UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 36 (480), п"ятниця 25 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Пішла з життя Офра Хаза “ешелон” – для промислового шпигунства? Путін “осиротів” Європа не допустить подальшої війни У Познані “совкам” зіпсували “празднік” Україна отримає кредит МВФ: Якщо встигне ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Сезон об’єднань у львівському політикумі триває Молодь за/проти референдуму Працевлаштування львів’ян Кредитування малого і середнього бізнесу НАША СТОЛИЦЯ L’Arche в Україні Я маю право знати право Ліквідація аварії триває У Львові стало на один вуз більше архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Березневі статті уряду Депутатський лист у Росію Обережно, двері зачиняються Лазаренка знову не слухали Більшість хоче контролювати “Європу” ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Україна отримає кредит МВФ (Закінчення) Мексика шукає альтернативу NAFTA Добрі новини для ласунів СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Папа в Єгипті Путін “осиротів” (Закінчення) Європа не допустить подальшої війни на Кавказі (Закінчення) ПІДПРИЄМНИЦТВО У ПОСТУПІ Сенс одягу українських жінок АРТ-ПОСТУП У СВІТ Хай живе 1000 рік! Місто культури 2000 Весільна мода проти Гайдера Пристрасті довкола Гогена АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ПОСТУПІ Великі візіонери про “Уліссею” Івана Лучука Запрошення в “Королівський ліс” Поезія на вулкані АВТО-ПОСТУП новинки Тест-драйв Daewoo Lanos Новий Mercedes S 320СDI СПОРТ-ПОСТУП “Зоряний” конфлікт у “Манчестер Юнайтед” Черговий прояв словенського синдрому Росія під ізраїльськими бутсами СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР по той бік екрану гороскоп

 

ПІДПРИЄМНИЦТВО У ПОСТУПІ

СТОРІНКА 7

№ 36 (480), п"ятниця 25 лютого 2000 року

Сенс одягу українських жінок

Де сьогодні українська жінка може гарно одягнутися? Та ще й відповідно до її фінансової спроможності. І щоби не з базару, а з фірмового магазину. І бажано в одному екземплярі – щоби лише у неї! Нереальне бажання? Та досвід доводить, що будь-яке бажання жінки можна здійснити, якщо знайти правильний підхід.

Усе починалося ще в 1993 році, коли Мистецьке об’єднання “Дзиґа” вирішило створити власне швейне підприємство. Тому і назву для нього обрали таку ж, як і в самого мистецького об’єднання. Так з’явилася “Троттола” – італійською “дзиґа”. Спершу це було спільне підприємство, яке займалося пошиттям жіночого одягу. “Спочатку ми орендували приміщення, вишукували замовлення в Європі, а з часом почали працювати самостійно”, – розповідає директор відкритого акціонерного товариства “Троттола” Ярослав Рущишин. Минуло багато часу, перш ніж назва “Троттола” почала викликати певні асоціації. “Щоби вийти на європейський ринок, нам необхідно було повністю змінити методи роботи на швейному виробництві й запровадити цілком нові технології, – щоби продукція стала конкурентноспроможною”, – пояснює Ярослав Рущишин. Виявляється, що за часів Союзу одяг ніколи не прасували, а надсилали в магазини просто в ящиках. “Троттола” чи не першою в Україні закупила прасувальне обладнання, і її продукція почала виходити з виробництва на вішаках і попрасована.

Спершу виробляли 4 тисячі одиниць продукції щомісяця. У 1995 році обсяг продажу зріс до 70 тисяч. Сьогодні “Троттола” випускає 200-250 тисяч одиниць продукції на місяць. Як же розходиться така кількість одягу? Сьогодні львівська швейна компанія – найбільший в Україні експортер жіночого одягу. Замовляють продукцію “Троттоли” в Англії, Бельгії, Франції. Семитонні автофургони компанії долають відстань до Англії за дві з половиною доби.

Крім головного підприємства у Львові (ВАТ викупило приміщення колишньої шкіргалантерейної фабрики, що на вулиці Тобілевича), “Троттола” налагодила виробництво в Городку та Золочеві. Загалом, тут задіяно майже 1500 працівників, із них 600 у Городку, а 350 – у Золочеві. “Проблем із охочими працювати ми ніколи не мали, – говорить пан Ярослав. – Але нам завжди йшлося про кваліфікованих людей. А їх іще трохи бракує”.

До речі, про приміщення головного підприємства. Наразі будинки колишньої шкіргалантерейної фабрики зовні виглядають жахливо, хоч інтер’єр цехів відремонтовано. Ярослав Рущишин планує відремонтувати приміщення повністю, що більше, повернути їм первісний вигляд. Адже будівлі фабрики – пам’ятки архітектури. В архівах уже знайдено відповідні світлини.

Виробничий процес відпрацьований, як годинник. Навіть під час переїзду з одного приміщення в інше фабрика жодного дня не стояла. “Це обернулося би для нас великими збитками, – пояснює заступник директора ВАТ “Троттола” Роксоляна Іващишин, – а цього ми дозволити собі не можемо”. На фірмі працює прасувальний цех, є експериментальна лабораторія, де розробляють нові моделі. Тобто не всі речі, які шиє “Троттола”, виготовляють за готовими лекалами, привезеними від замовників із-за кордону. “Наші жінки мають дещо іншу комплекцію, тому ми мусимо “підганяти” деякі моделі під наші мірки”, – говорить Роксоляна Іващишин.

Аби довести, що одяг “Троттоли” справді найкращий, і за якістю, і за ціною, було створено мережу магазинів “Сенсус”. Лише в цих магазинах в Україні можна придбати справжні речі від “Троттоли”. Директор ВАТ “Сенсус” Христина Патик переконана, що невдовзі більшість українських жінок одягатиметься в її магазинах. “Ми вже відкрили свої магазини у Львові, Луцьку, Херсоні. Незабаром відкриємо в Миколаїві та Дніпропетровську”, – розповідає пані Христина. “Головне – що ми заповнили нішу, яка була відсутня на українському ринку. Наші клієнти – це жінки віком від 13 до 62 років. Хоча цільова аудиторія – це 20-35 років. У наших магазинах, до речі, продається не лише продукція “Троттоли”. Ми допомагаємо й іншим вітчизняним виробникам продавати їхню продукцію – трикотаж і верхній одяг”, – наголошує директор ВАТ “Сенсус”. Щоправда, є невелика проблема, пов’язана з актуальністю, чи то пак модністю одягу. “Ми взимку шиємо, а відтак і продаємо те, що в Англії чи у Франції будуть носити лише навесні чи влітку. До нас мода на певні моделі доходить лише через рік, тому наші речі не завжди купують охоче. А коли ця мода приходить в Україну, ми шиємо моделі вже наступного європейського сезону”, – ділиться клопотом Христина Патик.

Чому ж “Троттолі” не взятися ще і за не менш вдячну справу – шити одяг для чоловіків? Ярослав Рущишин вважає, що за все відразу братися не варто. “Це інший технологічний процес, потрібно купувати додаткове обладнання, та й узагалі, чоловічий одяг набагато складніше шити”, – пояснює пан Ярослав. Натомість  цілком імовірно, що незабаром на головному підприємстві з допомогою французьких фахівців буде налагоджене пошиття жіночої білизни.

“Ви знаєте, як з’ясував нелегкий досвід, патріотизм – вигідний. По-перше, ми змогли довести, що можемо працювати не гірше, ніж європейські компанії, по-друге, наша продукція добре продається у країнах Європи, чим піднімає імідж України. Зрозуміло, що це і робочі місця для наших людей, і прибутки у бюджет, і сплачені податки. Таке виробництво вигідне всім”, – каже Ярослав Рущишин і ніби радіє. Хоч особливих причин для радощів таки нема: десь “поза дужками” залишається купа комісій, які можуть прийти і закрити підриємство, бо “щось не відповідає вимогам”. І лише одним бажанням цей бюрократичний мур не подолаєш. Не кажучи вже про квоту на експорт швейної продукції з України у країни Євросоюзу, яку встановила Єврокомісія. Це – 550 тисяч одиниць одягу на рік. Для “Троттоли” ж це роботи на два місяці.

Та, попри все, “Троттола” крутиться!