BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 38 (482), вівторок
29 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Євреї не хочуть Папи?
    • Косовські албанці нападатимуть на Сербію?
    • Україна наздогнала Пакистан
    • Соцпартія:поділ і об’єднання
    • Львів вітає Галицьких лицарів
    • Андрєй Бабіцький знайшовся: Інформаційна війна триває
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Клопітке народження району
    • У святині пролилася кров
    • Боротьба з економічною злочинністю
    • ВІЙНА НЕРВІВ У МЕДУНІВЕРСИТЕТІ
    • Християни-демократи визначали пріоритети
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Львів вітає Галицьких лицарів
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Нам світять шалені гроші!
    • Соцпартія: поділ і об’єднання (Закінчення)
    • Антикорупційні поради від Пайфера
    • Референдум судитимуть
    • З безробіттям – кепські справи
    • Дороги будуть концесійними
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Україна наздогнала Пакистан (Закінчення)
    • “Спільний ринок” економічних злочинів
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Бабіцький знайшовся (Закінчення)
    • ЄВРЕЇ НЕ ХОЧУТЬ ПАПИ? (Закінчення)
    • “Казакі” обстріляли польську амбасаду. Яйцями
    • Перший поскандальний тест
  7. АРТ-ПОСТУП
    • Костюми для ідеальних образів
    • Бунт невибагливої волинки в межах оркестрової коректності
    • Без зерна неправди
  8. ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
    • Віктор Медведчук
  9. ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ (ПРОДОВЖЕННЯ)
    • Віктор Медведчук
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Чи діждемось львівського інсуліну?
    • Ще раз про класичну механіку
    • Одна з версій аварії на Марсі
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Чемпіон України не має права на помилку
    • Цього разу фiаско в Македонiї
    • “Фіалки” розквітають навесні?
    • В активi українцiв три нагороди
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Брати наші менші
    • ГОРОСКОП
pp_38_8  
 ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
СТОРІНКА 8
№ 38 (482), вівторок
29 лютого 2000 року

Віктор Медведчук

Кость БОНДАРЕНКО,
Центр політичних досліджень "Нова хвиля"

ФІГУРА

Цей чоловік зумів досягти вершин у політиці та бізнесі насамперед завдяки чудовому знанню законодавства. Він зумів довести, що першокласний юрист має шанси перетворитися на “зірку” першої величини не лише на Заході, але й у нашому – такому недосконалому – суспільстві. Почавши невдахою-адвокатом, він пройшов різними щаблями до посади заступника голови Верховної Ради України і не думає зупинятися, бачачи себе Президентом України 2004 року.

Віктор Володимирович Медведчук народився 7 серпня 1954 року. Його батько, Володимир Несторович (1918-81), відбував заслання у Краснодарському краї за звинуваченням у зв’язках із українським націоналістичним рухом. На засланні він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Фаїною Григорівною (1925-80). Саме там, у Росії, в селищі Почет Абанського району народився Віктор. Через п’ять років там же народився його молодший брат Сергій. У 1962 році родина Медведчуків повернулася в Україну й оселилася в селі Борова Фастівського району на Київщині...

Після закінчення школи Віктор Медведчук рік працював експедитором Київського призалізничного поштамту, а в 1972 році вступив на юрфак Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. У 1973 році стається прикрий випадок: студент-другокурсник Віктор Медведчук, активіст студентської добровільної народної дружини, на одній із вечірок знешкодив п’яного хулігана і передав його в руки міліції. При цьому хуліганові було завдано тілесних ушкоджень. Затриманий виявився сином одного з партбосів, і подвиг обернувся для Медведчука порушенням справи проти нього самого ж. Віктора вигнали з університету, “затаврували ганьбою” і розпочали слідство. Довести в такій слизькій справі, що ти “не верблюд” було дуже важко. Та після суду справу відіслали на дорозслідування і, за постановою генпрокурора СРСР, закрили за відсутністю складу злочину. Віктора поновили у вузі, який він успішно закінчив у 1978 році.

Цей момент доволі показовий, бо дозволяє зрозуміти психологію людей, котрі в ранній юності зіштовхнулися з несправедливістю і зрозуміли: “Моральний кодекс будівника комунізму” – гарна декларація, та суспільство живе за іншими законами. Приятель Медведчука Григорій Суркіс у 17 років заступився за дівчину на танцях і зазнав серйозного поранення обличчя (шрам від бритви залишився на все життя). Злочинець знову-таки не був покараний. Ось так ламали віру в ідеали. Ось так молодь отримувала перші уроки життя, які зводилися до одного: перемагає той, хто має гостріші зуби. Або ширші плечі.

Кар’єра Медведчука-адвоката починалася з не вельми приємних справ. У грудні 1979 року йому довелося захищати в суді відомого українського правозахисника Юрія Литвина. Литвин в останньому слові заявив: “Пасивність мого адвоката Медведчука зумовлена не його професійним невіглаством, а тими вказівками, які він отримав згори як підлеглий”. Сам Медведчук стверджує, що за чотири місяці 1980 року написав близько 18 пояснень у КДБ щодо своєї поведінки і того, як він посмів захищати ворогів радянської влади. У жовтні 1980 року (очевидно, щоби Віктор Володимирович мав змогу реабілітуватися за “негідну” поведінку на попередньому процесі) йому доручили захист іншого правозахисника – Василя Стуса. Долі обох підсудних були заздалегідь вирішені, й адвокат не міг зіграти в такій справі жодної ролі. Очевидно, це стало другим життєвим уроком для Віктора Медведчука: для Системи людина – ніщо; аби змінити це становище, треба стати над Системою, мати досить грошей, впливів, інших ресурсів і бути незалежним від Системи.

Цікаво, що може переживати адвокат, коли люди, котрих він захищав, не лише потрапляють у в’язницю, а й гинуть там? Чи відчуває він свою причетність до їхніх смертей? Чи мучать його вночі жахи? Чи бачить він обличчя тих людей? Чи має докори сумління? Зрозуміло, що Медведчук не міг захистити ні Литвина, ні Стуса, – та сама причетність до їхніх процесів мусила залишити глибоку душевну травму в адвоката-початківця.
Виправданням для Медведчука можуть бути лише слова самого Юрія Литвина: “Роль адвоката в таких справах зведено до нуля, – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, коли садять інакодумців”.

З роками приходив досвід. Пропрацювавши адвокатом, у січні 1989 року Віктор Медведчук очолив юридичну консультацію Шевченківського району міста Києва. Наступного року він увійшов до правління Спілки адвокатів СРСР. У вересні 1990 року з його ініціативи в Києві відбувся установчий з’їзд Спілки адвокатів України. Віктора Володимировича обрали президентом САУ. Отримавши ім’я, Віктор Медведчук розпочав власний бізнес. Він створив Міжнародну адвокатську компанію “Бі. Ай. еМ”.

На самому початку 90-х років Медведчук знайомиться й тісно сходиться з Григорієм та Ігорем Суркісами, Валентином Згурським, Богданом Губським, Ігорем Ляхом і Юрієм Карпенком. Спільними зусиллями ця група людей починає працювати над створенням концерну “Славутич”.

Тепер у Віктора Медведчука з’явилася ще одна ділянка роботи: крім юриспруденції, він жваво цікавиться нафтою, газом, іншими прибутковими справами. У компанії “Славутич”, де кожен із семи директорів займався своєю ділянкою роботи, Медведчук мав створити умови, щоби бізнесова діяльність (вона в українських умовах запрограмована на порушення законодавства) мала більш-менш гідний вигляд. У державі, де з кожної заробленої гривні доводиться платити гривню і десять копійок податку, розбагатіти неможливо. Та закон – не гора. Можна і обійти. Віктор Медведчук – чи не найкращий знавець законодавства в Україні. Він же знає чи не найбільше варіантів, як великий бізнес вести в таких рамках, щоб і “комар носа не підточив”.

Кредит довіри до Медведчука з боку Президента Леоніда Кравчука був великий. У березні 1994 року Кравчук віддав у руки Медведчука таку ділянку, як адвокатура: Віктор Володимирович став головою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

Щоби пересвідчитися, що Віктор Медведчук вів справи справді фахово, досить згадати один момент. У 1994 році Леонід Кучма розпочав справжню війну проти “Славутича”, звинувативши концерн у тому, що він є “монополькою, в якій обертаються мільярди доларів”. На тлі гучних скандалів, пов’язаних із оточенням Леоніда Кравчука (П.Кудюкін, Ю.Звягільський, О.Кравчук) справа “Славутича” залишилася малопомітною. Команда Кучми намагалась усунути з ринку всіх, хто закріпився на ньому за Кравчука. Зі “Славутичем” цього не сталось: у податківців і слідчих бригад виявилися закороткими руки, щоби приборкати “чудову сімку”. “Я насамперед адвокат, а вже потім політик і бізнесмен”, – заявить згодом Медведчук. У 1994 році він виявився чудовим адвокатом свого середовища, врятувавши “Славутич” від розгрому. Не змогли підкопатися під Медведчука і представники “незалежних” слідчих команд. “Український Ґдлян” Григорій Омельченко в 1995 році в телепрограмі В’ячеслава Піховшека “П’ятий кут” заявив, що Віктор Медведчук як бізнесмен поза будь-якими підозрами, – як і “сім’я”, до якої він належить.

У 1995 році Віктор Медведчук вступає до Соціал-демократичної партії України, обійнявши посаду члена Центральної Ради СДПУ.

Ситуація в українській соціал-демократії в той час досягає своєрідної “точки кипіння”. Суперечки між різними її гілками призвели до того, що на українській політичній карті виникли дві партії з однаковою назвою: СДПУ В.Онопенка й СДПУ Ю.Буздугана. У березні 1996 року Міністерство юстиції України анулювало свідоцтво про реєстрацію Соціал-демократичної партії України від 28 лютого 1995 року за №633 і замість нього видало реєстраційне свідоцтво №419 від 15 березня 1996 року, легітимізувавши партію Ю.Буздугана. 27 квітня 1996 року прихильники Онопенка скликали з’їзд і ухвалили рішення перейменувати партію на Соціал-демократичну партію України (об’єднану). Власне, Віктор Медведчук став ініціатором такої зміни назви партії, і саме він запропонував вихід із ситуації. З’їзд обрав Віктора Медведчука заступником голови СДПУ(о).

Завдяки Медведчукові й уміло проведеним міжпартійним переговорам СДПУ(о) почала об’єднувати довкола себе ряд невеликих партій, асимілюючи їх у своєму середовищі. Було укладено відповідні угоди з Українською партією соціальної справедливості й солідарності Е.Лашутіна, Партією економічного відродження В.Шев’єва, які, фактично, припинили активне політичне існування. Було підписано декілька документів із рядом профспілкових об’єднань. Поступово на ґрунті частини української соціал-демократії почав вибудовуватися потужний політичний організм, на який спершу мало хто звертав належну увагу.

Тоді ж Медведчук домігся прихильності і з боку Президента, – саме 1996 року Леонід Кучма призначив його своїм позаштатним радником, тим самим уклавши перемир’я з концерном “Славутич”. Що більше, Л.Кучма погодився, що у критиці з боку Віктора Медведчука деяких президентських декретів є раціональне зерно. Скажімо, в 1994 році Президент прийняв Указ про попереднє затримання осіб, згідно з яким підозрюваного можна було утримувати під арештом три доби до висунення офіційного звинувачення. Прихильники “жорсткої руки” вбачали в цьому указі тверду волю Президента і бажання боротися з організованою злочинністю. У червні 1995 року Віктор Медведчук разом із Сергієм Головатим висунув вимогу припинити дію указу (й відповідного закону, прийнятого Верховною Радою) та “чіткого дотримання загальновизнаних прав і свобод людини в законодавчому процесі”. Результат – у липні 1996 року Президент заявив: “У багатьох випадках попереднє затримання використовувалося без достатніх підстав до осіб, не причетних до діяльності організованих злочинних груп. Мали місце також порушення закону й окозамилювання”.

Як вважає відомий журналіст і політолог В’ячеслав Піховшек, Віктор Медведчук приніс в українську політику поняття політичної культури і толерантності. Саме він перший почав робити виважені, бездоганно точні з юридичного погляду політичні заяви, в яких було однаково дипломатичного хисту і реальної ваги. Президентові був потрібен свій “захисник”. Медведчук став своєрідним адвокатом Президента і його оточення. У програмі “Епіцентр” (10 жовтня 1999 року) він блискуче відбив напади журналістів, залишивши їх у повній розгубленості. Журналісти говорили про негативні моменти в нашому суспільному житті й пов’язували їх із діяльністю Президента – Віктор Медведчук спокійно повідомляв, що Президент – чи не єдина світла постать у нашій державі. “Зубри” журналістики залишалися розгубленими від словесної еквілібристики юриста Медведчука. Вони не звикли до спілкування з політиками такого рівня, і тому загнати Медведчука в кут їм не вдалося.

Саме цінністю Медведчука можна пояснити те, що концерн “Славутич” став чи не єдиною великою бізнесовою структурою, яка після підтримки на виборах Кравчука змогла залишитись у фаворі в Кучми. Кожен член “чудової сімки” своїми шляхами та каналами витягав із немилості спільне дітище. Роль Медведчука у відродженні “Славутича” теж чимала.

Та, очевидно, вагомими були й інші фактори: по-перше, Леонід Кравчук, який свого часу досить прихильно ставився до “Славутича”, не став конфронтувати зі своїм колишнім суперником Леонідом Кучмою (навпаки, поступово окреслилася чудова співпраця двох Президентів), а по-друге, Кравчук не порвав із середовищем “Славутича”, а продовжував тісно співпрацювати з ним, переважно в політичній площині.

У 1996 році Віктор Медведчук отримує офіційну “індульгенцію” – Почесну відзнаку Президента України “За заслуги” ІІІ ступеня. Згодом йому буде вручено й орден “За заслуги” ІІ ступеня... У жовтні 1996 року Віктор Медведчук стає позаштатним радником Президента України з питань податкової політики. Саме в цей час, 1 жовтня 1996 року, близький приятель Медведчука Микола Азаров очолив Державну податкову адміністрацію України, а молодший брат, Сергій Медведчук – її обласний підрозділ у Львові.

Наступного року Віктор Медведчук зважує свої сили на виборах до Верховної Ради України. Він вирішує балотуватися на Закарпатті – в області, звідки походили його батьки, де було налагоджено непогану базу для діяльності “Славутича”. На той час (1996-97) область була надзвичайно складна електорально. Закарпаття було поділено між кількома економічними кланами. Найпотужнішим вважали ужгородський клан Сергія Ратушняка (“Рати”), “некоронованого короля” світу безалкогольних напоїв, який, подейкували, навіть контролював 90% потоків алкогольних напоїв із Закарпаття (переважно коньяків).