BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 25 (469), четвер
10 лютого 2000 року


  • [ст.1 (p.1)] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • Напад скажених хакерів США
      • Генпрокуратура знає все
      • Москва загубила журналіста
      • Студентів-медиків довели
      • Ткаченка звинувачують у розтраті
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Натовці до нас їздять не просто так
      • Студентів-медиків довели (Закінчення)
      • На Львівщині розпочалася повінь
      • Епідемія грипу триває
      • вчимося жити альтернативно
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • Чого не варта дитяча сльоза?
      • Молодіжна політика для міста
      • Кінець дешевої горілки?
      • І за що то гинуть люди?
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Генпрокуратура знає все
      • Сумнівна легітимність парламенту
      • Ткаченка звинувачують у розтраті (Закінчення)
      • ПАРЄ СТУРБОВАНА РЕФЕРЕНДУМОМ
      • В ОЧІКУВАННІ РОЗКРИТТЯ РЕЗОНАНСНИХ ЗЛОЧИНІВ
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • КРАЙ
      • Ющенко закликав податкову вийти з окопів Щоб наповнити 80% бюджету
      • Франція зменшує податки
      • Україна експортуватиме російську електроенергію
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Незаконні пожертви соціал-демократам?
      • Напад скажених хакерів
      • Напружене очікування в аеропорту
      • Москва загубила журналіста
    7. СПОРТ- ПОСТУП
      • Найсильнiшi роверисти приїхали до Львова
      • Україна – Польща у Львові
      • Де гратиме наступного сезону Ребров?
      • Українцi їдуть перемагати
      • СПОРТ-БЛІЦ
    8. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • Маленькі історії про великих людей forever
      • Гороскоп
    9. ПОСТУП-РЕВЮ
      • плин часу
      • Урок, який треба засвоїти
    10. ПОСТУП ІЗ ПРОДОВЖЕННЯМ
      • Майстер і Маргарита - Транспозиція у Львів
    11. ВІДПОЧИНОК ПОСТУПУ
      • Страви до пива
      • Пиво по-африканськи
      • Клуб комісара Бонця - Загадка вілли “Акація”
    12. ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
      • Листи
    13. ПОП-АРТ-ПОСТУП
      • арт-новини
      • Рок-фанат новітньої попси
      • Мадонна: жінка й мати
    14. НОСТАЛЬГІЯ
      • Матрас
      • Остання зупинка для старих людей
  • pp_25_9  
     ПОСТУП РЕВЮ
    СТОРІНКА 9
    № 25 (469), четвер
    10 лютого 2000 року

    плин часу

    Нещодавно наша Верховна Рада скасувала 7-8 листопада як державні свята. То щоби не порушувати звичного балансу між вихідними та робочими днями, варто придумати ще якісь свята. Адже днів, які стали переломними в нашій історії, вистачає.

    Щоправда, не всі вони можуть бути святами. Наприклад, учора – 9 лютого. Аж дві взаємно виключні, та надзвичайно важливі для України події, що сталися на теренах нинішньої Білорусі. 1667 року в Андрусові було укладено перемир’я між Москвою та Річчю Посполитою, за яким уперше де-юре Польща зрікалася частини України (по лівий берег Дніпра) на користь царя. Це було першим міжнародним визнанням процесу, що був започаткований у Переяславі в січні 1654 року. Згодом Росія прибрала до рук інші українські землі.

    Того ж дня 1918 року в Бересті внаслідок підписання мирного договору з Серединними державами Україна вперше на міжнародному рівні була визнана незалежною від Росії державою, з кордонами, що сягали значно далі за сучасні на терени Холмщини, Підляшшя, Полісся, Слобожанщини та Приазов’я.

    У таємному додатку до цього договору Австро-Угорщина зобов’язувалася виконати український постулят, який висунула ще в 1848 році Головна Руська Рада, і розділити Королівство Галичини та Володимерії на два коронні краї: український і польський. Однак поляки зчинили лемент, і Найясніший цісар Карло так і не зміг реалізувати цю обіцянку. А там настало 1 листопада – й усе цісарство розвалилося, як картковий будиночок.

    Таку ж долю пророкують і нинішній “більшині” у Верховній Раді. Однак герой Конституційної ночі та невтомний фракційний мігрант Микола Сирота вважає, що “більшість може розвалитися, як картковий будиночок, тільки разом із країною”. Не хотілося б, аби доля нашої держави залежала від примх кільканадцяти депутатів, котрі кілька місяців тому кричали: “Повалимо Медведчука!” – а тепер волають: “Геть Ткаченка з Мартинюком!”.

    Демократія – річ добра, та мудрі люди у світі хочуть бачити інтегруючим чинником у своїй державі короля або королеву, як-от датчани, шведи, англійці, голландці, чи навіть імператора, як японці. Валлони та фламандці давно би розтягнули свою країну на кавалки, якби не додумалися колись поставити над собою короля бельгійців.

    Ще 350 літ тому Томас Гоббс зазначив, що державці чи навіть просто ті, хто причетний до влади, “як би вони не піклувалися про забезпечення загального блага, все-таки більше піклуються про забезпечення власного добра, блага своєї родини, родичів і приятелів. І у більшості випадків, коли публічні інтереси не збігаються з приватними, останнім надають перевагу, бо почуття переважно сильніші за розум”. На думку англійського мислителя, лише в монархії приватний інтерес володаря може ототожнюватися з публічним, бо “багатство, потуга та гідність монарха виникають лише з багатства, сили та доброї слави його підданих”.

    Щоправда, нині піддані не дуже слухають своїх монархів. Вважають, що можуть ними навіть командувати. Поїхала собі королева Нідерландів Беатрикс в австрійські Альпи на нарти, то голландці вимагають, аби вертала домів, бо, мовляв, у Відні в новому уряді добродій Гайдер такий уже націоналіст, що його вже майже соціал-націоналістом назвати можна, а євреям це дуже не подобається. Що би вони тоді говорили, якби у нас до уряду когось із СНПУ чи УНА-УНСО, чи навіть із КУНу взяли?..

    А з тим КУНом – то біда! Організували в нашому Королівському столичному місті пікетування обласної ради і вимагають Івана Геля звільнити (не з в’язниці, а з посади), пільги ветеранам визвольних змагань відновити і панові Сенчуку на двох посадах не сидіти. Наш намісник через радіо виправдовуватися: що якщо вони не проведуть інвентаризацію пільг, то міжнародний суд пообрізає нам усі артерії. А самі провідники комбатантських братств і товариств кажуть, що Геля знімати не треба, бо він гарний, а КУН най за них ся не заступає, бо вони самі собі раду дадуть. І будь тут мудрим: хто у нас більший патріот чи націоналіст, ветеран, комбатант чи син репресованих?

    Зате утворилася потужна коаліція. Написали голови львівських обласних організацій АПУ, партії “Демократичний союз” і СДПУ(о) “декларацію”, до якої закликають приєднатись “усі політичні партії регіону”. Пишуть вони “про незворотність обраного народом України шляху”. Де ж вони той “народ України” викопали? Пригадую, кілька років тому комуністи хотіли таку дефініцію проштовхнути до проекту Конституції. Однак Основний Закон таки прийняли “від імені Українського народу”, спираючись “на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення”. Невже “велика трійця” намагається реанімувати той “народ України”, змінити текст Конституції?

    Тож най наші політики вважають, перш ніж проголошувати такі декларації, бо шеф СБУ пан Деркач нещодавно попередив через газету “Зеркало недели”, що його служба “справді виявляє інтерес до діяльності деяких політичних структур в Україні, та лише до тієї частини їхньої діяльності, яка не вкладається в рамки Конституції та міжнародних зобов’язань нашої держави. До речі, щоби виявити такі зазіхання на закон, зовсім не обов’язково вдаватися до оперативних заходів, – досить текстів публічних заяв...”.

    А поза тим таки матимемо за кілька днів свято. Навіть не одне – Трьох Святителів, Стрітення Господнє та Святого Валентина, що нагадають нам, що вже не за горами весна. І хай що там про того Валентина не кажуть, що це не наше свято, а якесь американське, і “нам воно не потрібне!” – не вірте їм. Бо говорять ті, кому воно вже справді не потрібне... Бо треба ж мати своє свято і закоханим. Саме тепер, коли після довгої, темної, холодної зими так хочеться тепла і любові.

    Леон РЕВІЗІОНІСТА



    Урок, який треба засвоїти
    Юрій МИШКАЛО

    Останнім часом нас, українців, представники багатого і ситого Заходу вперто, часто і наполегливо переконують і навіть повчають, як поводитися, щоб увійти у “дружну” міжнародну сім’ю народів. І все воно добре, і ми їм би, може, повірили, та, як кажуть фізики, “теорія – це одне, а практика – зовсім інше”. Так-от, події останього тижня ще раз засвідчили перевагу практики над теорією, право сильного, лицемірство всіх цих балачок про демократію і свободу. Сильний, могутній і озброєний атомною збрєю (на порушення всіх міжнародних норм) Ізраїль підняв у небо військову авіацію і завдав авіаудару по території суверенної держави. Постраждав Ліван. Три міста. Країна була позбавлена електрики. Як щодо дітей, лікарень і хворих. І чому Ізраїль бомбардував Ліван, а не Сирію, яка, на його думку, спонсорує терористів Хезболла? Та ж боїться сирійських протиповітряних сил і танків. Бомбардувати можна тільки слабших за себе. Виявляється, головна причина бомбардувань Лівану – таки Сирія, з якою Ізраїль веде “мирний діалог”. Сирія повинна приструнити терористів. Це – вимога євреїв. Вони так хочуть. Але бомбардують при цьому суверенний Ліван. За те, що на його  території Ізраїль самочинно встановив так званий “Коридор безпеки” і розмістив там війська. Окупаційні війська. Війська, з якими і бореться Хезболла. Як щодо міжнародного права? “Світ прийняв це однозначно негативно і засудив дії ізраїльської сторони”, – передали міжнародні агентства. Ах, як страшно! Як щодо санкцій, як щодо введення НАТОвських сил, аби поставити на місце агресора? Як щодо слів міністра закордонних справ Ізраїлю Девіда Леві, що “земля Лівану буде горіти благим полум’ям, якщо він надумає зробити якісь кроки у відповідь”? Залізна логіка. Ліванці, ви повинні тільки підняти руки і чекати, коли вас повбивають ізраїльтяни. Інакше вони не підпишуть мирного договору з Сирією. Як там щодо сербів, котрі вирішили захистити свою територію від албанських терористів? Як там щодо їхніх святинь, столиці Бєлграда і зруйнованої економіки, яку добивають санкціями. Як там щодо Іраку та його дітей, яким потрібне лікування? Ну, не може Америка за всіх заступатись. А як щодо чеченських дітей, котрі так і не дочекалися, коли Росію примусять поважати їхні права. Ну, хоча би якісь санкції проти неї введуть. Не дочекалися.

    Не встигла ще висохнути кров на руїнах Грозного, як російський в.о. президента Володимир Путін поспішив оголосити про завершення операції з завоювання Чечні й узяття під контроль усієї її території. І якось почали про неї забувати, про Росію, про її злочини. Про війну на власній території проти “свого” народу. А для чого? Адже в Росії є атомна зброя, а стосунки з цією країною і так не найкращі. Треба, виходить, її вибачити, щоби ці стосунки ще більше не погіршились. А як же норми цивілізованого світу? Демократія, міжнародне право? Он Австрію як затуркали через те, що представник правих радикалів Йорг Гайдер і його Партія свободи тепер візьмуть участь в уряді. Отут відкликання послів почалось і загроза санкцій, навіть сам принц Уельський Чарльз відмовився наступного тижня відвідати Відень. Що з того, що це воля великої частини австрійського суспільства? Один із елементів демократії? Що з того, що австрійські політичні аналітики відверто заявляють: “Якби він не був правим радикалом, то був би радикалом лівим – комуністом. Цій людині потрібне одне – відомість і влада. Він цього домігся. Він справжній політик. І ви, журналісти, просто створили його, розтиражувавши по всьому світу”? На жаль, австріяки не мають атомної зброї, інакше би їх, можливо, не чіпали. А так уся ця компанія тиску призвела до того, що ще більше австрійців тепер налаштовано проти Євросоюзу і прогайдерівськи. Кому ж подобається, коли втручаються у приватні, внутрішні справи? Про що це свідчить? Чого можна навчитися?

    По-перше, треба бути сильним. У світі поважають силу й тільки силу. Економічну, військову потугу поважають і бояться всі, забуваючи про ті всі балачки про демократію і першість закону в міжнародній політиці. Це – міф. Не було такого і не буде ніколи. Треба бути сильним і поважати себе. А то вийде, як в одній смішній електронній газеті Europa 40+ у статті Right to asylum. Fortress Europe? (Право на притулок. Європа – фортеця?). Спом’янули і нас. Тобто Україну. Мова там ішла про сомалійську сім’ю, яка попросила притулку у Бельгії. Бельгійці вислали їх до Чехії, вважаючи її безпечною, хорошою країною, і спекалися таким чином небажаних гостей, зберігши своє лице. Та це не кінець. Чехи відіслали бідолах до Словаччини, ті переправли їх до Польщу, а наші сусіди віддали їх нам – українцям. Далі, як говорить стаття, їхні сліди губляться. Весело, правда? Маю на увазі не права біженців і не те, як їх трактують європейці, а те місце, яке вони відводять нам. Це вже не високі слова, це – реальність.


     

    Выбрать и купить дженерики в аптеке Москвы.