BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 32 (476), субота
19 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Референдуму – бути?
    • Впіймали кубинського шпигуна
    • Люстровано депутата парламенту
    • Мирон янків дбатиме про Львівщину
    • У МВФ проблеми з Україною
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Останні підсумки Янківа
    • Місто оптимізує податки і збори
    • Львів’янин став віце-міністром
    • Пласт у Львівській окрузі
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Сенчук на нараді у Києві
    • РАТУШНИЙ ЛЮБИТЬ ГАРНИХ ЖІНОК
    • ЗБРОЙНЕ ПОГРАБУВАННЯ В АВТОБУСІ
    • Ощадливість врятує від кризи
    • Землю продаватиме виконком
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Європа Центрвиборчкому не указ (Закінчення)
    • Українські ліві у небезпеці
    • В Україні буде інститут опозиції
    • Більшість теж у кризі
    • Тempus допомагатиме освіті
    • Нелегали продовжують мігрувати
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Українські проблеми МВФ (Закінчення)
    • Здобутки польських банків
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Урядовий скандал у Латвії
    • У Бейруті атакують посольство США
    • Німецька ХДС у небезпеці
    • Одним – диктатор, іншим – демократ
  7. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Територіальна організація Греко-Католицької Церкви
  8. МУЗИЧНИЙ ПОСТУП
    • Пролог до 100-річчя Львівської опери
    • Тріо для “Львівського салону"
    • Сліпа афіша
  9. СПОГАДИ В ПОСТУПІ
    • Чи й ми були богемою?
  10. ДИСКУРС ПОСТУПУ
    • Перспективи християнської демократії
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Ігор Тихий: Виграємо вищу лігу будь-яким складом.
    • Чи повторимо успiх минулого Чемпiонату свiту?
    • Клуби проти збірних. Війна триває
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Коштовні некоштовності
    • гороскоп
pp_32_10  
ДИСКУРС ПОСТУПУ
СТОРІНКА 10
№ 32 (476), субота
19 лютого 2000 року

Перспективи християнської демократії

Олег БАГАН

ЄВРОПА

Недавні гучні політичні скандали в Італії та Німеччині, пов’язані з діяльністю християнсько-демократичних партій, серія поразок правоцентристів і консерваторів у багатьох країнах Європи, перемоги в них лівоцентристських, ліберальних та соціал-демократичних партій викликали в аналітиків міркування про кризу, відступ правої ідеології на всьому континенті. Водночас сенсаційний успіх крайніх правих в Австрії і Швейцарії (що теж обернувся світовим скандалом) засвідчив якісь несподівані, нові тенденції у, здавалось би, вже внормованій і заспокоєній Європі. Що означають ці тенденції? Чи справді порушився баланс між правим і лівим центром у провідних країнах Європи? Як це може позначитися на українському політикумі?

Звідки популярність хадеків?

Християнсько-демократичні та консервативні партії відіграли вирішальну роль у стабілізації повоєнної Європи. Це здебільшого їм ми завдячуємо витворенням та переможним поширенням ідеології єдиної Європи і гармонізуванням її геополітичних суперечностей. Троє видатних політиків – християнські демократи де Ґаспері та Конрад Аденауер, консерватор де Ґоль – обґрунтували й утвердили ідею інтеґрації континенту, зміцнення його на ідеалах та традиційних принципах європейства. І саме християнсько-демократичні та консервативні рухи Італії, Німеччини та Франції стали фундаментом для нового європейського дому.

Праві партії були популярні, бо відображали традиційні вартості європейців і здобули собі авторитет впертою та завзятою боротьбою проти фашистів і нацистів у роки війни. Додатковою причиною успіху була рішуча протиставленість лівому екстремізмові та популізмові, активні зусилля для консолідації європейців на боротьбу з загрозою комунізму у вигляді тоталітарної совєтщини.

І ось політична вага правоцентристських партій у ключових державах континенту захиталася. Заговорили про цілковиту перемогу лібералізованої соціал-демократії як нової філософії ХХІ століття. Чи так воно?

Історія

Поняття християнської демократії вперше, як це не дивно, з’явилося у добу Великої Французької революції з її послідовним атеїзмом та антицерковністю. Тоді християнськими демократами називали себе нижчі верстви священства, охоплені ідеями демократії й антиаристократизму, збунтовані проти збюрократизованої верстви єпископату. Це був рух за поєднання з народом, за ширшу розмову з ним замість пісної традиційної опіки.
Зрозуміло, що в умовах французької революції, з її агресивним еґалітаристським та тоталітарним якобінством, з її духом раціоналізму та матеріалізму, християнська демократія не могла розвинутися. Адже глибшим і ширшим її ґрунтом були ідеї традиціоналістського консерватизму, який тоді асоціювався лише з монархією.

Новий виток розвитку ідей християнської демократії припадає на епоху французької Реставрації (1814-30). Видатний філософ і публіцист Фелісіте Робер да Ламенне у своєму знаменитому “Есе про байдужість стосовно релігії” (1823) та у часописі “Avenir” розгорнув широку програму оновлення Церкви та католицької суспільної пропаганди, прагнув демократизувати її, зробити ефективною в умовах наростання атеїзму та раціоналізму. Він виступав за звільнення християн від опіки “одержавленої” Церкви, за їх об’єднання на ґрунті суворого централізму та моральності під авторитетом Папи – для створення справді високохристиянської атмосфери в суспільстві. Діяльність Ламенне у Франції зазнала поразки, християнська демократія у цій країні, незважаючи на блискучих лідерів-інтелектуалів (Лакардер, Озанам, Маре), так і не стала всенародною силою. З одного боку, її не підтримала церковна ієрархія, з іншого – маси охопила хвиля соціалізму та лібералізму. Проте здобутком середини ХІХ ст. була поява католицького соціального руху, т. зв. ліберального католицизму.

Ефективна християнсько-демократична практика розвинулася в інших європейських країнах – Бельгії, Нідерландах, Німеччині та Ірландії. Вже у першій половині ХІХ ст. католицизм у цих країнах набрав форм політичної широкомасштабної дії. Причиною його швидкої політизації була конфесійна неоднорідність цих держав (Ірландія входила до складу протестантської Британії). Отже, католикам треба було боротися за політичне представництво в органах влади, що й підштовхувало їх до швидкої мобілізації та розгортання теоретичної бази свого руху. Тому християнська демократія стала набутком передусім католицьких народів. І це закономірно: католицизм, на відміну від православ’я та протестантизму, завжди був перейнятий ідеєю релігійної активізації соціуму, вироблення в ньому почуття індивідуальної відповідальності перед Богом і Братом у Христі, ідеєю максимального й аскетичного служіння Ідеалові та Гармонії.

У Німеччині християнська демократія оформилася спочатку як “католицька фракція” пруського парламенту. Потім, аж до нацистських часів, існувала як партії “Центр” і “Селянська патріотична партія”. Невдовзі у Німеччині, Голландії та Бельгії дійшло до природного союзу християнських демократів з консерваторами. І ті, й ті протистояли наростанню нігілістичних, антирелігійних ідей соціалізму та позитивістського лібералізму. Так сформувалася, по-суті, сучасна ситуація балансу в європейському політикумі.

Особлива ситуація склалася в Англії та США. Християнські принципи були введені у державну політику Англії ще в добу пуританської революції 1640 року. Вже тоді британці обґрунтували і “божественне” право народу обирати собі владу (фактично ідеалом революції була теократична демократія), і потребу великої морально-релігійної самодисципліни для нормального і якісного функціонування всіх соціальних структур. Для них, на думку сучасного німецького дослідника Г. Маєра, як і для американців, “християнська демократія” означала щось самозрозуміле, органічне, таке, що увійшло в кров кожного громадянина Королівства. В Англії демократія сформувалася поступово, еволюційним шляхом, церковні вартості увійшли в державницьку і суспільну ідеологію, там не було різкого протиставлення “монархія – демократія”; там навіть соціалізм став християнським. Тому, попри спроби організувати християнсько-демократичний рух на зламі ХІХ-ХХ століть, вся християнська ідеологія здебільшого перейшла в традиційно сильний британський консерватизм. Тому й відзначають всі політологи дивовижну сконсолідованість, дисциплінованість і мобільність англійського суспільства.

Етапним кроком у розвитку християнської демократії на континенті стала енцикліка Папи Лева ХІІІ “Rerum Novarum” (1891). Значною мірою вона була відгуком на зростаючу роль соціального католицизму та християнського лібералізму – суспільно-політичних течій, що обґрунтували наближення християнства до соціальних потреб народу (часто спролетаризованого) і до відкритого трактування ним сучасних наукових і суспільних ідей. Енцикліка засуджувала соціалістичний екстремізм і водночас заперечувала дику гру капіталізму, притаманне йому знецінювання особистості і духовності в людині. Папа передбачав велику загрозу матеріалізму, яка супроводжувала поширення індустріального виробництва. Метою він бачив створення широкого консервативного, християнського руху, яки би увібрав у себе нові ідеали лібералізму та демократії і протиставився цій загрозі спустошливого, аморального і антирелігійного матеріалізму. Організаційними формами співпраці між капіталом і християнським людом Папа вважав добре розвинуті християнські профспілки й асоціації християнських трудящих.

У період між світовими війнами міцнів і ширився християнський політичний рух. Сильна християнсько-демократична партія сформувалася в Італії (“Італійська народна партія”) – головним її бастіоном стає консервативний аграрний Південь країни. У Франції християнська демократія існує у вигляді кількох політичних груп, які своєю ідеологією тісно переплітаються з тамтешніми консервативним і націоналістичним рухами. У цьому й полягає специфіка Франції, що там потужна енергетика католицизму завжди знаходила собі вихід у волюнтаристських, потім ґоллістських консервативних течіях (сформований 1945 року “Рух народних республіканців”, що об’єднав дрібніші католицькі течії, невдовзі наполовину розчинився у ґоллістських партіях, нині репрезентованих “Об’єднанням на підтримку республіки” Жака Ширака, і тому не став вирішальною силою).

Християнська демократія розрослася в Австрії, Швайцарії, Іспанії, охопила молоді держави: Чехословаччину, Польщу, Угорщину, Литву, Югославію. У той час у Галичині сформувалася доволі сильна “Католицька народна партія” єпископа Хомишина. І хоч у цих країнах християнські демократи не встигли стати вирішальною силою, бо були розбиті спочатку нацизмом, а потім комунізмом, все ж їхня діяльність не минула безслідно. У повоєнні роки емігранти з цих країн утворили у США “Християнський демократичний союз Центральної Європи”, який був там значною суспільною силою і вплинув на активнішу політику США щодо  протистояння комунізмові.
Таким чином, у 1920-30-х рр. християнська демократія майже скрізь у Європі зайняла місце консерватизму або переплелася з ним. Її ідеї були особливо популярні в середовищі інтелігенції та середньої буржуазної, електорально вона використовувала патріархальне селянство. Папи і королі у ХІХ ст. гальмували розростання християнського руху саме як політичного, боячись втратити свою головну опору і занадто розхитати суспільство. Вони вважали, що християнська демократія повинна займатися лише питаннями соціального захисту. Тепер же християнська демократія вибухнула як широкий ідейний рух, що прагнув по-своєму сформувати і спрямовувати суспільство. Він охоплює профспілки, визначає напрямки духовно-культурного розвитку націй, вкорінюється в євангельських середовищах і поступово стає міжконфесійним, сприяє діалогу між католиками та протестантами, упевнено формує свою парламентську тактику й ефективно впливає на владу.
У роки ІІ Світової війни християнських демократів загнали у підпілля, проте вони стали чи не найбільшою силою опору у боротьбі проти нацизму, фашизму та комунізму.

Протягом наступних понад 50 років християнська демократія пережила складну еволюцію. Її домінантою була тенденція лібералізації ідеології християнських демократів, їх наближення до центру. Християнська демократія відмовилася від ідеї панування над релігією і спрямувала всі свої зусилля на соціальну політику, прагнучи відволікти маси від соціалістичного завуженого прагматизму і меркантилізму, дати їм почуття єдності і толерантності, більше наповнити соціальну політику гуманітарними та культурними проблемами. На противагу соціал-демократії вона робила більший акцент на традиціоналізмі, органічності й еволюціонізмі політики (тобто була завжди проти різких соціальних змін та експериментів), громадській і національній солідарності, шануванні маєстату держави та морального обов’язку – на противагу ліберальному анархізму та космополітизму.

Сьогодення

Сьогодні християнська демократія відіграє колосальну роль у збереженні європейської ідентичності, спротиві наступові матеріалізму та бездуховності. Це їй ми завдячуємо збереженням органічності європейських суспільств, гармонізацією їх суспільних протиріч. Це вона зберегла, як заповідав Шарль де Ґоль, Європу націй, Європу, що пам’ятає свої високі ідеали і покликання. Зрозуміло, що в такій ролі європейська християнська демократія стала вирішальним чинником у протистоянні, а потім і розвалі соціалістичного блоку. З іншого боку, християнська демократія  була надійною противагою правому екстремізмові, ультранаціоналістичним і профашистським рухам, які на ґрунті ідейно-соціального змагання відбирали у неї електорат.

На сьогодні впливові християнсько-демократичні партії (такі, що набирають 25-40% голосів і можуть брати участь у творенні коаліційних урядів) є у Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Італії, Люксембурзі, Швейцарії, Польщі, Литві, Румунії. Слабше вона розвинута у Словенії, Австрії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Хорватії, Португалії, Франції, Великій Британії, Ірландії, Латвії, Естонії. Але й там сильні позиції зберігають правоцентристські, консервативні партії, які є головною противагою соціал-демократам і соціалістам, поглинаючи потенційний християнсько-демократичний електорат. У протестантських державах Скандинавії мало розвинута не лише християнська демократія, а й консерватизм, тому головні конкуренти тут – соціал-демократи та ліберали. Внаслідок надзвичайного практицизму протестантського виховання тут сталася глобальна втрата ідеалізму народами цих країн (показовий факт: у Фінляндії недавно дебатувалося питання про встановлення пам’ятника Лєніну – він бо закривав церкви!).

Зараз у більшості країн Західної Європи при владі перебувають соціал-демократи та ліберали. Справді, порушився баланс сил і домінує ідеологія лівого центру. Європейцям нині подобається жити в умовах соціальної забезпеченості, максимальної свободи, культу розваг і комфорту, на що спрямована згадана ідеологія, розважатися і не обтяжувати себе роздумами про долю європейської цивілізації (це виявляється іноді в крайньому цинізмі, з яким європейці трактують події на пострадянському просторі). Це було видно і на останньому засіданні Парламентської Асамблеї ЄС, яка так і не спромоглася дати совісну оцінку подіям у Чечні. Або хоч би такий факт: коли у Франції опублікували серію книг про злочини сталінізму, про голодомор-геноцид в Україні, то в країні здійнялася буря протесту з боку лібералів і соціалістів.

У цьому контекстів показовою є перемога на виборах в Австрії та Швейцарії правих радикалів (дехто називає їх “фашистами”), передусім “Партії Свободи” Йорґа Гайдера. На нашу думку, це сталося якраз через порушення балансу сил у Європі в бік соціал-демократії та лібералізму (до речі, в Австрії соціал-демократи були при владі майже весь повоєнний період). Ту нішу, утворену через відступ консерваторів і християнських демократів, умить заповнили крайні праві. Спрацював закон: у Європі мусить бути політична сила, що пропагує й утверджує принципи ідеалізму та традиціоналізму.

Дивує, з якою одностайністю ліберальна Європа вдалася до санкцій проти Австрії. Можливо, “Партія Свободи” буде вести якусь авторитарну політику, але ж Європа не наважується вжити хоч якихось санкцій проти Росії, де авторитаризм уже набрав форму геноциду проти цілого чеченського народу. Гайдер ще нічого не зробив, а проти його країни вже вибудували загати обмежень. Росія щодня вбиває сотні людей, але Європа веде з нею “демократичні” переговори. Де послідовність?

Зараз більшість аналітиків пояснюють успіх партії Гайдера лише його дешевим популізмом і тим, що Австрію заповнили імміґранти зі сходу Європи, а це, звичайно, викликало страх і обурення австрійців, які й проголосували за припинення імміґрації та зміцнення порядку. Та це пояснення завузьке й однобічне, це, радше, втеча від правди, ніж сама правда. У перемозі крайніх правих в Австрії та Швейцарії, їх посиленні в інших країнах Європи (успіх Національного Фронту у Франції, феномен Північної Ліґи в Італії тощо) можна прослідкувати вперту тенденцію: народи Європи втомилися від ліберального та соціал-демократичного практицизму й ґедонізму, європейці не хочуть жити лише на добре облаштованій скотофермі та щоденно сперечатися про валовий продукт і ціни на м’ясо; європейці все-таки залишаються духовним та ідеалістичним народом, і тому прагнуть знайти шляхи виходи з духовної кризи.

Власне християнська демократія повинна відіграти роль ідеології, що наповнює суспільство високою Духовністю, вчить Толерантності, будує Гармонію. На сьогодні християнський народ у всій своїй різноманітності залишився головним ядром електорату християнської демократії. Особливо широко вона представлена у традиційно консервативних, аграрних регіонах – Баварія, Південна Італія, Ірландія, Бретань – реґіонах, які зберігають свою культурно-етнографічну своєрідність і певну духовну самодостатність. Можемо прогнозувати, що й надалі ідеї християнської демократії будуть поширюватися в саме таких реґіонах Центрально-Східної Європи (наприклад, в Україні – це Галичина). Але християнська демократія виявляє  спроможність “завойовувати” й традиційно промислові райони – наприклад, Райнську область у Німеччині.

Отже, послаблення християнської демократії, дисбаланс у співвідношенні лівих і правих течій призводить до появи і розростання потужних радикальних рухів, здатних розхитати стабільність і систему суспільних вартостей європейської цивілізації. Вдихнути нове життя у політичну філософію християнської демократії – значить оберегти і дати нову перспективу цій цивілізації.