BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 33 (477), вівторок
22 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Встановлено плаваючий курс гривні
    • Марш зустріли сльозолийним газом
    • Розправа з опальним сімейством
    • МВФ чекатиме закінчення аудиту
    • “Це не просто випадок!” Кажуть в СДС про аварію з Марчуком
    • “Реформатори” виграли вибори
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Львів’ян не кинуть напризволяще
    • Львів відвідали азійські посли
    • Без світла
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Жертви вогню
    • Польський консул попрощався з Сенчуком
    • Демсоюз готовий взяти владу
    • Партія з гонором у 0,6 відсотка
    • Міжнародний вокзал у Львові – річ реальна
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Кучма зазирне у майбутнє
    • Дунайські ціаніди вже в Україні
    • Пожежний алярм у школах столиці
    • Ющенко попереду
    • Чи будуть ліві єдині
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Встановлено плаваючий курс гривні (Закінчення)
    • Нафта в Україні подорожчає
    • ОПЕК м’якне – ціни падають
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Італійці відмовляються від “промивки мізків”
    • У Мітровиці шукають зброю
    • Джон Леннон фінансував ІРА
    • Демонстрації проти Гайдера
  7. ПОСТУПЬ
    • Як захищатися від українців
    • “Ґалічян” опанував дух галицького месіанства
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Стилізуючи ретро
    • Виставка творів живопису Григорія Трояна
    • Рейтингові хвилі: буря чи штиль?
  9. ПОСТУПІ В ІСТОРІЮ
    • Органи Львова: Історія і сучасність (Закінчення)
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • Cімейне вогнище майбутнього? Італійський досвід спілкування з “мережею”
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Словенiя – нещаслива для українцiв
    • Провал бiатлонiсток
    • Чи залишаться в “Карпатах” Євтушок i Гецко?
    • “Манчестер” відновлює статус-кво
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Букет стилів
    • ГОРОСКОП
pp_33_8  
АРТ-ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 33 (477), вівторок
22 лютого 2000 року

Стилізуючи ретро
СВІТЛИНИ

Велелюдним вернісажем відзначив у неділю в фойє Палацу мистецтв львівський фотомайстер і журналіст Роман Ратушний своє сорокаріччя. Ця цифра стала концептуальною і для його першої персональної виставки, яку склали сорок кольорових і тонованих світлин.

Уже вкотре можна було переконатися, наскільки згуртованим є коло львівських професійних фотохудожників.
Вже хоча б те, що кожен із цих митців не є байдужим до успіхів колег, свідчить про здорову творчу атмосферу, яка склалася в цьому середовищі. Фотографи, на відміну від закомплексованих художників, не дотримуються вдаваної і награної чемності, не бояться фахової критики, завжди раді висловленим оцінкам. Власне з такою оцінкою й виступив на вернісажі Романа Ратушного голова Львівської організації Спілки фотохудожників України Олег Огородник. Представляючи шанувальникам фотомистецтва соленізанта і його твори, Олег Огородник відзначив перспективність пошуків Романа Ратушного, вагомість доробку цього майстра і деякі недоліки в підході до формування експозиції.

На думку досвідчених колег Романа Ратушного, виставка тільки увиразнила б концепцію, якби підбір обмежився двадцятьма, але направду першокласними творами, які щонайглибше відповідали б назві проекту “Аксіома жінки. Від Єви до емансипантки”. Можливо, варто було б відмовитися від жанрових сюжетів, які, звісно, самі по собі не є нездалими, але не пасують до загального настрою. Втім, усі одностайні в тому, що Ратушному завдяки копіткій роботі над постановкою моделі й джерелами освітлення вдалося створити кілька направду знакових образів. До таких, до речі, належить і класика львівської реклами – сюжет із “щоранковою приємністю”. Себто газетою “Поступ”, для створення візуального образу якої Роман Ратушний свого часу доклав чимало зусиль. Світлини Ратушного важко назвати портретами в прямому значенні. Адже він не намагається розкрити суто індивідуальні психологічні характеристики портретованих. Навпаки – моделі, як актори для режисера, слугують йому для створення певних однозначно трактованих образів. Це свідчить про установку на “рекламне мислення”, та й сам автор чітко усвідомлює, що зі своїм постановочним театром і салонними світлинами працює на шоу-бізнес, який потребує лаконічного і яскравого образу. Про те, як сприймають львівські фотохудожники творчість Романа Ратушного, а також інтерв’ю з автором “Аксіоми жінки” читайте в наступних числах “Поступу”.



Виставка творів живопису Григорія Трояна
До 75-ліття від дня народження

Андрій ДОРОШ

МАЛЯРСТВО

Григорій Петрович Троян зі свого  творчого доробку на загальні виставки подавав щонайбільше по декілька картин. Так само стримано навіть на персональних експозиціях, яких за останні чверть віку було одинадцять (на Львівщині та Прикавказзі, звідки родом) митець показував ті жанри, у яких є безсумнівним майстром – краєвид, натюрморт. Віддавав перевагу великим тематичним композиціям. Важко було переконати його розкрити нарешті і ту сторону власної творчої особистості, яку мало хто навіть з наближених до автора шанувальників знає й може належно оцінити.

Тому на нинішній, вже дванадцятій, персональній виставці у Львівському Палаці мистецтв Г. Троян постає перед глядачами насамперед як пейзажист (полотен доброго ґатунку у цьому жанрі в нього виявилося чимало), оскільки за роки праці у Львівському художньо-виробничому комбінаті митець побував у дуже багатьох несхожих за природою, побутом населення та архітектурою краях – на Волзі, у Молдові, Вірменії, Азербайджані, в Петербурзі й Москві, не кажучи вже про Кубань, куди навідувався систематично, та сусідні з нею Кабарду, Адигею, Дагестан, Балкарію. Ну і, звичайно ж, Україна – Наддніпрянщина, Чорномор’я, Галичина, Карпати. Серед східноукраїнських пейзажів домінують місця, пов’язані з іменем Шевченка, –  Київ, Седнів, Канів – у різні пори року, в різних погодних умовах – від тихої “золотої осені” до раптової літньої грози та в найрозмаїтіших емоційних станах самого автора – знову ж від світлої задуми до “бурі й натиску”. (Взагалі, завжди ввічливого й доброзичливого Григорія Петровича непросто уявити собі в буремному стані, але не виключено, що коли у нього в руках опиняються палітра й пензлі, а перед ним – чистий квадрат полотна і “героїчний краєвид”, то він може бувати й несамовитим. Знову ж таки буремною минувшиною предків з Преславного війська Чорноморців можна пояснити й невгасаючу пристрасть Гр.Трояна до моря – як у штиль, коли доріжка світла від маяка біжить аж до обрію, так і бурхаючого стихією й живо вигризаючого цілі пласти крутоберегів. Але це “піки”, екстремальності. Зазвичай у краєвидах митця домінують безвітряні полудні “бабиного літа” або ж тихі ранки з першим снігом, мальовані чи то в якомусь із будинків творчості, чи просто у себе на підльвівському городі в оточенні старезних дубів. Любов до землі обґрунтовує другу велику Троянову пристрасть – до натюрмортів. Бузок, лілії, троянди, півонії, хризантеми і, звичайно ж, кетяги калини –  усі вони веселково буяють на незлічених полотнах автора, намальовані розмашисто й відважно, неначе це батальні композиції. Митець любить широкий, рельєфний мазок, який не тільки відповідає його темпераменту, а й дає можливість добиватися у картині додаткових, часом дуже тонких, майже невловимих, але вкрай важливих для задуму автора світлових ефектів. Такі полотна “дихають”, залежно від освітлення, змінюються, викликаючи щоразу інше їх бачення.

Ще одна важлива риса майстра – це вміння побудувати переконливий натюрморт із найбуденніших предметів: горнятка, коробки сірників, надпочатої пачки печива.... Програмний у кольористиці “Кубанський натюрморт” (червоне, чорне та декілька акцентів білилом) художник обмежив у аксесуарах до того мінімуму, який був необхідний посполитому козаку, аби вижити – зброя, бурка й вуздечка для коня. Взагалі, кубанці ще двісті років тому подали людству прекрасний  урок поведінки у співжитті – поєднання відваги і порядності. Декілька портретів співвітчизників (автор цілком обґрунтовано наполіг на включенні їх до експозиції) засвідчують, що, незважаючи на всі політичні й ідеологічні катаклізми, які прогуркотіли над Кубанню за ті два віки, упродовж яких там живуть нащадки запорожців, вони анітрохи не розгубили основних рис, притаманних козацтву, залишившись такими ж відважними, прямолінійними, гостинними й щедрими, як і тоді, коли вперше ступили на нові землі. Ще одна неминаюча для Г.Трояна тема, яка зв’язує Україну й Кубань, – доля двох опальних поетів, Шевченка й Лермонтова. Обидва понад усе цінили свободу, й обидвох імператор зодяг у формені мундири. До цієї теми митець підступається з різних боків і не один раз. Композиції цього циклу можуть при нагоді стати підставою для окремої експозиції. Полотна Г. Трояна, виконані у глибокому переконанні власної правоти у правдивому (нехай часом і злегка романтичному) баченні світу, мають немало прихильників серед різних поколінь глядачів і знаходять собі місце у багатьох музейних та приватних колекціях. Художник продовжує свою творчу дорогу і, як справжній козак, завжди готовий поділитися красою й добром душі з усіма, хто з його рук захоче їх прийняти.



Рейтингові хвилі: буря чи штиль?

Орест ДРУЛЬ

ДЕВ"ЯТИЙ ВАЛ

Резонанс у нашому містечку, що його викликала доволі тривіальна публікація “Рейтингів ...”, спонукав до деяких технічних пояснень з цього приводу; лист поважаного доктора від мистецтвознавства Михайла Євстаховича Станкевича підказав теми цієї репліки.

Перш за все: подані у “Поступі” рейтинги є не більше як усередненою суб’єктивною оцінкою експертів, що погодились взяти участь в опитуванні: Ю. Бойка, А. Бокотея, О. Голубця, А. Дороша, І. Кожана, Н. Космолінської, З. Мазурика, С. Міхновського, В. Неборака, В. Отковича, В. Садової, К. Сліпченко, Р. Яціва (за що “Поступ” щиро дякує – кожному експерту довелося дати в загальній сумі поза тисячу оцінок; не всі, до речі, до кого ми зверталися, погодились на таку працю). Питання довіри до рейтингу, таким чином, – це питання довіри до рівня компетентності експертів, а для невтаємничених у світ постатей мистецької критики – довіри до “Поступу”, який підібрав саме таких експертів.

Сумніву немає – підбір тенденційний з точки зору адептів колгоспного реалізму (щоби не було двозначності, я маю на увазі не шановного п. Станкевича, а інших адептів). Представництво з позиції формальних атрибутів: директор та завідувач експозиційним відділом Національного музею, директор галереї “Гердан”, заступник директора Інституту народознавства і етнографії, заступник директора Палацу мистецтв – особи, що найбільш активно формують виставкову діяльність у Львові, доценти Львівської Академії мистецтв та Львівського національного університету, практикуючі якраз у мистецькій тематиці журналісти та вільні критики, знані художники, три кандидати мистецтвознавчих наук, члени Спілки художників (із секції мистецтвознавства і не тільки) та Спілки критиків та істориків мистецтва – цих регалій навіть вимогливому п. доктору мистецтвознавства мало би стачити. (До речі, з двадцяти авторів статей щорічника СКІМу “Мистецтвознавство ’99" вісімнадцять описують історичні постаті, етнографію, дизайн чи сакральне мистецтво і лише два – Орест Голубець та Роман Яців – досліджують сучасне мистецтво; власне вони і включені у когорту поступівських експертів.) Шануючи “клопоти і видатки”, що “в стократ перевищують сміхотворну доплату, яка чекає майбутнього доктора наук” (цит. за вказаним щорічником), мусимо відзначити певну девальвацію, з огляду на вимоги до сучасних дисертаційних робіт, вчених ступенів, тому їх наявність не була критерієм підбору експертів (хоча, як видко, не стала і критерієм відмови експертам). “Поступу” достатньо було, з одного боку, лише авторитету цих тринадцяти особистостей без їх звань та статусів, і достатньо, з іншого боку, лише цих особистостей, щоби в першому наближенні скласти об’єктивну (з нашої точки зору, звичайно) картину мистецької ситуації в місті.

З приводу свідомості, “яке неймовірно складне завдання – встановити непомильні критерії, мірила для оцінки мистецької творчості” і “як і чим зважити, виміряти духовну вартість твору?” (цит. лист голови СКІМ у “Поступ”). Дійсно, непомірне завдання, якщо підходити з позиції М. Станкевича (цитую вже зі статті “Мистецтво на межі тисячоліть” зі згаданого щорічника): “мистецтвознавство, як галузь гуманітарної, і, зокрема, філософської науки, досі не спромоглося на створення власної чіткої перевіреної практикою теорії, котра би давала дієвий інструмент досліднику історії мистецтва й критику сучасної багатогранної творчості” (була одна – марксистсько-ленінська, та не витримала перевірки практикою, треба розуміти – О. Д.). Чи, дозвольте спитати, щоби одружитися, зробити куди важливіший вибір на ціле життя, теж потрібне “створення власної чіткої перевіреної практикою теорії”? Чи кожен шукає свої, індивідуальні критерії для оцінки того, що принципово не оцінюється, для порівняння непорівнюваного? Як, зрештою, кожна дитина, не вдаючись у теорію, вибирає між непорівнюваними речами: піти на гойдалку чи з’їсти морозива. На такого роду порівняннях та оцінках побудована вся система економічно-фінансових відносин у світі, тож не буду вдаватися у теорію, тим паче досліджень щодо її застосування стосовно соціології мистецтва теж вистачає; інша справа, що радянська система освіти не заглиблювалась у такі речі, але ж існує таке поняття, як самоосвіта...

Іншими словами, для оцінки певних явищ не обов’язкова теорія, яка б пояснювала вплив усіх факторів на значення цієї оцінки (часто її створення принципово неможливе). Для оцінки явищ достатньо знань експертів, що у практичній діяльності виробили для себе такі критерії. Правда, вербалізувати ці імпліцитні мірила значно важче, ніж дати на їх основі інтегральну оцінку явищу. Вотерман з цього приводу сформулював парадокс інженерії знань: чим вищі здібності експерта у проблемній області, тим менше він здатен описати знання, що використовуються для розв’язку завдання (особливо допитливих читачів можу відіслати до доступного в нас японського десятитомника з інженерії знань під редакцією С. Осугі та Ю. Саекі).

Підібравши компетентних експертів і витягнувши з них потрібні нам знання, стикаємося з наступною принциповою проблемою рейтингування: дискретного представлення в оцифрованому вигляді цієї інтенсивної величини, витягненої, але безпосередньо не вимірюванної, представлення у вигляді, придатному для подальшої математичної (тепер модно казати – комп’ютерної) обробки. Якраз на подолання цієї проблеми спрямований понятійний апарат, розроблений А. Кофманом у рамках теорії нечітких множин, яка особливо розвивається в останнє двадцятиліття.

Очевидно, що навіть після доскіпливої верифікації запропоновані рейтинги не претендують на непомильність, за природою своєю маючи ймовірнісний характер. При цьому ймовірність правильної оцінки зменшується в міру зниження рейтингу – зростає діапазон розкиду оцінок різних експертів і збільшується ціна помилки дискретизації: похибка в одиницю вибраного вимірювання може змістити митця в середній та нижній частині списку на кілька пунктів у сукупному рейтингу (див. рис.). Через це, зрештою, ми не публікували повного рейтингу, обмежившись найбільш надійною його верхньою частиною.

І на майбутнє. Дуже шкода, що основна частина мистецтвознавців самоусувається від критики сучасних мистецьких процесів, хоча зрозуміло, що в дослідженнях творчості давноминулих днів чи навіть сучасної етнографії значно менше ризику набути ворогів. І поки СКІМ дискутує над “необхідністю переглянути існуючі застарілі, а почасти дуже небезпечні концепції теорії мистецтва і критики часів більшовицького тоталітаризму”, життя на місці не стоїть, “Поступ” готує наступні рейтинги творчих діячів, з інших сфер нашого мистецького сьогодення.