BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 29 (473), середа
16 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Ющенко як рятiвник українського спорту
    • ІРА залишає переговори
    • кібер війни
    • Більше місцевого самоврядування
    • Відродження націонал-комунізму в Україні: Хто за цим стоїть?
    • “Озброєний і дуже небезпечний”: Міліція, здається, шукає свого майора
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Відкрито Краковецький автопорт
    • Львів започатковує освітню реформу
    • “Афганці” вимагають збереження пільг
    • Рейтинг згадуваності
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Представлення книги Рене Жерара
    • “Дорога” допоможе звільнитись від узалежнень
    • Міністр пообіцяв розібратися
    • Відновимо квітковий годинник
    • Невже справжній Тулуз-Лотрек?
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Більше місцевого самоврядування (Закінчення)
    • Борці з “душманами” отримали по заслугах
    • Жиріновський хоче українську землю
    • Гра у демократію коштує чимало
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • Ющенко в Лондоні представляв реструктуризацію
    • ОПЕК – справа тонка
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • “Талібан” закликав доджихаду проти Росії
    • Вибух на Тяньаньминь
    • Король проти шаріату
    • ХДС оштрафовано на 41 мільйон марок
    • Компенсації за отруєння Тиси не буде
  7. ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
    • Віктор Ющенко
  8. ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
    • Віктор Ющенко (Закінчення)
  9. АРТ-ПОСТУП
    • Культурна ситуація Львова не потребує Митця
    • Рокер Калич і всі його плюси
    • СЦЕНА
  10. МЕДИЧНИЙ ПОСТУП
    • NEWS
    • Корпус миттєвої реакції
    • Ні – страховій медицині!
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • Естонцi подарували нам надiю на Олiмпiаду
    • Ющенко як рятiвник українського спорту
    • Складали iспит, а склали зброю
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Кілька кулінарних рецептів
    • Гороскоп
pp_29_9  
АРТ -  ПОСТУП
СТОРІНКА 8
№ 29 (473), середа 16 лютого 2000 року

Культурна ситуація Львова не потребує Митця
По десятиріччі “Заньківчанських вечорів”

ДЛЯ КОГО?

Сьогодні, коли керівники культури Львівщини зберуться вранці у залі Першого українського театру для дітей та юнацтва на розширену колегію обласного управління культури, прозвучить багато повідомлень про наші досягнення в цій царині. Але навряд чи пролунає такий гострий виступ, який недавно сколихнув патріотичну громадськість Львова на ювілейному “Заньківчанському вечорі”.

Та пам’ятна промова належала одному з найкращих українських поетів, класикові XX століття Ігореві Калинцю. Але от що дивно: львівські ЗМІ подали надто загальну й доволі обтічну інформацію як про саму акцію, так і про те, про що на ній йшлося. Газети обмежилися світлинами загального плану, з яких у читача мало скластися уявлення про ідилічне братерство Валерія Шевчука, Романа Лубківського, Ігоря Калинця, Леся Танюка, Михайла Косіва, Богдана Стельмаха й Святослава Максимчука. А обласне радіо, як завжди, обмежилося однією пафосною реплікою через півтора тижні після цієї події. Утім, ювілейний “Заньківчанський вечір” запам’ятається львів’янам не тільки ганебно порожнім залом театру (партер був зайнятий на дві третини, бо, бачте, можновладці зігнорували запрошення), а й тим “некоректним” вчинком Ігоря Калинця, відеокадри про який навряд чи буде транслювати обласне телебачення. Двічі Поет залишав сцену – тоді, коли слово брали Михайло Косів і Ярослав Кендзьор. За цією “некоректністю”, яку не поминули увагою глядачі у своїх записках, стояла несхитна принциповість Калинця, який не міг вибачити цим людям їх поведінки у передвиборній президентській кампанії.

Найцікавішою була перша промова Валерія Шевчука, який задав тон усьому вечору, обравши тему “Поет і цар”. Він показав, як ця тема відображена в літературі, зробивши спеціальний акцент на Сковороді. Метафорично змалював він вічний конфлікт влади і митців. Щоправда, дивно було дивитися на наочну ілюстрацію – адже на сцені сиділи поети, які в той же час уособлювали якщо й не царів, то демократичну владу точно. Ігор Калинець же торкнувся конкретних прикладів такої загальної проблеми, як “Митець і влада”. Остерігаючись, щоб актуальне слово Калинця не залишилося втраченим для історії, “Поступ” подає скорочений виклад виступу Поета.

Подякувавши насамперед за ті “Заньківчанські вечори”, що відбулися, Калинець відзначив, що вони мали певну вагу в нашому суспільстві, і прикро, що аналогічних вечорів не було в Києві. Мало того, Київ ніколи не показував по телебаченню львівських вечорів. Хоч міг би показати бодай раз на місяць по УТ-1 чи УТ-2 якусь видатну персону з українського політичного чи громадського життя. До критичних зауважень Калинця можна віднести й репліку про те, що не всі з 40 запрошених Максимчуком, може, були достойними заньківчанської сцени. І лишається тільки шкодувати, що такої честі не удостоїлися покійні вже Петро Дужий чи Ростислав Братунь. Загалом, слова Калинця були гострими, але справедливими:

– Вам відомо, що є такий епітет до цих вечорів – мусульманські заньківчанські? Через те, що дуже незначний відсоток жінок був на тій сцені. Скажу тільки, що зараз по Львову ходить вже у дуже поважному віці національна героїня Дарка Гусяк. Можна було б назвати й інших видатних і знаних жінок, виступ яких мав би великий громадський резонанс.

У тому, що Київ не хоче вдаватися до традиції таких вечорів, де би популяризували саме українських діячів, є відповідне свідчення про нашу владу, і перш за все – про Президента, який колись казав, що українська ідея не спрацювала. Недавно, 17 січня, у Кракові він взагалі заявив, що української нації немає. А раз немає української нації, як він висловився, то натомість є збиранина з усіх усюд на Україні, але всі вони – українці. От я й кажу: такі українці, як єврей із Одеси Ян Табачник, проводять шоу-акції, – звісно, що українською мовою, тільки не літературною, а діалектом – “північним” діалектом української мови! Отже, оскільки всі – українці, то й мова, якою вони говорять, – українська; тільки шкода, що Президент України потурає тому, що звучить не літературна українська мова, а її “північний” діалект. Причому заціплює й нашому міністрові культури, присутньому на цих шоу. Замість того, щоб сказати: “Люди, та опам’ятайтеся, говорімо літературною мовою!”, він мовчки погоджується на “північний” діалект. А яка ж була діяльність голови комісії у справах культури п. Косіва за попередні роки? Ми її не бачимо! Не знати, в чому полягала й діяльність п. Мовчана. Цікаво тільки, звідки Президент дійшов такого висновку про відсутність нації? Я навіть гадки не можу припустити, що такі добрі радники, як, наприклад, Степан Павлюк (директор Інституту народознавства) або ідеолог у Львові Василь Базів могли таке нарадити. Я не думаю, щоби оці люди говорили Президентові, що він не має нації. Очевидно, є якісь інші порадники, які, мабуть, ще з Кремля тягнуться до нього.

Але то погляд на Київ із Галичини. А що ми бачимо в нашому королівському граді? Відбувається страхітливий наступ російської культури. Варто пригадати цитату Солженіцина, де йдеться про те, що росіянам не потрібно навіть ракет для завоювання українців, бо їх можна взяти російською мовою, російською культурою... І вони завойовують саме в такий спосіб. У цьому театрі влаштовує концерт якась Орбакайте – співає ж вона російською! А виступи у Львові російських чи петербурзьких театрів? Можливо, це прекрасні колективи, можливо, там геніальні актори... Але ми не можемо собі тепер дозволити таку експансію російської культури. Ми мусимо хоч на 10 років поставити “китайський мур”, щоби відгородитися від тої ворожої культури і не допустити її бодай тут, у Львові. А що каже наш пан Сенчук? Незважаючи на те, що в пресі було скільки листів і звернень до нього, щоб він закрив те “Наше радіо”, – він не припиняє його трансляції. А що робить наш пан Куйбіда? Дає дозвіл на ятки з російськими книжками в центрі міста, і через це покупці просто не доходять до “Української книгарні” – по-справжньому єдиної української! – а витрачають гроші вже по дорозі. І це – незважаючи на те, що були вже пропозиції комісії культури міської ради дотримуватися виконання 10 ст. Конституції. Але влада цього не робить. Не ставить міський голова і жорстких вимог, щоби не звучала повсюдно російська музика. Але ж на те все є рада! Можна навіть вдаватися до розірвання угод про оренду, допоки власники кав’ярень крутять чужинницькі пісні. Але влада пасує. І митці відчувають свою абсолютну безпомічність. І я відчуваю свою непотрібність, своє безсилля. Я є ніхто в цьому місті!



Рокер Калич і всі його плюси

Олега Калитовського – рокмена, що встиг попрацювати в десятьох музичних проектах, добре знає у Львові кожен, хто бодай трохи начуваний про вітчизняну рок-музику. Після нещодавнього відзначення в клубі “Лялька” дня народження – свого і рок-н-ролу – Калич разом з Андрієм Гурняком, Сашею Мароко, Дмитром Данилишиним та Ігорем Онуфрієнком мав два виступи у дружньому “Ляльці” музичному клубі в гірському польському містечку Закопаному. Львівських рокерів вразив рівень цього прийому. “В Україні ще нема такого ставлення до концертуючих рокерів, як там. Нас зустріли бусиком у Перемишлі, привезли в Закопане, надали всі умови для проживання і праці, прокрутили рекламу наших виступів у місцевому радіоефірі. І концерти пішли в кайф, навіть пити не хотілося, ті дві пляшки горілки, що ми захопили з собою, довелося забирати додому, – так ділився своїми враженнями про Закопане Калич. – Звісно, в організації цього виїзду нам допоміг Маркіян Іващишин і Стася Шимчук, яка посприяла пришвидшенню виготовлення наших закордонних паспортів. Приємно, що слухачі, які платили по 10 злотих за наш концерт, залишилися задоволені. І нам було приємно виступати в клубі з прекрасною звуковою і світловою технікою. Це велике приміщення, таке, як наших 20 “ляльок”. Клуб звик приймати світових зірок, наприклад, через день після нас там мав виступати Джо Кокер. А загалом, у Польщі віддано слухають свою музику різних стилів. І ця повага до свого поєднується там із нетерпимістю до такого явища, як “піратство”. Не знаю, коли ще в Україні дійде до цього, але ситуація в нас кепська. Це справді пізнається тільки в порівнянні”.

Після повернення з Польщі Калич готується знову дати концерт у “Ляльці” на початку березня. Але, окрім вокалу, він має змогу потужно самостверджуватися у текстах. Після “Романтиків сонця” у 1999 році вийшла друга його книжечка “Крик розваленого серця моторошних днів, що повзуть безцільно”. І, врешті-решт, навесні у видавництві “Смолоскип” має з’явитися третє видання поезій Калича (відомо тільки, що назва збірки починатиметься зі слова “Отже”). Пропонована розмова засвідчує пульсацію свідомості Калитовського в часі і просторі.

– Тобі виповнилося 36 років. Яка найбільша істина, яку ти зрозумів на своєму віку?
– Я зрозумів багато різних дрібничок, які помалу складаються в ту істину, а коли вона вже буде збудована, не знаю. 36 років – це, як на мене, ще зовсім молодий вік. Я перебуваю на шляху до своєї істини.

– Часом я чую вислів “старий добрий рок-н-рол”, і мені здається, що цей рок-н-рол уже тим недобрий, що старий. Це музика, яка не може переродитися в нову якість, вийти на інший рівень. Що ти про це думаєш?
– Рок-н-рол і блюз не старіють, так само, як і музика XVI – XVII століть. На останні концерти “Ролінгів” приходили діди, батьки і діти, тобто три покоління. Що ж стосується нас, то ми не граємо чистий рок-н-рол. У “+GG+” дуже багато різних домішок. А “Блюз Плюс” – це такий собі блюзовий рок-н-рол або
рок-н-рольний блюз.

Так що рок-н-рол “старий”, бо йому вже багато років, а “добрий”, бо він актуальний і зараз. (А те, що співав “Бе-Ге”, – то все дурниці.)

– Ти щойно згадав про дві свої музичні формації. Що означала для тебе перша і що тепер означає друга?
– “Блюз Плюс” – це утворення тимчасове. Його метою було заробити трохи грошей, поїхавши до Києва. Ця програма містить “фірмові” речі, розраховані на клуби. Хотілося створити якийсь музичний рух. Тут, у Львові, з цим тепер тяжко. Гарні люди виїжджають, а на їхні місця сідають “рагулі”, котрим тільки би наїстися. З Києвом нічого не вийшло, зате “Блюз Плюс” запросили до Польщі. Не так важливо, чи довго житиме цей проект. Я все одно хочу грати свою музику. “+GG+” – це мій внутрішній світ, і поетичний, і музичний. (Джі-джі – ініціали. Ми з братом-драмером мешкали на вулиці Галини Гурської, тепер вулиця має іншу назву. А плюсами позначено гітариста і басиста. Після Польщі плануємо відновлювати “+GG+”. Здається, мій брат повертається до своїх барабанів.

– Є вид нашої вітчизняної музики, який мені хочеться назвати рок-естрадою. Це передусім “Океан Ельзи” і, можливо, нинішній “Плач Єремії”. Як ти ставишся до них?
– Так, напевно, найкращим взірцем цієї “рок-естради” є “Океан Ельзи”. Вони популярні, “розкручені”. Потреба в такій музиці є, мені самому вона подобається. Це краще, ніж різні “елькравчуки”, які не мають нічого свого. Хоча, зрештою, і найнікчемніша музика має свого найнікчемнішого слухача.

– Загал знає тебе як виконавця і творця текстів, але декому ти відомий і в ролі ведучого на радіо...
– Це тривало до Нового року. Я крутив різну музику, і то було все те, що варто знати, – класика року, харду, джазу, інших напрямків. Мені жаль, що помер Василь Чудик. Зараз на “Незалежності” зовсім гнила атмосфера. Стало неприємно там працювати, і я пішов звідти. Завжди треба йти своїм шляхом, і чим довше йтимеш, тим солодшим і важливішим буде результат.

Розмовляв Тарас АНТИПОВИЧ



СЦЕНА

Є гроші від Понтифіка!

Ідея звернутися до Церкви (і зокрема до Папи Римського) з проханням підтримати мистецький проект, який мав би гідно ознаменувати святкування 400-ліття опери як жанру і 100-річчя Львівської опери, виникла напередодні 2000 року від Різдва Христового цілком спонтанно. У зверненні йшлося про наміри львівських митців створити сучасну національну оперу, яка б уславила й християнський ювілей. Не минуло й два місяці, як Папа Римський не тільки підтримав цю ідею і дав їй своє благословення, а й надіслав гроші на спеціально відкритий для цього валютний рахунок Оперного театру.

Це перший світський мистецький проект в Україні, підтриманий Ватиканом. Символічно він збігся у часі з повідомленням про ймовірні відвідини Іваном Павлом II України цього року. Як повідомив “Поступу” директор Львівського оперного театру Тадей Едер, сума, що надійшла валютним переказом, є доволі великою і дасть змогу щонайліпше і щонайдостойніше зреалізувати постановку нової опери. Як уже було оголошено раніше, вибір спинився на тексті поеми Івана Франка “Мойсей”. Над лібрето опери працює львівський поет Богдан Стельмах, а музику пише один із провідних українських композиторів сучасності – Мирослав Скорик. До постановки запрошено польського режисера Збігнєва Хшановського, відомого львів’янам як багаторічного керівника Польського народного театру у Львові. А декорації виготовлятимуть за ескізами сценографів Риндзаків. На затвердження директора Опери вже надійшли ювілейні афіші з золотим профілем неповторної театральної будівлі, увінчаної пальмовою гілкою слави. Про мистецьку вартість цього проекту можна буде говорити тільки після прем’єри. Однак ім’я першорядного композитора не тільки інтригує спраглу за сучасною оперою публіку, а й є запорукою успіху ювілейної постановки.

“Золотий лев - 2000”

Учора в прес-центрі міськради відбулася зустріч із журналістами директора Міжнародного театрального фестивалю “Золотий лев” Ярослава Федоришина і керівника відділу мистецтв Євстахії Шимчук. На зустрічі йшлося про співпрацю театру “Воскресіння”, на базі якого проводиться “Золотий лев”, із владою міста, що зацікавлена у поширенні міжнародного розголосу про фестиваль, здатний привабити туристів, і сприяти створенню відповідного іміджу Львова, що святкуватиме у фестивальні дні своє 745-річчя. Очікується, що на театральному форумі понад 200 тисяч глядачів зможуть переглянути 72 вистави!

Фестиваль відбудеться 15-30 жовтня. Як і в попередні роки, “Золотий лев” підтримають IETM (Міжнародна європейська театральна асоціація) та IFEA (Міжнародна асоціація фестивалів та подій). У “Золотому леві -2000” візьмуть участь понад 635 учасників із 20 країн. Гасло фестивалю залишається незмінним: “Класика – очима експерименту”. Аж 15 оригінальних європейських вистав виборюватимуть Гран-прі фестивалю, яке присуджуватиме авторитетне міжнародне журі. За основною програмою 5 вистав братимуть участь у розділі “Імена”, 5 – у програмі “Данс”, і 5 – у програмі “Вулиця”. У програмі фестивалю передбачено супутні концерти, мистецькі виставки, майстер-класи та конференції театральних критиків, творчі лабораторії для молодих акторів, а також міжнародний семінар директорів фестивалів під назвою “Фестиваль на рубежі тисячоліть”. Для ефективної й успішної роботи фестивалю значно поновлено його дирекцію і створено Фонд фестивалю “Золотий лев”, до праці в якому залучено провідних молодих економістів і правників.


 

Первая узкая Стиральная машина.