UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 37 (481), субота-неділя 26-27 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Звірства у Чечні тривають Англомовна змова Справа майора Родича Помер глава УАПЦ Димитрій ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Костенко вміє стримувати амбіції Кіт позбавив людей струму Книгарня виборює права Ліквідація наслідків аварії у Гірному Сенчук коментує президентське послання НАША СТОЛИЦЯ ...na vesj rot... Volodymyr KOSTYRKO EX LIBRES Справа майора Родича (Закінчення) Хочемо бути лідерами Розчавимо бандитське кодло ПОСТУП З КРАЮ краєвид Плющ проти розпуску парламенту: Отже – проти Президента? Латвія лобіюватиме Україну Українця висилають з Коста-Рики До Угорщини поки що без віз Парламент теж реформують АВТОБУС-”ПРИВИД” ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Росія збільшила мито Віртуальні податки Азербайджан відкривається інвесторам СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Звірства у Чечні тривають Що про це думають австрійці? Англомовна змова Голодування як засіб від педофілії Курди припинили збройну боротьбу ЄВРОПОСТУП Як ставитися до слов’янського питання? АРТ-ПОСТУП АРТ-новини “Рейтинг” як своєрідний жарт Провидчий дар Віктора Неборака НАФТО-ПОСТУП Боротьба за каспійську нафту триває Грузія обирає партнером Україну Кавказька порохова діжка Тонка політика “Білої Лисиці” Після Грозного – Тбілісі? НОРМАТИВНИЙ ПОСТУП Свої прибутки треба декларувати Новинки від АУП СПОРТ-ПОСТУП Чи поїдуть львiв’яни на першiсть України? Чемпiонат без суперзiрок, зате з молодими талантами Євтушок услiд за Мiзiним залишає “Карпати” СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР “Греммі-фони” вручено Гороскоп ПОСТУП І НАЦІОНАЛІСТ — ПРЕКРАСНЕ СЛОВО ПОСТУП ІІ Анжеліка Крива любила... МАЙКЛ ПОСТУП ІІІ Листи до Юзя Обсерватора ПОСТУП ІV новини моди

 

НАФТО-ПОСТУП

СТОРІНКА 9

№ 37 (481), субота-неділя 26-27лютого 2000 року

Боротьба за каспійську нафту триває
Грузія підтримує український варіант її транспортування

Різке зростання цін на нафту після минулорічного спаду оживило чимало призабутих проектів транспортування енергоносіїв. Головною подією 1999 року в цій галузі стало підписання 18 листопада у Стамбулі керівниками Туреччини, Азербайджану, Грузії, Туркменістану та Казахстану пакету документів про будівництво Основного експортного нафтопроводу (ОЕТ) Баку – Тбілісі – Джейхан і транскаспійського трубопроводу (для транспортування туркменського газу через територію Туреччини). Втім, справа загальмувала через нератифікацію угод  парламентами Туреччини, Азербайджану та Грузії (хоча планували ратифікувати їх іще торік).

Переговори між експертними групами трьох країн зайшли у глухий кут, бо сторони мають різну мету. Якщо Анкара висуває на перший план в ОЕЯТ передусім геополітичні аспекти – зростання впливу як серед нафтовиробників (країни Центральної Азії та Кавказу), так і серед нафтоспоживачів (європейські країни), – то Баку найбільше прагне економічного зиску від продажу нафти. Тбілісі ж домагається досягнення фінансової стабільності завдяки транзиту каспійської нафти і гарантій безпеки від її споживачів і країн, компанії яких задіяні у проекті.

Шляхи транспортування азербайджанської нафти

Нафтовий бум на Каспiї почався відразу після розпаду СРСР і появи незалежних прикаспiйських держав. Одним із перших проектiв (нинi вже здійснюється) став пiдписаний у Баку 24 вересня 1994 року “контракт столiття” на розробку трьох родовищ: Азерi, Чираґ і Ґюнешлi в азербайджанському секторi Каспiю. Дотепер Азербайджан підписав іще 18 аналогічних контрактів. Ще одна каспiйська держава – Казахстан – планує освоїти видобуток нафти з велетенського родовища Тенґіз i транспортувати її до Новоросiйська. Загалом, прогнозують, що 2020 року видобуток каспiйської нафти сягне 150-200 млн. т.

“Контракт століття” передбачав довести видобуток вуглеводів до 35 млн. т на рік, а загальний прибуток від цього оцінено 150 млрд. USD. Для реалізації контракту створили Азербайджанську міжнародну операційну компанію (АМОК). Головним питанням консорціуму став вибір шляху транспортування нафти. 20 вересня 1995 року АМОК і Державна нафтова компанiя Азербайджанської Республiки (ДНКАР) підписали контракт, за яким транспортування “ранньої” нафти відбуватиметься двома шляхами: “північним” і “західним”.

12 листопада 1997 року розпочався видобуток “чорного золота” з родовища “Чиpаґ”. Ця нафта потекла “північним” нафтопроводом Баку – Джохар-Кала (колишній Грозний) – Новоросійськ. Його річна пропускна здатність – 6 млн. т. Вартість перекачки 1 т нафти цим шляхом доволі велика – 15,67 USD. Крім того, високоякісна азербайджанська нафта, змішуючись із російською, втрачає свою цінність.

153 км цього нафтопроводу проходять через Республіку Ічкерія. І одна з проблем, що постала перед Росією, – неконтрольованість цієї чеченської ділянки. У диму “Другої кавказької війни ХХ століття”, що запалала наприкінці минулого літа, добре чути запах нафти, – початок війни збігся з оголошенням Москвою намiрiв побудувати трубопровідну гiлку в обхід Чечні. Орієнтовна вартість цього проекту – близько 180 млн. USD. Хоча президент ВАТ АК “Транснефть” Семен Вайншток запевняв свого часу, що будівництво планується завершити наприкінці травня 2000 року, тепер термін здачі об’єкту відтягнуто ще принаймі на три місяці.

Проте головне задання Росії – недопущення реалізації нафтопроводу Баку – Джейхан. Росія не раз наголошувала, що найкращий варіант маршруту транспортування азербайджанської нафти – через її територію. Та проект нафтопроводу Баку – Дагестан – Новоросiйськ вартiстю 1,2-1,5 млрд. USD і річною потужнiстю 30 млн. т, запропонований торік як варiант ОЕТ, Азербайджан вiдкинув.

На щастя для азербайджанців, на момент початку війни в Чечні було запущено “захiдний” (“грузинський”) нафтопровiд Баку – Супса (довжина – 830 км). Вартiсть його побудови склала 590 млн. USD, річна перепускна здатнiсть – 5,1 млн. т (у перспективi її можна збільшити до 15-30 млн. т). На церемонії відкриття нафтопроводу 17 квiтня 1999 року були присутні президенти Грузiї, Азербайджану й України. Головне значення цiєї подiї – в  тому, що азербайджанське “чорне золото” вийшло у свiт без опiки Росiї. За висловом президента ДНКАР Натика Алiєва, цей день – ПОЧАТОК РЕАЛЬНОГО ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВСЬОГО КАВКАЗУ.

Росія, розпочавши війну, мала ще одну мету – показати свою міць, залякати Азербайджан і Грузію. Та ці країни лише активізували свої консультації щодо вибору ОЕТ. І вже 18 листопада у Стамбулі керівники Туреччини, Азербайджану, Грузії, Туркменістану та Казахстану підписали документи про будівництво нафтопроводу Баку – Джейхан і транскаспійського газопроводу.

Згiдно з техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО), загальна вартiсть будiвництва нафтопроводу Баку – Джейхан довжиною 1730 км становитиме 2,4 млрд. USD. Перші 468 км припадає на територiю Азербайджану, наступні 225 км – Грузія і ще 1037 км – Туреччина. Річна перепускна здатнiсть нафтопроводу, який мають збудувати до кінця 2004 року, повинна становити 50 млн. т, а тариф на помпування – 13-18 USD за 1 т на всій довжині маршруту. Для порiвняння: за транспортування 1 тонни нафти за маршрутом Баку – Новоросiйськ доводиться платити 15,67 USD, а за маршрутом Баку – Супса – 3,1 USD.

Грузія обирає партнером Україну

Проте саме питання тарифу на помпування нафти може поховати проект Баку – Джейхан. Тбілісі не погоджується, щоби він був нижчий за 20 центів за 1 барель нафти. Грузія також вимагає від Азербайджану передавати їй 3%  перекачаної нафти. До того ж, на думку президента Грузинської міжнародної нафтової корпорації (GIOC) Георгія Чантурії, до 2004 року (рік планованого завершення будівництва ОЕТ) Азербайджан не встигне вийти на відповідний кількісний показник видобутку нафти (це має статися лише у 2008 році). Тож до того часу потреби в “турецькому” маршруті не буде.

Грузія більше зацікавлена в розширенні можливостей маршруту Баку – Супса: він проходить її територією майже вдвічі довшим шляхом, аніж до турецького порту Джейхан (відповідно і прибуток має бути вдвічі більший). А ще краще, вважає Тбілісі, скомбінувати його з українським нафтопроводом Одеса – Броди (а звідти, нагадаємо, можна тягнути трубу до Ґданська). До речі, iнiцiатором створення Євразiйського нафтотранспортного коридору ЄАНТК (Баку – Супса – Броди – Європа) був саме Київ. А 1997 року було створено “неформальне об’єднання” ГУАМ (Грузiя – Україна – Азербайджан – Молдова), до якого торік приєднався Узбекистан (ГУАМ перетворився на ГУУАМ). Таким чином, ідея ЄАНТК отримала політичне підґрунтя. Тож 25 січня ц. р. на зустрічі з українським прем’єром Віктором Ющенком держсекретар Грузії Важа Лордкіпанідзе заявив, що його країна підтримуватиме Україну на всіх рівнях, аби маршрут транспортування каспійської нафти проліг через українську територію. Незабаром у Тбілісі проходитиме зустріч міністрів оборони країн-членів
ГУУАМ, де розглядатиметься питання безпеки транспортування каспійської нафти (до речі, відповідні спільні військові навчання у Грузії вже проходили). А під час нещодавного візиту до Києва міністр енергетики США Біл Ричардсон заявив, що і його країна підтримуватиме транспортування каспійської нафти через Україну. Фірма Gold State Ingeenering оголосила про намір виділити на проведення ТЕО будівництва трубопроводу Одеса – Броди 1 млн. USD. Сьогодні стан готовності нафтопроводу Одеса – Броди перевищує 70%, а морського нафтотерміналу “Південний” – 15%. Головний замовник робіт і грошодавець – Державне АТ магістральних нафтопроводів “Дружба”, “штаб-квартира” якого розташована у Львові.

Ми будуватимемо добросусідські відносини з Росією і партнерські – з НАТО

Від певного часу Кавказ усе частіше привертає увагу геополітиків. Ці стародавні гірські землі справедливо називають “другими Балканами”, вказуючи на нестабільність і малопрогнозованість реґіону. Як перше, так і друге має своє пояснення у специфічній географії Кавказу, його  спресованій поліетнічності, багатокультурності, цілком оригінальній історії. Ці чинники, як і століття тому, знову кидають Кавказ в епіцентр боротьби різних геополітичних інтересів. Послаблення Росії, яка поступово втрачає свою присутність у реґіоні, віщує прийдешній перерозподіл впливів на Кавказі, що його недвозначно вважають зоною своїх стратегічних інтересів США, Туреччина й Іран. У цій ситуації дедалі важливішу роль відіграє Грузія з її гнучкою політикою та виразною орієнтованістю на Захід. Саме Грузія стає “ахілесовою п’ятою” Росії, яка загрожує перетворитися на реальну перешкоду на шляху Москви до Чорного моря. Напруженість у стосунках між колишнім сателітом і одвічним союзником Москви в реалізації багатовікового російського проекту “Третій Рим” іще ніколи не наближалася до такої критичної межі, як тепер. Найкраща ілюстрація цього – слова Едуарда Шеварднадзе, які стали своєрідним motto сучасної Грузії: “Ми будуватимемо добросусідські відносини з Росією і партнерські – з НАТО”.

Тонка політика “Білої Лисиці”

Останні два роки офіційний Тбілісі робив активні й доволі успішні кроки у сфері зовнішньої політики. Причому дипломатичні здобутки Грузії зазвичай пов’язують із особою 72-річного президента Едуарда Шеварднадзе, якого справедливо вважають одним із найдосвідченіших політиків СНД-простору. Ще на посаді міністра закордонних справ СРСР він отримав від західних мас-медіа схвальне прізвисько “Біла Лисиця” – за розкішну білу шевелюру й уміння вести штудерну та гнучку політику.

Чого досягла Грузія Шеварднадзе за чергову каденцію останнього, яка добігає кінця у квітні? По-перше, Грузія стала єдиною країною кавказького реґіону – членом Ради Європи. По-друге, саме Грузія ініціювала створення нового неформального центру в СНД – так званого ГУУАМ, який, попри свою ефемерність, викликав серйозні занепокоєння в центрі “формальному” – Москві. З іншого боку, Грузія – центральна ланка в евентуальному військово-політичному альянсі Анкара – Баку – Тбілісі. Останній візит до Грузії президента Туреччини Сулеймана Деміреля засвідчив прагнення Анкари домінувати “на теренах колишньої Османської імперії”. Логічним наслідком переговорів із Шеварднадзе став заклик Деміреля до президента США Білла Клінтона та лідерів європейських країн підтримати ідею “Пакту безпеки Кавказу” – реґіону, що перебуває між Сциллою російської аґресії та Харибдою ісламського фундаменталізму. Ще одне незаперечне досягнення Грузії – зміцнення стосунків із НАТО. Останні успіхи дали грузинам змогу створити власну оборонну концепцію, затвердження якої (рівно ж як і виведення російських військ із території Грузії) повинно створити умови для фактичної незалежності країни.

Після Грозного – Тбілісі?

Дипломатичні успіхи Грузії на Заході спричинюють пропорційне погіршення відносин із північним сусідом. Провокаційні заяви російського командування про наявність на теренах Грузії плацдармів чеченських повстанців, а також скандальні повідомлення про продаж зброї з російських військових баз у Грузії чеченським польовим командирам (не кажучи вже про начебто випадкові бомбардування прикордонних грузинських сіл) змусили Тбілісі серйозно замислитися над можливістю воєнної інтервенції з боку Москви. Тим паче, що Друга чеченська війна розвивалася за ідентичним сценарієм. Крім того, Росія має ще один ефективний важіль впливу на Тбілісі – грузинсько-абхазький конфлікт, – і, очевидно, в майбутньому знову розігруватиме цю карту.
Втім, війна між цими двома країнами (щоправда, поки що економічна) вже розпочалася. Саме так слід розглядати останні заходи Москви щодо запровадження візового режиму для Грузії та Азербайджану – країн, чиї ринки збуту на 90% пов’язані з Росією. Та ситуація може вирівнятися після запуску нафтових шляхів “Баку – Джейхан” або “Баку – Супса – Одеса – Броди – Ґданськ”, які дозволять Тбілісі вирватися з-під енергетичної (а відтак і політичної) залежності від Росії. Зрозуміло, що Москва всіми силами намагатиметься не допустити такого розвитку подій. Засади російської політики на Кавказі висвітлила війна в Чечні. А як далеко росіяни можуть зайти у  бажанні втримати чорноморський шлях на Балкани (заповітний шлях московського імперського міфа) – покаже час. А він працює не на Росію.