UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 27 (471), субота-неділя 12-13 лютого 2000 року ПЕРША СТОРІНКА весна закінчується БР-Р-Р! 10 секунд після створення світу МВФ знайшов кримінал Розпочато сафарі на лівих Сихів здобув автономію День святого Валентина ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Скільки заробляє Василь Куйбіда? Нововведення для львівських водіїв Міжнародна зустріч правоохоронців у Львові На Львівщині повінь потрохи вщухає НАША СТОЛИЦЯ Їй позаздрив би й сам Остап Бендер! Каналізаційний терор місцевих чиновників архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Розпочато сафарі на лівих (Закінчення) Шахтарі знову протестують ЯКЩО ТИ вже ДЕПУТАТ – ТО ЦЕ НАДОВГО Росії передадуть останні літаки ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край МВФ знайшов кримінал В Україні – перманентна криза “Прання” грошей у Польщі СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Втрата автономії невідворотна Невже знову війна Мечіяр прагне реваншу 10 секунд після створення світу (Закінчення) Курди припинили збройну боротьбу ПОСТУПІ СВ. ВАЛЕНТИНА Вічне прагнення кохання Я намалюю тобі цей день... Зустріч ДИВНИЙ ПОСТУП Фунікулером – на Високий Замок! “Рейтинг” як своєрідний жарт Провидчий дар Віктора Неборака ЦЕРКВА В ПОСТУПІ Недільна проповідь отця Йосифа Міляна Промова Святійшого Отця Івана Павла II до учасників АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ПОСТУПІ Рішення Других зборів Асоціації українських письменників – в життя! Новинки від АУП СПОРТ-ПОСТУП 12 уроків тенісу Олексiй Цимбал хоче залишитися у Львові До 25 березня підігріву не буде Бронза, варта золота ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Мадонна: Жінка й мати (Продовження) Гороскоп

 

СПОРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 11

№ 27 (471), субота-неділя 12-13 лютого 2000 року

 

12 уроків тенісу
Віктор ЯНЧУК

Продовження, початок – у №№12, 14, 16, 17, 20, 23

7. На вістрі атаки (удари зльоту)

Дуже ефективний засіб завершення розіграшу очка – удари зльоту (volley).

Рекомендоване обхоплення ракетки для ударів зльоту – універсальне.

Можливе також обхоплення, трохи “зміщене” праворуч і ліворуч від універсального, – для ударів зльоту справа та зліва відповідно.

Займіть вихідне положення для удару справа: плечі повернуті під кутом 45 градусів до сітки (тобто стійка не бокова), вага тіла – на правій нозі, права рука прямо перед вами (не відходить назад далі за рівень правого плеча) і трохи зігнута в лікті, головка ракетки піднята і знаходиться трохи позаду зап’ястя, струнна поверхня злегка привідкрита для дуже легкої підрізки і паралельна до сітки.

М’яч до удару знаходиться нижче, ніж головка ракетки, і траєкторія його польоту спрямована приблизно в шийку (або трохи вище). Точка удару знаходиться спереду – збоку щодо тулуба. Не змінюючи орієнтації ракетки, вільним рухом правої руки виносіть її на м’яч зверху – назад – униз одночасно з кроком лівої ноги. Ракетка – зап’ястя – передпліччя творять єдиний жорсткий “блок”. Ліва рука, “спрямована” вперед, не змінює у процесі удару свого положення й підхоплює ракетку після завершення прийому.

Удари зльоту зліва виконують аналогічно (з заміною слів “правий” на “лівий”) за винятком окремих деталей: у вихідному положенні плечі повернуті до сітки під кутом 90 (а не 45) градусів, і ліва рука залишається далеко позаду, сприяючи збереженню бокового положення плечей аж до закінчення удару.

Щоби набути впевненості у грі зльоту, рекомендують набивати до стінки (найкраще – похилої) серії по 20 ударів поспіль і “тримати” м’яч у грі з більш досвідченим партнером.

Виходу до сітки, як правило, повинен передувати потужний і влучний удар із відскоку з висунунтої вперед позиції (з короткої відповіді суперника).
Далі буде

Олексiй Цимбал хоче залишитися у Львові

Лише другий сезон виступає за “Львiвську Полiтехнiку” Олексiй Цимбал. Але нинi саме цей молодий нападник найбiльш популярний серед баскетбольних “гурманiв”. Щоразу як Олексiй готується вийти на майданчик, аби посилити гру команди, переповненi трибуни Палацу спорту вiдразу оживають, скандуючи, “Цимбал, Цимбал!”. Звiсно, вболiвальникам iмпонують красивi слем-данки у виконаннi Олексiя, пiсля яких м’яч вганяється в кiльце, немов “цвях у дошку”. Отож, хто вiн, Олексiй Цимбал?

Про спортивний шлях

– Почав займатися баскетболом у Харковi, де народився 13 червня 1977 року. Першим моїм тренером був Валентин Кулiбаба, у якого починав баскетбольний шлях i мiй старший брат (нинi вiн виступає в росiйському чемпiонатi за команду Новосибiрська).

Першою командою майстрiв, за яку я почав виступати, був харкiвський клуб ТIIТ. Тодi я навчався в 10-у класi й уже грав разом iз такими вiдомими гравцями, як Лохманчук, Яценко, Капiнос. Можливо, грав – це занадто сказано, бо з’являвся на майданчику дуже рiдко. Та самi тренування в такiй компанiї приносили насолоду. Хоча навантаження були доволi солiднi. Адже головний тренер ТIIТ Тимофiй Безрук свого часу побував на стажуваннi у Сполучених Штатах i свiй досвiд передавав нам. Виступали ми у формi “Атланти Хоукс”, коштами допомагав олiмпiйський чемпiон Олександр Волков. Але от коли у нього почалися проблеми й вiн не змiг спонсорувати нашу команду, ТIIТ припинив своє iснування. Шкода, бо колектив був класний.

Пiд час навчання на першому курсi Харкiвського педагогiчного iнституту (нинi – унiверситет) потрапив у команду “Кiровець”, яка того сезону боролась у перехiдному турнiрi за право виступати у вищiй лiзi. Ось тут я вже був середняком. На майданчику проводив значно бiльше часу, навчився читати гру. Щоправда, “Кiровець” не пройшов у вищу лiгу, i команда збанкрутувала. Ось так: пiвроку вiдiграв за ТIIТ – клуб розвалився, пiвроку – за “Кiровець” –аналогiчно. Третьою командою в моїй спортивнiй кар’єрi стала також харкiвська – “Унiвербаскет”. У команди з’явилися надiйнi спонсори. Завершили ми сезон на другому мiсцi. У стартову п’ятiрку не потрапляв, проте був перший-другий на замiнi. Керiвництво клубу пiдшукало ще одного спонсора. Здалося, нарештi в Харковi буде команда високого рiвня. Та марно... Мiсяць потренувались, i нас повiдомили, що грошi закiнчилися...

Довелося самотужки пiдтримувати належну спортивну форму, поки батько не допомiг “вийти” на Рiвне. Пригадую, саме у матчi з “Пульсаром” вiдiграв потужно, i вони мене запам’ятали. У телефоннiй розмовi знайшов спiльну мову з керiвниками рiвненського клубу i домовився, що разом зi ще одним харкiв’янином Вадимом Скидановим прибуду до Рiвного 3 сiчня 1997 року. Та в Новорiчну нiч того року в нашiй сiм’ї сталася трагедiя – смерть батька. Лiкарi поставили дiагноз: iнфаркт. Цю iнформацiю сприйняв як жахливий сон, адже батько робив усе, щоби я став спортсменом. Сам вiн займався боксом, мав деякi успiхи. Одне слово, свiтла йому пам’ять, – усiм, чого я сьогоднi досягнув, завдячую йому...

До Рiвного приїхав 10 сiчня 1997 року. Практично, пiвсезону втягувався у звичний тренувальний процес, який у мене перервався. Дограв до кiнця цей сезон, а наступного вiдiграв узагалi блискуче, за що отримав приз як найпрогресивнiший гравець команди. Пропонував продовжити контракт, але, приїхавши на збори, почув невтiшну iнформацiю, що клуб переживає матерiальнi труднощi. Довелося повернутися додому, та ненадовго. З’явилася цiкава пропозицiя зi Львова, i я без вагань поїхав до “столицi” Захiдної України. Зiйшовши з поїзда, вiдразу ж пригадав, що, коли я вперше завiтав до древнього Львова i побачив його центральну частину, то вiдразу ж подумав: от пограти би тут. I ось через рiк з’явилася така нагода. Було би грiх нею не скористатись.
Уже в першому сезонi менi довiрили мiсце в основi львiвського клубу. Скажу вiдверто: не дуже виходило, бо до цього нiколи у “стартi” не грав. Але сумлiнно тренувався i цього сезону вже впевненiше почуваюся на майданчику. Щоправда, знову ж таки, коли виходжу на замiну. Поки що психологiчно не готовий грати у стартовiй п’ятiрцi. Певен, це мине з часом. Адже сьогоднi я наймолодший у командi.

Про рiзнi тренерськi школи

– За свiй короткий спортивний шлях пройшов три баскетбольнi школи. Базою, звiсно, була харкiвська, де засвоїв ази цiєї непростої гри. У Рiвному акцент робили на команднi, комбiнацiйнi дiї. Кожен мiг завершити атаку, хоча лiдером був Вадим Скиданов. Багато уваги придiляли грi в захистi, не було хаосу в атацi, як, скажiмо, в Харковi. Схоже, що у Львовi вимальовується лiдер – Анатолiй Максименко. А минулого сезону сподобалася гра Андрiя Шарамка. Загалом, наша львiвська команда не вiдзначається вмiлими комбiнацiйними дiями. А от у захистi додали пiсля турне Сполученими Штатами. Зараз нам бракує могутнього центрового зi зростом хоча би 208 сантиметрiв. Бо Смiшному з його 202 см дуже важко протидiяти справжнiм велетням на кшталт Хижняка (216 см) чи того ж Полторацького (210 см). Окрiм того, щоби гiдно протистояти будь-якому супернику, треба мати на охброєннi хоча би п’ять-шiсть комбiнацiй. При цьому у грi обов’язково повинна бути iмпровiзацiя, iндивiдуальнi дiї баскетболiстiв.

Про турне по США

– Поїздка до Америки – це просто незабутня подорож. Хоча програма нашого перебування за океаном була надто насичена (гра – обiд – автобус – готель), враження неймовiрнi. Встигли забiгти в магазини, яких тут нiколи не побачиш. Щодо рiвня гри, то i порiвнювати нi з чим. Україна та США, у баскетболi, як i в економiцi – небо i земля. Зустрiчалися ми зi студентськими командами їхньої лiги й у всiх матчах поступилися. Були зустрiчi, коли ми по п’ять хвилин не могли м’яч вивести зi своєї половини поля. Ось так американцi захищаються. Важко було пристосуватись i до їхнiх правил: три арбiтри на майданчику, шiсть тайм-аутiв тощо. З кожного матчу американцi робили шоу. Цiкаво, що i вболiвальникiв було вдосталь. На одному матчi на трибунах зiбралися вiсiм тисяч глядачiв, серед яких було досить багато лiтнiх людей, котрi, як i молодi, їли поп-корн. Одного разу побачили на трибунах наш прапор, iз яким прийшли на гру українськi емiгранти. Для нас було дивно бачити, як дiти натирають пiдлогу бiлесенькими (!) рушниками. Одне слово, таке видовище нiколи не забудеться.

Про рiвень Суперлiги

– Нинi в українському чемпiонатi є явний лiдер – БК “Київ”. Команда добре укомплектована (за нашими мiрками), стабiльна матерiальна база. Тому конкуренцiї у неї практично не буде. Можливо, лише МБК “Одеса” зможе поборотися з киянами. У решти команд немає фiнансової стабiльностi, що миттєво позначається на їхнiй грi. Кращi гравцi шукають щастя в iнших клубах, переважно – в зарубiжних. Саме вiдтiк баскетболiстiв iз України знизив рiвень внутрiшнього чемпiонату до посереднього. Ось зустрiчалися ми з 13-ю командою Польщi, й видно, що рiвень гри у них зовсiм iнший – значно вищий. Тому у нас можна грати з кожною командою. А в поєдинках iз “Феро”, “Азовбаскетом”, “Динамо” ми просто зобов’язанi перемагати.

Про життя у Львовi

– Вже згадував, що центральна частина мiста просто звабила мене перебратися сюди. I обставини так склалися, що з’явилася така нагода. Без вагань переїхав i не шкодую. Як ви знаєте, граю на позицiї другого-третього номера. Керiвництво клубу виконує всi зобов’язання. Перед поїздкою до Америки отримав на руки вiйськовий квиток. Готовий продовжити контракт i пiсля 31 травня 2000 року, коли закiнчується поперднiй. На цю тему вже розмовляв iз президентом клубу Iгорем Савицьким, i ми домовилися до цього питання повернутись у березнi.

Про друзiв i подруг

– Щодо моїх давнiх друзiв-баскетболiстiв, то досi пiдтримую стосунки з Андрiєм Капiносом, iз яким я починав у ТIIТ. Нинi вiн виступає за латвiйський клуб “Вентспiлс”, а Новий рiк ми зустрiчали разом. Згодом потоваришував iз Юрiєм Деменковим, який нинi захищає кольори полтавської команди. У нашому колективi з усiма нормальнi стосунки, а товаришую з Анатолiєм Максименком. Цiкаво, що граємо на однiй позицiї. Та у нас здорова конкуренцiя. На тренуваннях поштовхаємось, iнколи посваримось, але пiд час матчу з одного погляду розумiємося з Вадимом Щербаковим, iз яким, до речi, вдало виходять “парашути”: Вадим накидає м’яч на кiльце, я ж ловлю м’яч у повiтрi й, не опускаючись на пiдлогу, переправляю в кошик.

У подруг користуюся неабиякою популярнiстю. Але свою супутницю в життi вже вибрав. Це також харкiв’янка Юлiя, студентка Харкiвського iнженерно-будiвельного унiверситету (факультет менеджменту). Зустрiчаємося вже шостий рiк, i влiтку плануємо вiдгуляти весiлля.

Цимбал поза грою

– Вiльного часу зовсiм мало. Коли вiн з’являється, люблю послухати музику. Залежно вiд настрою: то спокiйну, то рухливу. Читаю пресу. Зi спортивних видань – “Команду”, але там надто багато уваги придiляють футболу, “кривдячи” iншi види спорту.

У прикмети практично не вiрю, а точнiше, не надаю їм аж такого значення. 13-й номер на майцi – тому, що народився я 13 червня, ще й у понедiлок. Та поки що якихось пригод через це не було. Дай Боже, щоби бiди обминали й надалi.

Нарешті сталось! Уперше з 1997 року український фігурист піднявся на п’єдестал пошани. Нагадаємо, що тоді чемпіоном Європи став В’ячеслав Загороднюк. Усі ми, чесно кажучи, вже відвикли бачити наших земляків серед європейської супереліти, тож ніхто не сподівався, що екс-чемпіон Європи киянин Дмитро Дмитренко втрутиться в серйозну боротьбу. Навіть коли він показав третій результат у короткій програмі, відкатавшись під музику Альбіоні на одному диханні й поступившись лише безсумнівним лідерам Ягудіну та Плющенкові, і фахівці, й журналісти недовірливо нарікали на нестабільність і емоційну вразливсть українського спортсмена.

Треба скзати, що цього разу змагання за третє місце було не менш запеклим, аніж за перше. На “бронзу” претендували і минулорічний третій призер європейської першості росіянин Абт, і амбітний болгарин Дінев, і досвідчений німець Влащенко, і француз Рестанкур, в арсеналі якого, зокрема, стрибки в чотири оберти.

Але всі суперники Дмитренка припустилися грубих помилок. Не обійшовся без них Дмитро, та його програма була найвиразніша, найдовершеніша. Саме він нагадав і глядачам, і суддям, що фігурне катання – це не лише змагання зі стрибків на льоду, продемонструвавши блискуче володіння ковзанами.

Чи не найвідоміший український тренер Валентин Ніколаєв (саме він виховав свого часу Загороднюка) назвав Дмитренка “мудрим спортсменом із прекрасною фантазією та чудовим смаком”.

Чемпіоном Європи 2000 року став Євгеній Плющенко, а срібним призером – Олексій Ягудін.
Наш другий спортсмен Віталій Данильченко посів шосте місце, чудово відкатавши програму на музику з фільму “Маска Зорро”. Здалося, що Віталієві просто забракло сил.

Тепер залишається чекати, як розподіляться місця в європейській еліті серед танцювальних дуетів і у змаганнях жінок.