BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 27 (471), субота-неділя
12-13 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • весна закінчується БР-Р-Р!
    • 10 секунд після створення світу
    • МВФ знайшов кримінал
    • Розпочато сафарі на лівих
    • Сихів здобув автономію
    • День святого Валентина
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Скільки заробляє Василь Куйбіда?
    • Нововведення для львівських водіїв
    • Міжнародна зустріч правоохоронців у Львові
    • На Львівщині повінь потрохи вщухає
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Їй позаздрив би й сам Остап Бендер!
    • Каналізаційний терор місцевих чиновників
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Розпочато сафарі на лівих (Закінчення)
    • Шахтарі знову протестують
    • ЯКЩО ТИ вже ДЕПУТАТ – ТО ЦЕ НАДОВГО
    • Росії передадуть останні літаки
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • МВФ знайшов кримінал
    • В Україні – перманентна криза
    • “Прання” грошей у Польщі
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Втрата автономії невідворотна
    • Невже знову війна
    • Мечіяр прагне реваншу
    • 10 секунд після створення світу (Закінчення)
    • Курди припинили збройну боротьбу
  7. ПОСТУПІ СВ. ВАЛЕНТИНА
    • Вічне прагнення кохання
    • Я намалюю тобі цей день...
    • Зустріч
  8. ДИВНИЙ ПОСТУП
    • Фунікулером – на Високий Замок!
    • “Рейтинг” як своєрідний жарт
    • Провидчий дар Віктора Неборака
  9. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
    • Недільна проповідь отця Йосифа Міляна
    • Промова Святійшого Отця Івана Павла II до учасників
  10. АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ПОСТУПІ
    • Рішення Других зборів Асоціації українських письменників – в життя!
    • Новинки від АУП
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • 12 уроків тенісу
    • Олексiй Цимбал хоче залишитися у Львові
    • До 25 березня підігріву не буде
    • Бронза, варта золота
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Мадонна: Жінка й мати (Продовження)
    • Гороскоп
pp_27_7  
 ПОСТУП СВ. ВАЛЕНТИНА
СТОРІНКА 7
№ 27 (471), субота-неділя 12-13 лютого 2000 року

Вічне прагнення кохання
АННА
 

Він одружився з нею, бо любив її, а вона полюбила його,
бо він оженився з нею.
Ж.Пауль


“Дитинцю, знайти собі мужа – то не така вже і трудна річ. Головне – навчитися його любити”, – частенько повторювала одна старенька і мудра пані. Я дивилася, як у її висхлих старечих руках миготить човник, виплітаючи хитромудре французьке мереживо фриволіте, й уявляла собі мою сивеньку пані Касю молодою моторною панною. Ось вона крутиться перед дзеркалом, намагаючись припасувати неслухняну вуальку до капелюшка, приколює до суконки камелію, взуває вузькі лякерки. “І ти знаєш, дитинцю, який я мала встид із тими лякерками”, – каже пані Кася й оповідає історію, як вона вибралася зі своїм кавалєром до Опери в нових невзуваних лякерках. Не встигла Касуня, молода ще і встидлива панна, перейтися Ринком і Гетьманськими Валами, як лякерки запекли правдивим вогнем. В Опері Кася роззулась, і вогонь помалу стишився. Скінчилася вистава, партер підхопився в єдиній хвилі аплодисментів, а кляті лякерки не налазять на ноги. Зала спорожніла, а Касуня плаче, бо й іти босою зазимно, і лишатися в Опері не можна. І тоді кавалєр робить воістину геройський вчинок: бере на руки зарюмсану панну (а Касуня була не з дрібнотілих панночок) і несе додому, оминаючи надто людні вулиці.

Її давно немає поміж нас, а я бережу в серці світлий образ дорогої мені людини і пам’ятаю її науку. З усіх мистецтв найтонше – мистецтво любити, снувати делікатне мереживо і пильнувати, щоби тонесенькі ниточки не сплутувались і не обривалися. Мені лише дивно, звідки моя пані Кася знала про це. Сама вона так ніколи і не вийшла заміж, її коханого, того самого, котрий ніс її босу через цілий Львів, убило випадковою німецькою кулею під час комендантської години, а нікому іншому вона свого серця не захотіла відкрити.

А якось моя товаришка розшукала у бібліотеці львівську газету “Домашнє огнище” за 1931 рік. Ми вчитувались у кумедні матримоніяльні оголошення, у смішні патетичні оди коханню й уявляли себе старосвітськими панночками на виданню.

А втім, спробуйте самі перенестись у часі. Отож, Львів, 1931 рік, ви нарешті зважилися на рішучий крок, заощадили капітальчик, купили газету і... Що ми маємо до диспозиції? Спершу те, що могло би зацікавити молоду панну.

“Студент, письменник, літ 21, одружиться з панночкою до 18 літ з посагом від 2000-3000 долярів. Гроші потрібні на основання видавництва”.

Ага, а ось іще один писака, та вже з іншими вимогами:

“Молодий письменник, на шляху до кращого життя, шукає на дружину гарної панночки до 18 літ, з невеликим майном, але з душею, в якій могли б знайти відгомін його змагання і творча праця”.

Ну, та Бог із ними, з письменниками. Чи годен знати, що там на умі в літератора? Пошукаємо чоловіка земного, а не надхмарного.

“Кавалєр, молодий, пристійний, приємний, кажуть – гарний, освічений, з урядничої верстви, без жадної скази, не п’є, з укінченою IV кл. гімн. Кореспондент, бухгальтер і т. п. Шукає панночки до 23 літ (переступлення поданого віку виключене), гарної і поставної, котра мала би власне підприємство або готівку 6000 дол.”.
Майже ідеал – “без жадної скази”. А що там іще?

“Не маю гарного товариства, жию серед буденщини сільського життя, не знайшов я досі людини з такою душею, що розуміла би моє вище змагання до високого творчого життя. Бажаю познакомитися ближче з молодою дівчиною літ 17-20, ніжної вдачі, доброю кравчинею, письменною, яка б може допомогла мені матеріально осягнети практичне знання фотографічної штуки для відкриття самостійного підприємства”. Сільський фільозоф, знає, з якого боку зайти.

Ось оголошення, яке ми спершу оминули увагою через його скромний зміст.
“Молодий промисловець середнього росту, працьовитий, інтеліґентний, ожениться з панною з невеликим приданим в ціли розширення свого підприємства”.

То як, шановні читачки, не заінтриґував вас скромний “промисловець середнього росту”? Не поспішайте з висновками. Ось почитайте лише, якого зворушливого листа написав наш “промисловець” для тієї єдиної, котра погодиться йому віддати руку і серце (ну, і капітал заодно).

“Шановна Читачко! Коли скінчилася польсько-українська війна, я знайшовся на львівськім бруку і не мав ніяких засобів до життя. Але сьогодні, завдяки своїй желізній енергії, я маю такі засоби, і помимо того, що Ти, Шановно

Читачко, не звертаєш на мене уваги, я живу собі, але без Тебе. Зате, коли б Ти хотіла нав’язати зі мною переписку і коли б ми хоч раз зійшлися на умовленій стрічі і коли я б Тобі засіпвав “Як почуєш в ночи”, коли б розказав тобі про тріскучі морози на далекім Сибірі, про те, яке сумне вражіння робить шведська могила під Полтавою, як гарно співає соловейко о год 3 над раном на Бібіковському бульварі у Києві, як гарно стояти на горі біля Печерської Лаври і дивитися на лівий беріг Дніпра на Аскольдову Могилу, як сумно їхати галицьким залізним шляхом і приглядатись обстриженим вербам, що ростуть на галицьких мокляках, то Ти відреклася б свойого майна, а хотіла б лише мене”.

І хто сказав, що промисловець не може бути поетом! До речі, після публікації цього шедевру відразу знайшлася та єдина, яку заінтригувала багата уява молодого кавалєра. А от на одне оголошення порядним панночкам краще не реагувати, навіть поеткам.
“Шукаю поетки – дружини,
Талановитої, русявої, стрункої,
З кругленьким личком господині
Із молодих, до тридцять літ...
Хай буде ніжна, розговірна,
Та любить красу і цей світ,
Хай буде вбога, та без віна,
Але душею чудо-квіт...
Я молодий, з дружиною розвівся;
Знов у суді повінчаюсь –
Не маю з ким; приходьте Всі!
Знимки і листи принимаю
Та відіслати присягаю!
Землі в мене щось три десятині
Та вишневий садок при хатині”.

Та коли панна не має посагу, її не порятують ані три десятини, ні вишневий садок. Однак не варто впадати у відчай: на іншому континенті вже чекає на неї він, той єдиний, кому не потрібні гроші, а лише рідна душа.

“Кавалєр, літ 30, від вісьмох літ в Буенос-Айресі, бувший український старшина, з вище середнього освітою, володіє кількома світовими мовами, має заощаджену готівку й майно, бажає дружини від 24-30 літ, панни або вдови, вродливої, освіченої і хоч би зовсім убогої. Цінне, щоби була ласкавої і розсудливої вдачі, що варта більше, чим копичка долярів. Всі грошові розходи, що в’яжуться з прибуттям за океан, радо вибраній надішлю”.

А поки ви зважуєте всі чесноти кандидатів, спробуємо вдатися до статистики в такій делікатній справі, як освідчення.

Отож, “36% мужчин в час любовних освідчин кладе свою руку на серце, 2% цілує свою любку (очевидно, при позитивному висліді. – А.). 4% мужчин є такі розсіяні і романтично настроєні, що легенько устами дотикають чола або волосся. 2% звичаєм вже сьогодні перестарілим, клякають на ліве коліно і обсипають подані ручки численними поцілунками. 2% мужчин є такі непорадні в тій хвилі, що, крім незрозумілих бовтань, нічого не можуть з себе видусити. 10% зовсім нічого не говорять. До найсимпатичніших належить якраз згадана категорія мужчин.

Відносно жінок, то ті, яко німі свідки, займають пасивне положення і захочують більше холодної крови і спокою. 60% жінок падають німо в обійми своїх любчиків, 20% червоніють, відвертаючи водночас своє обличчя, 4% ведуть себе так, гейби були цим освідченням несподівано заскочені, а 14% з вимовним усміхом, але мовчанкою уст приймають свого будучого мужа.

Дуже в моді було в давні часи вмлівати в часі любовних освідчин, але тепер (тобто на початку 30-х. – А.) такі випадки є правдивими білими круками. Зате багато є таких дівчат, котрі втікають від любовних освідчин навіть тоді, коли в сусідній кімнаті чекають родичі на вислід таких переговорів”.

Ну, та, попри цих полохливих панночок, багато інших осіб жіночого роду понад усе хочуть заміж, навіть зголошуються до газети.

“Панночка, одиначка, літ 21, з укінченим університетом, з майном біля 1500 долярів, рефлєктує на мужчину в віці від 25-28 літ, з університетським образованням або техніком, пристійним, симпатичним і середнього росту”.
А ось і поважніші пані бажають знайти долю:

“Контрактова урядничка почтова, з укінченим учительським семинарем, брунетка, середньої туші – літ 29, пристійна, симпатична бажає вийти заміж за інтелігентного мужчину літ 35-40, щоб був людиною чесною та солідною”.

Або:
“Бажаю пізнати мужчину коло 40 літ. Я є вчителька на сталій посаді, літ 32. Маю 1000 долярів готівки”.
Та не подумайте лише, що виключно меркантильні інтереси штовхали людей до шлюбного ложа. Люди сподівалися знайти у шлюбі розуміння, опору, стабільність і – любов, любов, якої ніколи не буває забагато у щоденній боротьбі за виживання.

“Людина сучасного століття є дещо замало приготована до життєтворчої любови. Причиною цього є духове перемучення, тілесне вичерпання сил, втрачених в боротьбі за життя протягом останніх двох десятиліть. Не знаходячи підпертя в релігійних і фільозофічних віруваннях, знесилене тіло не може здобутися на чисте почування любови...

В “я” кожної людини триває вічна і вперта боротьба двох суперників: любови і злоби. Здавалося, що непереможня непоборна сила в силах, ненависть триватиме вічно. Але демон злоби, вичерпаний із сил, впаде в боротьбі від побіднього меча любови.

Віковічний ворог ненависти – любов не позволить їй відродитися; щоби на шиї не відростали відрубані голови – врубає і шию. Бо прийшов час, що вийшла любов із захистку і поведе в бій мільйони людських душ, бо всі вони щасливі, в них вибрала собі оселю не покірлива, плаксива любов, а всездобуваюча, без прохання, та любов строїть сурми, щоб закликати нас невідпертим, бойовим наказом у наступ:

– Геть зі злобою!.. Любов у панцир і меч узброїлася!..”.
Ви посміхаєтеся? Занадто пафосний стиль? Так, інтимні почуття не люблять патетики, та хіба ми не вдягаємо наше кохання в панцир терпіння, хіба не озброюємо його мечем, аби ворог несподівано не підкрався? Кохання потребує постійної опіки та захисту. Пильнуйте його денно і нощно, і нехай воно вам ніколи не зрадить.



Дитяча літературна студія “На горищі” ЦДТ МЖК-1
(керівник – Оксана КОПАК)

Я намалюю тобі цей день...



Принцип
Дарина ГОРОВА, 16 років

Ніколи нікому нічого і ніде!
А якщо колись комусь десь щось,
то чому б і ні!?
Студентський тост

Цей день був такий, як і всі попередні. І, вочевидь, такий, як і всі наступні – весь сірий, із побутовими проблемами.

Подумаєш, ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА... Велике діло. Типовий заїжджений американізм для п’ятнадцятирічних дівчаток, котрі чекають від провидіння принца на білому мерседесі.

Вона ж бо не така. Вона не прагне дружби з хлопцями, що більше, навіть із дівчатами. Всі звичаї на кшталт “цьом” у щічку при зустрічі їй не те що бридкі, а просто огидні.

Чоботи взимку й улітку, брудна сорочка з чужого плеча, порвані джинси, розпатлане волосся бурульками звисає донизу.

Годинник часу, що на Ратуші, бамкнув дев’яту; заламіновані вивіски нічних клубів магнітили до себе, думки покинули її напризволяще...

Зазирнувши до словника життя, вона не знайшла там поради та допомоги. Валентини-чоловіки та валентинки-жінки з барвистими кульками у формі сердець розгулювали повітрям, валентинівські маршрутки з вартістю одного валентинівського квитка 80 копійок, товпилися на зупинці псевдозакоханих, у замороженому парку не було жодної вільної лавочки, навіть валентинівського кущика.

А вона носить тавро чи радше стереотип переконаності в меншовартості чоловіків. Ну то й що, що вони липнуть до неї, як сніжинки до землі? У неї принцип.

Поруч із істеричними вигуками пролітає валентинівська компанія. Типові запитання про годинник: усі гуртом прямують до парку.

А чому б і ні, якщо нічого колись, тоді комусь, їм щось, себе десь, у парку... Цей день був, вочевидь, такий, як і всі наступні...



Зустріч
Мар’яна ФЛЯК

Я знов удома. Серед гір найцікавіших і найрозумніших у світі книжок, альбомів і записів знаходжу одну вкрай потрібну річ – ліхтарик. Знову без світла. Кажуть, якийсь борг. Кожен щось комусь винен, і я – теж. Цок – ліхтарик увімкнено. Все на місці, навіть капці. Я вдома, у своїй землянці на дев’ятому поверсі.

Мені вже не смішно, коли зчіплюю штори, щоби менше дмухало з вікна. Рятуюся теплим чаєм і мріями.

Ліхтарі – річ не вічна. Незабаром вимкнеться за власним бажанням. Примхливий такий.

Хтось вирішив допомогти мені утеплити віконечко. Вперто і наполегливо порається по той бік. Крила виросли чи що? Хто ти? Мовчить. Звідки? Тихо.

Вмерли батарейки. Темно.

Білий капелюх, п’янкі квіти, стрічки, парфуми... Хто ти?

Вона вмостилася на підвіконні. Посміхнулася до мене, і я теж посміхнулася. Якось дивно, чудно і невимушено забилося серце.

– Цить!

Ще мить – і я вмру від подиву. І від тиші.

Вона піднесла свої долоні до вікна і притулила до змерзлого поморщеного скла. Все розтопилося. Стало тепло, її очі посміхнулися, її вуста посміхнулися, її руки посміхнулися, вона вся сяяла ніжним, неповторним, миттєвим, загадковим і щасливим усміхом. Уся!

Хто ти? А хіба не знаєш? Так билося серце.

– Не знаю...

– Подумай...

– Добре.

Ні, я бачу її вперше, та відчуваю щось знайоме і щире. Запах її квітів, слів, поглядів. Її рухи, дзенькіт срібних
дзвіночків на платті й усміх... Твій усміх. Я пам’ятаю його, я тримаю його міцно в серці, він мій. Був твій, а тепер – її. Хто ти?
– Любов...

Ти виказав її. Твій голос розбив мою німоту і надію. І зник. Чому?

Я запалила свічку. Відірвала сторінку календаря: 14 ЛЮТОГО.