BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 34 (478), середа
23 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Бєрі шинєль, іді домой
    • Аварія у Гірному – не вперше
    • Плаваючий курс: “за” і “проти”
    • 1944 – депортація, 2000 – геноцид
    • Проповідь Президента
    • Росія готується до війни з Грузією
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Львівщина житиме на дотації
    • Запобіжний рейд гуртожитками
    • Ліквідовуються наслідки аварії
    • Прокуратура наглядає за приватизацією
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Платити доведеться всім
    • ГАРАНТІЇ ПІД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ КРЕДИТИ
    • Гелікоптери повернулися з Косово
    • Аварія у Гірному – не вперше (Продовження)
    • Сумні і радісні спогади консула
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Проповідь Президента (Закінчення)
    • Смертну кару скасовано остаточно
    • У парламенті вже все поділено
    • КРИВОРУЧКО ВСТУПИВ “У РЕФОРМИ”
    • Британія цікавиться Анами
    • “ОДЕСА-БРОДИ” ФІНАНСУВАТИМЕТЬСЯ З БЮДЖЕТУ
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Плаваючий курс: “за” і “проти” (Закінчення)
    • Financial Times по-німецьки
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Тайвань і американо-китайська війна
    • Християнсько-мусульманська бійня
    • 1944 – депортація, 2000 – геноцид
  7. ПОСТУП У РЕГІОНІ
    • Міжнародний вокзал у Львові – це реально
    • Через партнерство – до продуктивної зайнятості
  8. СЦЕНІЧНИЙ ПОСТУП
    • Традиції львівської флейтової школи
    • Драматургія з “подвійним дном”
    • Варіації на тему театру
  9. ПОСТУП НА КАВКАЗ
    • “Нормальна” колоніальна війна
    • Росія нищить незалежність Ічкерії. Що далі?
  10. МЕДИЧНИЙ ПОСТУП
    • Чому бувають неплідні чоловіки?
    • NEWS
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Бубка вперше програє в рiдних стiнах
    • Єрун Пікет – найкращий місяць життя!
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • довкола світу
    • Гороскоп
pp_34_9  
 ПОСТУП НА КАВКАЗ
СТОРІНКА 9
№ 34 (478), середа
23 лютого 2000 року

Рівно 56 років тому росіяни розпочали  поголовне виселення усіх чеченців, а також їхніх сусідів – інгушів з їхніх рідних земель.
Фактично виселяли в далекі казахські степи жінок, дітей і старих, бо майже всі чоловіки захищали Росію на німецькому фронті
(нема сумніву: якби вони були вдома, з депортацією нічого би не вийшло). Тисячі депортованих дорогою померли.
По війні чеченцям-фронтовикам нічого не залишалося, як їхати до їхніх рідних у Казахстан.
До незагоєних ран Кавказької війни ХІХ століття і знищеної в 1920 році незалежності додалися нові кривди. А чеченці – не українці, образ не пробачають.
У цього народу є незборимий закон кревної помсти.
Нині трагедія Ічкерії триває...

“Нормальна” колоніальна війна
Ілько ЛЕМКО

І вам слава, сині гори, кригою окуті,
І вам, лицарі великі, Богом не
забуті.
Борітеся – поборете, вам Бог
помагає!
За вас правда, за вас сила, і воля святая.
Тарас Шевченко. “Кавказ”

Що Росія робить зараз у Чечні? Запобігає розвалу держави? Захищає свою територіальну цілісність? Запроваджує конституційний порядок? Знешкоджує терористів, смертельно небезпечних для російських громадян? Версії вичерпано? Та ні, є ще одна. Там відбувається нормальна колоніальна війна (якщо війни взагалі бувають нормальними). Така банальна, що її можна навіть вважати еталоном колоніальної війни. Інші народи давно пережили такі війни за до болю аналогічним сценарієм. Наприклад, Алжир. Відстань від Парижа до Алжира така ж, як від Москви до Грозного (й у тому ж напрямку). І почала Франція інтенсивне завоювання Північної Африки тоді ж, коли Росія – Північного Кавказу: в 1830-х роках. І так само остаточно завершилися ці завоювання в 1870-х роках. Так само де Голль, прийшовши до влади 1958 року, ще 4 роки не міг второпати, що справа Франції в Алжирі програна, і ще 4 роки вів ганебну колоніальну війну. Так само були і вибухи, організовані ісламськими терористами в Парижі, були і заручники-французи. Ще 4 роки кривавої бійні, щоби зрозуміти, що це безум – утримувати в неволі мусульманський народ. 1962 року Алжир здобув незалежність. Територіальна цілісність французької колоніальної імперії, за яку проливали кров їхні генерали єрмолови та малофеєви, впала навік. І зараз алжирський уряд, хоч і з величезними труднощами, та самотужки, без жодного втручання Франції, дає собі раду зі своїми ісламськими “відморозками”.

У 1962 році закінчилася, на жаль, не остання колоніальна війна на планеті. У 1994-96 роках тривала чергова колоніальна війна Росії на Кавказі, – яка за рахунком, встановити важко, тому назвемо її Першою новітньою чеченською війною. Вона відрізнялася від Другої новітньої чеченської війни, розпочатої у вересні 1999 року, тим, що під час Першої були в середовищі росіян люди, котрі визнавали її колоніальною війною і засуджували її, а зараз у Росії таких людей практично немає. Вулиця Гур’янова, 19, Каширське шосе та Волгодонськ – вагомі арґументи відсутності таких людей. А коли так, то росіяни надалі не знатимуть, що ця війна – колоніальна.
Хотілося би подивитися в очі російського інформаційного “генія”, котрий придумав слово “зачистка”. Вже були в історії і “санація”, і “фільтрація”, а тепер іще й “зачистка” з’явилася. Не знаєте, що це таке? Почитайте...

“... Тот красивый, с блестящими глазами мальчик был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину... Вой женщин слышался во всех домах и на площади, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями... Фонтан был загажен, очевидно, нарочно, так, что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищали ее. Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения”.

Це все написав не кореспондент “Ассошіейтед Прес”, підкуплений американським імперіалізмом, міжнародним сіонізмом чи ісламським фундаменталізмом. Це написав найвищою мірою “русский-распрорусский” офіцер, із яким мало хто може потягатись у патріотизмі, бо він був захисником Севастопольських бастіонів, де живим залишався лише один із десяти вояків. Це писав Лев Толстой. Граф не називає аула, сплюндрованого російською армією, та (хоча події, описані в “Хаджі-Мураті”, відділяють від нас півтора століття) ми знаємо його назву – Алхан-Юрт. Адже це колоніальна війна, і вона відтоді не припинялася. Тільки тоді проти чеченців воювали благородні офіцери-дворяни та богобоязливі солдати-селяни, а тепер... Тож сучасна картина “зачистки” порівняно з тодішнім “набігом” могла бути значно трагічнішою.

Цинізм колоніальної війни не знає меж, як не знають меж і інформаційні “проколи” російської військової машини. Командувач російських військ на Північному Кавказі генерал Віктор Казанцев заявляє, що росіяни були досі надто поблажливі до чеченців, тож відтепер біженцями вважатимуть лише дітей віком до 10 років і старих віком понад 60 років, а всі решта – потенційні вороги, й підлягатимуть фільтрації. Виникає питання: чи можна перемогти народ, де вже десятирічний хлопчисько бере в руки гранатомет і стріляє у ворогів? Бравий кореспондент ОРТ на тлі гір хвалькувато говорить у мікрофон: “Російські війська вже за 5 кілометрів від батьківщини Басаєва, села Вєдєно”. Правильно, тут його Батьківщина. Звідси Шаміль Басаєв у червні 1995 року вирушив на Будьоновськ – після того, як у Вєдєно загинули від російських бомб його дружина та діти. А де, цікаво, батьківщина цього бравого кореспондента і російських солдатів на БТРах? За скільки тисяч кілометрів від Вєдєно?

Російський офіцер (на тлі тих же гір) обурюється  можливістю виключення Росії з Парламентської асамблеї Ради Європи: “За що виключати Росію? Адже ми воюємо на своїй землі!”. І з обличчя офіцера видно, що він свято переконаний, що справді воює на своїй землі, як були в цьому свято впевнені російські вояки, котрі в січні 1991 року стріляли в литовців біля вільнюського телецентру.

Шеф російської дипломатії Ігор Іванов, виступаючи на ПАРЄ, нарешті назвав чеченську війну війною (до того це була така собі “операція зі встановлення конституційного порядку”) і порівняв її... з війною СРСР проти фашистської Німеччини. Потім Іванов, виправдовуючи дії Росії, добалакався до такого: “Під час війни уникнути втрат серед мирного населення неможливо. Так, у Чечні гинуть мирні люди, та це наші люди, і ми несемо за це відповідальність”. Ніби для вбитого має якесь значення, чий він, і хто за нього відповідатиме.

Кажуть, головний урок історії – те, що вона нічого не вчить. Неправда. Вчить, аж волає, та недолугі учні вчитися не хочуть. Напевно, зараз у Росії лише дурні не розуміють, що партизанську війну на споконвічній території гірського народу (тим паче такого, як чеченці) виграти неможливо. Росіяни воюють на Кавказі вже два століття і знають, що перемоги тут бувають лише тимчасові. Та спритність справжнього політика полягає в тому, щоби на хвилі тимчасового успіху заробити тривалий політичний капітал. Для Путіна, як і для кожного політика такого рангу, влада – мета, все решта – десятирядне. Головне – виграти президентські вибори, а там – хоч трава не рости. “Мала переможна війна” дала йому 57% рейтингу, цифру небачену для новітньої історії Росії, цифру, якої не дало би навіть покращення економічної ситуації чи підвищення зарплат і пенсій. Обіцянка “замочити” ворога “в сортирі” реальніша, ніж обіцянки підвищити зарплату, і магічно діє на російський плебс. Політичне правило “мета виправдовує засоби” дозволяє посилати на безглузду смерть нецілованих російських пацанів, шанувальників “Скутера” та “Продиджі”. Безглузду, бо і коневі зрозуміло, що Чечня вже ніколи не буде російська, як не буде французьким Алжир і англійським – Афганістан. До речі, під час афганської війни 1878 року англійці (крім технічної переваги) в 10 разів кількісно переважали пуштунів. Але зазнали нищівної поразки. Їм після цього не забракло розуму забратися з Афганістану й ніколи туди не повертатись. Але це ж англійці.

Байки про територіальну цілісність Росії, геополітичний баланс на Кавказі, небезпеку поширення ісламського фундаменталізму та перерозподіл нафтового ринку вигадані лише для того, щоби затемнити в головах людей одну-єдину, як двері просту істину: народ хоче бути незалежний, хоче мати власну державу, бо наразі кращої форми повноцінного існування народу, ніж держава, не придумано. І ніхто аргументовано не доведе, що, наприклад, естонці мають більше права на незалежність, аніж чеченці, і що є якась логіка в тому, що естонців можна без крові випустити з російської “тюрми народів”, а чеченців не можна, і що треба їх “мочити” десятками тисяч для їхнього ж добра.

Як страшенно важко долати імперські комплекси, навіть коли з’явились ознаки демократії! Як Росії хочеться кинути чеченцям їхній же “чурек... як тій собаці”! І як росіянам “сакля очі коле... не ними дана”! Та є історичні закони, яких оминути не можна, “і неситий не виоре на дні моря поля”.

Ця типова колоніальна війна рано чи пізно закінчиться, як закінчувались усі колоніальні війни. Та її жертви – чеченці й росіяни – про це ніколи не дізнаються...



Росія нищить незалежність Ічкерії. Що далі?
Олег БАГАН

Упродовж кількох місяців світ пасивно спостерігає за ліквідацією Росією незалежності невеличкого кавказького народу. У вік великої гуманності, повсюдної пропаґанди прав людини, виявляється, можна зовсім іґнорувати права цілого народу – народу, що захотів звільнитися від кількасотлітньої тиранії. Ідеали свободи та рівності народів легко приносять у жертву політичній кон’юнктурі й інтересам великих держав.

У нове тисячоліття Росія, вікова імперія, створена столітніми систематичними насильствами та подиву гідною деспотією, вступає знову серед моря крові, під гуркіт геноцидної, нещадної війни, прагнучи будь-що зберегти свою імперіальність, дещо послаблену та розхитану наприкінці століття. Стара гуманна Європа, весь демократичний світ тихцем спостерігають за цими жахливими за цинізмом і брутальністю подіями і розводять руками, мовляв, ну, що від них вимагати, це ж споконвічна імперія, вона інакше не може; хай уже дотовче тих нечисленних чеченців – і буде спокій; нам Росія потрібна ціла – як колосальний геополітичний фактор.

Серед лідерів Заходу та Європи знайшовся лише один послідовний і принциповий політик – президент Естонії Леннарт Мері, який оголосив протест таким діям Росії і відмовився брати участь у нещодавному саміті голів держав ОБСЄ у Стамбулі. Зрештою, він просто назвав речі їхніми іменами, поглянувши правді у вічі. Цей крок президента Л.Мері та нинішня ситуація в Росії мали би змусити глибше замислитися передусім громадськість країн колишнього СРСР. Ми бачимо, як у сусідній Росії розпалюють полум’я імперіалізму, як там зміцнюють владу під знаком автократизму й аґресивності, як відверто проголошують плани та гасла про “зони впливу”, “зони російських інтересів”, “ісконно русскіє зємлі” тощо. Історія вчить: поступатись агресорові – лише стимулювати його апетити. Придушення незалежності Ічкерії означає посилення русифікаторської політики щодо інших неросійських народів Російської Федерації, це означатиме невдовзі тиск, гегемонізм стосовно країн СНД, а можливо, і стосовно країн Середньої Європи та Південної Євразії. Цьому новому наступу Російської імперії народи, яким загрожує російський імперіалізм сьогодні або може загрожувати завтра, повинні протиставити свою солідарність.

Російський народ, зі свого боку, повинен зрозуміти, що будь-яке посилення його держави як імперії завжди вело й вестиме до посилення її внутрішнього тоталітаризму, внутрішнього рабства. Це – закон історї. Громадськість Росії повинна усвідомити, що треба покласти край тому, щоби її правителі на догоду їхнім амбіціям і жадобі влади систематично перетворювали власний народ у засіб аґресивного імперіалістичного наступу, будячи в людях ненависть і підозру до сусідів.

Відтак сьогодні очевидною є потреба створення міжнародного союзу демократичної громадськості країн і народів, загрожених російським імперіалізмом, разом із демократичною громадськістю Росії. Об’єктивно потрібний Антиімперський блок народів (АБН), який би розпочав широкомасштабну акцію стримування московського імперіалізму. Це мав би бути власне громадський рух, не урядовий, аби цим продемонструвати якраз миролюбність і демократичність руху, а не спробу конфронтації (якби в цей рух увійшли керівники держав чи учасники урядів). Завдання такого об’єднаного руху мали би бути такі:
а) розробляти суспільно-політичну стратегію стримування московського імперіалізму;
б) координувати дії щодо розвитку та зміцнення демократії в пострадянському просторі;
в) інформувати громадськість своїх країн і світу про прояви імперіалізму та шовінізму в політиці Москви на всьому просторі колишнього СРСР;
г) виробляти принципи співжиття народів, які в нещодавному минулому зазнали національного поневолення та гніту;
д) сприяти громадсько-культурному зміцненню та розвитку народів пострадянського простору, налагоджувати постійні комунікації між ними у сферах співпраці та обміну інформацією на рівнях суспільно-політичного життя, ЗМІ, науки, господарства тощо.

Існування такого Блоку аж ніяк не було би втручанням у внутрішні справи Росії. По-перше, всі народи мають право захищати свої насущні інтереси, передусім право на життя як самобутньої нації, що зафіксоване як найвища цінність поряд із правами людини. По-друге, загальновідомо, що в Росії діють різні стратегічні дослідні інститути, які систематично розробляють концепції впливу на весь простір СНД, що Росія різними способами підтримує проросійські рухи й організації, передусім т. зв. “російськомовного населення” у країнах СНД і Прибалтики, виступає з заявами на захист їхніх прав і дій, і це зовсім не вважається “втручанням у внутрішні справи незалежних держав”.

Діяльність такої антиімперської громадської організації посприяла би зміцненню демократії і вартостей громадського суспільства серед народів, які ще нещодавно жили в умовах тоталітаризму.