UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 31 (475), п"ятниця 18 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Європа не хоче референдуму Україна продовжує роззброюватися Маленькі дефекти великої програми Педофіли в уряді Маємо бездефіцитний бюджет! Хакери готують “Бліцкриг” ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів До справи береться сихівський актив Сім’я в центрі уваги Церкви Заважає надмірна увага силових структур ЧОМУ ХЛІБ ДОРОЖЧАЄ? Вода для спраглих НАША СТОЛИЦЯ Ми не герої Редактор позивається з прокуратурою Зброї у нас не забракне архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Європа не хоче референдуму (Закінчення) Україна продовжує роззброюватися (Закінчення) Не пийте воду з Дунаю У ШКОЛІ ВИБУХНУВ ГАЗ Нас стало менше ще на 400 тисяч... ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Чергова зміна вивіски на МГЗ? Маленькі дефекти великої програми (Закінчення) СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Гайдер налякав Канаду Літак знищив 200 автомобілів Мільйон за злодіїв КОНСУЛЯТ У ПОСТУПІ До побачення, Коновроцькі! Україна чекатиме на нього в ранзі посла АРТ-ПОСТУП У СВІТ АРТ-СВІТ “Божественна комедія” у Web-версії Labour of love VICTOR HUGO Тіна Арена – нова Есмеральда ЛЕГЕНДИ ПОСТУПУ Записки пройдисвіта АВТО-ПОСТУП Розвізний автомобіль Daimler-Chrysler Що нового на “АвтоЗАЗ – Daewoo” Нові американські джипи СПОРТ-ПОСТУП Сергій Лапінський повертається на львівський ринг Iван Федоренко: дубль два БК “Київ” закрiплюється вгорi таблицi СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Блискуче диво гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП У СВІТ

СТОРІНКА 8

№ 31 (475), п"ятниця 18 лютого 2000 року

 

АРТ-СВІТ

У віці 81-го року помер видатний перкусіоніст з Індії Устад Алларака Кан, який виступав, зокрема, із Тhe Beatles та Rolling Stones. Смерть настала внаслідок серцевого нападу.

Музей знаменитого японського художника і скульптора-авангардиста Таро Окамото, який помер три року тому в похилому віці, відкрився в місті Кавасакі. У 1970 році його “Сонячна вежа” прикрасила міжнародну виставку в місті Осака. Окамото рідко продавав свої твори, а незадовго до смерті подарував усю спадщину місту Кавасакі, уродженцем якого він був. Тепер музей нараховує 290 робіт сучасного класика.
Колекцію античних ваз можна побачити в Афінах у багатьох місцях. Проте ця виставка є дещо ексцентричною: вона розмістилася на станції метро, що будується. Станція почне працювати через тиждень, і тоді вази повернуться у музей.

Дитинство в мистецтві. Так називається виставка, відкрита в галереї Piltzer до 12 лютого. Тут представлено твори видатних художників ХХ століття. Особливістю виставки є те, що для неї відібрано твори на тему дітей і дитинства. Пікассо (на світлині), Бутеро, Брак, Далі, Делоне та інші презентуються через дитячі портрети, дитячі сни й страхи тощо.

Китайський кінорежисер Чжан Іму повідомив, що має намір поставити фільм за оперою Моцарта “Чарівна флейта”. У зйомках візьме участь одна з оперних труп Німеччини. Таке рішення Чжан Іму прийняв після міжнародного успіху своєї картини за оперою Пуччіні “Турандот”.

Більш ніж через 600 років після того, як вона вперше побачила світ (1314-1320), “Божественна комедія” Данте Аліг’єрі отримала свою другу молодість завдяки віртуальній виставці, яку ЮНЕСКО розмістило в Інтернеті.

Цього разу безсмертний твір Данте з’являється світу у вигляді 120 картин художника Владіміра Лігачева, які супроводжуються уривками французького перекладу “Комедії”. Лігачев, який покинув СРСР і працює в Парижі, присвятив створенню цих картин 10 років життя. Ця робота є “глибоким дослідженням та малярською інтерпретацією книги, що є найбільшим спадком людства”. “120 картин, які розповідають про мандри Данте колами пекла, набули нової актуальності на початку ХХІ століття – з його загостреними конфліктами та полеміками”, – підкреслює художник.

Ця віртуальна виставка організована з величезним розмахом, і саме галерея ЮНЕСКО вибрана невипадково. Для Філіппа Куо, директора відділу інформації та інформатики ЮНЕСКО, питання “чому?” не стояло: “Божественна комедія” є скарбом людства, і будь який безкоштовний доступ до неї є справою вдячною, адже одним із основних завдань ЮНЕСКО є доступ до універсальних культурних пам’яток світу. Крім того, цим проектом ЮНЕСКО має намір показати можливість використання новітніх технологій у культурі”.
Точка відліку цих віртуальних мандрів знаходиться на графічній сторінці, де зображено очне яблуко, яке символізує світ Данте. Звичайного клацання мишкою достатньо, щоб потрапити у Пекло, Чистилище чи Рай. Навігація всередині кожної з цих сфер починається з карт, де представлені численні рівні – “кола”. Ця докладна картографія дозволяє побачити магічний лабіринт Данте.

Кожне з “кіл” втілене однією з картин Лігачева та текстовим коментарем. Ті, хто розробляв ці зображення, досягли успіху у поєднанні якості зображення та невеликого розміру файлів, що дозволяє працювати з сайтом максимально оперативно.

Цей сайт має спеціальний “дантівський” словник, який викликається за бажанням користувача.
Головна порада для тих, хто прагне вирушити у цю подорож колами пекла: треба мати багато вільного часу, щоб відвідати всі його куточки, які народилися в уяві геніального італійського поета ХІІІ століття та художника століття ХХ.

Кажуть, що ті, хто промандрував цим сайтом, кидаються читати “Божественну комедію”. А тим, хто її вже прочитав, кортить її перечитати. І саме це ЮНЕСКО вважає найбільшим успіхом нових технологічних розробок: повернення до “паперової” версії.
Щасливої подорожі: www.unesco. org/webworld/dante
К. С.

На Таймс-сквер, що у Нью-Йорку, дорогою на Грінвіч-Віллідж, зручно прокладати прогулянкові або ділові маршрути, але майже завжди там нічого немає. Однак зараз з’явилася підстава призупинитись: до 27 січня тут можна було подивитися на скульптури Френка Вільямса. Вони добряче помандрували Європою – і на якийсь час осіли на батьківщині.

При вході в галерею Exede, де відбувається виставка, зупиняє “Ручка на дорозі”: велосипедне прагнення руху, нібито дорога, і над усім цим – форма, але не скульптурна, а виражена в тих же метафорах прагнення руху та нерухомості. Щось потаємне, зворушливе, дитяче. До того ж – із ретельно обробленою поверхнею (бо ж для респектабельного покупця).

Довкола “Ручки...” – “Пожиратель картоплі” і “День картоплі”. Після класичних “Їдців картоплі” Ван Гога зір усе картопляне тим же їдцям і згодовує. Інших асоціацій просто не виникає. Френк Вільямс їх і не приховує, радше навпаки – відкриває шлях до легкого впізнавання цитати, але тема перетворюється в емблему минулого для його американських поціновувачів. У цьому культурному реекспорті картоплі схована історична іронія.

Можливо, картоплина для скульптора – елементарний об’єм його пластичного мислення. Невеликі, такі, що поміщаються в долоні, шматки глини проростають стрілками, які сплітаються або стовбичать у різні боки або збираються в складні форми. Яка ж зворушлива його скульптура, якою ніжною є відполірована рейка, обрізана серпом! Якими беззахисними є зморщені бульби, що проростають синьо-зеленою патиною мідних листочків! (“Криза”, 99). Легко прочитується прозора ідея: метафорична, видовищна – та не надто мудра.

“Найголовніша” у дальньому залі – масштабна нова робота “Праця кохання” (на світлині), з антикорпоративним або антинуворишівським посланням глядачам, органічно еклектична, із декоративним, майже архітектурно накрученим дротом і потужною фрейдистською алюзією.

Його пластичний шифр тяжіє не до метафізичних жестів, а до вказівок на відомі коди. Жест, який на щось вказує, повинен бути пізнаваним і легко читатися: для цього обробляється поверхня, а жест стає надлишковий, тавтологічний, нестриманий.

І ще одна промовиста скульптура у тому ж залі: “Щодня. Вигода №2” – двоголова птиця, радше стерв’ятник, ніж хижак, у пазурах якого – з бронзи, що дробиться на тонкі грані, – опиняється багатофігурність церков, бомжів, атомників в окулярах, і відверто відчувається замилування Філоновим. І тут метафора, що легко читається – постколоніальний розпад як пожива для державної машини.

На виставці є роботи, які ефектно і правильно взаємодіють із простором: “Швейцар”, наприклад, – легке мінімалістське рішення.

Скульптури Вільямса не є самодостатніми, вони активно вимагають участі глядача. Роботи – по тому, як металеві об’єми взаємодіють із світлом і повітрям, – радше інсталяції, ніж скульптури. Вони метафорично переказують загальнодоступні, в цілому, речі.

Френка надихає ірраціональність. Але виникає підозра, що очевидні концепти на грані маскульту та некритичне репродукування загальнодоступного пафосу – родова риса американського скульптурного клану.
Френк Вільямс працює з дорогою бронзою. У нього все в порядку. Labour of love (“Праця кохання”) – це словосполучення крутилося в голові, поки я ходив по виставці. Проект любові, чи що?
Може бути, що ця любов на Таймс-сквер – акція або бізнес. Це, утім, не заважає їй бути іноді щирою.

Вікторін –
велика таємниця

Луїз Мішель, відома французька революціонерка, народила у 1852 році доньку від ще більш відомого письменника Віктора Гюго. Так стверджує журналіст Ів Мюрі у книзі “Вікторін, велика таємниця Луїзи Мішель”. Книга щойно з’явилася у продажу.

Протягом серпня 1851 року Луїза Мішель, позашлюбна донька служниці та не надто маєтного поміщика з От-Марн, знайомиться у Парижі з Віктором Гюго, в якого шалено закохується. Про це свідчать її листи.

Якщо вірити шанувальнику Луїзи Артюру Дагену, листи якого автор книги знайшов в архівах, то ця зустріч закінчилася для неї погано: “Червона Діва”, яка тоді мала 21 рік, не змогла опиратися видатному письменнику і віддалася йому.

Дуже скоро вона – вся в сльозах – залишає помешкання Гюго і ховається в домі високопоставленого чиновника, якого в той час не було в Парижі.

А далі починається таємниця: всі листи, щоденники, нотаріальні архіви, які стосуються цього періоду життя Луїзи, відсутні.

Відомо, що невдовзі Луїза полишає Париж. Вона тоді вже була вагітна і мала прийняти рішення: лишати дитину чи ні. Не бажаючи, щоб її донька повторила долю байстрюченяти, а також щоб не компрометувати Гюго, вона віддає доньку в родину в Нормандії, яка має те саме прізвище – Мішель.

“Вікторін, донька Луїзи і Віктора? Я розумію, як складно було Червоній Діві, все життя оточеній поліцією, зберігати таємницю”, – каже автор книги. Крім того, що вона знищила документи, на користь версії Іва свідчить, на його думку, те, що Луїза завжди оминала Нормандію у своїх поїздках. А також – ім’я дівчинки і її прізвисько “дитини, увінчаної лаврами”, яке передавалося з покоління в покоління. До речі, Ів Мюре і сам є нащадком Вікторін.

Австралійська співачка Тіна Арена стане виконавицею ролі Есмеральди в англомовній версії “Собору Паризької Богоматері”, відомого мюзиклу, надзвичайно популярного в Європі в оригінальній, французькій версії.
31-річна співачка підтвердила це під час церемонії вручення NRJ Music Awards. Тіна почала співати у 8 років, у 21 рік вона випустила свій перший альбом. На початку 90-х вона перебирається в США, а в 1995 повертається в Австралію й видає альбом, який отримав 5 нагород Arias – “Греммі” австралійської музики. У 1998 її студія вирішує, що вже час на міжнародне визнання, і вона виконує пісню у фільмі “Маска Зорро”, написану Віллом Дженнінгсом, автором англійської версії “Собору Паризької Богоматері”.

Співачка вирушає у турне Францією і виконує пісню французькою, яку написав Робер Голдман, брат знаменитого Жана-Жака.
Коли саме вона заспіває у мюзиклі за романом Віктора Гюго, невідомо, проте вона оголосила, що це “вирішено на 200%”.