BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 24 (468), середа
9 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Останній аргумент шахтаря: Самоспалення
    • “Карпати” під питанням
    • Іспанці б’ють іммігрантів
    • Вбили міністра: Югославія
    • Кара за піратство: Польща
    • Україна-Польща – таки у Львові
    • Вибух у Хабаровську
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Дубль-голова – хіба це проблема?
    • Вже й литовців буде кому захищати
    • Міркін більше не директор єврейської школи
    • “Кінескоп” нарешті оцінено
    • Цигарки знайшли в соснах
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • Підготовка “щита миру-2000”
    • Ліквідація наслідків екологічної катастрофи
    • Пікет традиційно проігнорували
    • Останній аргумент шахтаря (Закінчення)
    • Узгодження дрібних розбіжностей
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Кінець розлуки – ще не злука
    • Україна заплатить за голос
    • В гостях у “бацьки”
    • УРП називає союзників
    • Екіпаж China Breeze хочуть повернути додому
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • МГЗ усіх помирив
    • Кара за піратство (Закінчення)
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Месіч – новий президент Хорватії
    • Ізраїль знеструмив Ліван
    • Вбили міністра
  7. АВСТРІЙСЬКИЙ ПОСТУП
    • Гайдер – непересічна особа, талановитий популіст
    • Львів’яни про Австрію, Гайдера і Європу
  8. АРТ-ПОСТУП
    • “Воскресіння” Піранделло
    • Я називала Соломію цивілізованим патріотом України: СОРОКОВИНИ
    • “Нерозгаданий ребус “Париж...”
  9. ЗАМКИ В ПОСТУПІ
    • Низький Замок у Львові
  10. МЕДИЧНИЙ ПОСТУП
    • NEWS
    • На лікарняній кухні
    • Як “вирахувати” рак?
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • З дебютантiв – у призери!
    • Cитуацiя навколо ФК “Карпати” надалi залишається складною
    • Суркіс підтримує кандидатуру Лобановського
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Поки що на плаву
    • Гороскоп
pp_24_8  
АРТ -  ПОСТУП 
СТОРІНКА 8
№ 24 (468), середа
9 лютого 2000 року

“Воскресіння” Піранделло

Галина КАНАРСЬКА

ПРЕМЄРА

Серед театрів України львівський театр “Воскресіння” вирізняється перш за все неповторним репертуаром, адже більшість вистав – це першопрочитання світової драматургії на українській сцені. Поль Клодель, Август Стріндберг, Джон Мільтон Сінг... Найближчим часом репертуарна афіша театру поповниться ще одним яскравим іменем – Луїджі Піранделло. Театр працює над останньою п’єсою драматурга, яка ніколи не бачила світла рампи на всьому пострадянському просторі і була перекладена на замовлення театру львівською журналісткою Галиною Доманською, яка тепер мешкає в Італії.

В історії мистецтва Луїджі Піранделло є непересічною особистістю. Він розпочав творчий шлях у 19 ст., але за суттю визначає магістраль 20-го. Творчість Піранделло нерівна, суперечлива, непослідовна, але була від початку й до кінця опозиційною до антигуманістичного духу передфашистської та фашистської доби. Захист людського у світовідчутті Піранделло отримує форму захисту окремої індивідуальності. Італійський критик
Р. Сімоні писав про екзистенційну позицію Л. Піранделло: “По суті це була героїчна відмова від будь-якої упередженої ідеї, від будь-якої ідеологічної містифікації”. Світ людської реальності створювався в трактуванні Л. Піранделло свідомістю кожної окремої людини. Піранделло зосереджував свою увагу на людині, замкненій у своїй ситуації. Світовідчуття Піранделло важко піддається якійсь “термінологізації” – воно просто живе в його творчості від початку до кінця, живе, як натхнення. Драматург, названий на своїй батьківщині “італійським Чеховим”, прийде до нас зі своєю найулюбленішою та найболючішою темою. Наче прощаючись з нами, він дарує нам свій символ віри: не треба жити, бо це все одно неможливо, а треба творити мистецтво, бо воно краще і справжніше, ніж життя.

Останню п’єсу Піранделло писав від 1931 до 1936 р., але завершити її не вдалося. Залишилися два акти, написані автором, і останній – за розповідями-задумами написаний сином драматурга Стефано Піранделло-Ланді. Дія “Гірських велетів” відбувається високо в горах, де на безлюдді стоїть Вілла Невдах. Господар вілли Поет покинув людей, зрозумівши, що мистецтво їм не потрібне. Силою творчості він здатний одухотворити все: людські думки, бажання, сни. Те, що для когось є підсвідомою мрією, у нього стає об’єктивністю мистецтва. У цій п’єсі найточніше зреалізована театральна програма Піранделло: створити інтелектуальний театр, орієнтований не на безпристрасне, а на безпосереднє сприйняття. Тут відбито протиріччя всього творчого шляху митця, який розривався між раціональним та ірраціональним. Він був сином своєї епохи, в якій почергово перемагало то одне, то інше начало. Якщо у творчості Піранделло і був компроміс, то стосувався він трагедії мистецтва, що було створене на противагу живому життю і несе в собі трагічну тему своєї епохи, яка віддзеркалює і наш час. “Жити – це означає творити себе”, – ще одне кредо Піранделло. І “Воскресіння”, торкаючись його міфу, також стає на шлях “творення себе”. За Піранделло, поет – це той, хто пише вірші, а не той, хто живе чи, навпаки, помирає, надто захоплений життям. Тому Піранделло, як і головний герой п’єси, не жив. На хотів. З такою втішною концепцією Піранделло зустрів останній рік життя. В ніч перед смертю він обдумував останню дію п’єси, в якій люди вбивають Поезію.



Директор видавництва “Основи” Валентина Кирилова:
Я називала Соломію цивілізованим патріотом України
СОРОКОВИНИ

– Пані Валентино, сьогодні залишається лише шкодувати за тим, чого не встигла зробити Соломія. Чи можна втішити себе тим, що залишила по собі на цій землі одна з найосвіченіших і найінтелектуальніших українок нашого часу?
– З огляду на молодий вік, в якому пішла з життя Соломія Павличко (15 грудня 1999 року їй виповнився 41 рік), вона встигла зробити стільки, скільки не зробили десятки наших академіків чи докторів наук. Соломія увібрала в себе найкращі прогресивні якості українського патріота західного гатунку – все те, що було у ній найкращого від батьків, вона доповнила здобутками світовими. У наших розмовах з Соломією я жартома називала її цивілізованим патріотом України. І це було справді так.

Те, що реально вона залишила по собі, свідчить: Соломія була дуже відомим ученим-літературознавцем, знаним не лише в Україні, а й далеко за її межами. Підтвердженням цього є хоча б те, що її двічі запрошували читати лекції в Гарвардському університеті і що фактично вже було вирішено питання про надання їй стипендії Фулбрайта, яка, на превеликий жаль, залишилася без адресата. Її монографія “Дискурс модернізму в українській літературі” мала шалену популярність не лише серед літературознавців. Її обговорювали всі. Це був абсолютно новий погляд людини на власну літературу, на власний літературний іконостас, створений за радянських часів і утверджений у нашій свідомості як щось навіки стале, як класика і класики, яких чіпати не можна. Соломія перевернула все це і довела, що справді не варто чіпати святих, а письменників – можна і треба, бо вони звичайнісінькі люди зі своїми чеснотами та вадами. Це справді було новаторство, що викликало дуже широкий розголос і найрізноманітнішу реакцію.

Її “Листи з України”, написані на початку 90-х років до Канади, теж зробили величезний прорив у поглядах української діаспори та “західників” на Україну і те, що тут відбувається. Варто згадати і “Філософську поезію романтизму”, і монографію про Байрона. Її наукові праці друкувалися не лише в Україні, а і в США, Канаді, Великобританії, Польщі. Соломія справді була визнаним у світі прогресивним українським вченим. Як перекладач вона дала нам вишукані інтерпретації творів Хемінгуея, Армстронга, Хелмана, Лоуренса, Марка Твена.

– Який внесок Соломії Павличко у видавничу справу?
– Соломія не зупинялася ні на мить. Її шалена енергія, невтомний кипучий розум шукали весь час для себе нової роботи, а для української літератури та культури – нових шляхів розвитку. Вона була одним із засновників і головою видавничої ради видавництва “Основи”, що народилося в 1992 році із Соломіїного прагнення дати українському читачеві ту літературу, яка ніколи не видавалася українською мовою, або ту, від якої його довгі десятиліття оберігала радянська влада. Якщо зараз говорити про те, що було видано і що планувалося, то і тут важко переоцінити новаторський цивілізований погляд Соломії. Поряд із перекладами з давніх мов (Сенека, Ціцерон, Макіавеллі) видавалися прогресивні економічні підручники – Соломія розуміла, що без них неможливо будувати в цій державі щось нове. Це був такий раціональний розум і прагнення залишити по собі саме такий слід і щось змінити в Україні, яку вона справді страшенно любила. Дуже цивілізованою любов’ю, яка для неї полягала у чомусь значно вищому, ніж співання козацьких пісень чи носіння шароварів. Як вчений Соломія розуміла, що без гарних книжок та вагомих наукових здобутків на щось добре в цій країні сподіватися не варто. Сумно говорити, але це правда, що зі смертю Соломії зайшло сонце нашої літератури, нашої культури.

– Багато хто вважає, що Соломія була ще й небаченим досі професором. У чому полягала та небаченість?
– Її лекції в Києво-Могилянській академії були надзвичайно популярні, а вона сама мала масу прихильників серед студентів та аспірантів. На похороні було дуже багато студентів, які перервали свої канікули і злетілися з усіх куточків України, аби востаннє побачити людину, яка вела їх життям. Це була зовсім нова дорога не тільки для нового покоління, а й для людей Соломіїного віку. Вона зробила прорив в усьому: в політиці, науці, літературі і, зрештою, просто у повсякденному житті.

Спілкуючись зі студентами та розбираючи якесь академічне питання, вона могла призначити зустріч не в аудиторії, а в кав’ярні. Це сприймалося абсолютно нормально її студентами. Ми теж вчилися у вузах і пам’ятаємо отой переляк перед викладачем як перед людиною з іншого світу. Соломію характеризували доступність, простота, прагнення допомогти в усьому і кожному. Вона була принциповою і вимогливою у конкретних питаннях, але не могла бути категоричною у ставленні до людей.

Її студенти можуть підтвердити, що Соломія справді була професором нового покоління, який сам водив машину, ходив у джинсах і спілкувався зі своїми учнями на рівних. Це була людина нетипова – широкого світогляду, світлого розуму і надзвичайно новаторського сприйняття світу. Я говорю це з повною відповідальністю, оскільки протягом останніх років я спілкувалася з нею щодня, і завжди це спілкування вважала великим дарунком долі.

– Чи справедливо, на вашу думку, називати Соломію феміністкою?
– Соломія сама хотіла називатися так і розглядала фемінізм як надання жінці рівних з чоловіком можливостей. Вона вважала за потрібне трішки піднести жінку, струсивши з неї порох побуту, а відтак дати їй зрозуміти, що вона може стільки ж, як і чоловік. А можливо, і більше. І я думаю, що зараз, після смерті Соломії Павличко, ми можемо говорити про це як про факт – жінка справді може більше. Соломія довела це всім своїм життям.

Розмовляла Ольга БУРДА, Київ


“Нерозгаданий ребус “Париж...”
 

ВИСТАВКИ

Сесар Вальєхо ще досі сперечається із Наталкою Білоцерківець і “Мертвим півнем”. Здається, кому, як не останньому, мати рацію в цій суперечці – де жити, а де вмирати? – адже він знає сенс, бо вже “мертвий”. До цих голосів долучається ще Володимир Маяковський зі своїм: ”Я хотєл би жить і умєрєть в Паріже...” і Святослав Гординський, який екзистує в кафе: “Я  – не знаю, – я, власне, сиджу і розгадую нерозгаданий ребус “Париж” і таке оранжадне життя...” А у залах Львівської галереї мистецтв неупинно крутиться тасьма із записами типово французьких шансонів, створюючи щемку атмосферу суто паризького затишку. І до цього загального “ребусного” дискурсу долучаються один за одним Архипенко, Бойчук, Андрієнко, Грищенко, Левицька, Баранова-Россіне, Хмелюк, Стефанович, Коровін, Мутер, Дрекслер, Грабар, Тоцці, Глущенко, Перебийніс, подружжя Сельських – українські, польські, російські, італійські художники, яким випало свого часу працювати у тій робітні європейського мистецтва, що зоветься одним словом: Париж.

Виставка живопису, скульптури і графіки створює настільки органічно відкритий контекст, що навіть якось на думку не спадає окремішньо виділяти чи протиставляти національні школи чи їхніх представників. На думку керівника Французького центру у Львові Діани Емдін, “Париж виявився тим чудодійним горнилом, у якому художники з цілого світу формувались у яскраві творчі особистості, навчаючись, працюючи, спілкуючись... Саме можливість спілкування, обміну думками у цьому насиченому середовищі мали особливе значення. Сюди кожен приносив власний стиль, техніку виконання, сюжети і еволюціонував у контакті з іншими митцями”.
Різними були причини, через які у 20 столітті багатьом українським художникам довелось опинитися в Парижі. Довший час цей пункт біографії інколи сам по собі викликав підозру тоталітарної системи. Тому деякі імена художників були проскрибовані в радянській історії мистецтв, а їхні твори знищені, як це трапилося, наприклад, зі славетним Архипенком. Тепер, за спостереженням директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, “значно зріс інтерес до так званої паризької школи, який засвідчують численні публікації у Франції та в інших європейських країнах, у Польщі зокрема. “Нерозгаданий ребус “Париж...” – це перша виставка в Україні, що демонструє притягальний феномен французької столиці і дає можливість відчути унікальне значення цього міста для мистецтва 20 століття”.

До “паризької “виставки у Львівській галереї мистецтв завдяки фінансовій підтримці Французького культурного центру в Україні видано мистецький ілюстрований каталог, до трьох розділів якого за видами мистецтв включено докладний перелік усіх представлених творів та ретельний атрибутивний опис. Автор виставки і каталогу Віта Сусак так розкриває  концепцію експозиції: “Виставка у Львівській галереї мистецтв не виглядала б оригінальною (і, зрештою, була б малореальною), якби ми прагнули показати перші величини, які працювали в Парижі, і охопити всі сторони цього явища. Масштаб мистецького паломництва на локальному прикладі Львова є переконливим доказом широти цього процесу і загального визнання лідерства Парижа. Виставка засвідчує тісні контакти мистецьких кіл Львова з Парижем у першій половині 20 ст. і доводить обізнаність львівських художників з творчими проблемами, які цікавили митців у столиці Франції. Специфіка історичного минулого Львова і формування його музейних збірок дозволяє показати твори не тільки львівських майстрів, а й видатних російських і польських художників. Завершують експозицію роботи, створені в Парижі сучасними майстрами. Наприклад, на полотні М. Демцю “Париж завжди Париж” зібрано головні символи цього міста-легенди: Собор паризької Богоматері, Тріумфальна арка, “Мулен руж” і Ейфелева вежа, над якими літають в небі герої Шагала”.