BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 25 (469), четвер
10 лютого 2000 року


  • [ст.1 (p.1)] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • Напад скажених хакерів США
      • Генпрокуратура знає все
      • Москва загубила журналіста
      • Студентів-медиків довели
      • Ткаченка звинувачують у розтраті
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Натовці до нас їздять не просто так
      • Студентів-медиків довели (Закінчення)
      • На Львівщині розпочалася повінь
      • Епідемія грипу триває
      • вчимося жити альтернативно
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • Чого не варта дитяча сльоза?
      • Молодіжна політика для міста
      • Кінець дешевої горілки?
      • І за що то гинуть люди?
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Генпрокуратура знає все
      • Сумнівна легітимність парламенту
      • Ткаченка звинувачують у розтраті (Закінчення)
      • ПАРЄ СТУРБОВАНА РЕФЕРЕНДУМОМ
      • В ОЧІКУВАННІ РОЗКРИТТЯ РЕЗОНАНСНИХ ЗЛОЧИНІВ
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • КРАЙ
      • Ющенко закликав податкову вийти з окопів Щоб наповнити 80% бюджету
      • Франція зменшує податки
      • Україна експортуватиме російську електроенергію
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Незаконні пожертви соціал-демократам?
      • Напад скажених хакерів
      • Напружене очікування в аеропорту
      • Москва загубила журналіста
    7. СПОРТ- ПОСТУП
      • Найсильнiшi роверисти приїхали до Львова
      • Україна – Польща у Львові
      • Де гратиме наступного сезону Ребров?
      • Українцi їдуть перемагати
      • СПОРТ-БЛІЦ
    8. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • Маленькі історії про великих людей forever
      • Гороскоп
    9. ПОСТУП-РЕВЮ
      • плин часу
      • Урок, який треба засвоїти
    10. ПОСТУП ІЗ ПРОДОВЖЕННЯМ
      • Майстер і Маргарита - Транспозиція у Львів
    11. ВІДПОЧИНОК ПОСТУПУ
      • Страви до пива
      • Пиво по-африканськи
      • Клуб комісара Бонця - Загадка вілли “Акація”
    12. ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
      • Листи
    13. ПОП-АРТ-ПОСТУП
      • арт-новини
      • Рок-фанат новітньої попси
      • Мадонна: жінка й мати
    14. НОСТАЛЬГІЯ
      • Матрас
      • Остання зупинка для старих людей
  • pp_25_11  
    ВІДПОЧИНОК ПОСТУПУ
    СТОРІНКА 11
    № 25 (469), четвер
    10 лютого 2000 року

    Страви до пива
    Ярослав ЛІСЕНЬ
    КУХНя

    Пиво – один із найдавніших шумуючих напоїв. Беручи в руку кухоль пива, ми і не уявляємо собі, що тисячі років тому те саме робили стародавні мешканці Месопотамії чи Єгипту. А у Європі, за історичним джерелами, першими пивоварами були ченці.

    До пива подають безліч наїдків на різні смаки: від справжніх делікатесів до простих і невибагливих страв. У чехів і німців є традиційні страви, які запивають лише пивом. Які страви споживати до пива – справа смаку, можливостей і традицій. Отже, вибирайте.

    Горішки. Особливий делікатес, який цінують справжні гурмани пива. Це можуть бути фісташки чи арахіс, солені або зі спеціями. У домашніх умовах арахіс чи навіть волоські горіхи підсушують на пательні (та не смажать сильно), посипають сіллю, викладають на тарілку і споживають холодними.

    Риба. До пива найкраще смакує солена, вуджена, сушена, рибні делікатеси (ікра, балик) чи морепродукти (раки, краби, креветки).

    Раки. Особливий делікатесний продукт. Пиво і раки – для справжнього пиволюба це нероздільно. Добре зварені, зі спеціями раки – мрія кожного, хто любить пиво.

    Оселедець. Подають як перекуску (особливо з різними гарнірами), а не головну страву. Рибу бажано подавати вже очищеною і нарізаною маленькими шматочками, які часто їдять просто руками. Або роблять маленькі канапки на спеціальних шпажках (а не на загострених сірниках, як часто буває).

    Канапки до пива. Мають бути менші за розміром, аніж звичайно. Добре посолені – з маслом чи маргарином, з сирною масою, на яку кладуть рибу, м’ясо, ковбасу, шпроти, овочі свіжі чи консервовані (можна робити гарячими). Дуже смачні до пива канапки з чорного хліба, засмаженого на олії та посипаного часником із сіллю.
    А ще можна додати скибочки сала, особливо вудженого або з червоним перцем.

    Сало. “Це – святе” (як примовляє один мій приятель). Сало з часником чи перцем (багато сала і мало хліба – і багато доброго пива) – то вже солідна забава для затятих пивоманів. Сало подають із перцем, кмином, часником, кетчупом, хріном, буряком і кладуть на шматки хліба, бажано темного чи чорного. Та як хто любить білий чи батони – також підходить. Сало чи шпондер (вуджений) може навіть компенсувати брак риби чи раків.
    Сир. У совєтські часи сирок плавлений (“Дружба”) був традиційною закускою до пива. А тверді сири – це була екзотика. Тепер – аби гроші. Сирів різних гатунків – безліч. Найчастіше подають канапки з сиром або сирковою масою. Або сир нарізають тоненькими плястерками і подають окремо. Є любителі бринзи або сиру домашнього – з часником чи перцем. До вашої уваги рецепти приготування.

    Сир до пива
    Втерти валком (чи ложкою) в мисці свіжовідтиснутий домашній сир, дати кілька ложок сметани (майонезу), солі та посіченої зеленої цибульки. Втерти 2-3 ложки масла і вкласти масу в масляничку (полумисок). Окремо подають білий хліб.

    Бринза до пива
    Втерти дерев’яною ложкою по половині масла та бринзи, дати пучку паприки або ложку муштарди (гірчиці). Виробити бруском, поставити в заморозник (так Винничук називає холодильник). Подати до чорного хліба (посипати кмином).

    Сосиски, ковбаса. Запечені чи смажені з кетчупом або помідоровим сосом, із різними гарнірами (капустою свіжою чи квашеною, картоплею смаженою чи пюре, відварною фасолею). Мисливські ковбаски (віденські) або салямі – це взагалі “супер” до теплого пива (бочкового). А смажену ковбаску чи шинку або шпондер, запечені з яйцем, подавали колись навіть у дорогих ресторанах.

    Капуста з ковбасою
    Квашену капусту (якщо дуже квасна) промити й відварити. Підсмажити на смальці з ковбасою чи сосисками. Додати солі, трохи помідорового сосу чи кетчупу, можна сметани чи майонезу. Накрити і тушкувати до готовності. До смаку додають смажену цибуля, перець, прянощі.

    Гарячі страви. Подають не так часто – і то при “солідних” забавах. Це дуже специфічні “фірмові” наїдки, які готують традиційно в певних місцевостях. Наприклад, “флячки” (рубці волові) зі сметаною та грибами. А є ще волові хвости з часниковою підливою і тертим хроном. Чи запечені свинячі вуха з червоною фасолею. На Галичині тішиться великою популярністю кишка (кров’янка). А смажені карасі у сметані, певно, відомі всім іще з часів “Енеїди” Котляревського.

    Печиво. Готують із різного тіста: сирного, дріжджового, заварного, листкового й іншого. Має бути добре посолене, зі спеціями: кмином, маком, перцем, цибулею, меленими горіхами. Буває різної форми, та найчастіше у вигляді паличок чи соломки. Якщо нема коли пекти, можна купити в магазині; є безліч крекерів і печива вітчизняного виробництва.

    І під кінець кілька зауважень.
    Пиво не можна доливати іншими алкогольними напоями (горілкою). Ви просто сп’янієте “до чортиків”, і задоволення буде дуже обмеженим. Пиво не можна тримати в морозилці або дуже близько коло вогню. Воно втратить смак.
    Багато доброго пива та вишуканої закуски – і ви дістанете справжнє задоволення. А ще коли файне товариство і добра тема до розмови – то, вважайте, ви гідно збавили час.
    Холодного вам пива. Смачного!

    P.S. Тепер зима, і лютує грип. То пропоную добрий перепис рецепту гарячого пива, який вас як не вилікує, то зігріє і додасть доброго гумору.
    Пиво гаряче
    Півлітри пива майже довести до кипіння (та пильнувати, щоби не закипіло) з корицею, гвоздикою і кавалком цитрини (того всього дати до смаку). 2-3 яєчні жовтки розтерти з 2-4 ложками цукру (меду) до піни і розвести гарячим пивом, безперервно помішуючи 5-10 хвилин. Подавати в керамічних горнятках.
    Пиво гріте з медом (“ліґумінове”)
    Нагріти пиво до 40-60 градусів, додати меду (хто як любить) і шматок лимону чи апельсина, розмішати і пити з керамічних філіжанок. Подати окремо сухофрукти: родзинки, фініки, чорнослив, сушені абрикоси (курагу; урюк; кайсу) або якесь печиво.



    Пиво по-африканськи
    Климентій ДАРМОГРАЙ

    Докладно сто років тому бури (нащадки голландських колоністів на півдні Африки) боронили свої незалежні республіки – Трансвааль і Оранжеву – від британців. Вони вели партизанську війну в пустелі, де було обмаль води та їжі. А тому навчилися готувати “білтон” – в’ялене м’ясо, яке може довго зберігатися навіть в африканських умовах, і яке нині, в мирний час, вживають до пива.

    Хочете спробувати? Якщо не знайдете під рукою м’яса антилопи, не сумуйте. Візьміть яловичину – 3 кг. А також 140 г солі, 30 г цукру, 6 г соди, 3 г меленого чорного перцю, 30 г грубо меленого коріандру та 60 мл яблучного оцту. М’ясо наріжте вздовж волокон смугами 5-7 см завтовшки. Натріть їх сумішшю солі, цукру, соди, перцю та коріандру. Відтак вкладіть ці кавалки рівномірними шарами у скляний чи емальований посуд, зрошуючи кожен шар дещицею оцту. Поставте все у прохолодне місце на два дні. Потім опустіть на декілька секунд кожен шматок у водно-оцтовий розчин (треба 600 мл теплої води) і понанизуйте м’ясо на гачки чи шпагат – аби між кавалками була відстань до 5 см – і повісьте у прохолодному сухому приміщенні. Через 2-3 тижні маєте до пива “белтон”.



    Клуб комісара Бонця
    Загадка вілли “Акація”

    Комісар поліції Йосип Бонцьо був легендою передвоєнного Львова. Він вивів на чисту воду чимало “молодиків з-під темної зірки”, як називали у Львові кримінальників. Симпатики “Клубу комісара Бонця” мають унікальну змогу особисто взяти участь у розслідуваннях “львівського Пінкертона”. У вас ні за гріш пропадає невизнаний геній дедукції? Щочетверга шукайте в “Поступі” карколомні кримінальні загадки, в основі яких реальні події.

    Все було, як у детективі не найліпшого штибу. Жахливий вітер сік у лице дощем і снігом. Химерний темний сад хитав покрученим гілляччям і заступав дорогу. А у глибині саду вгризалась у небо похмура вілла з романтичною назвою “Акація”. Лиш одне стрільчасте віконце світилось у глухій зубчастій стіні, схожій на руїни середньовічного замку. Класичне місце злочину. На цьому зловісному тлі труп у кабінеті господаря виглядав чимось цілком природним.

    Півгодини тому комісара Бонця відірвав од подушки розпачливий дзвінок:

    – Гальо, гальо! Ратуйте! Він мертвий! О рани Господні, хазяїн геть мертвий! Що мені робити?
    – Хто мертвий? Де? Хто це говорить? – Бонцьо не встиг остаточно прокинутися. – Візьміть себе в руки і назвіться!
    – Це я, Матвій Толопка з вілли “Акація”, – тремтів голос у слухавці. – Я телефоную з кабінета пана Бунди. Щойно я знайшов його мертвим, у фотелі за бюрком. Хтось розвалив йому голову пострілом. І тепер я геть сам, у тому страшному темному будинку. Що ж мені, горопашному, робити?
    – Накрапайте собі валер’яни й ніц не рухайте до мого приїзду, – Бонцьо поклав слухавку і став рвучко вбиратися, плутаючи рукави з холошами. Зрештою, поліційна бригада, долаючи опір кістлявих гілок і вітру, дісталася до вілли. На стук двері прочинились, але в темному холі й у звивистих переходах першого поверху не було ні душі. Ввімкнувши ліхтарика, поліціянти посунули до перших дверей праворуч. За їхніми розрахунками, саме тут світилося самотнє віконце.

    Вони справді потрапили в кабінет пана Бунди. Сильний перетяг умить злизав усі папери з бюрка під напівпрочиненим вікном. У фотелі за бюрком спочивало тіло того, хто ще так недавно був добре відомим у Львові  паном Бундою.

    Власник вілли “Акація” належав до тих багатіїв, котрі воліють своє багатство не афішувати. Бунді вдалося накопичити капітал за дуже простою, зате безпрограшною схемою. Час від часу він засновував чергову “акціонерну спілку” з гучною вивіскою та розкішним бюром при Леґіонів чи при Академічній. Завдяки рекламі акції розхапували, а банки наввипередки пропонували “квітнучій фірмі” кредити. Своїм службовцям Бунда також платив акціями, обіцяючи невдовзі казкові дивіденди. А одного чудового дня оголошував себе банкрутом. Сотні обдурених акціонерів волали про помсту, десятки працівників залишалися на вулиці без засобів до існування, а старий шахрай відсиджувався у своїй похмурій віллі. А небавом  вигулькував уже під іншою вивіскою. Так множилися Бундові статки, і пропорційно множилася кількість його ворогів. І поки львівські правники марно шукали ради на старого шахрая, хтось із покривджених випередив їх, всадивши йому кулю в потилицю.
    – Чиста робота, – цокав язиком судовий експерт Пфіфер, – А стріляли, скажу я вам, із чималої відстані.

    У цю мить за спинами поліціянтів рипнули двері великої шафи. Зі шпарини несміливо визирнула скуйовджена голова:
    – Чи то ви, пане комісаре?
    – Так-так, а ви, мабуть, пан Толопка. Виходьте, вам уже нічого боятися. – Як добре, що ви тут, – полегшено зітхнув миршавий чоловічок, вибираючись із шафи. – Я мало не вмер зі страху наодинці з трупом.
    – Хіба на віллі більше ніхто не живе?
    – Жодної душі! Тричі на тиждень приходить служниця, котра робить порядки і забирає білизну до пральні. От і все. А я тут і за водія, і за кухаря, і за камердинера. Бувало, тижнями не бачив людського обличчя.
    – Хіба вашого господаря не відвідували колєги, клієнти?
    – Та які там іще клієнти? Він, знаєте, який був дикус? Зранку до ночі все шарудів у кабінеті паперами, навіть про обід міг забути. Як я ще не став вар’ятом на тій клятій віллі – сам не відаю. А може, вже і став, бо тільки звечоріє, як мені в кожному кутку чортівня ввижається.
    – Як же, по-вашому, вбивця потрапив до кабінету?
    – Я гадаю, що він застрелив хазяїна через вікно. І зайшло ж бідасі до голови перевітрювати кабінет у таку псячу погоду!
    – То це він сам прочинив вікно?
    – А хто ж іще? Ззовні воно не відчиняється. Коли я прибіг на постріл, рама гойдалася від того страшного вітру. Я мало не зомлів із переляку. Зателефонував до вас, а сам про всяк випадок заховався в шафі.

    Бонцьо сів на підвіконня, перехилився і посвітив ліхтариком униз. На болотяній каші під вікном були чіткі сліди чоловічих черевиків.
    – Гм, виглядає на те, що пана Бунду і справді застрелили через вікно.
    – І хто би то міг зробити? – озвався Толопка. – Адже він жив як чернець: тихо, скромно, нікого не рухав...
    – От і я все думаю: хто? – Бонцьо пильно зазирнув в обличчя челядника.
    – І чим сильніше думаю, тим більше переконуюся, що це зробили саме ви, шановний пане Толопку...

    Чому комісар Бонцьо підозрює в убивстві челядника?
    Відповідь – наступного четверга
    Відповідь на кримінальну загадку “Бомба на складі”, вміщену в “Поступі” від 3 лютого.
    Не важко здогадатися, що Тустанівський працював на складі нафтової фірми нічним сторожем. Він сам признався до того, що бачив “бомбістів” уві сні, себто до того, що спав на робочому місці й порушував службові обов’язки. Отже, директор звільнив його цілком справедливо.