UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 37 (481), субота-неділя 26-27 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Звірства у Чечні тривають Англомовна змова Справа майора Родича Помер глава УАПЦ Димитрій ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Костенко вміє стримувати амбіції Кіт позбавив людей струму Книгарня виборює права Ліквідація наслідків аварії у Гірному Сенчук коментує президентське послання НАША СТОЛИЦЯ ...na vesj rot... Volodymyr KOSTYRKO EX LIBRES Справа майора Родича (Закінчення) Хочемо бути лідерами Розчавимо бандитське кодло ПОСТУП З КРАЮ краєвид Плющ проти розпуску парламенту: Отже – проти Президента? Латвія лобіюватиме Україну Українця висилають з Коста-Рики До Угорщини поки що без віз Парламент теж реформують АВТОБУС-”ПРИВИД” ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Росія збільшила мито Віртуальні податки Азербайджан відкривається інвесторам СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Звірства у Чечні тривають Що про це думають австрійці? Англомовна змова Голодування як засіб від педофілії Курди припинили збройну боротьбу ЄВРОПОСТУП Як ставитися до слов’янського питання? АРТ-ПОСТУП АРТ-новини “Рейтинг” як своєрідний жарт Провидчий дар Віктора Неборака НАФТО-ПОСТУП Боротьба за каспійську нафту триває Грузія обирає партнером Україну Кавказька порохова діжка Тонка політика “Білої Лисиці” Після Грозного – Тбілісі? НОРМАТИВНИЙ ПОСТУП Свої прибутки треба декларувати Новинки від АУП СПОРТ-ПОСТУП Чи поїдуть львiв’яни на першiсть України? Чемпiонат без суперзiрок, зате з молодими талантами Євтушок услiд за Мiзiним залишає “Карпати” СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР “Греммі-фони” вручено Гороскоп ПОСТУП І НАЦІОНАЛІСТ — ПРЕКРАСНЕ СЛОВО ПОСТУП ІІ Анжеліка Крива любила... МАЙКЛ ПОСТУП ІІІ Листи до Юзя Обсерватора ПОСТУП ІV новини моди

 

ЄВРОПОСТУП

СТОРІНКА 7

№ 37 (481), субота-неділя 26-27лютого 2000 року

Як ставитися до слов’янського питання?
Олег БАГАН

Так склалося, що це питання в Україні викликає неоднозначні оцінки, суперечності, протистояння. Причини цього об’єктивні: від самих її початків (тобто від І половини ХІХ ст.) слов’янську ідею, в засаді шляхетну, пов’язану з ідеалами національного піднесення пригноблених народів, використовували з метою політичного домінування, “розкладання” геополітичних стратегічних “карт”, навіть, як це не парадоксально, для національного розкладу інших народів. Сьогодні, після розвалу СРСР, після фундаментальних зрушень у Середній Європі, слов’янська ідея знову “запрацювала”, і, здавалося би, віджилий уже принцип міжнародної політики – консолідація країн на засадах мовно-національної спорідненості – знову став дієвий.

Україна, яка лежить в епіцентрі слов’янського масиву, повинна поставитися до цієї ідеї особливо уважно. З одного боку, слов’янську ідеологію постійно використовувала і використовує Росія, намагаючись шукати союзників у Європі за цим принципом, потім накидати їм свою волю, на завершальному етапі доводити, що “між слов’янською культурою та мовою і російською культурою та мовою немає великої різниці, а тому нумо, хлопці, зіллємося в одне могутнє море, щоби протистояти Заходу, який нас ненавидить”. Ця логіка наскільки нам зрозуміла в усій своїй фальшивості, настільки ж і легкозасвоювана, на жаль, для більшості населення (переважно Центрально-Східної України). Отже, слов’янська ідеологія залишається колосальним чинником розчинення української нації. З іншого боку, слов’янська ідея відіграла колосальну роль у пробудженні слов’янських народів, за нею стоять цілі пласти політичних ідеологій, культурних здобутків, художніх світоуявлень у свідомості кожної слов’янської нації. Ця ідея функціонує не лише в Росії як засіб розчинення інших, а й у Середній Європі – як засіб поглиблення та розширення меж національного самоствердження. Так, нещодавно Міжнародний слов’янський комітет у Празі (див. “Поступ” від 10.12.1999 р.), який існує з 1848 року, запропонував провести черговий Всеслов’янський з’їзд у липні 2000 року, запланувавши там ухвалити положення про міжнародний слов’янський банк, спільний інформаційний простір, Вищу слов’янську раду голів держав тощо. Тут, звичайно, можна добачити “руку Москви” (тим паче, що з’їзд запропоновано провести в Мінську). І все ж, подумаймо.

Щодо першої проблеми. Російській інтризі зі “слов’янською” ідеєю треба протиставити чітку національну пропаганду. У коротких тезах вона виглядала би так:
– говорити про національну спорідненість слов’ян на ґрунті їхньої мовно-культурної близькості – нонсенс, бо мова та культура – лише один із багатьох чинників формування нації, який не завжди визначає її сутність;
– однією мовою говорять десятки народів Латинської Америки (іспанською), Близького Сходу (арабською); тюркські народи дуже близькі мовно, та всі вони чомусь не об’єднуються в державні спільноти. Бо діють інші чинники: ментальність, геополітика, традиції, етногенетичні відмінності тощо, які розрізняють їх національно;
– за всіми названими ознаками слов’янські народи докорінно різняться між собою. Досить зіставити (ментально й антропологічно) болгарина та поляка, серба а білоруса, чеха та росіянина, українця та чорногорця, щоби переконатись у цьому;
– завжди будь-які спроби об’єднати в одну державу нібито “споріднені” нації закінчувалися страшними катастрофами. Останній приклад – Югославія;
– нині всі слов’янські етноси повноцінно сформовані як нації в усіх аспектах, а це означає, що будь-яке їх “накладання-перехрещування” неодмінно викличе непорозуміння та зіткнення; національна гідність не зносить жодної домінації, навіть найменшої (сучасне “лягання” білорусів під Росію – це результат жахливої попередньої політики русифікації, що часто проходила, як і в Україні, у формі геноциду).

Момент контакту зі середньоєвропейськими слов’янами можна використати у протилежному напрямку. Наприклад, ідею створення спільного інформаційного простору (який, очевидно, реалізувався б у створенні якогось слов’янського телеканалу) можна би було перетворити на широку програму ознайомлення українців із суспільним, культурним, господарським життям середньоєвропейців, котрі, як відомо, перебувають на вищому рівні національної консолідації, соціальної динаміки, політичної виробленості. Скільки користі нам принесли би програми про шляхи утвердження хорватської та словенської державності, про соціальний розвиток Чехії та Словаччини, про здобутки польської культури! Вони могли би стати колосальним імпульсом для українців у їхній європеїзації, відходу від штивних, примітивних форм суспільного буття, нав’язаних за роки панування Москви. Ми змогли би порівняти два зовсім відмінні світи. Таке порівняння відіграло би роль величезного розмагнічувача, назавжди розвіяло би нашу “зачарованість” Сходом.

Так само проведення широких форумів разом із середньоєвропейськими слов’янами на політичному, науково-теоретичному, мистецькому рівнях відкрило би додаткові шляхи для проникнення в український соціум європейських ідей, методик, духовності. У глобальніших вимірах слов’янська консолідація могла би стати своєрідною стратегією поглиблення нашої середньоєвропейської ідентичності, яка не була би протиставленням Заходу, Європі, а просто неминучістю для нас (бо ж ми таки середньо-, а не західноєвропейці). Не треба нікого  переконувати, що всі середньоєвропейські нації нині досить мобілізовані, розвинуті, озброєні чіткими та широкими громадськими ідеологіями, щоби не розчинитись у російській ідеї. Зрештою, чим сьогодні може привабити Росія? Злочинами проти людства в Чечні? Тотальною державною корупцією? Моральною деградацією соціуму? Економічним відставанням?

Отож, Україна не має вдаватися до “страусячої” політики, закоріненої в нашій просвітянсько-недержавницькій ментальності. Навпаки, треба виявити активність “на всіх щаблях”, якнайширше ввійти в контакти з середньоєвропейськими народами, де “слов’янська дорога” буде лише одним зі шляхів. Адже наразі, як це не прикро усвідомити, українське суспільно-культурне життя  позначене сліпим калькуванням усього російського (наприклад, на телебаченні, де, здається, нема жодної творчої ідеї, не взятої з Москви; а така комедія, як партія “Яблуко”?!). Замість цього принизливого мавпування треба створити атмосферу різнобічного поліфонічного ДІАЛОГУ.

Зрештою, не треба перебільшувати і боятись української орієнтованості на Схід. У своїх глибинних підосновах українська нація сформована як понтійська (тобто причорноморська) цивілізація. Центрами тяжіння для неї протягом тисячоліть були Балкани й Анатолія. В усі переломні моменти історії (Х ст. – постання Київської Русі, XVI ст. – формування нової української нації, поч. ХХ ст. – спроба створити незалежну державу) українці демонстрували органічну “спаяність” із Європою, відкритість до її впливів, ніколи не прагнучи герметизуватися. Треба сподіватися, ці невидимі вітальні сили українства зможуть успішно трансформувати і слов’янську ідею. У певному сенсі це один із напрямків витворення т. зв. “третього шляху” – шляху консолідації країн Середньо-східної Європи, без Заходу, та об’єктивно проти Росії. Повноцінним “Заходом” народи православно-візантійського культурно-цивілізаційного циклу ніколи не стануть, бо неможливо буде їм позбутись органічних ментально-духовних традицій “візантійства”, а з другого боку, будь-який союз із Росією означатиме для них національне пригнічення та суспільну деформацію, бо Росія – питомо євразійська держава й ніколи не позбудеться  гегемонізму та внутрішнього несприйняття всього європейського. Нашу розірваність між Сходом і Заходом ми повинні перетворити на життєствердну концепцію Середньоєвропейського Синтезу, що з часом стане непорушним фундаментом нової європейської самобутності.