантеон усопших видатних церковних діячів, на жаль, не містять у собі стурбованості майбутнім усього монастирського саду. Як стверджують археологи, у цій заповідній зоні на нас чекає безліч історичних знахідок.

Нові матеріали до історії катедри св. Юра у Львові були опубліковані в римському виданні 56 тому “Богословія” львівськими науковцями Миколою Бандрівським, Юрієм Лукомським та Романом Суликом, які узагальнили відомі історичні матеріали та доповнили їх результатами розкопок 1991-92 років.
Історія Собору св. Юра і Святоюрського монастиря сягає початків княжого міста. Першу документальну згадку маємо з 1341 р., коли було відлито один з найстаріших в Україні дзвонів, що зберігся до нашого часу. Вдруге про Святоюрський монастир згадується в 1363 р. – у час будівництва мурованого храму. В історії будівництва на Святоюрській горі протягом XIV – XX ст. було щонайменше три муровані храми, не беручи до уваги першої дерев’яної церковиці, яку 1340 р. спалив польський король Казимир. За переказами, у 1280 році на Святоюрській горі поселився князь Василиск, який на старість постригся в ченці. На його прохання князь Лев збудував церкву з букового дерева. З південно-західного боку гори була печера, яку близько 1765 р. замурував Лев Шептицький.

У сучасній історіографії прийнято вважати існування однієї мурованої церкви, а час її побудови датувати 1363 - 1437 рр. Сучасна катедра збудована в 1744 – 1764 рр. У листопаді 1991 р. Глава УГКЦ Мирослав Іван Кардинал Любачівський звернувся до НТШ з проханням провести у крипті собору археологічні розкопки, а виконати це доручили дослідницькій групі Археологічної комісії НТШ, виконання ж робіт по впорядкуванню крипти-усипальниці Патріархів поклали на відділ архітектури, будівництва та реставрації храмів Львівського Архієпального управління УГКЦ.

З часу закладення крипта під вівтарною частиною із західного боку була місцем поховання львівських архієреїв, священиків та монахів Святоюрського монастиря. Сучасні археологічні дослідження крипти дали можливість вдруге (після д-ра Я. Пастернака, який вів розкопки в 1932 – 1933 рр.) дослідити підземелля собору св. Юра. Вже в перший день розкопок було виявлено винний погріб, де чудово збереглися дерев’яні скриньки, щільно заповнені пляшками з богослужебним виноградним вином – самородним токаєм, завезеним у погріб з Італії не раніше 1929 р. Окрім того, археологи відкрили й інші замуровані приміщення і виявили різні поховання та численні речі церковного вжитку. Найбільшою сенсацією розкопок було знайдення скриньки з останками галицького князя Ярослава Осмомисла, які знайшов Ярослав Пастернак у 1937 р. в кам’яній раці катедрального Успенського собору давнього Галича (в сучасному Крилосі).

Тоді на початку останнього десятиліття XX століття, коли ще тільки планувалося перенесення до крипти Святоюрської катедри тлінних останків Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого з крипти собору св. Софії у Римі, – мріялося, що і впорядкування підземель, і знайдені унікальні речі покладуть у майбутньому початок збірці ужиткового церковного мистецтва. Думка створити Музей реліквій Святоюрського комплексу була невіддільною від подальшого фундаментального архітектурно-археологічного вивчення Святоюрського комплексу. У перспективі було і вивчення майже не дослідженої на сьогодні території митрополичого й монастирського садів, де найбільш ймовірно очікувати знайдення пам’яток княжого періоду, синхронних першій дерев’яній церковці Святоюрського монастиря і печері князя Василька.
Невже ці сподівання так і не втіляться у зв’язку із забудовою гори? Невже безцінні реліквії, які зберігає ця земля, вигребе з котловану ківш екскаватора, і їх вивезуть на смітник?
Б. М.