BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 30 (474), четвер
17 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Суслов признався
    • Повії страждають через Інтернет
    • референдуму може і не бути
    • у львові нова Висока вакансія
    • Мільярди доларів, що “пахнуть”
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • “Кінескопівці” отримали шанс
    • Корупцію без консолідації не здолати
    • В ЗУКБ змінено голову правління
    • Свій до свого
    • Собор у Львівській духовній семінарії
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Деколи міліція буває милосердною
    • Останнім звітував Шевченківський
    • Податківці потребують довіри
    • Голі-босі, а до весни недалеко
    • АРХІВАРІУС: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Тарифи підніматимуть на законних підставах
    • референдуму може й не бути (Закінчення)
    • Виборців уже ділять
    • “Вибори Президента України – 1999 рік”
    • ЧИНОВНИКИ ВИВЧАТИМУТЬ НАЦБЕЗПЕКУ
    • сто і одна тисяча маленьких волоцюг
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Суслов у всьому признався Financial Times використала надісланий звіт слідчої комісії ВР (Продовження)
    • Великі надії Східної Європи
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Шойблє звільняє дорогу для “нового початку”
    • Північна Ірландія у безвиході
    • Повії страждають через Інтернет (Закінчення)
    • Папа домовився з Арафатом
    • Росія та НАТО відновили співпрацю
  7. СПОРТ- ПОСТУП
    • 12 уроків тенісу
    • Шевченко – Ребров: знову разом?
    • До матчу “Динамо” – “Русенборг” залишилося 12 днiв
    • СПОРТ-БЛІЦ
  8. ПОСТ-SCRIPTUM
    • календар
    • гороскоп
    • Темношкірий “Оскар”
  9. ПОСТУП РЕВЮ
    • плин часу
    • Вищий клас
  10. ПОСТУП ІЗ ПРОДОВЖЕННЯМ
    • Майстер і Маргарита - Транспозиція у Львів (Продовження)
  11. РЕЛЯКС ПОСТУПУ
    • Доктор Мертенз. Війна з аристократією
    • Мілітарна мода і субкультура
    • Клуб комісара Бонця: Смерть уві сні
  12. ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
    • ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ
    • Листи
    • ХА-ХА!
  13. ПОП-АРТ-ПОСТУП
    • поп-арт діти
    • МОДА
    • Розцвіла буйно малина...
    • Нові вибрики Аланіс
    • Ді Капріо купається у щасті
    • НОВИНИ ПОП-АРТУ
  14. НОСТАЛЬГІЯ
    • Закони моря
    • Одного дня ми зупиняємось
  15. АФІША
    • ЛЯЛЬКА
pp_30_11  
РЕЛЯКС ПОСТУПУ
СТОРІНКА 11
№ 30 (474), четвер
17 лютого 2000 року

Доктор Мертенз.
Війна з аристократією

Тарас АНТИПОВИЧ

ШУЗИ

Мова про черевики, які названо однією з контр-культурних ікон. (“Maertens” по-німецьки слід читати як “мертенз”, задля екзотики я вживатиму цей варіант.)

Виникнення їх було досить банальним і спонтанним. Такий собі доктор Клаус Мертeнз після невдалого спуску на лижах у баварських Альпах зламав ногу. Щоби якось підтримати травмовану кінцівку, він видобув дебелий шмат шкіри, голку й нитку і сам сконструював собі шкарбани. (Незрозуміло, щоправда, що він причепив туди замість підошви. Може, огризок лижі?) Однак докторові вдалося дістатися до післявоєнного Мюнхена, де він продемонстрував свій винахід інженерові-механікові доктору Герберту Функові. Так почалося моделювання нового типу взуття, котре завдяки своїй специфічній підошві з повітряними подушками спочатку зажило успіху у старих жінок.

Згодом цей винахід взяли на озброєння скінхеди і панки, і кожна прогресивна молодь давно все це знає. На базарі секонд-хенду у Стрию трапляються “мертензи” броньовані, себто із залізною вставкою на носку, і прості – без неї. Безперечно, залізна вставка дає громадянинові нашого незатишного суспільства помітні переваги. Але варто говорити  про черевики як про світогляд.

Що таке аристократія? Це гостропикість, це довгоносість. Аристократичний черевик має морду хорта або коллі. Аристократія – це кістлявість, це сухоребрість. Що таке революційний світогляд? Це лобова броня, це крутолобість і товстолобість, це косоротість і кривоногість, урешті-решт. Революція – це “мертензи” із залізною вставкою. У них вираз бульдогів. “Бульдоги”, до речі, – ще одна порода скінхедівських boots. Хіпі не носили “мертензи”. Вони не були революціонерами. Вони хотіли бути голодранцями, але АРИСТОКРАТИЧНИМИ. Якби Микита Сергійович і Леонід Ілліч були справжніми культурними революціонерами і їздили на Захід у “бульдогах” або “мертензах”, у них закохалася би світова громадськість, комунізм переміг би на всій Землі.
Сучасним типом соціального революціонера могли би стати наші рекетири. У них – і товстолобість, і косоротість, і бульдожість облич... Але трагедія полягає в тому, що вони, попри всі свої революційні ознаки, пнуться зі шкіри, щоби виглядати бодай якимись, бодай квазі-аристократами. Ці їхні благенькі качкодзьобі черевички... Вітчизняний жужик ніколи не взує “д-р мертенз”, та що там – навіть рідного пролетарського кирзака, тому він приречений на всенародну ненависть.



Мілітарна мода і субкультура

Андрій САЙЧУК

СТИЛЬ

У другій половині 50-х кумир тінейджерів Марлон Брандо з’являється в фільмі “Дикий” у пілотській куртці моделі “Перфекто Бронкс”, яка відразу ж стає культовим аксесуаром у молодіжних тусівках. Проте фільм лише виражав тенденції повоєнного часу, який виокремив молодих у нову соціальну верству – зі специфічною ідеологією і власним стилем, важливими складниками якого стали елементи уніформи.

Мілітарний одяг увійшов в естетику молодіжної культури не в останню чергу з міркувань фінансових і практичних. Уже бітники, з їх огидою до елегантного одягу як ознаки респектабельності й становища в суспільстві, прищепили молодшому поколінню моду на линялі ковбойки від “секондів” Армії Спасіння (досить згадати Керуака). Функціональність та витривалість матеріалу робочих штанів фірми Леві Страуса чи черевиків to work зробили їх одягом століття.

Втім, мілітарна мода мала додаткові смислові навантаження, що забезпечило її популярність у субкультурному середовищі. Насамперед уніформа є екстремальною формою одягу. Мілітарні атрибути (військові боти, бундесверівські куртки і т.д.) у молодіжній субкультурі стали символом опозиції до суспільства. Це немов гра у партизан, повстанців, неформальна guerilla на “цивільних” вулицях міста. Парадоксально, але навіть миролюбні хіпі носили “безрозмірні” військові куртки, щоправда, розмальовуючи їх пацифіками на знак протесту проти державного авторитаризму і мілітаризму. Їх пізніші антагоністи – представники правого крила молодіжної культури – наці-скінхеди, демонструють своїм виражено мілітарним стилем одягу власну агресивність, національні переконання (наші скіни залюбки прикрашають свої бомбери емблемами СНПУ), сповідування патріархальних цінностей “старого порядку” і т.д.

70-ті роки, ера панку, приносять цілу палітру елементів військового одягу в так званий “вуличний стиль”: штани “мілітарі” з накладними кишенями, ремені з грубої шкіри і небезпечно масивними сталевими пряжками, черевики DocMartens із залізними вставками, якими можна було пробивати стіни чи ламати кістки “ідейним” противникам – скінам, довжелезні чорні шкіряні плащі “а ля гестапо” (Боб Гелдоф у The Wall) і т.д. Елементи камуфляжу також твердо увійшли до екіпірування панків, скінхедів, реперів, растаманів. Не стали винятками і техно- та хаус-культури. Адже техно вкидає своїх адептів до екстремального простору шумів і миготливого світла. Це немовби тренінг нового світу сприйняття, битва на передовій лінії інформаційної війни, в котрій зброя минаючого століття виглядає іграшкою, як водяні пістолети учасників Love- і Street-парадів разом із карнавальними танками із пап’є-маше та строкатими макетами ракет. Це – трансформація мілітарного стилю на зламі століть, але не відмова від нього.



Клуб комісара Бонця
Смерть уві сні

Комісар поліції Йосип Бонцьо був легендою передвоєнного Львова. Він вивів на чисту воду чимало “молодиків з-під темної зірки”, як називали у Львові кримінальників. Симпатики “Клубу комісара Бонця” мають унікальну змогу особисто взяти участь у розслідуваннях “львівського Пінкертона”. У вас ні за гріш пропадає невизнаний геній дедукції? Щочетверга шукайте в “Поступі” карколомні кримінальні загадки, в основі яких реальні  події.

Нічого так не розраджувало комісара Бонця, як добра книжка. А позаяк через неспокійний фах часу на читання вічно бракло, то Бонцьо призвичаївся читати під час чергувань, між допитами та гонитвами. Найспокійнішим куточком комісаріату було криміналістичне бюро – царина поліційного експерта Пфіфера. Пан Людвік Пфіфер був блискучий криміналіст і не менш блискучий лікар. Вступивши на службу до поліції, він не покинув лікарської практики й опікувався здоров’ям цілої Замкової вулиці: від немовлят до їхніх прадідусів. Тож кожен відвідувач криміналістичного бюра мусив слухати детальний звіт про геморой пана Сапіги та розвільнення пані Ліпштейнової, про нові симптоми маразму у бабці слюсаря Бузика та про перший молочний зуб синочка панства Прижигальських. Що вдієш, пан Пфіфер був надто балакучий, зате на цю ваду припадали аж дві поважні чесноти: він не ображався, що його оповідок ніхто ніколи не слухає і вмів запарювати  напрочуд міцну та запашну каву, не гіршу, як у “Жоржі” чи в цукерні Залевського.

Того вечора все було, як завжди. Бонцьо занурився з головою у свіжий роман, а Пфіфер чаклував над кавою і промовляв свій нескінчений монолог:

– І пощо ви, пане Юзю, вчепились у тоті книжки? Що таке ви заміряєте там вичитати?
Бонцьо не озивався, та пана Людвіка це не засмучувало:

– Один такий уже дочитався: завтра його повезуть із музиками на Янівський цвинтар. Бідна вдовиця, як вона побивається, як вона кляне тоті книжки! Все каже, що ліпше би її Мілько грав у “фербля” чи зазирав у чарку. Мо’, ще й пожив би трохи.

– Як можна таке казати, пане Людвіку, – невдоволено буркнув Бонцьо, не відриваючись від роману. – То тільки остатній дикус може твердити, що книжки вкорочують людині віку.

– Нехай я дикус, але кажу вам точно, що не тільки вкорочують, але й вкладають просто у гріб! Покійний Мілько Дзьоб зіпсув собі тими книжками цілу нервову систему. Начитається на ніч ріжних страхіть, а потім боїться спати. А як спить, то кричить і плаче, бо то всьо йому сниться. А вчора дочитався до того, що не прокинувся.

– Може, той ваш Мілько був якийсь вар’ят?

– Та певно, що вар’ят, але це йому від книжок поробилося. Ви, пане Юзю – інша річ, бо маєте моцні нерви, та ліпше би робили перед сном моціона. А якщо колись поберетеся, то ще до шлюбу закажіть жінці штурхати вас уві сні.

– Що за дива?

– А от послухайте. Вчора вночі жінка ледве відірвала Мілька Дзьоба від його коханого Сенкевича і погнала спати. Полягали вони до люлі, та Мілько був такий заскочений книжкою, що навіть знехтував подружнім обов’язком. Покрутилася трохи бідна кобіта, позітхала та й заснула. Заснув собі й Мілько. І от сниться йому, що він уже не Мілько, а сам полковник Богун. І що б’ється він у смертельнім двобої з підступним Шатуським.

Б’ється, бідака, і не відає, що то тільки сон. Коли раптом Шатуський вибив у нього зброю, шпурнув на землю й цілить шаблюкою Мількові-Богунові просто в живіт. Той, звісно, денервується: кричить, яйкає, по землі, цебто, по шлюбному ліжку катуляється. Вже й жінка збудилася, бо де тут спати під такий рейвах! А що вона мало рано стати, то взяла і штурхнула благовірного ліктем під дих, просто туди, куди цілив вражий син Шатуський. Тут Мілько як не заверещить на цілу Замкову вулицю, як не підскочить аж до стелі! А потім беркиць на перину – і всьо, вже труп. Експерт переможно відкинувся у кріслі, тішачись, що його оповідка таки справила враження.

– Він направду був мертвий? – не міг повірити Бонцьо.

– Мертвіших не буває. Пані Дзьобова відразу побігла по мене. Я засвідчив смерть від серцевого нападу. Он до чого хлопа читання довело!

Бонцьо відклав “Володійовського”, сьорбнув кави і глибоко замислився.

– Гм, цікава історія... Пане Людвіку, а ви зробили розтин тіла?

– Хіба була потреба? Це ж клясичний випадок. Та й пані Дзьобова дуже просила не плюндрувати їй Мілька. – А що, цей Дзьоб раніше слабував на серце?

– Та де, здоровий був, як бугай. От лише нерви...

– А що ще, крім серцевої хороби та сильного переляку, може спричинити серцевий напад?

– Та багато чого. Перенапруження, переохолодження, інфекція, отрута...

– Отрута? Пане Людвіку, коли, ви кажете, буде погріб?

– Позавтру, а нині тіло виставлено в костелі Марії Сніжної.

Бонцьо схопився за перо і почав щось несамовито строчити і шкробати на папері. Потім простягнув папірця Пфіферові:

– Пане Людвіку, ось маєте ордер. Чкуряйте до костелу і заберіть труп до свого бюра. А я мушу негайно допитати тоту гірку вдовицю.

– Та нашо воно вам здалося, пане Юзю?  – Схаменіться, пане Людвіку! Як ви могли повірити в ці дитячі побрехеньки? Ви, з вашим стажем роботи в поліції!

Чому комісар Бонцьо переконаний, що історія смерті Мілька Дзьоба фальшива?

Відповідь – наступного четверга.

Відповідь на кримінальну загадку “Загадка вілли “Акація”, вміщену в “Поступі” 10 лютого. Якби челядник після пострілу ввійшов до кабінету пана Бунди через двері, сильний протяг мусив би ще тоді скинути папери з бюрка. Оскільки це сталося тільки по тому, як до покою ввійшли поліціянти, Бонцьо зробив висновок, що челядник бреше. Очевидно, це він застрелив господаря, після чого дістався до кабінету через вікно.
Л. А.