BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 33 (477), вівторок
22 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Встановлено плаваючий курс гривні
    • Марш зустріли сльозолийним газом
    • Розправа з опальним сімейством
    • МВФ чекатиме закінчення аудиту
    • “Це не просто випадок!” Кажуть в СДС про аварію з Марчуком
    • “Реформатори” виграли вибори
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Львів’ян не кинуть напризволяще
    • Львів відвідали азійські посли
    • Без світла
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Жертви вогню
    • Польський консул попрощався з Сенчуком
    • Демсоюз готовий взяти владу
    • Партія з гонором у 0,6 відсотка
    • Міжнародний вокзал у Львові – річ реальна
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Кучма зазирне у майбутнє
    • Дунайські ціаніди вже в Україні
    • Пожежний алярм у школах столиці
    • Ющенко попереду
    • Чи будуть ліві єдині
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Встановлено плаваючий курс гривні (Закінчення)
    • Нафта в Україні подорожчає
    • ОПЕК м’якне – ціни падають
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Італійці відмовляються від “промивки мізків”
    • У Мітровиці шукають зброю
    • Джон Леннон фінансував ІРА
    • Демонстрації проти Гайдера
  7. ПОСТУПЬ
    • Як захищатися від українців
    • “Ґалічян” опанував дух галицького месіанства
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Стилізуючи ретро
    • Виставка творів живопису Григорія Трояна
    • Рейтингові хвилі: буря чи штиль?
  9. ПОСТУПІ В ІСТОРІЮ
    • Органи Львова: Історія і сучасність (Закінчення)
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • Cімейне вогнище майбутнього? Італійський досвід спілкування з “мережею”
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Словенiя – нещаслива для українцiв
    • Провал бiатлонiсток
    • Чи залишаться в “Карпатах” Євтушок i Гецко?
    • “Манчестер” відновлює статус-кво
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Букет стилів
    • ГОРОСКОП
pp_33_7  
 ПОСТУПЬ
СТОРІНКА 7
№ 33 (477), вівторок
22 лютого 2000 року

Як захищатися від українців

Тетяна НАГОРНА, Львів

ПЕРЕД ЗБРУЧЕМ

“Усі нації, що мешкають в Україні, є корінними. Це наш основний постулат, і ми переконані, що лише поліетнічна основа побудови країни має перспективу”, – заявив львівським журналістам голова щойно створеної всеукраїнської громадської організації “Міжнаціональний форум України” Олександр Свистунов. Перший з’їзд МФУ відбувся 6-7 лютого в Києві, присутні на ньому були 250 делегатів, котрі представляли понад 100 громадських організацій національних меншин, серед яких були й доволі екзотичні, як-от зареєстрована в Луганську Африканська асоціація тощо.

Поява в нашій державі організації, що своєю метою декларує захист прав усіх мешканців України, крім самих українців, – подія направду непересічна, і навіть, із певного погляду, корисна (адже, якщо вірити засновникам “форуму”, нині 30% населення України – представники нетитульних націй). “Наша організація була задумана як громадський рух, який разом із українцями закладатиме основні камені Української держави, бо ми вважаємо, що сьогодні ні політичні, ні ідеологічні, ні економічні підвалини України ще не закладені, й нацменшини мають шанс і (що найважливіше) право втрутитись у цей процес”, – каже Свистунов. Зі слів цього пана з’ясувалося також, що таке право нацменшини мають не так через спільне з українцями проживання на одній землі, скільки через те, що ці нацменшини – такі ж господарі цієї країни, як і українці. “Українська держава існує 10 років, а народи тут живуть тисячоліттями, – аргументує цю думку Свистунов. – Українці часом поводяться так, наче ми – представники інших націй – щось не те робимо, та вони не мають на це права, бо ця земля є настільки ж їхня, як і наша. Я як історик скажу: велика територія України була незайманим диким степом, коли на неї прийшли російські війська, і дуже сумнівно, щоб українці колись змогли ті степи самотужки освоїти”.

Власне, остання фраза і змушує замислитися над корисністю існування організації, про яку йдеться. Річ у тім, що хоч до складу МФУ й увійшло понад сто організацій нацменшин, та все ж права там, схоже, обстоюватимуть лише “старшого брата”, бо всі, крім російської общини, відіграють там дуже пасивну роль, а першу скрипку грає Олександр Свистунов разом із його “Русскім двіженієм Украіни”.



“Ґалічян” опанував дух галицького месіанства

Леонід БАРСЬКИЙ, Київ

ЗА ЗБРУЧЕМ

Об’єднана організація національних меншин України буде боротися за права російської мови, територіальну автономію, а також простежить, аби під час перепису 2001 року бойків, гуцулів і козаків не записували українцями.

6-7 лютого в Києві пройшов захід, який звався “Міжнаціональний форум України”. Оскільки в повідомленнях про форум наголошувалося, що оргкомітет знаходиться у Львові, то я, чесно кажучи, пішов подивитися, що ще такого ті галичани задумали. Тим паче, що галичани вже років п’ять чи й більше нічого не придумують, нікуди не їздять і нікого не переконують. Так собі – варяться у власному соці, поглинуті такими самісінькими дрібними, але насущними проблемами, що й решта України.

У холі конференц-залу готелю “Турист” мене ошелешив перший сюрприз – на столах перед входом до залу красувалися стоси газет “Лимонка”, “За СССР”, “Православная Русь” та іншого “русско-патріотічєскава” чтива, яке зазвичай поширюють  на зборах прихильників генерала Макашова, Баркашова, Едічки Лімонова й інших борців за чистоту слов’янства загалом і Росії зокрема. Опанувавши перше бажання втекти звідти (все ж таки по батькові я Самуїлович, а ніс і того...), прошмигнув у конференц-зал. Дещо заспокоїла мене присутність у залі незрячого провідника львівських євреїв, достойного та шанованого мною філософа Рудольфа Мирського. Хоча згодом я зрозумів, що професор через зорові негаразди просто не бачив того цікавого чтива, яке продавали в холі.

Форумці саме активно обговорювали найважливішу (як виглядало) для них проблему –  “насильницької українізації”. З емоційності й гучності виступів ставало зрозуміло, що найінтенсивніша українізація проводиться у Криму й у Луганській області, а в околицях Львова вона відсутня. Основу залу складали представники так званого “Россійского двіженія Украіни”, голова якого, дуже енергійний і велемовний пан Олександр Свистунов, жваво керував зібранням. Як я дізнався згодом, він водночас є керівником “Конфедерації національних товариств західних областей України” та власником (за його ж словами) скловарних, нафтопереробних та інших прибуткових підприємств у Західній (і не тільки) Україні.

Учасники форуму повідомили мене приватно, що пан Свистунов – також головний меценат форуму, “Россійского двіженія” та згаданої конфедерації. Сказане мене вразило: отже, є ще порох у галицьких порохівницях, стара добра Галичина все ще здатна на амбітні й масштабні проекти, і що особливо приємно – має ще досить грошей, аби ці проекти фінансувати.

На відміну від залу, де переважали представники колишнього “старшого брата”, у президії форуму сиділи представники інших національностей України. Сумними очима поета-авангардиста дивився в зал чи то молдавський, чи то румунський нардеп Іван (Іон) Попеску. Отець Димитрій від Московського Патріархату символізував присутність у президії древнього русинського народу Закарпаття. Його колега по комісії депутат-соціаліст Сергій Кияшко своєю самотньою особою представляв на форумі (якщо вірити панові Свистунову) всю українську націю (інших її представників у залі й у списках організацій-учасників я не виявив). Судячи з виступів згаданого пана Кияшка, в усієї представленої ним української нації також не було більшого горя, як насильницька українізація. Кидаючи в зал полум’яні, гідні Павки Корчагіна погляди, він із металом у голосі відповідав російською на українські запитання журналістів, котрі забрели на форум. Пан Свистунов, слід віддати йому належне, як справжній галичанин вправно володів державною мовою і арґументовано доводив цією мовою непотрібність такого володіння для решти громадян незалежної України.

Він навіть дещо втихомирив зал, який із захватом обговорював тему проголошення російської мови в Україні “мовою міжнаціонального спілкування”. Пан Свистунов пояснив ентузіастам, що цього все одно рано чи пізно буде досягнуто спільними зусиллями національностей, зібраних у залі. Та позаяк в уряді є люди з такими поглядами, як Микола Жулинський (я, чесно кажучи, не второпав, які саме погляди шановного віце-прем’єра малися на увазі), то слід бути дуже обережним і передчасно не висувати гасла, через які Міжнаціональний форум може не зареєструвати Міністерство юстиції України.

Заради сатисфакції учасникам форуму було дозволено викинути з проекту постанови всі слова на кшталт “Україна”, “український” тощо, а також замінити слова “національно-культурне відродження” на “збереження”. І справді, що там відроджувати? От зберегти треба! Русифікацію.

У голосі пана Свистунова час від часу також з’являвся метал і граніт, особливо коли він, засудивши деякі північнокавказькі народи, заявив, що все може статись і в Україні, особливо коли влада не буде слухатись учасників форуму. Щоб українській владі було зручніше вислуховувати ці рекомендації, учасники одноголосно проголосували за введення всієї президії форуму до складу радників Президента Леоніда Кучми.

Відомий подвижник боротьби з насильницькою українізацією, нардеп і один із батьків міста Харкова пан Алексєєв оприлюднив проект відозви форуму з приводу нахабного наміру української влади примусити її чиновників вивчити цю осоружну українську мову. Відозву було вирішено (навіть незважаючи на нехороші погляди пана Жулинського) поширити негайно. Не допомогли нерішучі рекомендації різних циганів і болгар утриматися від цього. Відозву ухвалили і передали представниці Комітету у справах співвітчизників російської Державної Думи, яка в ролі найповажанішого гостя була присутня на форумі. Згадав я про це через три дні, коли було оприлюднено грізний окрик МЗС Росії щодо “витіснення російської мови з України”.

І ще згадалося давнє, давно бачене – з’їзди прибалтійських Інтерфронтів, на яких мені доводилося бувати напередодні розпаду СРСР. Ті самі зворушливі червоні значки на грудях, до болю знайоме врочисте звернення “товаріщі”, ті самі обкладинки паспортів СРСР і Росії на торгових розкладках у холі, ті самі ґрунтовна матеріальна підтримка і багатий фуршет. Для повної тотожності бракувало лише пікету національно-радикальних представників титульної нації з гаслами “Чемодан – вокзал – Рассія!”.

Що ж до росіян України, то давно відомо, що від слухання звуків української мови вони страждають значно більше, ніж від невиплати зарплат, рекету і податкової інспекції. Це саме стосується болгар, циганів і румунів. Особливо болгар, котрі в Одеській області мають свої телеканали, газети, школи, УКХ-радіостанції та відділення в унверситетах Одеси й Ізмаїла.

Висновок: під проводом “старшого брата” гуртом “батька легше бити”. Тим паче, що “батько” трохи “нездужає” і не “соображає”. Головне, щоби татусь від того биття не протверезів і не врізав...

Загалом, усі ці представники національних меншин скидалися на наївних дітей, котрі бавляться під колесами бронетранспортерів “Російского двіженія Украіни”, що прагне бурі та “больших перемен”. Виглядає, що дух конфронтації, властивий спілкуванню  львівських марґіналів-”націоналістів” із такими ж марґіналами-”інтернаціоналістами” досить уміло та при підтримці солідних коштів підноситься до загальнонаціонального рівня.

Можливо, міцний дух “старшого брата” породжує у лідерів деяких національно-культурних організацій ностальгійні спогади про їхню комсомольську юність, заміські конференції компартактиву й інші приємні речі. А відтак – бажання отримати почесне звання “інтерфронтівця” і втягнутись у конфронтацію з найбільшою національною групою України. Так можна здобути лаври Алксніса та Когана. Що, не пам’ятаєте таких? Не дивно: про них і в балтійських державах уже не пам’ятають. А може, пам’ятаєте про Сажі Умалатову? Теж ні?..
Все ж таки дещо конкретне мені вдалося почути від учасників форуму та вичитати у прийнятих документах. А саме: наприкінці 1999 року Україна ратифікувала пакет європейських документів щодо національних меншин. Ці документи автоматично набудуть чинності через три місяці після їх підписання – тобто приблизно у квітні. Вони ґарантують певні стандарти для нацменшин відповідно до їх відсотка в населенні певної територіально-адміністративної одиниці – аж до, як захоплено повідомив мені один співрозмовник, національно-територіальної автономії. Принаймні пан Свистунов (як назвав його той же мій співрозмовник, “вождь всіх неукраїнців України”)  закликав учасників підтримати один одного на місцевих виборах (тобто цигани та євреї, схоже, повинні будуть голосувати на виборах до місцевих Рад за представників свистуновського “Россійского движенія Украіни”).

Крім того, всі ентузіасти територіальних та інших автономій повинні простежити, щоби під час майбутнього перепису 2001 року українці не загарбали собі якого єврея, гуцула, бойка, козака та, звичайно, русина. Чим більше таких вдасться відбити у “хохлів”, тим краще.

А ще, мабуть, планується запровадження національності “неукраїнець” і створення відповідних національних автономних округів. Чи для того мій батько колись виїхав із Біробіджану?

P.S. від редакції. Якщо плани “ентузіастів”, Боже борони, здійсняться, то, може, такій етнічній групі, як “галичани”, теж подбати про свою “національно-територіальну автономію”? З усіма наслідками для панів свистунових...