UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 28 (472), вівторок 15 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА Вимагаємо вважати монополістом! Угорці люблять Гайдера Викрито суперхакера? Тортом на прощання що робити з сиховом Financial Times втретє звинуватив Україну ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Ндп обіцяє опікуватись аграріями Плющ керує конструктивним парламентом Вигідно красти паркани УНА-УНСО змінює назву Дурдинець обіцяє дати воду НАША СТОЛИЦЯ Проблеми Франківського району Реформи в паливній енергетиці Вимагаємо вважати монополістом! (Закінчення) Добрий консул – багатий консул архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Мовна гра в одні ворота Бюджет чекає на четвер Екс-канівець Олійник заявляє про спробу замаху ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Financial Times втретє звинуватив Україну (Закінчення) Тортом на прощання СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Тису вбили. Дунаю ніби пощастило Бійня в Митровиці Космічний корабель знайшов кохання Угорці люблять Гайдера Чеченці зламали російський сайт ПОСТУП У КАРПАТИ Карпатський Єврореґіон: Сім років з дня створення АРТ-ПОСТУП АРТ-НОВИНИ Автопортрети Птахи Гальо, гальо! То гараж?! архітектура СОЦІАЛЬНИЙ ПОСТУП Чекаючи на 2013 рік ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ ЕВРИКА Нова галузь науки Теорія облудної свободи СВІТОБАЙТ СПОРТ-ПОСТУП Марiуполь “усунули”. Хто наступний? Єдина українська медаль у Відні Пальюка Шевченкові – не завада СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Поцілунок, який тривав цілий день ГОРОСКОП

 

АРТ- ПОСТУП

СТОРІНКА 1

№ 28 (472), вівторок 15 лютого 2000 року

АРТ-НОВИНИ

Традиції абстракціонізму

Виставка об’єднання одеських митців “Мамай”, яка експонується в одному з найбільших (хоч це їй і помітно вадить) залів Палацу мистецтв, приваблює не тільки “географічною” інтригою.

Художники, згруповані довкола С. Савченка і В. Басанця, давно вже перебувають у дружніх стосунках із львівським Клубом українських митців, тому кожна їхня нова виставка сприймається із дедалі більшою цікавістю.
Теперішня ж вагомо акцентує на традиції ревно плеканого в Одесі від початку століття нефігуративного мистецтва. Виняток хіба що становить графіка І. Божка, який із дитячою безпосередністю віддається лаконічності лінеарного зображення на веселковому тлі, заштрихованому кольоровими олівцями. Від фігуративу портрету жінки з дитиною до “клаптикових” композицій скеровані  роботи В. Маринюка. Гуаші В. Цюпка стають абстрактними через сам предмет зображення, особливо коли це рінь. Дещо вторинно сприймаються опт-артові рапорти О. Стовбура і фактурні темперні композиції із нескінченного серіалу В. Сада. І, навпаки, свіжо – графіка В. Басанця (туш, перо, кольорові олівці), С. Савченка (темпера, гуаш, пастель) і В. Стрельникова (авторська техніка, що поєднує лінеарну графіку і залиті тоном локальні площини). Найбільше вражає естетичними формами й матеріалом поліхромна скульптура М. Степанова.

Культура литовської діаспори

Минулої суботи у Палаці мистецтв відкрито виставку малярства Крістіне Жілінскайте, яка 1982 року завершила навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер ЛАМ) і мала персональні виставки у Вінниці, де мешкає (1991,1994,1998), а також Тернополі (1992) і Львові (1992). Вернісаж було приурочено до дня незалежності Литви й відкриття у Львові, де мешкає 180 литовських родин, почесного консулату цієї держави.

На урочистостях з цієї нагоди в Палаці мистецтв з послом Литви в Україні зустрілися представники львівської влади і громадськості міста. Обидві сторони підкреслювали у промовах привабливі перспективи, які відкриваються у співпраці двох дружніх країн, що стоять перед спільною проблемою – входження до Європейської Спільноти. Завершилося святкування елегантним концертом, у якому взяли участь фольклорні ансамблі для дітей та дорослих, що діють при львівському литовському культурному товаристві, та гості, яких представляв квартет вільнюської філармонії.

Невтомний Левко Скоп таку персональну виставку малярства, як ту, що в неділю відкрилася в одному залі доброчинної галереї “Яровіт” на вул. Словацького, 4, міг би влаштовувати не один раз на два роки, а раз на два місяці – вони були б однаково змістовними.

До переваг зрілого художника додається ще й уміння мистецтвознавця виструнчити якусь чисту тему із, здавалося б, розрізнених робіт майже етюдного характеру. Артистична спонтанність Скопового характеру, що в повній мірі виявляється і в його оригінальному живописі – такому ж  імпульсивному, квапливому, екстравертивному, здатному звабити, підбити, захопити, зрушити, – на даній виставці тріпоче крильцями розмаїтого птаства, що готове пурхнути із будь-якої Левкової картини. Здається, всі картини – із циклу автопортретів. Однак саме тих автопортретів, які не ставлять митця перед дзеркалом і не примушують глядача дошукуватися портретної схожості між автором і його зображенням. Портретуванням художник неначе встановлює зв’язок свого внутрішнього світу зі світом зовнішнім. Безперечно, зв’язок цей є упереваж емоційним. Як говорить сам автор, каламбурячи із назвами робіт, –  це “погляд амеби, якій притаманний і холодний вогонь серця, і останнє бажання”.

Левко Скоп майже завжди, обіч того, що фігуративно скидається на людину, зображає то ластівку, то ворону, то жовто-блакитного стрижа, то якусь химерну червону птаху...  “Мабуть, то любов”, – зітхає  Скоп-художник. “Мабуть, то давній архетип еманації людської душі”, – намагається опануватися Скоп-мистецтвознавець. “Мабуть, то повчальна притча”, – прохоплюється резонерством Скоп-педагог. А Скоп-реставратор хутенько – поки не висохла яєчна темпера, якою він щойно підводив ікони, – хапає якийсь дерев’яний цурпалок, і за хвилю на ньому постає, як у краплині роси, переливчастий світ повної палітри. Із кількох таких невеличних дощинок, на яких відбилися фрагментарні фантазії, він потім зможе скомпонувати твір, завершений однією рамкою. І це вже буде коли не приборкання, то владування тої стихії, яка цілковито захоплює його в час творення.

У ньому й справді проглядає щось від птахи – розметані поли легкого плаща і сиві косми, зіркий погляд через окуляри і легка статура. А ще йому притаманне відчуття силових ліній магнітного поля землі – для Скопа центром світу є Дрогобиччина. Це на повному серйозі. Майже самозречено працює він над збіркою сакральних творів музею “Дрогобиччина”, влаштовує традиційні наукові читання, подвижницьки укладає й видає збірки статей, залучаючи до творчості молодих і неіменитих колег, яким – він певен – важливо прищепити смак до бажання висловитися про те, що їх цікавить. Він ніколи не намагається бути стриманим, у тому сенсі, в якому ця стриманість, на його думку, буде перешкоджати стихії переходити крізь його творчість. Однією із таких стихій, що заполонюють його цілком, услід за стихією кольору є стихія музики. Він навіть свого часу випрацював концепцію виставки “Львівські музики”. По суті, це перевищило суто малярське завдання, бо в створених образах львівських музик від середньовіччя й до сьогодення, у замилуванні формою різних музичних інструментів і їхнім звучанням Левку Скопові вдалося осягнути тої органічної свободи, яку має птаха, що летить, співаючи... Можливо, услід за виставкою в “Яровіті” художник зважиться представити львів’янам і свій “музичний” проект.

Уважно прочитавши цікаву історичну розвідку академіка Івана Могитича про долю Низького Замку, опубліковану “Поступом” у середу, наші читачі занепокоїлися майбутнім цієї пам’ятки. Адже, за чутками, що їх наше видання оприлюднювало ще торік, на цьому місці невдовзі начебто мала б бути підземна стоянка. У статті Івана Могитича йдеться про ймовірний сучасний офіс. А що ж насправді і хто саме запроектував на Низькому Замку?

Наскільки небезпідставними є розмови про забудову, яка загрожує історичній святині, свідчать офіційні документи. Шило в мішку втаїти не вдалося, воно вилізло, коли один із депутатів міськради порушив питання про перейменування площі, яку займає теперішній “Вернісаж”, бо виявилося, що у Львові існує дві площі з такою назвою. У відповідь на свою пропозицію народний обранець Л. Рошинець 02.07.99 отримав від директора департаменту І. Левицького листа з поясненням про те, що “вказаний майдан не підлягає окресленому визначенню “площі” як елемента містоутворюючої структури, а є лише територією, розташованою над залишками архітектурних споруд минулих століть, а саме т. зв. Низького Замку... На даній території передбачено проведення археологічних досліджень залишків Низького Замку та спорудження на всій території нинішнього майдану багатоярусної споруди загальноміського призначення”. Отже, залишається здогадуватися, що, можливо, таким чином міський голова хотів закріпити за містом цю земельну ділянку, бо в іншому разі вона, як вільна від забудови, мала б належати до державної власності й підпорядковуватися області (рішення ЛОР від 4.05.99 №149)? А значить, замовником на якісь проектувальні роботи міг бути той же таки міськвиконком?

А ось і зовсім “свіже” тому підтвердження у відповіді 04.02.2000 заступника начальника управління архітектури і містобудування Я. Кушніра: “Проектна пропозиція влаштування на вказаній території багатоярусного гаражу-стоянки виконана на стадії “фор-проект” в об’ємі “Схеми організації транспортного руху та пішохідних зон в центральній частині м. Львова”. Вказана схема розроблена ДПІ “Містопроект” на замовлення департаменту землеустрою та планування забудови міста. Подана пропозиція розміщення багатоярусного гаража-стоянки запропонована проектним інститутом, однак в управлінні наразі не отримала схвалення”.

Отже, як видно з цього листування, йдеться таки конкретно про гаражі-стоянки. І навіть якщо на цьому етапі проект не схвалено, то ніхто не гарантує, що після доопрацювання хтось не дасть згоду на його втілення. І тоді (нехай навіть і після нетривалого бабрання археологів у котловані, – ну, розберуть вони кладку, ну, знайдуть ще кілька монет чи емалевих хрестиків, але ретельно дослідити пам’ятку, як завжди, їм не дадуть змоги, а про музеїфікацію й мріяти не дозволять) у підмурівок Низького Замку вгатять бетонні палі й спорудять багатоповерховий паркінг із підземною й надземною частинами. Бо ж самі бачите, якою мовою розмовляють чиновники: про пам’ятку не йдеться, йдеться про залишки архітектурних споруд минулих століть і про земельну ділянку, яку можна (й бажано – якнайшвидше) використати під забудову.

До речі, залишається досі нез’ясованим, скільки коштів уже витрачено на проведення цих проектних робіт (чи скільки на них передбачалося виділити з міського бюджету), – про це на запит депутата М. Бандрівського відповідь так і не сформульована конкретно. Виникає також запитання, чому на подібні проекти не оголошується конкурс, а все робиться якось тишком? Або чому ситуацію не контролює управління охорони історичного середовища, якому начебто належиться стежити за дотриманням пам’яткоохоронного законодавства. Здивованій громадськості доводиться довідуватися про ці наміри вже тоді, коли вплинути на дії посадовців нема як, бо всіх ставиться перед фактом: гроші за проект заплачено, значить, треба його доводити до квітки. Причому в час, коли ведеться інтенсивне й вельми агресивне втручання в історичне середовище, управління охорони історичного середовища виглядає надто несамостійним і непринциповим у подібних ситуаціях, бо є залежне від фінансування міськвиконкомівськими структурами, а відтак не може перешкодити тому, що фантастичні схеми організації транспортного руху незабаром дощенту зруйнують архітектурний ансамбль Львова.

Небезпека над пам’яткою

Цілком може так незабаром статися, що пам’ятка архітектури – колишній готель поблизу Галицького ринку, який вже довший час стоїть незагосподарений і нищиться природними стихіями, – втратить своїх сусідів. Із двох будинків, що стоять поруч і, до речі, ще зовсім не перебувають в аварійному стані, майже завершено відселення мешканців у зв’язку з тим, що, згідно з проектом реконструкції ринку, ці будинки мають ...знести. Стурбованість викликає не тільки знесення будинків в історично заповідній зоні міста, а й свідоме руйнування усталеного архітектурного ансамблю площі Соборної, яку замикають ці будинки, прихищаючи базар. Невідомо, чи доля будинків, записаних під знесення, не торкнеться й будинку №14, бо, здається, і його, незважаючи на статус пам’ятки, ніхто не поспішає рятувати, немов очікуючи, коли від цих клопотів позбавить довгождана “реконструкція”.

Оборонці Львова

Наприкінці минулого тижня відбулася звітно-виборна конференція Товариства шанувальників Львова. Конференція обрала президентом ТШЛ відомого академіка, керівника інституту “Укрзахідпроектреставрація” Івана Могитича і віце-президентами Мар’яну Долинську й Миколу Бандрівського.
У роботі конференції взяв участь дуже бажаний гість – головний архітектор Львова Володимир Швець, який у своєму виступі зійшовся думкою з основними положеннями програми ТШЛ за порятунок архітектурного ансамблю нашого міста. Як високофаховий архітектор і реставратор, Володимир Швець добре розуміє, що непокоїть членів ТШЛ, до яких належать як представники громадськості, так і фахівці із ІКОМОСу. За дорученням міського голови Володимир Швець ознайомив присутніх із реальним станом справ міської архітектури і запропонував ТШЛ як одній із активних громадських організацій взяти участь в обговоренні питань збереження історичного середовища Львова на розмові, яка відбудеться незабаром за участю Президента України.