UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 37 (481), субота-неділя 26-27 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Звірства у Чечні тривають Англомовна змова Справа майора Родича Помер глава УАПЦ Димитрій ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Костенко вміє стримувати амбіції Кіт позбавив людей струму Книгарня виборює права Ліквідація наслідків аварії у Гірному Сенчук коментує президентське послання НАША СТОЛИЦЯ ...na vesj rot... Volodymyr KOSTYRKO EX LIBRES Справа майора Родича (Закінчення) Хочемо бути лідерами Розчавимо бандитське кодло ПОСТУП З КРАЮ краєвид Плющ проти розпуску парламенту: Отже – проти Президента? Латвія лобіюватиме Україну Українця висилають з Коста-Рики До Угорщини поки що без віз Парламент теж реформують АВТОБУС-”ПРИВИД” ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Росія збільшила мито Віртуальні податки Азербайджан відкривається інвесторам СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Звірства у Чечні тривають Що про це думають австрійці? Англомовна змова Голодування як засіб від педофілії Курди припинили збройну боротьбу ЄВРОПОСТУП Як ставитися до слов’янського питання? АРТ-ПОСТУП АРТ-новини “Рейтинг” як своєрідний жарт Провидчий дар Віктора Неборака НАФТО-ПОСТУП Боротьба за каспійську нафту триває Грузія обирає партнером Україну Кавказька порохова діжка Тонка політика “Білої Лисиці” Після Грозного – Тбілісі? НОРМАТИВНИЙ ПОСТУП Свої прибутки треба декларувати Новинки від АУП СПОРТ-ПОСТУП Чи поїдуть львiв’яни на першiсть України? Чемпiонат без суперзiрок, зате з молодими талантами Євтушок услiд за Мiзiним залишає “Карпати” СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР “Греммі-фони” вручено Гороскоп ПОСТУП І НАЦІОНАЛІСТ — ПРЕКРАСНЕ СЛОВО ПОСТУП ІІ Анжеліка Крива любила... МАЙКЛ ПОСТУП ІІІ Листи до Юзя Обсерватора ПОСТУП ІV новини моди

 

АРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 8

№ 37 (481), субота-неділя 26-27лютого 2000 року

 

АРТ-НОВИНИ

ЯПОНСЬКА БАТУТА
Львівська опера святкує свій столітній ювілей, переживаючи не найліпші часи. Однак її директор, заслужений діяч мистецтв України Тадей Едер, вважає, що навіть за загального занепаду варто влаштовувати величні свята, гідні цього високого мистецтва. Позавчора однією із найкращих постановок останніх років, яка мала неабиякий успіх на закордонних гастролях, оперою Дж. Верді “Аїда” диригував японський диригент Чосе Камацу. Він – перший гість із запрошених на ювілейний цикл музикантів і виконавців. Наступним святковим заходом буде запланована на 25 березня прем’єра опери “Набукко”, якої ще ніколи не бачила львівська сцена.

Премія Курбаса
Театральна громадськість із великою втіхою зустріла повідомлення міністерства культури про нагородження позавчора премією ім. Леся Курбаса, яка присуджується що два роки, художньому керівникові Львівського молодіжного театру ім. Л. Курбаса Володимирові Кучинському. На здобуття цієї премії він був висунений Державним центром театральних досліджень ім. Леся Курбаса (керівник – Неллі Корнієнко, Київ) за яскраві постановки останніх років.

Графіка графоманів
Те, яку мимовільну злу послугу робить мистецтву доброчинна галерея "Яровіт", не відмовляючи нікому з тих, хто звертається до неї з проханням про першу виставку, задумуватися доводилося вже не раз. Здавалося б, абсолютно безкоштовне двотижневе експонування свого доробку є одною із небагатьох можливостей, які ставлять молодих митців у рівні умови. Однак інколи такий принцип дозволяє подавати на рівні із вартісними й виставки, які взагалі важко назвати художніми чи творчими: так багато в них вторинності, несмаку, претензійності, а то й відвертого графоманства.

Саме до таких ближче стоїть і заекспонована тепер у першому залі графіка Уляни й Руслана Данківих – артистичного подружжя, яке 1995 року завершило навчання на художньо-графічному факультеті Івано-Франківського Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Обом графікам притаманна видима спільність художньої манери і техніки. І все б нічого – бо навіть на зображення такого штибу завжди знайдеться свій вдячний глядач, – коли б не пласке ілюстративне філософствування і всі оті улюблені збиті штампи оформлювачів вітчизняних літературних журналів Спілки письменників: багато стоплених свічок, масок, скрипок, гілок, пісочних годинників, лабіринтів, зов'ялого листя, тривожно заламаних рук. А на довершення цілісного художнього образу ще й власні віршовані рядки Уляни Данків, у яких римуються "ясний-страшний", "дійсність-ніжність", "мовчання-розчарування", "просувався-зламався", "ідуть-зовуть". А після вражаючої строфи "Опавше листя шелестом зустріне,/ Дерева кивнуть вітаючись зі мною,/ Дощ, нехотячи, краплиною задіне/ І зникну я у ньому з усмішкою гіркою" хочеться справді чимскоріш і собі "зникнути" з цієї виставки "з усмішкою гіркою".

Ікона чи релігійна картина?
Новаторство празникового циклу Костя Марковича
 

МАЛЯРСТВО

Із сакральним малярством Костя Марковича львів’яни вже обізнані давно. Досить пригадати, що доброчинна галерея “Яровіт” при Фонді ім. Шептицького відкривалася саме виставкою Марковича “Страсті Христові”. Потім цю ж виставку було показано в київській галереї “Триптих”. Художник працює впереваж над сакральною тематикою, зокрема в жанрі храмового розпису й іконопису. Від 1998 р. він – викладач відділу сакрального мистецтва ЛАМ.

Нещодавно в Національному музеї Львова Кость Маркович представив іконографічний цикл із 17 сюжетів. Кількість, пропорції та масштаб робіт визначалися композиційною структурою твору, який замислювався як велика ікона з центральною зіркоподібною композицією Різдва. Ромб і квадрат – основоположні фігури композиції – походять від Вифлеємської зірки, яку ми малюємо як восьмикутник. На основі перехрещення цих форм і в композиції Костя Марковича з’явилися восьмикутники. В українському іконописі це традиція відома, щоправда, периферійні зображення йдуть не квадратом, а прямокутником, переверненою буквою “П”. А в російському і візантійському дуже часто зустрічається квадрат. На страсній іконі клейма з додатковими сюжетами йдуть навіть у два ряди. Кость Маркович, вибудувавши схему розташування своїх мініатюр, по суті задумав один твір. Осердям композиції є сцена Різдва, а решта зображень підпорядковані центру. Задля ліпшого огляду твір було розмонтовано і подано у фризовій експозиції.

Батько художника, також художник, дуже тішився успішній роботі сина. Він добре знає, наскільки велике значення має шрифтове вирішення цих ікон, і пишається тим, що зміг чимось допомогти синові, хоча вважає, що Кость уже володіє шрифтом краще за нього. Син, як був малим, вчився у нього, потім вони вчилися разом, а тепер батько каже, що йому є чого повчитися у сина на старості літ. А син вважає, що без батькової творчої підтримки він не зробив би задуманого. Молодий має більше свіжих ідей, батько ж – безцінний досвід.
Молодший Маркович завжди любить питати татової поради, хоч і не завжди згоджується із його думками. Але на принцип між ними ніколи не заходить.

У чому новаторство Костя Марковича? Його цикл має сюжети, які не мальовані іншими іконописцями: наприклад, прихід звіздарів до Ірода чи Стрітення і Обрізання, які у нас чомусь сприймають за одне. А насправді йдеться про восьмий і сороковий день життя Ісуса. Свята родина подана в часі повернення в Назарет. Серед проінтерпретованих художником нових сюжетів – проповідь Івана Хрестителя і сон Йосифа, які інколи є на картинах, але практично ніколи не зображені на іконах. Костя Маркович усіма способами намагався уникати відвертої ілюстративності композиційними засобами. Хоча загалом за концепцією була ідея ілюстративного показу кожної сцени. Адже, наприклад, втеча у Єгипет не може бути іконою, це конкретний історичний факт, і він мусить бути таким зображений. На відміну від усіх ікон, празниковий цикл є навмисне ілюстративний. Празники – це є ілюстрація факту.

Пропонуємо читачам дискусію фахівців сакрального живопису із Львівської академії мистецтв щодо іконографічного циклу Костя Марковича. Перше слово – автору.

Кость Маркович, художник:
– У моєму циклі празникових мініатюр не варто дошукуватися порушень канонів. Люди все чомусь звикли канонізувати. Це, може, вигідно церкві, щоб то все в руках тримати. Але насправді нема таких вузьких рамок, вони в сучасному мистецтві досить приблизні. Так, існує певна візуальна прив’язаність до якихось сцен. Вже око звикло до певних сюжетів і композицій, які художники постійно експлуатують. Властиво, це звичка, а не канон, який хтось закріпив. Просто так склалося історично. Тому я нічого не порушую. Тільки спробував деякі композиції оновити, відсвіжити сприйняття. На іконі дозволено збирати події з різних часів, і це працює на переосмислення часу. А я хотів більше хронологічно відтворити сюжети, повністю дотриматися Євангелій, без всяких порушень. Тому я кожен твір цього циклу супроводжую текстом. Хтось дивується, що  у сцені Різдва нема звіздарів. Але ж усе логічно! Адже вони на той час ще не прийшли. У печері їх не було, вони з’явилися аж у вифлеємській оселі. У Матвія і Луки про їхній прихід подано різні відомості. Через ці нестикування я собі припустив, що вони прийшли вже після сорока днів, після Стрітення.

Пригадуєте зимову виставку ікони Різдва? Наскільки різна давня ікона! Коли вже пішов вплив західного малярства у 17 ст., коли малювали й І. Руткович, і
Й. Кондзелевич, тоді повністю помінялася схема Різдва – вона стала якоюсь показовою, втратила містичну глибину, відмовилася від панівної ролі Богородиці, а просто зображала якусь ситуацію: скажімо, приходять пастушки і кланяються. Але ніхто ж не трактує ці твори неканонічними. Вони просто позбавлені того іконного осмислення. Але зовсім не суперечать Біблії. Я хотів поєднати ці дві традиції й подати Богородицю як центральний персонаж, але водночас і відмовитися від деяких апокрифічних моментів. Наприклад, в апокрифічному протоєвангелії Якова йдеться про жінок, які допомагали при пологах і обмивали Христа, чим засвідчили, що він прийшов на землю як людина.

Треба дбати про духовний погляд, але тілесне зображати так, щоб воно не заважало духовному. Коли твір буде занадто формалістично трактований, він забере собі більше уваги. Сучасний глядач настільки вже заражений тими західними смаками, коли хочуть бачити солоденькі зображення – усмішки, рожеві щічки, благоговійні пози. Вони вже мислять не категоріями іконопису, а суто обивательськими. Вони хочуть повнолицього Христа. Найстрашніше, що подібні нісенітниці можна почути від священиків! Ці конфлікти між художниками і смаками загалу неминучі й вічні. Наскільки я знаю, колись познищували розписи Феофана Грека, бо він собі дозволяв занадто активну експресію в пізніших своїх роботах.

Щодо символіки кольорів, то Богородиці впродовж усього празникового ряду відповідає лазуровий. Його треба розуміти як колір надії і землі (цим підкреслене її земне походження). У багатьох сценах нашого іконопису Богородицю зображено в червоному. Це царський колір слави. Я собі в єдиній сцені дозволив червоний колір. У Різдві Богородиця тільки огорталася славою – червоним там є ложе. А вже на Стрітення я зодягнув її в бордове. Тлумачити це слід у такому аспекті: при зустрічі із Симеоном той нагадує їй про майбутнє страждання. Я відтворив це тривожне пророцтво символічним кольором. Не відступаючи від історичної хронології подій, я все ж таки хотів абстрагуватися від часу в одязі. Ясна річ, що це не етнографічно точний одяг, а умовний.
Властиво, мій цикл не є іконою. Це релігійна картина. Вона не мусить висіти в церкві. Я собі такої мети не ставив, бо це тоді дуже комплікує справу. Це може бути світський інтер’єр або –ідеальний варіант – інтер’єр сакрального призначення, але не церква: єпархія, наприклад, або єпархіальний музей. По суті,цикл має менше догматичного змісту, а більше історичного. Це сучасний погляд на хронологію подій 2000 літньої давності.

Микола Кристопчук, живописець:
– Також не поділяю думки про догматичність канону. Під час інтерпретації іконопису на академічних заняттях заохочую студентів, щоб вони шукали себе в іконі. Якщо все звести до простого копіювання, то ми виховаємо ремісника. Студент чи випускник факультету сакрального мистецтва повинен мати волю. Кожне покоління українських митців привносило в ікону своє бачення. Як на мене, робота Костя Марковича виглядає більше релігійною картиною, ніж іконою. Але кожен художник має право на власний погляд. Мені приємно було ознайомитися саме з такою подачею. Це не окремі ікони. Кость Маркович зробив багатоплановий твір з чіткою концепцією і досить масштабний за значенням.

Оцінюючи такі твори, слід, однак, пам’ятати, що всі християни, які ходять до церкви, не моляться до ікони. Вони моляться до того, хто на іконі зображений. Ікона – то є дошка. Молитися до дошки – абсурд. Але ікона нам дає образ Бога. І ми молимося до цього образу. Хоч не конче молитися перед цією дошкою, так само могли б молитися і десь у полі. Ще за радянських часів мені випало побувати з творчою групою в Болгарії, де так само, як і в нас, атеїсти нищили церкви. Там я побачив надзвичайно абстраговані сакральні твори. Але вони справили надзвичайно приємне враження. Я, навіть особисто малюючи ікони “Розп’яття” чи “Зняття з хреста”, не дотримуюся реалістичних правил, а роблю то все модерново. Бачу, що ті, хто буває у мене в робітні, нормально сприймають викрученого Христа як певні формальні пошуки. Я навіть хочу зробити виставку своїх ікон у Богословській академії – сподіваюся, що студенти зрозуміють, чому я дозволив собі таку волю.

Роман Іванишин, художник:
– Я бачив створення цієї серії, допомагав художникові. То надзвичайно цікава й важка праця. У Марковича немає збитих штампів. Деякі твори можна писати й не рік і не два. Робота має дозріти до свого закінчення. Я вважаю, що виставка цього циклу є виношеним плодом.

Роман ВАСИЛИК, професор, завідувач відділу сакрального мистецтва ЛАМ:
– Празниковий ряд Костя Марковича доволі вдало розкриває тему, яку автор вибрав на відзначення ювілейного року християнства. Я б не наважився так дуже вільно, як це робить автор, трактувати туму канону. Канон є канон. Якщо ми розглядаємо ікону як сакральний твір, що має призначення для конкретного храму, то очевидно, що до неї мусять бути ті вимоги, які висуває церква. Інша річ, що, творячи ікону, художник  відрізняється від ремісника. Для ремісника канон – закон, бо він не спроможний створити щось, що стане каноном для інших. А художник тепер, швидше, є “знаменщиком” – колись в іконописних школах їм дозволялося створювати рисунок, який затверджували вищі сани. Створене знаменщиками ставало каноном для ремісничих шкіл. На відділі сакрального мистецтва ЛАМ ми намагаємося стимулювати молодих художників до того, щоб вони були здатні створити якийсь новий хід.

Цикл Марковича, хоч і не створений спеціально для якогось храму, може вважатися іконою і мати конкретне застосування. За каноном ікона – це слово в слово Святе Письмо, тому його не можна трактувати довільно чи приблизно. Такі інтерпретації неприпустимі. Але не забуваймо, що канон – для ремісників. А Кость Маркович – художник. Хоч він не погрішив щодо деталей одягу. Усе виписано за канонічними вимогами: від Богородиці до пророків і апостолів. На нашій іконі, зрештою, ніколи не дотримувалися історичного одягу, а змальовували одяг сучасників. Навіть коли зображали архітектуру, то переважно привносили лінії сучасних їм споруд. Можна навіть простежити історію архітектури за іконами.

Цікавою є ідея композиції твору. В центрі поміщено визначальну подію, а все, що довкола, – немов оповідь, котра обертається навкруг головної теми. Квадрат – символ усіх кінців Землі. Ісус Христос у славі – цар неба і землі. Символ перетину двох квадратів пішов від Софії-Премудрості із Синайського храму св. Катерини. А окрім того, це справді Різдвяна зірка. Але в даному випадку йдеться про Богородицю як неопалиму купину. ЇЇ зображають два квадрати. Канон свого часу дав формулу відчитування.

Ікону варто відрізняти від того, що ми називаємо профанним малярством. Первинне в іконі – дух. Матерія, тіло – то все вторинне. Через це відбувається постійний конфлікт. Хтось хоче бачити більше матерії, ніж духу. Дух, глибину сприйняти важче, матерію – легше. Щоб пізнати дух, треба справді бути віруючою людиною. Ректор Українського католицького університету в Римі о. Музичко казав колись до одного відомого художника з діаспори, який мав модерністські твори: “Мені дуже імпонують ваші роботи, але молитися мені до них дуже важко”. Очевидно, що в тому випадку ікона як інформативний засіб Святого письма зникла, натомість більше  було проявлено его художника. В іконі ніколи не повинен бути первинним художник. Там мусить домінувати ідея. Не на Рафаеля треба дивитися, а на Богородицю!